Продовжую тему

Прочитав, що 27 листопада "казачьи дружины Юго-Восточного и Центрального округов вышли на патрулирование улиц Москвы. Первый рейд казаки провели у Белорусского вокзала".

І якраз у Фейсбуці надибав веселу підбірку світлин

ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО

Хоч пролежав я цілий свій вік на печі, Але завше я був патріотом, - За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі, Моє серце сповнялось клопотом. Бо та піч - не чужа, українська то піч, І думки надиха мені рідні; То мій Луг дорогий, Запорозька то Січ, Тільки в форми прибрались вигідні. Наші предки колись задля краю свого Труд важкий підіймали на плечі; Я ж умію тепер боронити його І служити, не злазячи з печі. Еволюція знАчна зайшла від часів, Як батьки боронились війною, - Замість куль і шабель у нових діячів Стало слово гаряче за зброю. Може, зброя така оборонить наш край, Але з нею прекепська робота: Ще підслухає слово якесь поліцай І в холодну завдасть патріота. Та мене почуття обов'Язків своїх Потягає служити народу; Щоб на душу не впав мені зрадництва гріх, Я знайшов собі добру методу. Так нехай же працюють словами й пером Ті, що мають дві шкури в запасі... І, розваживши так, я віддався цілком Праці тій, що єдина на часі. На таємних думках та на мріях палких Я роботу народну обмежу; Та зате ж для добра земляків дорогих Я без мрій і хвилини не влежу. І у мріях скликаю численні полки З тих, що стати за край свій охочі, Слово ж маю на те, щоб ховати думки, Якщо зраджують їх мої очі. До письменства я кличу, - звичайно, в думках, Щоб світило над нашою ніччю, Хоч, на жаль, мати книжку народну в руках Я признав небезпечною річчю. О країно моя! я зв'язав свій язик, Щоб кохати безпечно ідею; Але в грудях не можу я здержати крик У годину твого ювілею. «Ще стоїть Україна! Не вмерла вона І вмирати не має охоти. Кожна піч українська - фортеця міцна, Там на чатах лежать патріоти». Слава ж нам! бо коли б дух народу погас, Не стерпівши свого лихоліття, То по йому хоч зо два примірники з нас Дочекають нового століття. Слава нам! хоч би вмерла Вкраїна колись, Її слід буде легко шукати: А щоб краще навік ті сліди збереглись, Буде зроблено з нас препарати. 1898

Написане в позаминулому столітті... Але ж яке актуальне!

     Мій дід, розповідаючи про свою службу в Червоній Арміїї, завжди добрим словом згадував своїх товаришів-однополчан з Сибіру. І кожного разу наголошував, що ті хлопці дуже ображалися коли їх називали росіянами. Самі себе вони вважали сибіряками, а Сибір - окремою державою, що не має жодного відношення до Росії. Ставлення ж до України та українців - дружнє і братерське. 

З тих пір з цікавістю слідкую за інформацією на тему сибірської автономії.

Ось ще один документ

Звернення Ради Сибірського Народу до Українців

http://sd.org.ua/news.php?id=19036[ Читати далі ]

                        09.10.1940 - 08.12.1980

Згадаймо, друзі...

Коли з життя йдуть дорогі для нас люди, невимовний біль лещатами стискає серце. І буває так, що, намагаючись позбутися цього болю, ми рятуємо себе забуттям. Душа послужливо ховає в найпотаємніші куточки пам’яті спогади про минуле, стирає риси милих нашому серцю облич. Але неодмінно настає час душевної зрілості і все змінюється.

Читати далі  http://sd.org.ua/news.php?id=18903