Вже липень грозами гуде...

Вже липень грозами гуде,

Нагнівавшись неначе,

І яблунята де-не-де

Попадали з гілляччя.

А для голодної душі,

У тихій прохолоді,

Туманні варяться борщі

На буряковім сході.


Сьогодні кожен був святим...

І чорний біль,

І лють,

І дим,

І божевілля хиже

Бою.

Сьогодні кожен був

Святим.

Сьогодні кожен був

Собою.

І все.

І все.

Закляк свинець,

Пробігся нишком

Дощик босий,

Де смерть зустріла свій

Кінець,

Об крицю душ

Зламавши косу.



І не спиняюся, і гину...

І не спиняюся, і гину,

І воскресаю, і живу,

Міняю тишину невинну

На мить яскраво-грозову:

У днину дику і тривожну,

Яка не відає жалю,

Люблю тебе як тільки можна,

І як не можна – теж люблю.


Не бійся, спи, не все трагічно...

Не бійся, спи, не все трагічно:

Хвилини меле часу млин,

А за порогом ходить вічне

І спину чухає об тин.

У нього роги - місяць ясний,

У нього очі - дві зорі,

У нього помисли прекрасні,

І тінь, і кіт на димарі.

Ще триста літ і знову триста,

І скільки там пробуде світ,

Не бійся, все давно на місці -

І тінь, і помисли, і кіт.



Не ходи-но, осене, за нами...

Не ходи-но, осене, за нами,

І дощу за руку не веди,

Нині літо ковзає човнами

По долоні ясної води.

А як схочеш подивитись в очі

Та рухнути споминів світи,

Стань вогнем самотнім поміж ночі,

І у сон тихенько посвіти.



У сиву ніч, де думи – сині...

У сиву ніч, де думи – сині,

Де у туманах мліють сни,

Де ходить Слово триєдине

Під тихі оклики луни,

Де самота не знає краю,

І вічність тоне вдалині,

Я бачив те, чого немає,

Та бракувало так мені.



Ішла весна по правий бік...

Ішла весна по правий бік,

По лівий – літо шелестіло,

І падав синій молодик

Над виднокраєм посинілим.

А я між ними ніс любов,

Не оглядався на вчорашнє,

І світ зі мною мій ішов,

І говорив ранковопташно.

 

Стою мов перст, схвильований стою...

Стою мов перст, схвильований стою.

Безвітряно, і сонячно, і сухо,

Зелений ліс поклав зелене вухо

На землю зачаровану мою.

А там – віки, і люди, і дива,

Яких не знати – бути бідним духом,

І я знімаю мовчки капелюха

Та слухаю загублені слова.


Світанок липою цвіте...

Світанок липою цвіте.

Світанок в небі родить птицю.

Хмарина хмару в гості жде,

Ховає в торбі блискавицю.

Червоний сонця самоцвіт

Тримати ніч уже не в змозі,

І йдуть слова в далекий світ

Та слід лишають на порозі.


І вічно спокою не знать...

Любить до смерті і по смерті,

І вічно спокою не знать,

Усі думки на порох стерти,

Усі слова пересказать.

Не знати сни куди подіти.

Не знати як здолати час,

І зрозуміти сутність світу,

Який багатим був на Вас.