Зима завжди була для мене найменш улюбленою порою року, найменш мандрівною, найменш фотографічною. Навіть у кращі роки після її закінчення зоставалось тільки відчуття полегшення, а от контенту для блогу майже не було.

Цього року саме в плані фото якось все вийшло інакше. Чи то дійсно ця зима зуміла подарувати немало красивих моментів (хоч і не завжди приємних), чи то я просто фотографую абищо, поки є така можливість.

1. Тому вирішив по гарячих слідах викласти що є, а тоді вже повернутися до неопублікованого з осені. Про зиму буде 3-4 замітки. Ця найкоротша, із двох поїздок у Кривий Ріг, бо що там я міг наклацати на телефон за 4 неповні дні.

Вперше я незаплановано побував у Маняві влітку 2022, і писати про це мені стало якось лінь. А потім так само незаплановано опинився там вдруге, через рік з лишком. Ну раз уже так, то хай буде.

1. Це село Івано-Франківського (раніше – Богородчанського) району, недалеко від траси у напрямку Яремче та гір, от сюди й завозять туристичні групи всі, кому не лінь. Головним чином, заради водоспаду.

Озера у затоплених кар'єрах давно є для мене одними з найулюбленіших місць для відвідування в Україні. За можливості, я стараюся побачити їх хоча б мимохідь, до деяких їздив спеціально. Зазвичай біля них немає ніякої супутньої інфраструктури, тому ці візити дуже короткі.  Минулого року винятком став колишній кар'єр у селі Могилівка, що за 25 км від Вінниці.