Думки

Олекса Бригас. Думки.
 Віталія Касперовича, підслухані мною,
                  і викладені українською мовою.

Чи може одразу за літом настати весна?
Чи може втішати крізь хмари небесне світило?
А відповідь буде моя: - Безумовно, що так,
Коли повертається з дальніх доріг моя мила. 

Розпустяться квіти, що наче уже й відцвіли
І пташка в саду знову пісню свою заспіває!
... Як довго в розлуці з тобою, кохана, були,
Що серце від розпачу в грудях моїх завмирає. 
Тож хай запанує весна в наших душах обох
І хай розлучає нас доля-спокусниця рідко.
Прямуймо надалі в життя нерозлучно удвох,
Прилинь у обійми мої, моя мила лебідко!
02.09.2006

Олекса Бригас. Мова.

Солов’їна… Калинова… І оспівана, й забута!
Знов взялись за тебе, мово. Знову: «Бути, чи не бути…»
Не вдавалось яничарам порубати ятаганом –
Твоє слово, ніби чари, все загоювало рани, -

То сучасні бузувіри без гармат і кулеметів
Нищать мову, нищать віру, «підсікаючи» на злеті!
Приставляючи параграф темних варварських законів,
Ніби дуло пістолета – чорним отвором до скроні.

То чому ж вам ще не йметься, тісно чом у власній хаті?
Ніби вільні вже, здається… Навіть інколи – багаті.
Рот ніхто не закриває: коли знаєш - Speak in English,
Mw po polsku, як бажаєш; вибирай: іврит чи ідиш.

Послугуйся діалектом, говори хоч на латині –
Тільки мусиш мову знати ту, в якій живеш країні!
Та й не знаю я країни, де б проводились дебати,
Як би мову свою рідну на чужинську проміняти.

Тож, я думаю, не варто без причин ламати списи:
Можеш мов десяток знати – тим, мій друже, і гордися,
А не тим, що ти «базариш» на одній – «абщєпанятной»…
Ось тоді питань про мову не повинно виникати.

Олекса Бригас. Життя.

Різдво, Великдень, Спасівка, Покрова – Злітають роки стрімко в небуття. Не все в житті складається чудово, Чудовим є лише саме життя.

Дароване Господнім провидінням, Миттєвістю в історії Землі, Як вищий дар за несвоє терпіння І муки, для початку, не свої.

Ідем вперед, відлічуючи кроки І вже ніхто за руку не веде. Позаду десь давно шкільні уроки, Та головний екзамен – хто-зна де.

Хоч іспит свій складаємо щоднини Перед Його невидимим Лицем, Не знаєм до останньої хвилини, Що буде нам присуджено Творцем.

Тож, вийшовши з темниць гріха на волю, З відкритим серцем спробуймо іти, Не завдаваймо ближньому хоч болю, Якщо немає сил допомогти.

Добро творім і нам воно воздасться, Із вдячністю сприймаймо каяття, Не зводьмо на чужих невдачах щастя – І соромно не буде за життя!

19.01.2004

Тобі

Живу я в полоні надії,

Її відпускати не смію,

Що прийде нарешті розрада

І ми будем завжди разом.

Розвіються біль та тривоги,

Розтануть сніги-омани

І тихе, безцінне щастя

Душею нашою стане.

У щасті, у смутку, в турботах.. Із посмішками і сльозами.. Життя це пройдемо разом У вірі, надії, коханні.

Олекса Бригас. Душа.

Не хлiбом єдиним... Далеко не хлiбом єдиним Живем в повсякденнi - в багатствi, а чи без гроша, Бо тим вiдрiзняємось ми вiд простої тварини, Що крiм стравохода живе в нашiм тiлi душа.

Є скептикiв досить. В словах i думках їх - зневага, Та все ж наступає хоч раз у життi така мить, Що "правильних" слiв вiдлетить гамiрлива ватага I щось невловиме в свiдомостi враз защемить.

Десь вченi мужi щось доводять iз супервагою, Над тiлом чатуючи мить переходу межi... А слово розважливе, вчасно почуте тобою, Скидає тягар i так легко стає на душi.

Та слово й поранити душу невидиму може - I болем тодi вiдiзветься i криком вона. Дай Бог не дiждати, що зло над добром переможе, Бо значення втратить - чия в тому буде вина.

Шукаймо поживу не лише для грiшного тiла, Черпаймо духовне, добром наповняймо буття, Щоб наша душа нам до скону вiка не болiла - Не хлiбом єдиним наповнюймо наше життя!

17.02.2005

Олекса Бригас. Пролiсок.

З-пiд снiгу пролiсок голiвку показав - Листочки-руки вiн до сонця протягнув, А я повторю те, що сотню раз казав: Що я тебе кохаю, лиш тебе одну.

Нехай розлука мiцно стала помiж нас, Та я зруйную цю невидиму стiну I, нiби пролiсок, пiднiмусь в котрий раз, Бо я тебе кохаю, лиш тебе одну.

Зима лютує, та настане їй кiнець I нiжний пролiсок вiтатиме весну. Нiщо не згасить двох палаючих сердець Допоки я кохаю лиш тебе одну.

05.03.2005

Симоненко Василь "І знову сам воюю проти себе..."


І  знову  сам  воюю  проти  себе  -
Два  чорти  скарапудились  в  мені.
Один  волає:  "Зупинись!  Не  треба!"
Штовхає  інший:  "Не  впиняйся,  ні!"

І  я  іду,  і  падаю,  і  знову
Спішу  вперед  або  плетусь  назад.
Мені  дарма,  що  брехні  і  обмови
Об  мене  торохтять,
Як  об  гостинець  град.

Мені  дарма,  плюю  на  остороги,
Топчу  улесливости  мох.
Мої  чорти  беруть  мене  на  роги,
І  щоб  мені  не  збитися  з  дороги,
То  треба  дослухатися  обох. 

***

  • 15.12.10, 01:08
Средь этой пошлости таинственной, 
Скажи, что делать мне с тобой: 
Недостижимой и единственной, 
Как вечер дымно-голубой? 
А.Блок 

Василь Симоненко.

Люди різні між нас бувають — 
Симпатичні, гарні, чудні. 
Дні за днями, бува, куняють, 
А живуть лиш у мріях та сні. 

Може, це і не дуже грішно — 
Не для всіх же доступна даль, 
Тільки чомусь в очах їх смішно 
Заплелися журба і жаль. 

І життя мовби їх не било, 
І дріма в них чимало сил. 
Але їм тільки сняться крила, 
Наяву ж — вони зовсім без крил. 

Я судить їх не маю права, 
Я для них не бажаю зла — 
Я і сам жив отак "цікаво", 
Доки в мене ти не ввійшла. 

Сам я сонний ходив землею, 
Але ти, як весняний грім, 
Стала совістю, і душею, 
І щасливим нещастям моїм.