Профиль

rutzit

rutzit

Украина, Каменец-Подольский

Рейтинг в разделе:

Свежие фотографии

Полночный дождь выплакивал печаль

Полночный дождь выплакивал печаль,

В душе скреблась непонятая смута,

Старался быть весной седой февраль,

Да вот не получалось почему-то.

Стремясь на шаг судьбу опередить,

Что серым беспристрастием тревожит,

Весною той я так старался быть,

И у меня не получалось тоже.


04.02.2016

Я вже не йду – повзу до краю

Я вже не йду – повзу до краю,

Та щось не бачу ще його,

Пишу листи й не відсилаю,

Яка є користь у того?

Який є сенс в рядках кривавих?

Який є сенс ще у мені?

Нема ні почуттів, ні слави,

Ні добрих слів в холоднім дні.


03.02.2016

Вороны

Ночи долгой и черноглазой

Новым днём нанесён урон,

И стряхивал крик с деревьев

Перезревшие гроздья ворон.

Хотя, возможно, это и не крик,

А так, песня,

Нам – непонятная,

Воронам – чудесная.

Что-то такое

Сердцам близкое,

Что греет

Души,

Только им,

Солидное, веское.

Не исключено, что легкомысленное,

И они его разносят

Стаями многочисленными.

Счастливые.


03.02.2016

Неповторне творіння природи

Неповторне творіння природи,

Мальовничість та туга осіння,

Вам слова мої – гірше свободи,

Вам рука моя – важче каміння.

Ви щасливі. Я Вас розумію.

Навіть заздрю в душі мимоволі,

І тому, мабуть, Вами ще тлію,

Потопаючи в світлій неволі.

Вам нічого не треба. Я знаю.

Не скажу, що від того приємно,

І, як можу, я Вас оминаю,

Та, нажаль, оминаю даремно.

Та, нажаль, я ще ходжу по колу,

І конаю на лютім морозі,

Й тінь свою, непримітну та кволу,

Залишаю на Вашім порозі.


03.02.2016

Кто-то мнит себя сановником

Кто-то мнит себя сановником,

Кто идёт за кем-то следом,

Я ж делю всех на садовников

И людишек-короедов.

Сад растить – занятье нервное,

Но, конечно, неплохое.

Я надеюсь, что я первое

И совсем уж не второе.

02.02.2016

Дощем зимове небо вмилось

Дощем зимове небо вмилось,

І про весну дзюрчить вода,

Вона завчасно заявилась,

Та це, насправді, не біда.

Мені співати їй хотілось,

Але вірші мовчать. Втомились.

І їх мені, чомусь, шкода.


02.02.2016

Зачекай, не зникай, не іди у минуле

Зачекай, не зникай, не іди у минуле,

Не ховайся у пам’яті – бреше вона,

Наші дні ще за обрієм не потонули,

Хоч вертатись не хоче віджита весна.

Не зливайся із тінями – їх так багато,

Нащо множити те, в чому світла нема?

Ми ще можемо посмішки всім дарувати,

Душі рухом одним в небеса підніма.

Знаю, час мій минув, знаю, що розтривожу,

Знаю й те, що попутник знайшовся уже,

Та без тебе піднятись ніколи не зможу

Й відірвати від себе земне та чуже.


02.02.2016

Плив згусток сонця золотий

Плив згусток сонця золотий,

Жива дорога гомоніла,

Та перекреслив день скупий

Прозорість неба снігом білим.

І обрій вже сховався. Сніг

Його тримає у полоні,

І на мою він душу ліг,

Бо думав, що вона схолоне.



01.02.2016

Когда откроются все тайны

Когда откроются все тайны,

Когда все покорятся цели,

Что двигать нами будет дальше

И по утрам срывать с постели?

Что будет привлекать в итоге?

Что будет делать нас творцами,

Из мира вырывать земного

И поднимать над облаками?

Что станет тянущим магнитом,

Непокорённою вершиной,

Бить свежим ветром затхлость лени,

Срывая с душ болота тину?

Возможно что любовь,

Она непредсказуема.


01.02.2016

Считаю звёзды

С чаем. Считаю звёзды.
Сколько их? Миллионы?
Выстрелил в ночь словами,
Пусть шевельнётся, соня.
Нечего ей, красивой,
Сонные пить бальзамы,
Взбесится - не отстану,
Я ведь такой упрямый.
Я ведь такой несносный,
Хоть и приличен внешне.
Ангел? Побойтесь Бога!
Так себе, просто грешник.
Полноте, не прибедняюсь,
Можно спросить любого,
Сколько таких на свете?
Так же, как звёзд, много.
Так же живут, как могут,
Или же спят - поздно,
Я лишь чуть-чуть странный.
С чаем. Считаю звёзды.

01.02.2016