хочу сюди!
 

Sveta

33 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «політика»

Где окажется Украина после выборов?

Выборы-2010 – это не только выборы нового главы государства, но и ответ на вопрос о том, чем будет жить Украина после голосования. Какой вектор развития изберет новое руководство страны, и как этот выбор повлияет на жизнь народа в целом? В основном, эти вопросы касаются, конечно же, извечной дилеммы: с кем мы – с Западом или с Россией, пойдем ли мы в НАТО, или в ОДКБ? Поддерживать хитрую дипломатическую линию «многовекторности» у нас был способен лишь Леонид Кучма, и, как оказывается, после него лидеры Украины не смогли удержаться на этой шаткой доске, и вынуждены падать в какую то одну сторону.

Вариант внеблоковости и нейтралитета и вовсе невозможен для Украины – не может быть страна нейтральной, если ее экономика не выползает из руин, а армия фактически отсутствует. То есть, вопрос выбора модели коллективной безопасности – основной стратегический вопрос для Украины, и решать его придется следующему президенту, которому нынешняя власть просто не оставила времени на «раскачку».

Вариант 1. НАТО. НАТО – это миф о загробной жизни, как сказал бы Остап Бендер. По крайней мере, по тому, сколько обещаний было выдано народу по поводу жизни с НАТО за последние 5 лет, и то, насколько власть не смогла ни на шаг продвинуться в этом направлении, говорит именно о мифичности «натовских» перспектив для Украины. Тем более, что в самом Северо-Атлантическом Альянсе давно рассматривают стратегию углубления сотрудничества с Россией, а это значит, что Украине в НАТО делать нечего. В подтверждение этих слов хотелось бы напомнить, что около двух недель назад представители России подписали соглашение с НАТО о предоставлении военной поддержки войсками РФ войскам НАТО в Афганистане.

Да и те политики, которые пришли к власти на гребне обещаний вступления в ЕС и НАТО, давно предали ожидания поверивших в них граждан. Виктор Ющенко, не отступив от «пронатовской» риторики, предал своего избирателя бездарной потерей власти, которая делает его «пронатовские» заявления пустым сотрясанием воздуха. А Тимошенко… ну, Юлии Тимошенко и вовсе не важен международный вектор Украины – в 2004-м ей выгодно было любить НАТО, и она его любила. В 2009 ей показалось, что стоит ожидать помощи от Кремля, и она 19 ноября вместе с Путиным смеется над Ющенко, Саакашвили, и над всем, за что боролась 5 лет назад. А руководители НАТО никогда не будут сотрудничать с государством, чье руководство не просто не может определиться со своими приоритетами, но и не может договориться между собой ни по одному вопросу. Словом, вопрос НАТО для Украины, скорее всего, закрыт, так и не открывшись. А это значит, что у страны остается лишь один выход…

Вариант 2. ОДКБ. Россия не раз утверждала, что украинские стремления попасть в НАТО вынуждает Кремль в корне пересмотреть свои отношение с братским народом, вплоть до нацеливания ракет в сторону Киева. И если штаб-квартира НАТО находится далеко, то Россия была и будет соседом Украины, и соседом сильным, ссоры с которым не входят в интересы здравомыслящей части населения Украины.

Таким образом, Россия, которая, будем говорить откровенно, пытается построить новый Варшавский договор, скорее договориться с НАТО о том, чтобы Украина никогда не вступила в Северо-Атлантический Альянс, чем позволит хоть одному солдату украинской армии пришить к форме «натовскую» нашивку.

Тем более, что невыполнения обязательств перед Западом по реформированию армии для вступления в НАТО, автоматически, и без вмешательства политиков, магнитом притягивает страну в ОДКБ. Так как, как уже утверждалось выше, быть нейтральной Украина объективно не способна. Более того, безусловное лидерство в нынешней избирательной кампании Виктора Януковича, последовательно отстаивавшего добрососедские отношения с Россией, еще больше говорит о том, что Украина скорее всего окажется в ОДКБ, даже не смотря на то, что сам Янукович открыто никогда не высказывался в пользу этого союза.

В связи с этим – небольшая справка: Организация Договора о коллективной безопасности (ОДКБ) основана еще в 2002 году в столице Узбекистана.Поэтому ее еще называют «ташкентским договором». Сегодня в состав ОДКБ входят Армения, Белоруссия, Казахстан, Киргизия, Таджикистан и Узбекистан. На первый взгляд, они не представляют серьезной угрозы для 28 стран-членов НАТО, пока не вспомнишь, что куратором всего этого проекта выступает РФ. На своем прошлогоднем саммите в Москве ОДКБ заявила, что не потерпит расширения НАТО в восточном направлении, намекая при этом на Украину.

Говоря об ОДКБ, как о вероятной перспективе Украины, мы не воспринимаем «ташкентский договор», как абсолютное благо, а лишь констатируем факты процесса развития Украины. Тем более, что выборы президента, скорее всего, навсегда снимут вопрос о перспективе вступления в НАТО для Украины. Для ясности, хотелось бы привести высказывание лидера президентской гонки Виктора Януковича, которое, можно считать прогнозом будущего внешнеполитического развития страны: „Нас окружают сильные государства, — сказал Янукович, — естественно, прежде всего это относится к России, а также к другим евразийским странам, которые хотят видеть в Украине стабильное государство и надежное звено в системе коллективной безопасности“.

http://globalist.org.ua/?p=28639


17%, 1 голос

67%, 4 голоси

17%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Криза, духовність, патріотизм

Людина і світ, держава і міждержавні структури, суспільство і людство – частина і ціле. Наскільки взаємозалежні та взаємообумовлені ці поняття, сьогодні може відчути кожен з нас. В часи, коли і до нашої землі дійшла так звана “економічна криза”, навіть найбільші оптимісти перетворюються на реалістів, а люди, які вважали, що життя кожного повністю залежить лише від його вибору, переживають переоцінку цінностей. Ми залежимо від світу, в якому живемо, і зараз, на фоні всезагальної кризи, це очевидно як ніколи.

Вікіпедія, популярна мережева енциклопедія, визначає кризу як розклад, занепад, загострення (політичних, економічних, соціальних) протиріч.  І дійсно, що ми спостерігаємо нині: розклад моральності, занепад національної ідеї, загострення протиріч у владі, у суспільстві, в економіці. Все це призвело до величезного розчарування українців у своїх керманичах та, навіть, в самій державній незалежності. Коли говорять “незалежність”, то говорять або з іронією, або з насмішкою, або з сарказмом. Багатовікова мрія та найвища ціль найвидатніших українських діячів за сімнадцять років після свого здійснення перетворилась на привід для жартів, на символ найбільшого розчарування за всю нашу історію. “Доборолась Україна до самого краю”…

Можна довго дискутувати, чому так бездарно та безграмотно були витрачені найважливіші роки становлення молодої української держави, чому на сьогоднішній день українці – вимираюча нація, чому прірва між багатими та бідними з кожним роком стає дедалі більшою... І ще десятки таких “чому?”… Що зроблено, те зроблено і назад дороги нема. Єдине, що можемо ми сьогодні – це зробити висновки і не повторювати помилок в майбутньому. Адже кожна криза несе в собі і позитивне зерно – вона загартовує і змушує проявити найсильніші сторони. А ще будь-яка криза змушує думати. І це – величезний плюс. Адже значна частина нашого суспільства зовсім втратила це вміння – думати. І наша влада, наша “еліта” – найяскравіший тому приклад. Складається таке враження, ніби все, що вони роблять – роблять на автопілоті, не думаючи ні про державу, ні про людей, ні про свою репутацію. Навіть світова криза не привела правлячі кола до узгоджених дій. Перетягування ковдри одне на одного продовжується і в такі тяжкі для держави часи. Дехто з них певно взагалі перестав думати і страждає на тяжку форму маразму.  

А що ж робити нам, простим громадянам, в цій ситуації? Мовчки терпіти чи голосно звинувачувати владу у всіх смертних гріхах? Чи може звинувачувати державу і тішитися мрією про можливу еміграцію? Але ж держава – це всі ми, кожен з нас! І зв'язок частини та  цілого – завжди двосторонній! Суспільство формує нас, але і ми формуємо суспільство. І саме ми даємо згоду чи незгоду на ті чи інші форми управління нами, на ті чи інші порядки і правила. Одна людина не може впливати на всю систему і способи взаємодії в суспільстві. Але змінюється один, змінюється і другий, третій – змінюється група, змінюється група – змінюється і інша, змінюється кілька груп – змінюється й суспільство. Які це будуть зміни, залежить від підґрунтя, на якому вони будуються. А підґрунтя – це моральні і духовні цінності, національна ідея, патріотизм, любов до рідної землі і людей, які її населяють. Це фундамент для позитивних змін. Криза може зруйнувати стіни, але завжди залишається фундамент. Сьогоднішня криза дає нам шанс зрозуміти, на якому фундаменті будувалося наше життя.   

І що ж ми бачимо? Жадоба влади, жадоба грошей, жадоба наживи та корисливі мотиви пронизують кожну сферу соціальних відносин, кожну артерію суспільного організму. Навіть стосунки між друзями, між чоловіком і жінкою будуються переважно на матеріалістичних прагненнях. Такі поняття як вірність, порядність, справедливість, щирість, людяність, любов знівельовані вже до такої міри, що невідомо, як ця багатостраждальна земля і досі нас тримає…
Кожного дня лише й чути: зарплати, пенсії, пільги, надбавки, ціни, інфляція, криза… Рівень життя падає, це факт. Матеріальний рівень. Духовний рівень впав уже давно. Духовна криза – наш багаторічний супутник. Але про це ніхто не говорить, не здіймає галасу, не затверджує антикризові заходи. А навіщо? Хіба ж людська душа варта того, щоб хтось про неї думав?.. 

Україна – країна контрастів. Нерівномірний розподіл матеріальних благ породжує багатіїв по сусідству з жебраками, успішних бізнесменів поруч з невдахами, олігархів поруч з пенсіонерами, що доживають віку у хворобах і злиднях. Нічого дивного: який фундамент – така й будівля. Збагачуватись на стражданнях інших – звичне явище. Що таке війни, як не чудовий спосіб заробітку? Що таке тютюнова та алкогольна промисловість, що таке фармацевтична галузь?.. Але коли ж це сталося з нами?!. Коли ми перестали бути Людьми і стали просто бездумними біороботами, які живуть на автопілоті і мають за найвищу релігію заокеанський доллар?..  

І про який патріотизм можна говорити, якщо ми на своїй землі не здатні навести лад, дійти згоди, просто поважати одне одного?.. Про який патріотизм може говорити молодий талановитий українець, який міг би принести користь своїй державі, але не може, бо держава навіть не забезпечує йому право на якісну і доступну освіту? Про який патріотизм може говорити молода мама, яка змушена годувати свою дитину дитячим харчуванням з генетично-модифікованими домішками?.. Про який патріотизм може говорити наша влада, якщо вимирання українців продовжується прискореними темпами, а “найвищі” особи держави ховаються від відповідальності за високими парканами в шикарних віллах?

Системна криза в Україні, яка тягнеться роками, буде загострюватись ще більше, доки ми не відкриємо очі, не почнемо думати про головне, не згадаємо про душу. Подумайте, заради чого ви живете? Чи тільки, щоб споживати і накопичувати матеріальні блага? Чи тільки, щоб збільшувати розмір грошей на рахунку? Чи тільки, щоб їздити на кращій, ніж у сусіда, машині? Чи може для чогось більшого?.. Може час вже нам будувати інший фундамент, щоб україньска хиленька хатка перетворилась на красивий міцний палац, який стоятиме роками і не боятиметься жодних криз? 

Історія людства свідчить, боротьба між “заможними” і “незаможними” велась завжди і поширювалась по планеті як епідемія. Так буде до тих пір, доки економічні, а не гуманітарні інтереси правлять світом, доки людське тіло, а не людська душа вважатиметься найвищою цінністю. Ми можемо це змінити, і починати потрібно з самих себе, прямо сьогодні! Давайте згадаємо, що ми – Люди!.. З великої літери!

«НУ» у відповідь радять БЮТ і Томенку покаятися перед киянами

Фракція блоку «Наша Україна» у Київській міськраді закликає БЮТ і особисто народного депутата від БЮТ Миколу Томенка вибачитися і покаятися перед киянами за зраду їх інтересів і надану корумпованому керівництву Києва можливість безкарно дерибанити землю і майно столичної громади. Про це заявив журналістам депутат Київради від блоку «Наша Україна» Зорян Шкіряк, повідомила «proUA» прес-служба «НУ» у Київраді.

При цьому Шкіряк нагадав, що 16 депутатів від БЮТ, більше третини фракції, «ганебно перебігли в більшість «імені Черновецького», забезпечивши мерові на тривалий час стійку більшість у Київраді». «Саме через цей акт масової зради стали можливими найбільш шкідливі для киян голосування в Київраді, які стали успішними для Черновецького завдяки голосам екс-бютівців», - зазначив депутат. При цьому він зазначає, що «включенню зрадників у виборчий список особисто сприяв Микола Томенко, який очолив список БЮТ на минулих виборах і несе повну відповідальність за дії всіх депутатів БЮТ у Київраді, а сьогодні дозволяє собі відверту брехню і наклеп на адресу політичних союзників БЮТ - партії «Наша Україна». Тим часом, фракція блоку «Наша Україна» в Київраді залишилася практично монолітною, у нас знайшовся лише один відступник».

На думку депутата, одномоментний і організований характер перебігу 15-ти зрадників примушує припустити наявність закулісних домовленостей між лідерами БЮТ і Леонідом Черновецьким.

Крім того, Шкіряк вважає, що Томенко не має ніякого морального права на будь-які звинувачення на адресу інших політиків, поки не покається у власних гріхах. «Річ навіть не в тому, що свого часу Микола Томенко зрадив блок «Наша Україна» і його лідера Віктора Ющенка, що привело його на високу урядову посаду. Справа, перш за все, у зраді інтересів киян, а також у тому, що Томенко упевнено завалював всі ділянки конкретної роботи, доручені йому. І роботу із ЗМІ у тодішнього мера Олександра Омельченка, і роботу віце-прем’єра в першому уряді Юлії Тимошенко, яка обмежилася організацією катання на ковзанах членів уряду. Наголошувався унікальний «талант» Томенка-політолога: жоден з десятків його прогнозів не здійснився. Тому й залишилося Миколі одне - роль штатного метальника інформаційного бруду, зачитувача написаних піарниками гучних і пустопорожніх заяв», - підкреслив депутат.

«Ми дуже сподіваємося, що представники БЮТ керуватимуться не логікою виборчої кампанії, яка почалася в Києві, а взятими на себе союзницькими коаліційними зобов’язаннями. Їх недотримання загрожує розколом демократичних сил і негативними наслідками не тільки на рівні столиці, але й у масштабі всієї України», - підкреслив Шкіряк.

Нагадаємо, Микола Томенко вважає, що фракція блоку «Наша Україна» в Київраді дискредитувала себе, оскільки неодноразово підтримувала Черновецького, зокрема при відведенні Київрадою земельних ділянок. На його думку, «НУ» в Київраді повинна вибачитися перед киянами і продовжувати займати стриману і толерантну позицію щодо Черновецького.

http://ua.proua.com/news/2008/03/25/144254.html

Найбільші президентські вибори

Такої кількості претендентів на посаду президента в історії України ще не було. 44 кандидати. Це бюлетень буде доовгий. Шукати потрібного кандидата буде складніше і збільшується бажання ризик проголосувати навмання.

Пророссийские движения в Донбассе

За последний месяц я совершенно случайно познакомился сразу с несколькими людьми, имевшими в прошлом отношение к различным пророссийским движениям нашей области. Конечно, я не мог упустить такого случая, и постарался узнать у каждого из них как можно больше информации о том, что из себя представляют русские фашисты в Донецке. Кто-то делился информацией охотно, кто-то - нет, но так или иначе кое-что мне все же удалось выяснить. Результатом нашего общения и стала эта статья, в которой я в общих чертах хочу рассказать, что же из себя представляет русское движение Донбасса.



Букв много, предупреждаю сразу. Имена своих собеседников я не называю, ибо обещал. В этом тексте они будут зваться Анонимами. Никаких причин не доверять им нет. В разное время они сами были участниками различных пророссийских сил, но со временем царящие в этих силах порядки и нравы отвратили их от русского движения (но не от их взглядов). 

Итак, рассаживатесь поудобнее, берите попкорн. Щас вам будет донецкий Викиликс.)

Юлия Тимошенко вводит налог на бездетность

Ни для кого не секрет, что демографическая обстановка в Украине оставляет желать лучшего. Смертность давно превышает темпы рождаемости, а население Украины с каждым годом становиться все меньше и меньше. В цивилизованных странах борьба за рождаемость тождественна борьбе с бедностью. Социальные программы, поддерживающие молодых родителей, доступность товаров для детей и лекарств способны исправить эту ситуацию и в Украине. Но на реформы нужно время, поэтому премьер-министр Украины рубит с плеча – вводит налог на бездетность.

 

Напомним, что подобная мера уже существовала в СССР с 1941 по 1993, и изымался этот налог согласно закону «О налоге на холостяков, одиноких и бездетных граждан СССР». Тогда все граждане от 20 до 50 лет, не имеющие детей, обязаны были отчислять 6% своей зарплаты в казну государства.

 

Видимо, Юлия Тимошенко настолько ностальгирует за советским прошлым, что решила реанимировать эту не демократическую практику, которая, фактически заставит граждан Украины заводить детей.

 

Именно на это направлено распоряжение от 06.01.2010 года Премьер-министра Украины Министру семьи, молодежи и спорта, а также Министру социальной политики, подготовить проект закона, который в украинском варианте будет называться «О содействии улучшению демографической ситуации в Украине».

 

Как стало известно ИА Глобалист из информированных источников в Кабмине, законопроект планируют принять «в пакете» с другими законами социальной направленности, чтобы не привлекать к нему внимания. В частности, чиновники правительства на следующей сессии ВР попытаются «протянуть» налог на бездетность «в пакете» с повышением государственных выплат по уходу за ребенком.

 

Ожидается, что налог на бездетность в Украине составит 10% от официальной заработной платы гражданина Украины от 20 до 50 лет.

 

http://globalist.org.ua/?p=30791


83%, 25 голосів

13%, 4 голоси

3%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Кого навибирали

У нашому місті, за чутками, залишиться той мер, що й був (на цих виборах йшов від партії "За майбутнє"). Так що і будинки в парках збудують, і сміттєсортувальний (чи переробний) завод збудують поблизу  житлового мікрорайону. Мабуть подіяв адмінресурс (на роботі в батька агітували за мера) і/або вкиди на виборах. Хоча можлива ще одна причина — ні з кого вибирати. Правда, кажуть, що депутатів вибрали з інших партій, тож буде протистояння меру. Ну, подивимось.

А щодо того, що не пішов голосувати. Так на дільницях соціальної дистанції ніхто не дотримувався. Та й що вирішили б два голоси?