У тій порі, де погляди невинні...

У тій порі, де погляди невинні,

Де сонце мов осиротілий птах,

Де тихо плачуть ночі горобинні

У голубих, по маківки, садах,

Де зваблюють бджолу останні квіти,

Де зорі небо переходять вбрід,

Сідає час, нарешті, відпочити,

І мовчки подивляється на світ.



Ще сотні літ, і сотні ще потому...

Ще сотні літ, і сотні ще потому,

Допоки сонцю місце в небі є.

Допоки часу невідома втома,

Допоки серце світиться твоє,

Допоки світу держиться основа,

І спокою є місце де-не-де,

Люби моє невимушене слово,

Воно без тебе зовсім пропаде.


Ходи, кізонько...

Ходи, кізонько пелехата,

Ходи, кізонько, зимувати.

Сіна доброго вдосталь в мене,

Солі чистої повні жмені.

Будеш, кізонько, тепло спати,

Будуть снитися козенята,

Будуть снитися два синочки,

Ходи, кізонько, до хлівочка.



У лісі осінню цвіте...

У лісі осінню цвіте

І ходить ранок сивий,

У лісі все давно не те,

Інакший запах дива.,

Відлуння тиші розтає,

Легкий серпанок висить,

У лісі все тепер моє,

У жовтобокім лісі.



Де небокраю синій шов...

Де небокраю синій шов

І вітер хмари носить,

Сьогодні босий дощик йшов,

Підстрибуючи босо.

Ішов у тишину німу,

У днину безголосу,

І веселилося йому,

І веселилась осінь.



Вспокоєно, зажурено до сліз...

Вспокоєно, зажурено до сліз,

Холодні хмари буцають лобами,

Тримає небо вижовтілий ліс

І зваблює у сутінок грибами,

Де листям постіль стелиться луні,

Де самота і тиша – досконалі,

Де сплять в мохах перестарілі пні,

І калинові сняться їм коралі.



Явдошине щастя

В Бога ніколи не прошене,

(нащо Його турбувати?)

Щастя куняє Явдошине

У квітнику коло хати.

Айстрами вересень вишитий,

Сонечко лізе угору,

Сон приворожує мишею,

Що не піймався вчора.

Бавиться вітер із глеками,

Хмара задумливо ходить,

Чути як кізонька мекає,

Припнута десь на городі.

Чути як гуси стривожені,

Чути як падають сливи,

Щастя куняє Явдошине,

Щастя сьогодні щасливе.



Пережурилося - і глухо...

Пережурилося - і глухо,

У неба - місяць на лиці,

У ніч зайці встромили вуха,

Іще нелякані зайці.

А у луни немає слова,

А в далини немає дна,

І ходить тиша чорноброва,

І снів виводить письмена.



За подихом небесної блакиті...

За подихом небесної блакиті,
За ламаними спинами горбів,
Є дивний кінь, якого я не видів,
І навіть уявить собі не смів.
У нього з літа бабиного грива,
У нього хвіст з туманів і дощів,
На ньому тихо їде Бозя сивий
І висипає зорі з рукавів.


Стоїть зоря навпроти ночі...

Стоїть зоря навпроти ночі,

Стоїть зоря та не іде,

В шипшині висять сни сорочі

Про голубе і золоте.

Вологий ліс туманом дише,

Вологий час на землю ліг,

І під листочком сірій миші

Чомусь подумалось про сніг.

І ще подумалось охоче

Про волошково-теплі дні,

І зажурились сни сорочі,

І стали плакати мені.



Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
278
попередня
наступна