Я вийду в місто, сяду у трамвай...



Я вийду в місто, сяду у трамвай,

У гумові долоні стукнуть двері,

Наївне сонце звабить небокрай,

Та проковтне, голодний, на вечерю.

Старий маршрут накреслять ліхтарі,

Сполоханий туман розріжуть крони,

І буду до ранкової зорі

Я тішитися цим атракціоном.

Де ви, печеніги та кумани?



Де ви, печеніги та кумани?

У які помандрували сни?

Чом тепер тиняються тумани

Там, де випасались табуни?

Хто в річки дивитиметься сині?

Хто звеличить сонце золоте?

Хто свободи пісню в небо кине

Й на аркані здобич приведе?

Хто вас з цих країв нещадно витер?

Не мовчіть, мов брили крижані!..

Та у полі тільки виє вітер,

І стовбичать баби кам’яні.


* кумани - візантійська назва половців

Мій тихий світ...




Мій тихий світ

Без зайвих запитань,

Сполоханих надій,

Примарних шансів,

Мов музика із кроків

Та бажань,

З краплиною незвичних

Дисонансів,

Наповнений словами

До країв,

Із присмаком якогось

Покарання,

Прозорістю весняних

Ручаїв

Чомусь воліє зватися

Коханням.

Гуляє мороз прозорий...



Гуляє мороз прозорий,

Безмежність чаклує сном,

Мій дім погляда на зорі

Гарячим своїм вікном.

Внизу, на дорозі сніжній,

Загублену тінь несе,

І знову мовчить Всевишній.

Напевне, сказав усе.

Я вчора був у тій порі...

Я вчора був у тій порі,

Де свята дух блука,

І дружно ходять звіздарі

Та славлять малюка,

Де розкидає небо сніг,

Кусає морозець,

Де час не знає слова «біг»,

І не гризе сердець,

Де завжди тішаться зорі,

Шанують ніч і день,

Літають янголи вгорі

І просять ще пісень.

Все, що буде, уже колись збулося

Все, що буде, уже колись збулося:

Кохання, розпач, пустка та думки,

І стрічки райдуг небу у волосся,

І по землі розсипані роки.

І гомін вулиць у буденних датах,

І феєрверки у святкових днях,

І пошуки в своїх координатах,

І втрати у реаліях та снах.

Розбурхані й приборкані стихії,

І, в першу чергу, у самих собі,

Овації й каміння у подіях,

Що у великій селяться юрбі.

Морозні ночі, сонце у колоссях,

Безглузді вчинки, читана мораль –

Все, що буде, уже колись збулося,

А нам – долати заново спіраль.


20.06.2016

Потяги

Шепочуть щось в подвір’ї протяги

І, ніч наповнюючи стуком,

Кудись біжать безсонні потяги,

Несуть і зустріч, і розлуку.

По давній, звичній траєкторії,

Яку непросто поміняти,

Несуть світи, несуть історії

Скрізь полини та шурхіт м’яти.

Я дам свої! У мене тонами

Історій тих, яких завгодно!

Не берете. І зорі гронами

Над головою. Прохолодно.


19.06.2016

В конце весны, когда вползал на брюхе...

В конце весны, когда вползал на брюхе

Под горизонт оранжевый рассвет,

Когда о лете подтверждались слухи

И начинался облачный балет,

Когда в росе зелёное умылось,

А красное натягивало сок,

Я спал ещё, и мне привычно снилось,

Как осень свой читает монолог.


16.06.2016

Блиск

Ніхто не хоче згаслого вогню,

Всіх вабить блиск, його хиткі принади,

Та з блиском часто плутають брехню,

Але цього достатньо вже для стада.

І мастить вуха солоденький спів,

Для того в когось вистачає хисту,

І йдуть стада двоногих баранів

За блиском, що без полум’я та змісту.


15.06.2016

Я люблю дощ у темного вікна

Я люблю дощ у темного вікна

І простір штрикать поглядом безсонним,

Коли вночі невидима стіна

Змиває пил зі скла та підвіконня.

Я люблю твою посмішку тоді

Знімати з фотографій пожовтілих,

І щось мені говорить, що біді

Не місце тут, що ти заговорила

Її своєю посмішкою так,

Що та забула про свою роботу,

І я шукаю новий спосіб як

Тобі за ту віддячити турботу.

Я люблю дощ…

 

15.06.2016