Я мовчу. Відзоріло.

Зачепилось за ніч.

Місяць котиться білий

З неба втомлених пліч.

Пахне вітром діброва.

Пахне спокоєм дім.

І чомусь пахне словом

У мовчанні моїм.

малюнок згенерований ШІ

Було це років тому триста,

А може й зовсім не було:

Йшов чоловік із міста в місто,

А може й з міста у село.

Тоді «смірєніє» віталось,

Вкривало сірості плащем,

А чоловікові співалось,

І пританцьовувалось ще.

І сонце сяяло над світом,

І розчинявсь холодний страх,

І розквітали дивні квіти

На тих стежинах і шляхах.

Чомусь на сіре мода знову,

Хоч двадцять перший в панстві вік,

Але і досі кольорово

Отам, де йшов той чоловік.

фото згенероване ШІ

Велике небо зорі сіє,

А попід небом, у красі,

Сидить і слухає Марія

Як тиша ходить по росі.

Як носить у торбині втому

І як торкається чола.

І де та ява – невідомо,

І невідомо чи була.

фото згенероване ШІ

І квітень йшов. Лишалося зелене.

Дивились зорі в темряву хитку.

Уже громи збиралися на сцену

Та підбирали хмари до смаку.

Було садам ще трішечки красиво.

В'язала пам'ять дум останній сніп.

І падав вечір втомлений та синій

У молоді долоні древніх лип.

фото згенероване ШІ

Коли було бузково світу

І кучерявились сади,

Коли хвилини пахли літом

І ніч не знала самоти.

Коли ліси були мов п’яні

Від таїни і солов’їв,

Тоді туман ходив туманом

І білодумно думи мрів.

фото згенероване ШІ

Не для краси людського світу,

Не для бджолиної хвали

Придумав хтось звичайні квіти,

Ну, просто щоб вони були.

Отак ідеш життям побитий

І злим думкам немає меж,

І раптом бачиш – квітнуть квіти,

перепочиньте дощику сьогодні

не дихайте вологою на скло

хай буде день від сірого свободний

хай буде день багатий на тепло

нехай зорею посміхнеться небо

нехай гірке відступить хоч на п'ядь

перепочиньте дощику не треба

сьогодні за осіннім сумувать

якщо вірити квітам

скоро буде блакитно

на порозі у літа

перед брамою світла

пропаде за крайсвітом

недолуге і сіре

якщо вірити квітам

Між морозом і спекою,

Між мажором й мінором,

Так у небі лелеково.

Так у небі прозоро.

І немає далекого.

І самотність - безплідна,

Бо у небі лелеково,

Невагомо і рідно.

фото з мережі

Відчини мені браму цієї печери, сезаме!

Покажи мені світ та закохані очі зірок!

Я давно там не був. Я забувся коли і де саме

Зустрічав ті сліди, що лишає невидимий Бог.

Покажи мені дощ. Покажи мені загадки ери.

Покажи чим живуть невблаганно-мінливі часи.

Покажи мені вихід з цієї сліпої печери,

У якій є багатство, та тільки немає краси.

фото з мережі