Моя любов усюди і ніде...

Моя любов усюди і ніде.

Моя любов в мені і поза мною.

Чи осінь жовтим листям опаде,

Чи сивий день розчиниться луною,

Чи виметуть вітри колючий сніг,

Чи вічність принесе себе у жертву,

Моя любов у всесвітах моїх

Тримає небо, тиха і безсмертна.

 

Ідуть у темряву віки...

Ідуть у темряву віки,

Ідуть у темряву неспішно,

Цвітуть туманом білим вишні,

Печуться хмарні пироги.

І від біди і до біди

Якесь тепло тримає душу,

І я не йду, хоч, ніби, мушу,

І ти у темряву не йди.



Чом...

Чом немає в тобі

Сорому?

Чом це світ поділивсь

Порівну?

Чом це очі блищать

Зорями?

Чом це стали думки

Хворими?

А праворуч – ріка

Стривожена,

А ліворуч – глухі

Праліси,

І не підеш назад –

Ходжено,

А вперед – у тобі

Втопишся.



Сьогодні йшли зі мною двоє...

Сьогодні йшли зі мною двоє,

Куняли в пазусі літа,

Із неба чорною дірою

На нас дивилась пустота.

Не вороги і не герої,

Не привиди моїх хотінь,

Зі мною йшли сьогодні двоє:

Моя душа і просто тінь.



Чи воно було колись, те літо?

Чи воно було колись, те літо?

Може й так, а може й зовсім ні.

Та свіча, яку не погасити,

Місяцем блукає у вікні.

Без чудес. Немає в світі чуда.

Тільки думи, та й вони не ті,

Та зима, яку не оминути,

Що свічу несе у пустоті.



Не прокидайся...

Не прокидайся.

Тиша тиш

У вікна дивиться і мліє.

Мовчить потомлена завія,

І все мовчить

Для тебе лиш.

За снігом сніг,

А там – сади,

За небом –

Небо тридев’яте,

Все налаштоване

Мовчати

І сон твій чистий

Берегти.



Старий Юленшерна

Ніч читає Псалтир,

Сяє місяць химерний,

На березі заснув

Зачарований крук,

І виходить на двір

Престарий Юленшерна,

Та ховає в тепло

Відпрацьованість рук.

Над горою вітри

Колихають заграву,

Там життя молоде,

Веселяться міста,

І в далекі краї

Неполохана слава

На корогвах несе

Золотого хреста.

І новим королям

Ще чомусь невідомо,

Що не зможе ніхто

Вікувать молодим.

Позіхає старий,

Топче сніг і солому,

І покручена тінь

Пританцьовує з ним.


чи то є ти чи то є просто вітер...

чи то є ти чи то є просто вітер

і чим його привабило сюди

до тебе серце тягнеться радіти

крізь ночі неподолані льоди

і… тишина в душі немає крику

у ній щось непримітне залягло

прийшла зима здається що навіки

і шибкою вистуджує чоло



Це ж день, це ж день! Чого іще хотіти?

Це ж день, це ж день! Чого іще хотіти?

Бажань навіщо кликати примар?

У цьому зворохобленому світі

Вставати зранку – немаленький дар.

І неважливо – заметіль чи тиша,

Чи ясно, чи то дощ стоїть навскіс,

Хто на ногах, той значно щасливіший

За того, хто у ліжко міцно вріс.

 

Мал. Чаріна Анна



То був не я, то ніч була лукава...

То був не я, то ніч була лукава,

Незвичного хотілося душі,

Душа шукала в дрімки переправу,

А сни її несли у комиші.

І звідтіля ніяк не йшлося, ніби

Її піймав на чари водяник,

І місяць в річці мовчки вудив рибу,

І хмарний янгол зорі в небі пік.