КазачкИ та казАчки

Прочитав, що 27 листопада "казачьи дружины Юго-Восточного и Центрального округов вышли на патрулирование улиц Москвы. Первый рейд казаки провели у Белорусского вокзала".

І якраз у Фейсбуці надибав веселу підбірку світлинsmile

НА ПЕЧІ (Українська патріотична дума)

ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО

Хоч пролежав я цілий свій вік на печі, Але завше я був патріотом, - За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі, Моє серце сповнялось клопотом. Бо та піч - не чужа, українська то піч, І думки надиха мені рідні; То мій Луг дорогий, Запорозька то Січ, Тільки в форми прибрались вигідні. Наші предки колись задля краю свого Труд важкий підіймали на плечі; Я ж умію тепер боронити його І служити, не злазячи з печі. Еволюція знАчна зайшла від часів, Як батьки боронились війною, - Замість куль і шабель у нових діячів Стало слово гаряче за зброю. Може, зброя така оборонить наш край, Але з нею прекепська робота: Ще підслухає слово якесь поліцай І в холодну завдасть патріота. Та мене почуття обов'Язків своїх Потягає служити народу; Щоб на душу не впав мені зрадництва гріх, Я знайшов собі добру методу. Так нехай же працюють словами й пером Ті, що мають дві шкури в запасі... І, розваживши так, я віддався цілком Праці тій, що єдина на часі. На таємних думках та на мріях палких Я роботу народну обмежу; Та зате ж для добра земляків дорогих Я без мрій і хвилини не влежу. І у мріях скликаю численні полки З тих, що стати за край свій охочі, Слово ж маю на те, щоб ховати думки, Якщо зраджують їх мої очі. До письменства я кличу, - звичайно, в думках, Щоб світило над нашою ніччю, Хоч, на жаль, мати книжку народну в руках Я признав небезпечною річчю. О країно моя! я зв'язав свій язик, Щоб кохати безпечно ідею; Але в грудях не можу я здержати крик У годину твого ювілею. «Ще стоїть Україна! Не вмерла вона І вмирати не має охоти. Кожна піч українська - фортеця міцна, Там на чатах лежать патріоти». Слава ж нам! бо коли б дух народу погас, Не стерпівши свого лихоліття, То по йому хоч зо два примірники з нас Дочекають нового століття. Слава нам! хоч би вмерла Вкраїна колись, Її слід буде легко шукати: А щоб краще навік ті сліди збереглись, Буде зроблено з нас препарати. 1898

Написане в позаминулому столітті... Але ж яке актуальне!unsmile

Мовчазний націоналізм

Не моє. Копіпаст. Можливо, комусь допоможе?

© Тетяна Малярчук, письменник, журналіст

Я вважаю себе достатньо запеклим патріотом, але чомусь постійно сперечаюся з іншими патріотами. Особливі проблеми маю з одним знайомим, який вже після першого пива "мочить" усіх без винятку москалів-кацапів, хохлів-кровопивць, сцикунів-запроданців, кагебістів, їхніх коханок, дітей і онуків, жидів, ну, і поляків за компанію.

Я не можу більше жодної секунди це слухати, навіть якщо припустити, що мій знайомий має достатньо вагомі причини так вчинити. Або піди і зроби, або замовчи нарешті. Український націоналізм занадто балакучий і занадто героїчний, а ці речі між собою майже ніколи не поєднуються. Герої - вони мовчазні істоти. І лише після того, як виб’ють ворожу армію, жуючи хот-дог, круасан або чорний хліб з салом, залишають для майбутніх шанувальників якусь одну нічим непримітну фразу. Наприклад, "А все-таки вишні цього року дуже рано зацвіли". Українські ж герої швидше розкажуть на пам’ять пів "Кобзаря", ніж прочитають підручник з історії України. Натомість вони зовсім не вміють бути хитрими, а хитрість часто куди важливіша для перемоги, аніж сміливість. Ахіллес вбив Гектора, але Одіссей зі своїм дерев’яним конем взяв Трою. Таким хитромудрим чином я намагаюся сказати, що сцикуни теж можуть бути націоналістами. Ба більше - бути сцикуном - це природня людська властивість, тоді як геройство і безстрашшя часто лише прояв соціопатії.

Я розумію, хочеться. Боляче. Мені теж боляче. Я мрію бачити Україну багатою, щасливою, демократичною, вільною. Щоб співалися українські пісні, відроджувалися українські традиції, і всі, навіть злодії і проститутки, говорили українською мовою. Але поки цього всього нема і я не знаю, що робити, аби було - не кричатиму, що я герой. Бо не герой я ніякий. Я багато чого боюсь. Багато чого не знаю. Я не вбиватиму москалів і продажних хохлів, бо, по-перше, не маю зброї, по-друге, не вважаю, що бути москалем - це смертельний гріх. Ідеальних людей не існує, кожен ховає в шафі пару десятків не зовсім порядних вчинків. Я також не вірю в однозначний розподіл всього, що стається, на добро і зло. Ніколи не знаєш, чим що закінчиться. Щось добре, наприклад, як-от, помаранчева революція, може закінчитися реставрацією "понятій", і тепер, ображені і розчаровані, ми соромимося своєї тодішньої радості. Але розчаровуватися теж рано, бо за неписаними законами буддизму реставрація "понятій" може закінчитися неочікувано добре і всі ми раптом знову возрадуємося.

З бандитами, наприклад, теж все не так однозначно. Відомо, що вони погані. Але я чула багато історій про те, що на початку 90-х деякі бандити були хорошими. Тобто вони били, вбивали і грабували - з цим все нормально. Але, крім своєї професійної діяльності, ті бандити мали неабияк розвинену національну свідомість. Напевне, їм залежало на тому, щоб бути саме українськими бандитами, не знаю, чому. Івано-франківський бандит Бен, приміром, першим вивісив над радянським Івано-Франківськом жовто-блакитний прапор. Пізніше його вбили, підклавши вибухівку в авто, і навряд чи у помсту за націоналістичні переконання. Просто бандитизм перейшов на вищий рівень. Інша івано-франківська легенда теж про бандитів і теж вкрай націоналістична, навіть якщо спершу здасться, що про лікарів. В однієї бідної жінки був шестирічний син і якогось вечора його раптово прихопив гострий апендицит. Жінка викликала карету швидкої допомоги (вона жила за межами Івано-Франківська у невеликому селі), але в ті часи цим каретам більше пасувало називатися драндулєтами, і вони ніколи не приїжджали, бо не мали чим заправитися. Жіночка взяла хворого сина на руки і вибігла на трасу. Вона сподівалася, що якийсь добросердечний водій відвезе її в обласну лікарню, але в ті часи, як правило, йшлося про виживання, а не сердечні якості. Жіночка простояла на трасі більше години, почалася злива, і так було навіть ліпше, бо тепер ніхто не міг розгледіти розпачу і сліз на її обличчі. Нарешті зупинилася чорна гігантська іномарка. Жіночка не вагаючись заскочила в салон і звеліла водію, голомозому, в хутрах і золоті, мчати в лікарню. Той помчав. Дорогою жіночка розказала йому усе своє нещасне життя і не менш нещасне життя свого сина, і що чоловік її - алкоголік - помер кілька років тому, і що грошей у неї немає, і що немає жодної надії їх заробити. Водій іномарки увесь час мовчав, але залишив жіночці на прощання свій номер телефону. Чи то він був вражений силою материнської любові, чи пройнявся глибиною людської безвиході. Але в лікарні на жіночку чекав неприємний сюрприз. Лікар відмовився оперувати сина без попередньої певної суми хабаря. У жінки не було грошей ані з собою, ані вдома. Лікар сказав: як нема, то я пішов спати. А вночі хлопчик помер. Далі історія грунтується винятково на неперевірених фактах. Жіночка намагалася поскаржитися на лікаря в міліцію, подати на нього в суд, бо тоді, хоча й жилося важко, але від звичайного апендициту все-таки вмирати було не прийнято. Однак ніде ніхто на нещасну не звертав уваги. Лікар продовжував лікарювати і, здається, ще встиг вбити одну вагітну жінку. Мама померлого хлопчика зателефонувала водію іномарки. Бандит її пам’ятав. Уважно вислухав і сказав лишень: "Лягайте спати". І через кілька днів лікаря знайшли у лісі повішеним. Іноді мені шкода, що тих давніх бандитів перестріляли. Теперішні якісь зовсім безсовісні. І що найгірше, вони страшно балакучі. Куди не ткнешся, який канал не увімкнеш, всюди вони щось говорять, всі націоналісти, щось захищають, проти чогось борються. Так перекрутили поняття патріотизму, що аж стидно ним називатися. Помовчіть, ради бога. Згадайте, що вишні цього року рано зацвіли.

29 січня - День пам'яті Героїв Крут

                          Вшануємо загиблих Героїв

                   Сокира Перуна - 29 січня

             http://video.i.ua/user/1901311/47803/253919/

У розвиток теми про сибірський народ

Продовжується творення окремої сибірської мови -- зокрема, перекладаються та творяться нові й нові поезії. Зрештою, з'явився  варіант гімну сибіряків, вільних від Московії, в якому легко вгадуються українські мотиви. 

                                          Ешшо Сибирь-та не задохла

                     Ешшо Сибирь-та не задохла, ни слава, ни воля,                      Ешшо нам, сибирякам-тем, усмехньотса доля,                      Сгинут вороги поганы, как липуха в мареве,                      Загулям тода довеку мы в вольготным крае                      Дыхню-ту и тело покладьом за вольготу,                      Кажньом чо мы, браты, казацки волоты.                      Станем, браты, за вольготу, с Волги до Аляски,                      Пусь серца лучат сибирски воли-той шараски,                      Пусь Далай Полночной с нами лыбитса умильно,                      Ешшо восподы шермачны побегут безсильно.                      Дыхню-ту и тело покладьом за вольготу,                      Кажньом чо мы, браты, казацки волоты.                      Напосля жа труд советной ешшо всем поведат,                      Как сибирска жысь пребаска, песня-та проведат                      Мериканшыков, китайцов, персов и евражков,                      И прославитса Сибирь-та меж сумежных бражков.                      Дыхню-ту и тело покладьом за вольготу,                      Кажньом чо мы, браты, казацки волоты.

Музей Владіміра Путіна

Ще одна новина із життя сусідів.

http://ttolk.ru/?p=885

В брежнєвські часи про таке казали: "Маразм крєпчал". Можна було би посміятись, але ж

такі речі заразніsmile

Сусіди готуються до футбольного чемпіонату

Блогеры обнаружили в магазинах траву  "Путинская"

Пользователь "Живого Журнала" radulova 7 декабря в своем блоге опубликовала фотографию травы для газона под названием "Путинская". Фотография была сделана в гипермаркете "Мега-Белая дача". На пачке семян напечатано изображение премьер-министра России Владимира Путина. Кроме того, на пачке газонной травы написано "Будь готов к ЧМ-2018". Покупателей также призывают превратить "лужайку в стадион". В своем блоге Наталья Радулова, журналист "Огонька" и писатель, над фотографией травы "Путинская" написала: "Покупаем и радуемся". Газонная трава "Путинская", сфотографированная radulova, появилась в Сети через 5 дней после того, как стало известно, что Россия станет хозяйкой чемпионата мира по футболу 2018 года. Исполком ФИФА 2 декабря выбрал Россию большинством голосов. За проведением ЧМ-2018 также боролись Англия, Испания с Португалией и Голландия с Бельгией. 6 декабря бывший президент Российского футбольного союза (РФС) Вячеслав Колосков отметил, что Владимир Путин немало сделал для победы России. В частности, по словам Колоскова, премьер-министр провел тайные встречи с третью членов исполкома ФИФА во время кампании за проведение чемпионата.

Народна любов до Президента?

Ось таке знайшов у Мережі

У Великій Британії люблять і обожнюють королеву. А у нас?

Звернення Ради Сибірського Народу до Українців

     Мій дід, розповідаючи про свою службу в Червоній Арміїї, завжди добрим словом згадував своїх товаришів-однополчан з Сибіру. І кожного разу наголошував, що ті хлопці дуже ображалися коли їх називали росіянами. Самі себе вони вважали сибіряками, а Сибір - окремою державою, що не має жодного відношення до Росії. Ставлення ж до України та українців - дружнє і братерське. 

З тих пір з цікавістю слідкую за інформацією на тему сибірської автономії.

Ось ще один документ

Звернення Ради Сибірського Народу до Українців

http://sd.org.ua/news.php?id=19036[ Читати далі ]

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая