Не жалейте яркого рассвета

Не жалейте яркого рассвета,
Не держите доброго в себе,
Вопреки пророчащим планетам,
Вопреки неласковой судьбе,
Вопреки небесной странной силе,
Что, казалось, будет навсегда,
Всё раздайте, всё, чем наградили
Вас, когда отправили сюда.
И не бойтесь быть светлее солнца,
Создавая для других уют,
Исчерпайтесь насухо, до донца,
Ведь назад иначе не возьмут.

22.12.2015

Настане ніч. Сховають смуток очі

Настане ніч. Сховають смуток очі

За чорною травою довгих вій,

І прийдуть сни, чудові та пророчі,

Сплетуть вінець на голові моїй.

І понесуть мене ті сни на небо,

Оту безодню тисячі світил,

І я зустріну там, нарешті, тебе,

І погляд твій змете розпуки пил.

Чарівні сни, ви – прихисток надії,

Такі домашні, добрі, не чужі,

Ідіть до мене, я вас не посмію

Образити у справах та душі.


22.12.2015

А завтра...

А завтра новая побудка,

А завтра старая забота –

Клевать по зёрнышку минутки,

Сплавляя отдых и работу.

Всё, как обычно, понемногу,

На запись в прошлом претендуя,

Но если мир – созданье бога,

То он излишне предсказуем.


21.12.2015

У долі неймовірні алгоритми

У долі неймовірні алгоритми,
Енергія летить протуберанцем,
Життя у скронях відбиває ритми,
Керуючи шаленим, диким танцем.
Ідеї дивні втілитись спроможні,
Такі, як всесвіт - світлі, досконалі,
Аби були долоні не порожні
Та почуття даремно не пропали.

21.12.2015

Я не святий та нікудишний

Я не святий та нікудишний,
Мене давно полишив сміх,
Але рядки тріпочуть ніжно,
Та чи ти згадуєш про них?
Далека, добра та хороша,
Що щастя п'є в краях чужих,
Я почуттів уже не прошу,
Достатньо спогадів твоїх.

21.12.2015

Коли пустун з небес мою загасить свічку

Коли пустун з небес мою загасить свічку,

Із штампом «Сплачено» у розділі «Спокути»,

Піду до нього й заберу з собою звичку,

З якою було мене на весь всесвіт чути.

Посидимо разом ми біля річки,

Яка несе життя, що були, є та будуть,

І я навчусь ліпити оті самі свічки,

В яких бринить душа й палає доля люду.

Нечуваної зоряної слави

Не прагну я, навіщо грішним слава?

Та з пустуном побуду, бо цікаво,

У чому сенс божественої справи.


20.12.2015

Текучий холод. Поднят ворот.

Текучий холод. Поднят ворот.

И, будто вырвавшись из снов,

Упало облако на город

Да стёрло контуры домов.

Дорог невидимых гуденье

И звон проснувшихся церквей

Уводят в небыль отрешенье

Да капли падают с ветвей.

И с ними сеют упованья,

Что осень вспомнит о зиме,

И пишет ей напоминанье

О том в асфальтовом письме.


20.12.2015

Мій світлий друг, душі цвітіння

Мій світлий друг, душі цвітіння,

Та одночасно сніговій,

Земне втрачається тяжіння,

Коли я чую голос твій.

В житті зявляється потреба,

Хай ненадовго, але ж є!

Тоді стає добрішим небо

І серце не болить моє.

Тоді в душі моїй ясніє,

Стають кордони замалі,

Тоді я знову розумію,

Що є ще радість на землі.

Тоді зникають небезпеки,

Вогнями сонце виграє,

Мій світлий друг, хоч ти далекий,

Мені достатньо, що ти є.


20.12.2015

Телезомбі

Сеанс новин: отруйне слово,

Відро помий та келих гною,

І телезомбі лізуть знову

В мою країну сараною.

Їх не тримає зовсім совість,

Не зупиняє навіть страх,

Коли панує чорна користь,

Цар не потрібний в головах.


19.12.2015

То ли сказка второго пришествия...

То ли сказка второго пришествия,

То ли тайной надежды клубок,

Тлеет жёлтых домов сумасшествие,

Протыкаясь колючками строк.

Трепыхается, просит внимания,

Недолюблено небом опять,

Порывается грызть начинания

И ответов непознанных ждать.

Неприятной пугает манерою,

Ну и что? Всё равно не впервой,

И, неистово жаждущей верою,

Постоянно влечёт за собой

В феерическое путешествие,

Зазеваешься – клюнет в висок

То ли сказка второго пришествия,

То ли тайной надежды клубок.


19.12.2015