Господар

Шукаючи світлих

І радісних див,

Господар великий

Подвір’ям ходив.

Дививсь чи поділась, нарешті,

Баюра,

Чи пес не голодний,

Чого квокчать кури.

Чи висохло мамине синє

Пальто,

Чи спати коту

Не завадив ніхто.

Чом півень зірвавсь

На розливистий крик…

Господарю був від народження

Рік.


Хтось тане від любові...

Хтось тане від любові,

Хтось їсти має хіть,

А нашому котові

Достатньо відпочить.

А не поспить, то знову

Буде мишам біда,

Тож миші колискову

Котусику склада.



Пощо та осінь? Ніби їй не час...

Пощо та осінь? Ніби їй не час,

У вікна заглядає літо нині.

Іще медів не зібрано запас,

І грає коник щось на мандоліні.

І теплого доволі вистача,

Та чебрецем під вечір пахнуть роси,

Але лісами бігає дівча,

На вроду щедре і рудоволосе.

 

Леда

Я Ваш, незрівнянна Ледо!

Пощо той глумливий сміх?

Скуштуйте обіймів меду,

І пристрасті слів моїх!

Хтось має пручатись сили,

А я от, на жаль, не зміг:

Мої білопінні крила

Лежать біля Ваших ніг.

Життя це без Вас – досада,

Марнотне, пусте якесь.

О, Ледо, прекрасна знадо!

Ваш лебідь цілком. Увесь.


мал. Сальвадора Далі


Розбитий на уламки час...

Розбитий на уламки час.

Зіниця дня у ґратах.

Тому, хто був отут хоч раз,

не страшно помирати.

У глузду – довгий перекур.

Пече душі жертовник.

Десь у кутку шкребеться щур –

єдиний співрозмовник.

Хто світу я? Давно чужак

в напівзотлілій свиті.

Чи є десь Бог? Можливо й так,

що тут Йому робити?



Допоки існує світ...

Допоки існує світ,

І зорі цвітуть охайні,

Для щастя потрібен кіт,

Щоб мріяти з ним про файне.

Потрібна іще луна,

Та щирі нові ідеї.

І миша, хоча б одна,

Бо як то коту без неї?


Кіно

Чомусь згадалось як давно,

заради інтересу,

Знімалась мишка у кіно,

і грала там принцесу.

Не шкодувала теплих слів,

не вимагала трону,

А кіт принцесі тій служив –

відлякував дракона.



Вечоріє...

Вечоріє. Жнива, жнива.

Поле золотом щедро вмите.

Підбирає душа слова,

що зуміють її зігріти.

Сонцем дивиться небокрай.

Ліс в потертій стоїть сукенці.

І заварює осінь чай,

та варення кладе на денце.



Кіт

Зваблива нічка у воротях.

Піднявся місяць-самоцвіт.

Вже скоро прийде кіт в чоботях,

А може й навіть без чобіт.

Обтрусить від росинок лапи,

Покличе свідком табір снів,

І промуркоче, де на мапі

Сліди учора залишив.


мал. Юрія Прядка



Тут навіть камінь має вуха...

Співай! Кричи!

Біжи щодуху!

У небо весело

дивись!

Тут навіть камінь

має вуха,

Я не кажу уже

про ліс.

Живи піднесено,

неначе

неспокій –

то звичайний дим.

І край оцей

тобі віддячить,

і точно визнає

своїм.