І тішить день, і не гірчить полин
І на землі, і в небі, і на морі,
Коли в часи Содому і Гоморри
Я чую Вас під вибухи новин.
Народи нині люблять пустоту.
Народи сніг нерозуміння криє.
Я чую Вас, бо слухати умію
Тендітних мрій нескорену ходу.
В чорну весну шаленіють люди.
В чорну весну перебор химер.
Сивий Бог нікого вже не судить,
Сивий Бог у людях тих помер.
Біла смерть потомлена, у милі,
У холоднім трансі німоти,
На полях, де щедро уродили
Трощене залізо і хрести.
У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно! (Пс 4:9)
У спокої я ляжу, і засну,
І диво дивне станеться зі мною,
Де спомини шукають глибину
Непізнаної пам’яті людської,
Куди не потикає носа лють,
Де місце є для волі і для сміху,
І де мене, як можуть, бережуть
Від пазурів скривавленого лиха.
Словами нічку цю не бовтай,
Не ворушися, не дзвени,
В блакитні сни упали Товтри,
В цілющі довгожданні сни,
Де силу втратило вчорашнє,
І за майбуть безсилий страх,
І є зоря, така домашня,
Що тихо мліє у руках.
Ми житимемо, нам настачить сил
На небеса, на води, на дороги,
У світі ще не створено чорнил,
Якими нам заплачуть некрологи.
І ти не плач – у сліз немає дна,
Хоча у них втопилося півсвіту,
Узимку краще чується весна,
Яку іще ніхто не зміг спинити.
Моя незгублена любове,
О, знали б Ви, як у четвер
На Вас дивилось з неба Слово
І сонцем сіявся етер.
Прощанням вабили вокзали,
Холодний день на час біднів,
Дивилось Слово і мовчало,
І я не мав зі Словом слів.
Не всім, не всім, кого Господь створив,
Не всім, хто нині радо землю топче,
Він дарував обійми добрих слів,
Не всім Він дав натхнення світлі очі.
Не кожного проймає висота,
І зорями не всім ворожить вечір,
І тесаного думами хреста
Не кожному Господь поклав на плечі.
Моя любов усюди і ніде.
Моя любов в мені і поза мною.
Чи осінь жовтим листям опаде,
Чи сивий день розчиниться луною,
Чи виметуть вітри колючий сніг,
Чи вічність принесе себе у жертву,
Моя любов у всесвітах моїх
Тримає небо, тиха і безсмертна.
Ідуть у темряву віки,
Ідуть у темряву неспішно,
Цвітуть туманом білим вишні,
Печуться хмарні пироги.
І від біди і до біди
Якесь тепло тримає душу,
І я не йду, хоч, ніби, мушу,
І ти у темряву не йди.
