хочу сюда!
 

Nel

46 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 39-53 лет

Заметки с меткой «хроніка»

Характеристика дня

Лиш в одній країні світу ua_flag chih  починаючи з цього дня, все листя жовтіє, маючи на те повне право.



В університеті на практичних заняттях з юридичної практики професор питає студента:
- Якщо ви хочете почастувати іншу людину апельсином, як ви це зробите?
- Я скажу: "Будь ласка, пригощайтеся апель...", - відповів студент.
- Це що за маячня? - суворо перебив професор. - Мисліть як юрист!!!
- Добре, - відповів студент. - Тоді скажу: " Сьогодні, 1-го жовтня, я, Прізвище1 І. П., перебуваючи у добрій пам'яті та здоровому глузді, передаю вам, Прізвище2 І. П., всі належні мені права, вимоги, переваги, відповідальність та інші інтереси на власність, іменовану "апельсин", включно з шкуркою, м'якіттю, соком і насіннячком повністю або частково, із рівним правом його очищувати, вичавлювати, розрізати, заморожувати, відкушувати, ковтати та іншим чином його вживати, використовуючи для цього столові засоби будь-якого роду, що існують у цей час чи будуть винайдені пізніше, або без використання згаданих засобів, а також передавати вище згадану власність та перелічені права на неї третім особам зі шкуркою, м'якоттю, соком і насіннячком або без них, або у будь-яких поєднаннях згаданих складових частин об'єкту власності, або відмовитися від такої передачи...



... і цьому останньому трудовому будню можна тимчасово лишити на зберігання невимовні складнощі всіх професій, що п'ять днів поспіль муляли клепку носіїв тих професій, зіскочити з цього бісового конвеєра та й трохи побути лаконічнішим, але повнішим.

Цього дня, 28 серпня...

         Коли було звільнено селян з кріпацтва? На це банальне питання немає єдиної відповіді.
         Селянин Галичини відповів би, що 1848 року. Досі на дорогах там стоять "хрести свободи", встановлені на згадку про скасування панщини.
         Селянин-східняк звісно назвав би 1861 рік.
         А от радянський колгоспник сказав би вам, що лиш 28 серпня 1974 року рідна влада робітників і селян дозволила йому вкласти у широку штанину краснокожую паспортину, яка давала йому право безкарно накивати п'ятами з колгоспно-соціалістичного раю. А до того колгоспники були позбавлені паспортів, а без них -- не могли залишати місце свого мешкання. Згідно з п.11 постанови про паспорти, це тягло штраф до 100 рублів і вигнання міліцією. Повторне порушення ставило колгоспника на стезю кримінальної відповідальності із подальшим щастям дворічного пізнання відмінностей дихання у колгоспі і на "зоні", -- цих двох сортів гівна модусів прояву найсправедливішого у світі суспільного ладу в унікальній країні "хдє так вольна дьішит чілавєк"ura
        Паспорт громадянина колгоспнику міг діставатися лише "правдами і неправдами". Переважно, за сценаріями призову в армію або вербування на великі "стройкі" соціалізму. Ну, і з використанням різних, відверто корупційних інструментів:



З газети "Колхозный клич" № 53, 14.05.1952, що виходила в Чаплигінському р-ні Липецької області.

7 листопада. Хроніка.

«Несчастный Василий Григорьевич женился на малороссиянке и был убит крестьянами своей жены года через полтора после того, как она родила ему сына.

Василий Григорьевич был нрава жестокого и крутого. Из подмосковного имения его родителей, когда он приезжал туда помогать отцу хозяйничать, народ бежал толпами куда попало: в Сибирь, на Дон, за Уральские горы, в калмыцкие степи -- всюду, куда в то время спасались люди от господ, когда невмоготу было сносить их тиранство.

Приехав с молодой женой после свадьбы в ее вотчину, он вздумал заводить и там такие же порядки, как под Москвой, но хохлы перенести это не могли и зарезали его в присутствии жены. Двое холопов держали ее "легохонько за белые рученьки", пока другие расправлялись с ее супругом, чтобы не мешала и сама под нож не угодила».

Портников: культурний нотатник, [05.11.19 10:55]
Из романа русской писательницы Надежды Мердер «Воротынцевы»(ок.1890)


Пам'ятаємо і не прощаємо!



1945-1955 роки. Відбудова народного господарства. Кримська конференція союзників. Договір між СРСР і Чехословаччиною про приєднання Закарпаття до України. Боротьба загонів ОУН-УПА за незалежність Української держави. Організація Об`єднаних націй. Колективізація в Західній Україні. Масові репресії і висилка українців до ГУЛАГу. Голод 1947 року. Смерть Сталіна, боротьба за владу між його послідовниками. Приєднання Кримської області до України. Автор сценарію: Лариса Кульчицька. Режисер: Євген Мокроусов. Оператор: Олександр Самофалов.

Дарина. 16. Чи пiде вона за мною...

http://www.proza.ru/2017/05/28/149

"Дарина. 15. Забув, для чого..." (http://blog.i.ua/user/3492721/2019186/)

Коментарі:


ЛУКАВИЙ
127.05.17, 21:12
що дозу не отримав?

   
Libertus
227.05.17, 21:17
Угу...

   
ЛУКАВИЙ
327.05.17, 21:22
тоді ширнись. світ розвидниться
   

Libertus
427.05.17, 21:28
Всміхнув мене, Лукавий... Ну от, уже трошки і розвиднилося від твоїх слів.


ЛУКАВИЙ
527.05.17, 21:43
диржи хвост пістолетом


Libertus
627.05.17, 21:48
Є тримати хвост пістолетом!


Libertus
727.05.17, 21:51
П.С.: Якраз у цю мить читаю цікаву замітку: "Пам'ятка холостяку" http://blog.i.ua/community/1186/1723839/
Прозрів від того, що в ній написано якраз усе те, що я для самого себе вважаю правильним... І якось розвиднилося ще більше, і дійно хвіст піднявся дибки.


Libertus
1227.05.17, 22:05
Взагалі-то, в оригіналі замітка називається "12 правил выбора правильной жены". Я з кожним пунктом згодний. Не тому, що так мені колись сказали, чи навчили, а тому що сам до цього додумався ще раніше, аніж прочитав усе це, що там написано. Просто думки автора замітки і мої думки співпали. І звісно, що у цих думок є свої підгрунтя.


[кінець цитати]

* * *

   Так, в тій замітці дійсно написано усе те, що я інтуїтивно відчув і раніше. Саме тому мені Дарина так запала у серце, що вона надто підходить на кандидатку тої, яка здатна зайняти місце поруч зі мною на все життя... Якщо піде за мною.

   Хочу процитувати ту замітку, супроводжуючи її своїми коментарями:

* * *

[Усе не вмістилося, текст замітки повністю читати за посиланням на оригінал:

Дарина. 15. Забув, для чого...

http://www.proza.ru/2017/05/27/1719

   У мене таке відчуття, ніби я знову забув, для чого жити...

   Знову занурився у безкінечний перегляд фільмів... І зараз піймав себе на тому, що я навіть забув, які фільми сьогодні дивився, і про що вони були...

   А ні, назви згадав. Зранку дивився "Поющие в терновнике. Пропавшие годы". А зараз подивився одну серію фільму "То мужчина, то женщина". І зрозумів, що вони пройшли мимо мене, мимо моєї уваги. Бо я був десь у прострації...

   Можна вимкнути фільми, і я навіть не зверну на це уваги. Тому що усе одно сюжети фільмів проходять мимо мене. Я дівлюся на екран, там рухаються картинки, а я дивлюся так, ніби це зовсім не фільм, а просто горить вогонь, і я дивлюся на цей вогонь, як рухаються його язички полум'я... Думки усі вимкнені.

   Який сьогодні день? Субота... На годиннику 19:16.

   Я навіть не можу назвати це втомою. А може це дійсно втома... Я просто як розряджена батарейка. Намагаюся пригадати, чи я їв щось сьогодні... Так, їв. Зранку чай з булочкою, і вдень тарілка супу.

   Нічим не хочеться займатися... Я забув, що мене цікавить у цьому світі. Забув, для чого живу...

   Забув... І мені це не подобається. Я хочу згадати... Штурхаю самого себе подумки, і кажу паролі: "Ну-бо, згадай! Карелія, ліввики, вепси, саами..." Так, саами та вепси. Але ці паролі чомусь не діють уже... Чомусь не діють. Вони втратили сенс, перестали звучати... Або щось у мені просто вимкнулося.

   І тільки десь там, у глибині цієї внутрішньої гробової тиші, тихо-тихо звучить ім'я "Дарина"... Я кажу йому: "Замовкни... Залиш мене у спокої."

   Хоча я і так спокійний... Аж занадто. І це мені не подобається. Бо я хочу дихати, жити, діяти... Писати, працювати, бути зануреним з головою, і забувати про все на світі, окрім того, що саме я роблю, і заради чого я усе це роблю.

   Але сьогодні, зараз, я раптом усвідомив, що забув, для чого жити... Я навіть не пам'ятаю, скільки часу минуло від початку моєї прострації. Може тиждень, може місяць, може день... Я не знаю. Яке сьогодні число? 27-е травня... Рік? 2017-й... А...

   Хочу закрити очі, і заснути... Спати довго-довго... Але мені не подобається це. Мені не подобається те, що зі мною діється. Я не хочу спати. Я хочу діяти. Хочу... але не можу згадати, як. І для чого то мені... Якщо сенс життя втратився.

19:30, 27.05.2017
Кар'яле Лібертус Свідок


© Copyright: Братислав Либертус Свидетель, 2017
Свидетельство о публикации №217052701719

Дарина. 14. Розум та серце... Про кисень

http://www.proza.ru/2017/05/26/360

   Останні дні мене особливо вимучив кашель. Вчора коли подзвонив Алекс, то я майже усю телефонну розмову прокашляв. Було жаль, що він мусив оце слухати, замість моєї звичної посмішки...

   Очевидно, що фітосед не дуже допомагає. Так, трохи він заспокоює, можливо, але він не здатний втамувати напади кашлю, чи попередити їх, звільнити мене від них. Серце стукає з тяжкістю...

   Намагаюся не думати про тебе. Якщо відпустив - то ж маю відпустити і в думках... Зайняти свою голову чимось іншим. Обманути свій розум... Але серце не обманеш: йому тяжко, і у мене від цього серцеві напади, та напади кашлю. За останні дні мене кашель просто вимучив...

   Мій розум може не думати про тебе, заповнювати думки тисячою речей, але серцеві тебе не вистачає, серце думає про тебе... Йому тебе не вистачає, не вистачає дихати тобою, йому не вистачає кисню...

   Пишу тобі листи, які читають інші люди... Пишу листи, які читаєш не ти. Гірко... Але ж я відпустив тебе. Ти вільна... Лети...

   Вчора кашель дощенту вимучив мене. Стало легше тільки коли я признався сам собі, що мені не вистачає тебе. Не вистачає дихати тобою...

   Тому, коли ліг спати, то притулився подумки до тебе... Подумки обійняв тебе, віддавшись своїм почуттям та бажанням. І мені стало легше, мені знову задихалося... Вранці я прокинувся з почуттям свободи у грудях, кашель минув, ніби й не було. Серце знову стало майже непомітним, і стукало значно легше.

   Як же мені не вистачає тебе, якби ти тільки могла уявити...

   Я владний наказати своєму розумові не думати про тебе. Але не владний наказувати не думати про тебе серцю, не владний наказувати йому не хотіти дихати тобою. Не хотіти дихати... І коли воно задихається, я можу ігнорувати деякий час причини, зосереджуючись усього лише на констатації факту: воно задихається... І намагатися заспокоювати його іншими способами: пити фітосед, наприклад... Але по-справжньому воно заспокоюється лише тобою... Бо ти мій Кисень. А кисень не замінити ні фітоседом, ні будь-якими іншими ліками, бо коли не вистачає кисню, то треба лікуватися саме киснем, а не вигадувати інші способи. Хоча звісно, надія не полишає знайти ліки, які не торкають твоєї свободи...

   І я знову думаю про тебе. Знову тулюся до тебе подумки, знову без тебе чахну, знову чахну від власних думок про те, що можливо ми ніколи не будемо разом, можливо ти ніколи не повернешся, не напишеш...

   Вчора почав дивитися фільм "Поющие в терновнике". Хотів знайти україномовну версію, але не знайшов. Мабуть, ще не переклали...

   Робота вся валиться з рук.

07:26, 26.05.2017
Кар'яле Лібертус


© Copyright: Братислав Либертус Свидетель, 2017
Свидетельство о публикации №217052600360

Хроника. Ищу человека. Дарина. 04 - 05 2017