Навіть не знаю з чого почати свою статтю. Хочеться окреслити її тему, а це означає узагальнити всіх тих з ким я дискутував а іноді і просто лаявся останнім часом. І дискутував я не тому що хотів примусити їх щось зробити, а тому що захищав свою позицію та своє право на вільний вибір. Також відправною точкою для мене став перегляд передачі «Чорне та біле» за участі скандально відомої депутатки Ірини Фаріон. Можливо саме через розмаїття всіх тих, хто мене вразив своєю, я б сказав, світоглядною позицією, мені так важко зараз прийти до коректного узагальнення теми. Але я не буду коректним. Моя тема – ідіоти. Проте в значенні трохи іншому ніж надавали цьому слову давні греки і зовсім в іншому ніж зараз є в медицині. Мої, так би мовити, ідіоти можуть бути людьми освіченими. В тому сенсі, що вони можуть мати вищу освіту отриману ними абсолютно чесно, можуть мати багато знань в своїй голові, але при цьому абсолютно не здатні до широкого мислення та, що набагато гірше, не здатні побачити в своїх поглядах суперечності або навіть здатні але в них це не викликає ані найменшого дискомфорту чи бажання щось в них змінити. Я буду говорити про найгіршу спадщину тоталітарного режиму(хоча так чи інакше це присутнє всюди де є Homo Sapiens) – «двомислення», яке, що цікаво, вкоренилося як в тих, хто сумує за славетним минулим у вигляді Союзу, так і в їх опонентів(хоча самі вони ніколи в своїй совковості не зізнаються)
Почну я шерстити ворогів України(бо самовпевнений ідіот – це завжди загроза; в кращому випадку – тільки для самого себе) з ... націоналістів. Чому? Бо цю статтю я пишу в першу чергу для українських патріотів і в котрий раз кидаючи камінь в город українофобів та інших російських шовіністів(типу того ж Табачника чи Вітренчихи з її спалюванням книжок) я зможу тільки принести позитивні емоції, але нічого нового не скажу.
Але зараз казати я буду неприємне. Зараз я буду намагатися розірвати ту ізольованість через яку тільки і можуть існувати настільки полярні погляди не тільки загалом в нашому суспільстві, але і в окремих її течіях. Ізольованість засновану на небажанні іти на компроміси, на прямому обмані, на униканні відкритої дискусії. Ізольованість яка веде до постійної та виснажливої внутрішньої боротьби. Моя ж головна ідея в цій статті – будьте чесними, поважними та прагматичними – тільки так можна принести користь собі, своїй сім’ї та своїй державі.
Почну я з питання мовного. Для цього наведу цитату Ірини Фаріон, яка мене просто вбила: «Порушувати закони мови – це означає не усвідомлювати що таке принцип демократії» Ну... що тут скажеш? Хіба що знову процитую її: «Ми говоримо про закони граматики, а закони граматики жорсткі» Отакої! Виходить, що в дитячому садочку вона не жартувала і російський варіант імені справді привід для того, щоб переселитися в Росію. Тут мені одразу згадалися ненависні ще зі школи «Михайлик» та «Мішо» (це у кличному відмінку) та вчителі української мови – всі ніби цілеспрямовано підібрані аби відбити у київських діток любов до української, при цьому самі вони цього не помічали. Що якраз і є ось цим ідіотизмом – тунельне бачення, через яке вони не могли помітити очевидного. Я – дитина з російськомовної сім’ї завжди відчував їхнє відношення до себе і таких же дітей як до якихось «недо», або, в кращому випадку, як до якихось жертв чи хворих, яким потрібно допомагати навіть якщо вони проти цього. І тут мені знову стане в нагоді той телевізійний монолог пані Фаріон(адже Мустафі – ведучому «Чорного та білого», дуже рідко вдавалося вставити бодай слово), в якому вона порівняла явище, коли українець вважає рідну мову російською, з мутацією. Якщо розібратися в цьому, то мутація зазвичай призводить до зниженої дієздатності та до хвороби. І це не обмовка, це не наслідок неповного розуміння сказаного. Це просто вияв позиції яку мені неодноразово озвучували в дискусіях націоналісти: ти – малорос, ти жертва русифікації. Тобто в будь-якому разі я не заслуговую на поважливе ставлення до себе, як хворий, який не хоче лікуватися. І в цьому сенсі це ні чим не відрізняється від тиску тих, хто намагався і намагається зрусифікувати українців. І якщо не громадянські свободи та соціальна справедливість в новітній українській державі їх мета, то з ними в мене нема нічого спільного. Ті, хто живуть минулим не можуть повести людей в майбутнє прийнявши ідеальне прагматичне формулювання «маємо те, що маємо»
Саме життя минулим перетворило мене в очах пересічного націоналіста в жертву, в таку собі недолюдину. Він відсилає мене в минуле і розказує як моїх предків русифікували за допомогою примусу і насилля. А мені на це байдуже! Я вимагаю зараз ставлення до себе з повагою, я зараз проти насилля над моїми інтересами. Я, вибачте, не бидло, яке буде бігати туди-сюди під батогами одних чи інших. Під батогами всіх тих, хто збирається заганяти людей силою у «світле майбутнє». До речі про бидло.
У націоналістів зазвичай є дві такі тези:
1) Українська мова – чи не основа всієї нашої державності
2) За Україну і Українську Державу кожний справжній націоналіст має бути готовим покласти своє життя(в ідеалі)
Якщо подумати логічно, то виходить, що задля повертання малоросів в лоно української мови будь-які методи згодяться(якщо свого життя заради цього не жаль(це ж питання державності!), то тим паче й іншого). Цей висновок не озвучується, але він логічний. Він непомітно закладений в їхню програму навіть якщо це не афішується. З огляду на заяви і Фаріон(і на цій передачі також) і Тягнибока і інших представників ВО «Свобода» про те, що їх мало цікавить, яке враження вони справляють на тих, хто з ними не згоден. І в тому числі на тих, кого вони збираються повертати в якийсь «природний» для цих людей стан(звичайно визначений ними, ким же іще?) Що означає коли політик прямо каже, що йому чхати на те, яке він справляє на мене(до речі потенційного прихильника) враження? Що це означає, якщо він додає «Якби влада була... то...» Це означає, що він сприймає мене за бидло, яке він буде вчити жити за допомогою влади, якої йому не вистачає щоб по-експериментувати наді мною. І я при цьому не кажу що ті, хто «тримає маску» - кращі. Я не кажу що це не тенденція в наших політиків вважати людей за «лохів» та «казлів», забуваючи про те, що вони мають служити людям, але обирати між різними видами гівна я не збираюся.
Підсумовуючи мовне питання... Як ви вважаєте що більш загрозливе для української держави: порушення граматики чи може прогресуюча без залежності від мови корупція, розвал системи правосуддя, армії та національної спортивної школи?
Націоналісти вважають, що порушення граматики... Мова – основа духовності народу. Вивчи українську і корупція зникне. Як же? Вони ж стають такими духовними!
Ну і щодо «сучасності» того націоналізму, що сповідує ВО «Свобода», для мене дуже показовим було посилання Фаріон на творчість Мелентія Смотрицького та на твір початку сімнадцятого сторіччя. І «поклик крові», як на мене – теж не вершина сучасного наукового мислення. Скоріше нагадало бонхедівське B&H.
Тепер від мовного питання перейдемо до питання більш насущного – до державотворення. І тут виявляється, що на думку Фаріон «патріот із сфери почуттів», а «націоналіст із сфери політики і державотворення». Тобто тільки націоналіст(а вони не потерплять конкуренції в цій іпостасі) має відношення до державотворення! Всі інші не мають відношення до цього процесу. При цьому знову ж таки зі слів Фаріон очевидно, що це мається на увазі не політична нація, а якесь дивне поєднання застарілого на новий лад – якась етнонація.
Ну і на останок процитую Дж. Оруела (якого процитував на останок Мустафа – що цікаво, що він для мене здався більшим українцем ніж Фаріон): «Под «национализмом» я прежде всего имею в виду привычку считать, что человеческие существа можно классифицировать, как насекомых, и что к миллионам, а то и к десяткам миллионов людей могут быть, ничтоже сумняшеся, приклеены ярлыки «хорошие» или «плохие».
Во-вторых, — и это куда важнее — я имею в виду привычку человека отождествлять самого себя с одной-единственной нацией или какой-либо другой группой и ставить ее выше добра и зла, не признавая за собой никакого иного долга, кроме служения ее интересам. Национализм не следует путать с патриотизмом. Оба этих слова обычно употребляются настолько неопределенно, что любые их толкования будут оспаривать; нельзя, однако, смешивать эти понятия, поскольку в основе их лежат две разные и даже исключающие одна другую идеи»
От і якщо подивитися, то можна побачити що навколо одні націоналісти. Тільки одні напряму про це кажуть, інші в своєму ідіотизмі пішли навіть далі і звичайнісіньке українофобство та проросійську експансію назвали «інтернаціоналізмом».
От поясніть мені, товариство, чому мені постійно хтось вказує як жити? Чому мені постійно люди, які самі не розібралися в питанні, намагаються нав’язати якусь свою недоідею? А ще вважають що я щось комусь винен. Винен якійсь намальованій в їхній уяві «Батьківщині» чи «історичній справедливості» віддати свої свободи. І що цікаво: одні мене називають москалем та малоросом, а інші націоналістом та навіть іноді бандерівцем. Але собі зраджувати я не збираюся. І це моя позиція.
Також цікаво які у вас думки з цієї проблеми здатної розколоти суспільство на два табори ідіотів та примусити таким чином інтелігенцію(єдину надію на розвиток) або ставати на якійсь бік, або відсторонюватися від процесу, бо їх закидають лайном з обох боків.
Для тех, кто в танке: я не за украинофобство. Более того оно меня бесит не меньше, так как обычную ксенофобию и нацизм эти "ревнители русской славы" выдают за маловразумительные "интернационализм" и "братскую дружбу"
Для тех кто совсем в танке: не думаю что вам что-либо уже поможет.
©
Mike911