Головред «Вісника Кременчука»Ю.Билина звільнилася на вимогу мера

Головний редактор комунальної газети «Вісник Кременчука» Юлія Билина на вимогу міського голови Кременчука Олега Бабаєва написала заяву про своє звільнення та у відкритій заяві оприлюднила причини своєї відставки:

«Хочу пояснити причини своєї відставки з посади головного редактора газети «Вісник Кременчука», аби уникнути зайвих пліток і домислів. Я прийняла рішення піти з посади керівника комунальної газети на вимогу міського голови Кременчука Олега Бабаєва, оскільки не бачу перспектив надалі виконувати обов'язки, покладені на мене громадою - справжнім власником газети.

Глибоко переконана в тому, що основним завданням будь-якої газети - незалежно від форми власності - комунальної чи приватної - є найперше служіння інтересам суспільства, а не обслуговуванням якихось політичних груп чи бізнес-кланів.

Новообраний міський голова запропонував мені подати у відставку.

На жаль, відкритої аргументації причин цього рішення так і не прозвучало.

І хоча «Вісник Кременчука» - газета міської ради і юридично головний редактор підзвітний лише раді та територіальній громаді - я не бачу себе у команді Олега Бабаєва, бо не розділяю ні тих цінностей, з якими прийшла ця команда, ні методів, якими вони збираються ощасливити місто.

Судячи з останнього рішення мера закрити апаратні щотижневі наради для журналістів, міський голова взагалі не усвідомлює цінності свободи слова та суспільної важливості професії журналіста.

Я свідома того, що конфлікт з мером у ситуації фінансової залежності газети від міськвиконкому й відсутності механізмів забезпечення реального громадського контролю та чітко визначених критеріїв оцінки професійної діяльності журналістів призведе лише до одного: жертвою конфлікту стане колектив газети.

5 років тому я і мої колеги-однодумці ішли працювати у «Вісник» з намірами служити інтересам рядових кременчужан, забезпечувати прозорість у роботі міської влади, озвучувати реальні проблеми, які існують у місті чи в країні, сприяти суспільному діалогу між владою і громадою.

Не скажу, що всі ці роки були легкими і безхмарними. Не скажу також, що в нашій роботі не було недоліків чи помилок. Однак, основне завдання нам завжди вдавалось виконувати: ми найперше ставили інтереси читача, ми озвучували проблеми навіть тоді, коли це не надто подобалось сильним світу цього. Вірячи в суспільну місію журналістики, спираючись на європейські професійні стандарти та етичні норми, «Вісник Кременчука» надавав слово тим, хто хотів донести до суспільства важливу інформацію.

Ми піднімали такі важливі теми, як загрози довкіллю, пов'язані з намірами побудувати під Кременчуком металургійний комбінат «Ворскла-сталь» та розширити Єристовський кар'єр, знищивши 11 нині існуючих сіл та екологічно чисті землі. Газета писала про небезпеки для здоров'я кременчужан у зв'язку з постійними неконтрольованими викидами шкідливих речовин із сталеливарного заводу. Цього літа «Вісник Кременчука» одним із перших розповів про забруднення Дніпра та послідовно висвітлював проблеми, пов'язані зі станом питної води й масовою загибеллю риби.

Незважаючи на тиск високих посадовців, ми першими розповіли правду про ситуацію на сталеливарному заводі, коли кілька років тому через корпоративний конфлікт акціонерів «стрілочниками» намагалися зробити простих робітників заводу.

«Вісник Кременчука» регулярно висвітлював конфліктні ситуації, пов'язані з рейдерськими захопленнями таких кременчуцьких підприємств, як сталеливарний завод, завод технічного вуглецю, компанії «Кребо».

Газета послідовно висвітлювала проблеми малого та середнього бізнесу, в тому числі й щодо поспішного протягуванням Податкового кодексу. Озвучуючи кожну проблему, ми надавали слово експертам та представникам громадськості. Звісно, гострі публікації завжди викликали невдоволення, особливо з боку олігархічних кланів.

Однак, підтримка колег і читачів, а також більшості депутатів міської ради минулої каденції дозволяла уникати цензури та забезпечувала журналістам право на свободу слова. За що я надзвичайно вдячна усім. Не чіпляючись за посаду, скажу: мені не байдуже майбутнє справи, в яку вклала частку своєї душі.

Мусимо відповісти собі на питання: чи хотіли б ми мати газету, яка буде і надалі відстоювати інтереси рядових кременчужан, а чи її поступово перетворять у видання з одами меру та угодним йому політикам? Ситуація з призначенням нового головного редактора «Вісника Кременчука», так само, як і побудова принципів роботи редакції - це тест і для нової міської ради, і влади взагалі.

Як влада пройде цей тест, побачимо дуже скоро.

З повагою і вдячністю за співпрацю усім читачам, колегам, партнерам

Юлія Билина»


Джерело: ОКІА "Новини Полтавщини".


Захоплено інтернет-видання "Відкрита Полтава"?

Вчора ввечері на сайті УПУ (http://upu.org.ua/) була опублікована новина про захоплення інтернет-видання "Відкрита Полтава" (http://vidkrytapoltava.blogspot.com/). Кому щось відомо з цього приводу, проясніть будь-ласка ситуацію.

Нижче приводжу текст новини, опублікованої користувачем xxxx777xxxx:

 Віднедавна відбулося рейдерське захоплене інтернет-видання "Відкрита Полтава". Остаточне захоплення завершилося 1 червня - в День захисту дітей. Невідомі користувачі заволоділи одним із акаунтів і заблокували доступ частині адміністраторів сайту. Перше, що почали робити інтернет-посіпаки - це поливати брудом лідерку опозиції Юлію Тимошенко. Мабуть з цією метою і був вчинений цей зухвалий хакерський напад. Цікаво, що адміністратори, які в минулому були прихильниками Ющенка або Януковича - залишилися. Хто й досі сумнівався в такому союзі, захоплення "Відкритої Полтави" слугує наочним прикладом.

В нас є підстави вважати, що до атаки на "ВП" причетні люди, наближені до полтавського політика Тараса Токаря. Закликаємо: не вірте той нахабній брехні, що буде друкуватися на Відкритій Полтаві! Вони будуть розігрувати Вас так, як це вже зробили на президентських виборах їхні партійні боси Ющ і Зек!!!

http://upu.org.ua/content/zakhopleno-internet-vidannya-vidkrita-poltava

«Полтава – українське місто!»: перший етап акції (фото)

У Полтаві пройшов перший етап акції «Полтава – українське місто!». Сьогодні полтавці побачили синьо-жовті стрічки на центральних вулицях свого міста.

Перший етап акції, яка була анонсована сайтом «Майдан» (http://maidan.org.ua/static/news/2010/1273495124.html), пройшов без ексцесів. Перехожі з зацікавленістю спостерігали за діями молодих патріотів.

Незабаром відбудеться другий етап акції. Під час другого етапу молодь роздаватиме у громадських місцях синьо-жовту символіку – стрічки, прапорці, значки і т. і. Дата другого етапу акції буде проанонсована додатково.

Громадська ініціатива "Полтава - серце України".

АНОНС ПОДІЇ: "Полтава - українське місто!"

Патріотична молодь обласного центру розпочинає нову акцію, суть якої полягає в поширенні синьо-жовтої стрічки у публічних місцях. Таким чином активісти прагнуть довести всьому світові, що Полтава була, є і буде українським містом. Варто пригадати, що вона була домівкою багатьох визначних український діячів, зокрема письменника Панаса Мирного, політика Симона Петлюри, науковця Юрія Кондратюка. Також саме полтавсько-київський діалект є загальноприйнятим літературним зразком української мови. У світлі останніх подій, коли в Україні розпочалася антиукраїнська хвиля, полтавська молодь бере на себе ініціативу показати, що місто було і залишається українським. А всі намагання українофобів повернути її у "совок"- зазнають поразки.

Акція "Полтава - українське місто!" буде проводитися громадською ініціативою "Полтава - серце України" протягом наступного тижня і є вільною до приєднання. Тож, починаючи з 17 травня 2010 року у Полтаві можна буде побачити синьо-жовті стрічки на парканах, деревах, стовпах.

Закликаємо осередки громадських організацій, політичних партій і окремих мешканців Полтави приєднатися до акції - виготовляти стрічки і розповсюджувати їх у громадських місцях. Проявіть свою громадянську позицію.

Громадська ініціатива "Полтава - серце України".


28465_119092998114105_100000402151721_166351_3303770_n.jpg

На держустанові у Полтаві вивісили прапор СССР (фото)

Учора на фасаді адмінбудинку регіонального управління Національного Банку України з'явився прапор неіснуючої держави.

Поруч з ним майорить Державний прапор України.

Від полтавців, які проходили поруч, можна було почути фрази: "Робити їм нічого", "Краще б економікою займалися", "Бабушка, а что ето за флаг такой?".

Щойно надійшла інформація, що на ряді будинків Державний прапор України повісили "догори ногами". Але про це у наступному матеріалі.





Режим апартеїду в Україні

В Україні ситуація з дотриманням етнічних прав різних народів дуже нагадує історію Південно-африканської республіки. В ПАР здійснювався апартеїд по відношенню до автохтонного (корінного) населення, чисельність якого становила 79%. Тобто етнічна меншість (африканери, білі) керувала всіма владними інститутами і нав*язувала всьому населенню свою політику сегрегації. Можливо історія ПАР дасть ключ для вирішення наших проблем.

За Всеукраїнським переписом населення 2001р. кількість українців, що проживають в Україні становить 78%. Ми є автохтонним народом, тобто таким, що проживає на своїй рідній землі. Найбільша етнічна меншина в нас - росіяни, чисельність яких становить 17% (кількість білого населення ПАР у часи апартеїду становила 18%). Етнічною мовою українців є українська мова. Причому поняття "етнічна мова" слід відрізняти від "рідної мови". Наприклад, людина може жити в Росії, вважати рідною мовою російську, але ідентифікувати себе з українським етносом. В такому разі її етнічна мова - українська, мова її етносу.

Етнічна дискримінація - це утиски та утиснення, які здійснює панівний етнос щодо непанівного етносу (або певної кількості таких етносів). Давайте розберемося хто у нас панівний етнос, себто кому належить влада в Україні. Очевидно, що найвпливовіша партія зараз - Партія регіонів. Їй належить посада Президента, коаліційна більшість в парламенті, контроль над органами місцевого самоврядування у ряді областей. Партія регіонів йшла на вибори, виражаючи інтереси російської етнічної групи: введення другої державної мови, заперечення вступу у Північноатлантичний альянс, налагодження відносин з Росією тощо. Завдяки популістичній риториці, обіцянкам боротьби з бідністю, підкупу, проросійській партії вдалося заручитися підтримкою частини найбідніших українців, що привело її на владний олімп.

Таким чином, російським етнос є панівним в Україні, адже його політична сила (не вперше) стала "за кермо" держави. Значить можна вести мову про наявність/відсутність етнічної дискримінації з боку росіян по відношенню до інших етнічних груп. Задля визначення рівня дискримінації застосуємо Шкалу Олпорта, що вимірює ступінь проявів упередженості в суспільстві. Показники за шкалою Олпорта можуть набувати значень від 1 до 5.

Рівень 1, Антилокуція

Антилокуція — коли представники панівної групи вільно жартують про представників дискримінованої групи. Жарти ці будуються на негативних стереотипах та образах, пов'язаних з дискримінованою групою. Панівна група зазвичай сприймає подібне невинну розвагу, що не шкодить дискримінованій. Антилокуція як така дійсно може заподіяти шкоди, але вона відкриває шляхи для жорстокіших проявів упередженості. В Україні антилокуція по відношенню до українців широко поширена ЗМІ. Прикладами антилокуції можуть слугувати транслювання виступів Вєрки Сердючки або передач і фільмів студії "95 квартал".

Рівень 2, Уникнення

Люди з панівної групи активно уникають людей з дискримінованої групи. Без наміру заподіяти шкоду вони її, проте, заподіюють — через ізоляцію.

Рівень 3, Дискримінація

Людей з дискримінованої групи піддають дискримінації, не надаючи їм можливостей та послуг, таким чином, втілюючи упередженість в дії. Поведінка представників панівної групи переслідує мету нашкодити дискримінованій групі — заважаючи її представникам досягати поставлених цілей, здобувати освіту або роботу, і таке інше. Панівна група активно намагається завдати шкоди дискримінованій групі. І хоч формально українців в Україні більшість, але де-факто вони не займають панівного становища (по аналогії з чорношкірим населенням ПАРу часи апартеїду). Конфлікт на "Будмайстрі", неможливість отримати освіту українською мовою в ряді областей, публічні вислови Дмитра Табачника щодо мешканців Західної України, заборона вшановувати своїх історичних героїв - яскраві приклади дискримінації.

Рівень 4, Фізичний напад

Представники панівної групи псують речі, що належать людям з дискримінованої групи, палять їх власність і поодинці або гуртом нападають на них, щоб побити. Людям з дискримінованої групи завдається фізичної шкоди. Прикладами можуть служити лінчування негрів,єврейські погроми в Європі. А у нас в Україні - побиття демонстрантів в Одесі 2007 року, напади на українців у Миколаїві, сутички в Криму тощо.

Рівень 5, Знищення

Панівна група прагне фізично знищити дискриміновану групу. Вони роблять спробу вбити всіх представників певної групи (напр., індіанські війни, направлені на винищування корінних народів Америки, остаточне рішення єврейського питання в Германії, різанина вірмен в Туреччині).

Як бачите, у південних областях і Криму упередженність по відношенню до українців перебуває на загрозливому четвертому рівні, а загально по Україні - на третьому (державна політика). Проблема полягає в тому, що наявність цієї дискримінації не визнана. Тому головним завданням для українців поки що має стати ВИЗНАННЯ ДИСКРИМІНАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ В УКРАЇНІ. Пропоную всім активним громадянам, що працюють в інформаційній сфері - саме на це спрямувати свої основні зусилля. Ваші матеріали повинні подаватися під таким кутом, що в Україні притісняється автохтонне населення, обмежуються їх права тощо. В Південно-африканській республіці чорношкірим вдалося привернути на себе увагу міжнародної спільноти, наслідком чого стало накладення на ПАР економічних санкцій. Влада білих була поставлена перед вибором: рівноправність або фінансові втрати. В результаті африканери поступились панівним становищем чорношкірим. Якщо українці виграють інформаційну війну, то російська влада в Україні теж буде вимушена йти на поступки. А значить, українцям відкриються непогані перспективи для розвитку.

 

Stanislove, для  maidan.org.ua

 

При підготовці статті використовувались матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 року (http://www.ukrcensus.gov.ua/) та Вікіпедії - вільної енциклопедії (http://uk.wikipedia.org).

Постійна адреса статті: http://maidanua.org/static/mai/1271005788.html

Ліна Костенко: Всяка наволоч український народ принижує, а він..

...десь загубив свою відпорність

В Українському домі видавництво «Либідь» презентувало перевидання історичного роману Ліни Костенко «Берестечко». Вперше за 20 років Ліна Василівна з`явилася на широкій публіці. Крім нової книги був і ще один поважний привід – 80-літній ювілей. Зала Українського дому, розрахована на півтисячі осіб, тріщала по швах...

Епізод 1 Народний депутат, голова Національної спілки письменників України Володимир Яворівський протискується назад до виходу крізь зустрічну хвилю тих, хто ще сподівається прорватися поближче до сцени, щоб на власні очі побачити Легенду: «Там у фойє встановлено телеекран, може хоч там щось зможемо побачити й почути.» Йому вслід лунають слова «Ну якщо вже вам... якщо вже ви не змогли пробитися...»

Епізод 2 Презентація триває понад три години. Ніхто не рушить з місця. У фойє – близько сотні людей. Ті, кому не вистачило стільців, завбачливо поставлених організаторами, – стоять. Коли на сцені затягують “Многая літа”, уся зала, люди у фойє підводяться зі своїх місць і співають в унісон. Коли Костенко запрошують до слова, здіймається ураган оплесків. За тим западає мертва тиша. Слухають, намагаючись не згубити жодного слова. Ліна Василівна говорить 40 хвилин.

Епізод 3 «Ох і натовп, - зітхає мій сусід, - ви знаєте я спочатку думав, що в Будинку вчителя, мені сказали.. Я туди прибіг, на 10 хвилин запізнився, аж виявляється, треба в Український дім. Я сюди поки дістався, а тут вже й стати нема де. Книгу купив… Так, ціна кусається (110 гривень - Ред) але ж…» Книжки біля столика видавництва розмітають за лічені хвилини. «Не хвилюйтеся, зараз ще підвезуть», - заспокоюють співробітниці. Моментально вишиковується нова черга.

Епізод 4 Як тільки лунають заключні слова – натовп переливається на сцену. Більше години Ліна Василівна роздає автографи (80 років людині, не забули?). Якійсь дівчині у щільному колі, яке оточує письменницю, стає зле, її приводять до тями, ллють на голову воду... Перші її слова: “Наталі, підпишіть Наталі”. Стою в “черзі”, міцно притискаючи три примірники “Берестечка” (собі і двом подругам). Підходить чоловік, пропонує 300 гривень за книжку... Вибачте...

"Марудне діло ювілей - всі пера вмочені в єлей"... Я ці рядки написала дуже давно, ще близько не було ніяких ювілеїв. І я подумала собі: хто це написав? який ювілей, який єлей? Ну, думаю, заримувалося так (знаєте, є звичка римувати). Забула... Аж тепер я зрозуміла, справді - дуже марудне діло ювілей. І справді - пера вмочені в єлей. Але якщо з єлеєм собі можна дати раду, можна не слухати всіляких високих слів, можуть мене люди зрозуміти й самі їх не казати, не писати, можна уникнути ювілейного вечора, можна прийняти такий варіант, який зробило це видавництво ("Либідь" - Ред.). Вони запропонували презентацію. Це ж у нас презентація, і ми не будемо плутати жанрів. Правда, трохи вона занадто сердечна, трошки забагато людей як на презентацію. Я вам дуже вдячна, що ви прийшли. Щоб ми знали, що ми потрібні одне одному.

Я справді надумала повернутися у літературу, в цю культуру, бо важкий час - це завжди мій час... Отже із єлеєм ми собі дали раду. No pasaran. Ніякі урочистості і фальшиві святкування у нас не проходять, як ви бачите. Але з ювілеєм справа складніша, тому що ювілей – це треба замислитись, як жилося, як прожилося, що зробилося. Словом, відверто кажучи, ювілей - це презентація життя. І от ми зараз тут на презентації книжки, а у мене – презентація життя.

У МЕНЕ ТАКЕ ВРАЖЕННЯ, ЩО ЛЮДИ СКУЧИЛИ ЗА СОБОЮ (про політику, нову владу, приниження і здатність до опору)

Ми би собі зичили іншого, чогось кращого, ми б собі зичили й незалежності, й достойної держави... На жаль, так є як є. Але що ж, журитись?! Отут було багато слів про поразку, що ми програли... А чи програли? Ви знаєте, це ж так іде історія, це її кроки. Впритул з відчаєм оця вся криза, крах. З дистанції часу так іде історія. І ми повинні зараз набратися сил, спокою, доброго гумору. Сміх – перепалює, а в сльозах можна втопитися. Я зараз не бачу поразки. Вона може бути або в людях, або її не може бути взагалі. Є високовольтна лінія духу, яка проходить крізь усі віки і до неї мусимо підключитися, це буде рух опору. Це не означає, що треба виходити на вулиці і бити одне одному морди, або робити якісь демарші. Треба бути людьми. У мене таке враження, що люди скучили за собою. Навіть те, що вас сьогодні тут так багато. Мені здається, ви самі скучили за собою, скучили за атмосферою... (оплески)

Мій чоловік колись сказав: Лінусенько, ти не бійся, людство ніколи не відмовиться від того, що воно любило в собі. Українці знають, що вони люблять, як і всі інші люди. Ми не відмовимся від цього.

У приниженні не можна жити і перемагати. Я думаю, що український народ досі не переміг, бо переживає велике історичне приниження. Всяка наволоч його принижує, а він десь загубив у собі відпорність. Йому кажуть, що він меншовартісний — він звик.

Тільки створили нову українську державу, омріяну, як інтелектуали, письменники, почали закликати народ встати з колін. От “встань з колін” - хоч стань на коліна, для того, щоб встати. Я була обурена. “Орли”! У них за радянської влади була “партія — очі мої, партія - серце моє”. А потім – вставай, вставай.. Якщо ви повзали, то повзайте далі, навіщо ще людей закликати?.. Мовляв, народ спить. Я не знаю, мій народ, для якого я живу, працюю, – він не спить.

Люблю чорнобильських людей, там їх жменька залишилася. Приїжджають люди на “гробки”, і у нас - живі цвинтарі коло мертвих сіл. Лелеки клекочуть, радіють людям. Там ніхто не стоїть на колінах. Люди там сміються. А тут така кисла атмосфера — ніби ми залежимо від того, що хтось сторінку про Голодомор на сайті Президента закрив, - мовляв, головне зараз нагодувати людей. Прийшла влада, яка, бачте, зараз нагодує людей... Люди її годують, а вони... Спасібочки. (репліка з залу, не чути) – Що, хтось не задоволений? Украйонці-хохли? Нічого не бійтеся, ви зможете.. ми вам дозволяємо розмовляти вашою мовою..

Або от ще один політик сказав, що виніс Україну на своїх руках... Досить уже цього пафосу. Ша, треба поважати народ, не розколювати його.

От кажуть: схід, захід. На мій ювілей перший дзвінок був із Макіївки (там прекрасно співають, до речі). Почули шум, і кажуть: “У вас там шо, гості? Передайте им привет от донецких бандитов!”. То я спокійно й кажу: “Гості, привіт вам від донецьких бандітов” У мене є своя Україна, яку я не впізнаю в інтерпретаціях політиків. Я знаю ту Україну, для якої я живу, для якої варто жити.

ОТРИМАЛИ УКРАЇНУ БЕЗ БОЮ І ЗДАЮТЬ БЕЗ БОЮ ( про історію, творчість, розчарування, "чорнобильську" еміграцію, плани і перемогу над поразкою)

Можна було значно більше зробити. У мене був великий проект, я хотіла історію України дати в строфі, в поемах, в історичних романах, в драматичних поемах. Знаєте, в мене Скіфська одіссея є, і там є такі слова: “Десь тут урвалась пам`ять історична. Зате вона навіки золота” . Я хотіла оцю нитку пам`яті історичної протягнути через віки, і так я цей проект робила: є в мене “Древлянський триптих”, “Маруся Чурай”, те ж саме “Берестечко”. І я це писала, “Дума про братів Неазовських”,.. ну не підряд же ж будеш писати, а так... що відчуваєш. І якраз у мене в роботі був Володимир Великий, була Роксолана, Графиня Розумовська, був Андрій Потебня й так далі. Теми все важчі, чим ближче до сьогоднішнього дня. Я вирішила все подужати, все зробити, і може б мені хотілося щось інше. Тут хтось мене дуже сильно хвалив і представив вам як поета громадянського звучання (Юрій Щербак - Ред). Я вам дуже дякую, що ви спостерегли це, а я вам ще й признаюся, що я би хотіла писати лірику й лірику й лірику... малювати срібним олівцем, птиць малювати на лляній тканині. Може, мені коли Оля Богомолець співає “де вечір пахне м’ятою аж холодно джмелю”, може, це мені ближче.. але ж “хіба ж хтів – мусив” - писав Стефаник. Але ви знаєте, я вам скажу, що я в історії живу, я в історії дуже вільно ходжу, будь-яке століття. Я працювала над оцими речами і хотіла встигнути всю історію охопити, оцю нитку золоту протягти.

І тут настала така щаслива подія — Україна стала незалежною, і тут би здається вільно писати те, що ти хочеш, уже радянська влада не переслідує і не забороняє. Сиди і пиши: історію, якісь речі для України. І тут дивне сталося. Раптом прийшли такі флюїди... “Шістдесятники? Та що вони зробили? Історія? Ха-ха. Патріотизм? Ги-ги. Людям вставляли в голову - ”Патриотизм — последнее убежище для негодяев”, і вони велися. А хто ж хоче бути нєгодяєм? Раптом зробилися смішними письменники такого типу, як я. Мовляв, чим вони займаються, якийсь народ?.. В час, коли треба таке модернове. Хай ще буде андерграунд. Їхали-їхали і нікуди не приїхали, бо андерграунд — старе, це підземка лондонська. Коли чекаєш голосу покоління, а кожне покоління приходить і нехай подасть свій камертональний голос.

Коли тебе за радянської влади підозрюють у націоналізмі, ти не маєш свободи, ти виборюєш кожну строфу, а потім приходить свобода, незалежна Україна і ти? не мавши ніде перевести подих, знову опиняєшся у бозна якому становищі. “Народниця”... Взагалі-то я вам скажу, я ніяка не народниця. Мене, правда, ніхто не чіпав, якось обходили поштиво. Але ці паскудні флюїди у суспільстві... І я вирішила, оскільки пішов такий мат-перемат, збагатили українську мову російськими матюками. Так треба теж із розумом це робити. Росіяни між іншим мають цілу “теорию вопроса”, роблять цілі наукові дослідження “Что такое русская феня” або, наприклад, дисертація Ахметової “Русский мат”, яку зберігають десь у спецхранах. І правильно роблять, вони дбають про свою мову. У нас же все це перехопили, молодь, непідготовлена, заматюкалася. Для них це був вияв свободи. Що мали відчути оці шістдесятники, які знали, що таке свобода в умовах несвободи, коли бачили молоду українську літературу, яка наввипередки матюкалася, демонструючи свою незалежність? Написала тоді: “Не хочу грати жодної з ролей у цьому сатанинському спектаклі”. І я собі пішла в еміграцію, в чорнобильську зону. З людьми, яких я безконечно люблю. Більшого сміху, гумору сили, ніж у чорнобильській експедиції, ніде не бачила...

Признаюсь, я там знайшла свою Україну.. Там, де Україна вмерла, отам вона є. Там люди втратили свою малу батьківщину і полюбили її надмірно, і відчули велику Батьківщину. Я собі вийшла зі Спілки письменників, бо оте нудне скиглення і скімлення набридло. Не мають ні ідеї, ні мети. І я дуже добре прожила цей час, або за своїм письмовим комп`ютером, або в експедиції в Чорнобильську зону. Їздила до Польщі, до Парижу, в Бургундію, шукала там матеріали. Словом, працювала. В цей час хтось казав, що руки опускаються, ніхто не може нічого, не хоче. Я цього не розумію.

Тепер щодо “Берестечка”. Оскільки виявилося, що література нікому не потрібна, поезія тим більше не потрібна. У нас можна зачиняти книгарні. Подивіться на Хрещатик — хтось ходить з водометами, пускають газ. Я питаю, куди дивиться влада? Вона повинна ворухнути мізинцем і все це припинити. А воно не припиняється..

Ми були членами нацради з питань культури і духовності при Президентові — говориш-говориш, борешся – борешся, а нічого не робиться, як при тому, так і вже при цьому Президентові.

“Берестечко” – для мене дуже дорога річ. Вона писалася дуже довго, дописувалася. «Берестечко” - не про поразку, а про перемогу над поразкою. Хотіла писати про постаті, але, коли береш постаті, треба взяти якийсь екстремальний момент. Для Богдана Хмельницького це було Берестечко, бо для нього це була страшна поразка — після таких спиваються, вішаються. Він же залишився абсолютно самотній, нікому не потрібний, його вже в Чигирин не пускали. В нього вже не було війська. Цікаво, як можна було стати на ноги після цього... Знаєте, що зробив Хмельницький після страшної поразки і зради своєї дружини? Він женився. Мене це так вразило... Крила особистого щастя його зігріли. Костомаров писав: невідомо, що там зіграло вирішальну роль у поразці під Берестечком. Можливо, і його особиста трагедія. Велику душу, знаєте, теж стрясає дріж. Так от я про “Берестечко”.. Я мусила описати всі стани. Кажуть, Богдан Хмельницький після тієї поразки пив три дні й три ночі в урочищі Гончарів. Ну пив, і що. Адже коли падає сильний мужчина, гуркоту більше, ніж, коли комарик падає. І переживань більше й емоцій. Але для мене було головне написати про перемогу над поразкою.

Я - як обпечена з тим “Берестечком”. “Український письменник” (видавництво - Ред) у незалежній Україні опустилися до того — ні техніки не знали, не мали — вони видали чортзнаяк “Берестечко”, причому 10 тисяч примірників. Раптом почали виходити піратські видання.. Хтось заробляє на цьому, ніхто мене не питає. Зловити неможливо. Більше того, навіть солідне державне видавництво “Каменяр” видає “Берестечко” без мого відома, без договору. Дізнаюся від інших людей. Причому там є спеціальний комітет. Яке вони мали право дати гроші цьому халтурнику, який видає книгу без мого відома? Дякую Оксані (Оксана Пахльовська, донька поетеси, лауреат Шевченкіївської премії - Ред.), що вмовила мене надрукувати цю книжку...( у видавництві "Либідь", накладом 7 тисяч примірників - Ред.). Вперше побачила книжку на цій презентації. Передали додому. Сказала Оксані: не подивлюся, боюсь. Боюся страхом подиву: невже це може бути? Бо так паскудно, як мене видавали в радянські часи... Вони своїх халтурників видавали на гарному папері, все блищало. А мене — спасібочки, як на газетному. Звикла до цього. І - раптом...

Я дуже вдячна усім за цю книжку. Моя душа відпочиває за всі мої роки, а їх багато, як ви знаєте з цифри ювілею. Більше не буду казати нічого. Почитаю кілька віршів.

Прогавили, прогледіли, і хочеться – на Марс Це сталася трагедія, а ви - зіграли фарс Отримали Україну без бою і здають без бою .... б`ються поміж собою Дивлюся ввечері і вранці, милуюсь депутатським гроном Яка гармонія і танці, і єдність змій з Лаокооном Прости мені, мій змучений народе, Що я мовчу. Дозволь мені мовчати Бо ж сієш-сієш, а воно не сходе І тільки змії кубляться й сичать. Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні, Злість рухає людьми. Але у бік безодні Компроміси компромати компрадори і примати Скільки сили треба мати, щоб усе це витримати Які засиджені скрижалі, яке злиденство зветься шансом На жаль, уже і в цій державі стаю потроху дисонансом. Господи, пробач мені моє зухвальство, що я сподіваюсь бути почутою. Дякую.

УНІАН (http://unian.net)

Діяти стратегічно: обрати слабшого!

Минув перший тур виборів Президента. Слід визнати той факт, що патріотичні сили його програли. У другий тур виходять обидва проросійських кандидати. То що тепер робити тим, хто голосував за українську Україну?

Я тривалий час думав над цим питанням. Нагадую, що 7 лютого в бюлетені буде три позиції: Юлія Тимошенко, Віктор Янукович і "Не підтримую жодного". Розглянемо детальніше кожний варіант.

Почну з останнього, званого у народі "Проти всіх" (Не плутати з Василем Противсіх). Доволі передбачувано за третьою графою з*явилася своя група підтримки. Я б навіть сказав штаб. "Проти всіх" провів вдалі переговори з Віктором Ющенком та Арсенієм Яценюком, заручившись їх публічною підтримкою. Яценюк навіть скористався своїм правом законодавчої ініціативи, аби дати голосам "Не підтримую жодного..." хоча б теоретичні шанси на перемогу. Однак, навіть з гіпотетично ухваленим законопроектом Арсенія такий привабливий "Проти всіх" пролітає "як фанєра над Парижем". У першому турі він набрав 2,2 % голосів, а це навіть менше за прохідний бар*єр. Романтики противсішного "ФЕ" Юлє і Вітє стверджують: чим більше буде підтримка "Не підтримую жодного...", тим невпевненіше почуватиме себе новий Президент. Однак і такий аргумент не здатний уберегти невидимого кандидата від згаданого "прольоту". Справа в тому, що більшість його потенційного електорату просто не прийде на дільницю. Ще частина тих, хто таки прийшов, залюбки понаписує матюків у бюлетень. Отже виявляється, що реально поставлять галочку напроти графи "Не підтримую жодного" десь 5% виборців (а то і менше). Очевидно, що ефекту від цієї ініціативи буде як з козла молока. Хіба сусіда присоромити, що він за "бандитів" голосував, а ви - ні.

Віктор Янукович

Віктор Фьодорович Янукович. Повернення муфричей, кабачників та херманів в урядові коридори наврядчи когось порадує, окрім любителів гумору. Але то буде "сміх крізь сльози". Зрозуміло, що Янукович не дасть розвитку українській гуманітарці, бо це суперечить інтересам Росії, агентом якої Вітьок іноді підробляє. Ну і звісно "тричі несудимий", "оратор", "поліглот", одним словом - ганьба на весь світ у дусі п'яного Єльцина. Майбутнє президентство можна буде охарактеризувати так: "Ви все ще не любите донецьких? Тоді ми йдемо до Вас!". Не будуймо ілюзій, їхній клан дістанеться кожного району.

Юлія Владіміровна Тимошенко. Вже саме по-батькові вказує на її глибинний зв'язок з російським колегою. Владімір Владіміровіч так зачарувався сліпучою красою ЮВТ, що аж пробачив їй участь у "Помаранчевому шабаші". Тепер "ОНИ ДОГОВОРИЛИСЬ!":

Тимошенко і Путін

КАмАнда, яку Юля веде до перемоги - доволі строката. Найодіозніші: Васадзе, Фельдман, Жеваго, Портнов, Кравчук, Медведчук, Веревський. Для роботи з правим електоратом БЮТ має цілий арсенал "патріотів": Томенко, Яворівський, Лук'яненко, Шкіль + кооптовані бійці з ПРП, "Народної самооборони", ХДС, НРУ.

Про саму Тимошенко слід зазначити, що це людина, яка дуже-дуже-дуже хоче стати Президентом, на відміну від Януковича, якого постійно підпихають. Принаймі так здається зі сторони. Можна сміливо припустити, що політика Президента у спідниці буде теж проросійською і теж захищатиме інтереси великого капіталу неукраїнського походження. Тому в цьому сенсі відмінностей між Ю і Я майже не намічається. Головна суть, яка допоможе вірно проголосувати, викладена мною нижче.

Мабуть ви помітили, що рейтинг Тимошенко сформований як альтернатива Януковичу. ЇЇ риторика, реклама, дії побудовані на протиставленні себе "донецькому дядьку". Це перший важливий нюанс. Другий полягає у тому, що економіка під керівництвом Юлії розрахована до лютого місяця, а далі - апокаліпсис. Ну і по-третє, основний електорат Леді Ю - Центральна і Західна Україна, тобто люди з проукраїнським та умовно проукраїнським світоглядом.

Тепер уявімо, що ВОНА стає Президентом. За такого розкладу Партія регіонів більше не буде монолітною силою, так як ніхто більше не бажатиме витрачати мільони доларів на пусте знаходження в опозиції. Регіонали витрачають гроші, щоб здобути владу. А при владі потім можна буде повернути все потрачене "з вершком". Отже на Партію регіонів чекає розкол. Частина людей перейде в БЮТ, частина - до Тігіпка, частина залишиться з Януковичем, а ще частина виокремиться в нову проросійську політичну силу. Всі вони попроходять у місцеві ради, дехто і в парламент, але однозначно вже не зростуться. Це перший позитивний момент у гіпотетичному президентстві ЮВТ: найпотужніша 5 колона Москви за останні 5 років піде на смітник історії.

Давайте розглянемо, що ж станеться з проросійською силою №2, яку уособлюватиме пані Президент. По-перше, її вічний антипод Зек - більше не є загрозою. По-друге, економічна ситуація стає жахливою. По-третє, Юля попадає "поміж двох вогнів": з однієї сторони - зобов*язання перед Путіним по впровадженню російської політики в Україні, з іншої - проукраїнська налаштованість її базового електорату. Також зважуючи на авантюрно-аферистичні властовості Юлії Володимирівни, можна стверджувати, що владу у своїх руках вона не втримає. Президентські повноваження уже не такі, які були при Кучмі, а отже на Юлю чекає програш на парламенських і місцевих виборах, відтік великого бізнесу з партії, і як наслідок - шлях на смітник історії до свого антипода.

Отже мій висновок такий: стратегічно правильним буде, якщо Президентом України стане Юлія Тимошенко. За певний період ми такі позбудемось "двох зол" на відміну від варіанту з перемогою Януковича, який навіть позбавлення "одного зла" не гарантує.

Маю надію, що моя стаття розкриє комусь чакри і допоможе зробити правильний вибір.

Stanislove, спеціально для upu.org.ua

Нові реалії патріотичного руху

Що ж, у другий тур вийшли кандидати - прихильники "сильної руки". І не так важливо хто з них переможе. Важливо те - що буде потім, а саме спроби новоспеченого Президента перетворити Україну на своє феодальне князівство. Однак таким спробам заважатимуть права і свободи, добуті нами за каденції Ющенка: свобода слова, думки, вільна преса, право обирати та контролювати владу й інші зародки громадянського суспільства. Тому дуже ймовірно, що новий Президент невдовзі розпочне згортання демократичних процесів в Україні. В цих умовах актуальні до сьогодні питання вступу в НАТО і ЄС втрачають свій пріорітет. Тепер завданням для нас стає не розширення прав і свобод, не євроінтеграція, а ЗБЕРЕЖЕННЯ здобутих досягнень. Не допустити відкат назад, у кучмізм з відрубленими головами, - ось наша найближча мета.

Більше всього "вожді" бояться, що їх лінчує власний народ. Як Саддама, наприклад. Тому новий Президент обов*язково робитиме кроки по приборканню некерованих ЗМІ і НГО. Адже згадуваний ІІІ сектор, а також ІV влада здатні істотно впливати на суспільну думку.

Ще один аспект нових реалій: скоріше за все УПА, Бандера, Петлюра, Мазепа і Герої Крут знову перейдуть у режим державного табу. Адже програми двох претендентів на президентське крісло не обіцяють нам нічого у цьому напрямку. Для БЮТу тема відродження національної свідомості давно вже являється ТАБУ. ПР використовує героїчні сторінки історії як жахалку для свого пенсійного електорату. Забудьте про державну підтримку патріотизму.

То що цьому протиставити? Поки що нам дозволяють створювати недержавні громадські організації. Ті, що справді недержавні і незалежні, які можуть натиснути на свободожерські амбіції свіженьких "вождів". Умовно кажучи, "дати по руках". Також на III сектор знову лягає ноша з підняття національної свідомості громадян.

Коротше: нам дають ящик з інструментами і дірявий як решето корабель. Хочте - ремонтуйте, не хочте - топіться. Новий Президент все рівно матиме запасний човен, навіть цілу баржу. Бо "економіка - понад усе!" (з передвиборчої програми одного з кандидатів). А українська нація - це так, гурт матросів, які латають дірки та драють підлогу.

ВІН і ВОНА поставили нас в такі умови: латати ЇМ нашу українську державу. Бо ми з НИМИ - "на одному кораблі" і не маємо щляхів до відступу. Тут наші сім*ї, родичі, діти, культура, тут наше ЖИТТЯ.

То ж, патріоти! Не складаймо руки, бо інакше склеємо ласти Happy) давайте об*єднуватися. "Гуртом і батька легше бити!" - мовить народна мудрість. Ми готові створити нову, націонал-демократичну, народницьку громадську організацію! Пам*ятайте:

ТІЛЬКИ РАЗОМ! Від серця до серця передаватимемо один одному наші переживання за майбутнє України. Не будьмо байдужими, йдемо латати цей корабель...

Stanislove, спеціально upu.org.ua

Інтернет-вибори Президента відновили свою роботу

Приблизно о 16 годині сайт "Мій перший президент" знову працює (http://obyray.ukrprostir.net). Онлайн-голосування триватиме до 24 години.