Я люблю дощ у темного вікна

Я люблю дощ у темного вікна

І простір штрикать поглядом безсонним,

Коли вночі невидима стіна

Змиває пил зі скла та підвіконня.

Я люблю твою посмішку тоді

Знімати з фотографій пожовтілих,

І щось мені говорить, що біді

Не місце тут, що ти заговорила

Її своєю посмішкою так,

Що та забула про свою роботу,

І я шукаю новий спосіб як

Тобі за ту віддячити турботу.

Я люблю дощ…

 

15.06.2016

Ховав туман вечірній денні ноти

Ховав туман вечірній денні ноти

І запал холодив пекучий мій,

Блукали тіні, наче гугеноти,

Яких підвів святий Варфоломій.

І вирушали спогади в мандрівку,

Повчала тиша – вічний богослов,

Та вітерець облизував верхівки

Занурених у темряву церков.

Загадки й таємниці прокидались,

І відповіді навіть де-не-де.

І дихав спокій. В ньому відчувалось

Щось чисте і по-справжньому святе.


14.06.2016

Сьогодні убивали липу

Вдиралась смерть у двір зі скрипом,

Літав розгублений пилок,

Сьогодні убивали липу

Під стогін зламаних гілок.

Усе що було попереду –

Позаду. Волею нікчем

Не буде затінку та меду

І шурхотіння під дощем.

Її листки вже не благали,

Навіщо тішить зарізяк?

Сьогодні липу убивали.

Надійно. Мовчки. Просто так.


13.06.2016

Краплина. Ще краплина вниз

Краплина. Ще краплина вниз,

І ось вже в двір наллята пустка,

Дарує небо свій сюрприз,

Вдягнувши сіру хмарну хустку.

На темнім обрії блищить

Вогнем енергій жовта зброя.

Я так люблю подібну мить,

Бо забуваю з нею хто я.


10.06.2016

Герой

В вік типового однострою,

Що вважають чомусь модерном,

Я не хочу бути героєм,

Їх шанують, якщо ті – під дерном.

Я не прошу за це аніскільки,

Не від того моя похмурість,

В нас герої бувають тільки

Якщо десь хтось наробить дурість.

І доводиться рятувати

Як не світ, то хоча б уламки,

Все розкидане – прибирати

І вертати в природні рамки.

А вже згодом злітаються роєм

Орди падальників кабінетних.

Я не хочу бути героєм

У компанії безхребетних.

 

09.06.2016

Печаль

Галактика закручує спіраль,

Над містом скибка місяця дрімає,

Не треба говорити про печаль,

Вона сама про себе нагадає.

Під музику небесних срібних труб

На землю зійде, тиха та крилата,

Чола м’яким торкнеться рухом губ

І присмак подарує гіркуватий.

Повішає на вії дрібку сліз,

Попросить за незручності прощення,

І настрою накидає ескіз.

І піде. Та залишиться натхнення.


08.06.2016

Відстані

Вугільне небо сіє мжичку,

Впадає ніч у сонний транс,

Та пише стуком електричка

Сумний про відстані романс.

З наївним шалом Дон-Кіхота

Вона здолати прагне їх,

Квадратних вікон жовті ноти

З ходи зриваються на біг.

Я заздрю їй. Вона відважно

Ламає сумнівів межу,

Та пісню слухаю уважно

Й свою про відстані пишу.


08.06.2016

Твої слова

В щоденному земному потрясінні,

Яке не помічати я не звик.

Твої слова – то затишок осінній,

В якому добре доживати вік.

Погоду оминаючи негожу,

Років своїх майструючи вінець,

В твої слова я загорнутись можу,

Ховаючись від холоду сердець.

Так не уміє навіть колискова

Заколисати мій одвічний гріх,

В твоїх словах є щось таке чудове,

Що описати мало слів моїх.

Допоки душу не морозить іній,

Я в світ свій дивний з радістю пущу

Твої слова, їх затишок осінній

Із стуком в вікна сонного дощу.


06.06.2016

Я читаю чужі світи

Я читаю чужі

Світи,

Біль чужу і чужі

Мрії,

Скільки чистої там

Простоти,

Що словами серця

Гріє.

Скільки світиться там

Тривог,

Сподівань і надій

Також,

І живе там, без сумніву,

Бог,

І злітає душа

Птахом.

Там ховаються

Від біди

Й перемогу добра

Смакують.

Я читаю чужі

Світи

І тихесенько свій

Будую.


03.06.2016

Люди держатся за людей

Если нету в душе дверей

Или доски крест-накрест, гвоздями,

Люди держатся за людей

Настроеньем, улыбкой, словами.

Даже тенями держатся, вздохом,

И минутами, и годами,

Письмами, когда так плохо,

А когда хорошо – глазами.

И пускай интерес не слажен

С интересом ответным – не надо,

Люди держатся, если даже

До небес возвести ограду.

Даже если облить холодным

И внутри оборвать все струны,

Люди держатся как угодно                 

И срываются, если плюнуть.


03.06.2016