хочу сюди!
 

Алиса

41 рік, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Замітки з міткою «україна»

До держкорита нові свої поросята Зе-кодло долучає

Б.Г. -Я не пригадую подібного указу у Порошенка про державну годівницю для обраних поросяток від мистецтва, але мене, як представника саме цієї сфери, дуже обурює подібна практика сегригації митців на "обраних" і всіх інших нікчем. Чому хтось з держчиновників включно з Президентом України дозволяє собі звеличувати одних і принижувати інших митців, роздаючи за власним уподобанням гроші з державного бюджету,  не питаючись на то згоди платників податків. Дуже сподіваюся, що скоро всі ці метастази радянщини-"Совка" розваляться і щезнуть разом з цією новоявленою владою Зе-кодла. І чому в Указі не вказана грошова сума стипендій?

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №661/2019
Про призначення стипендій Президента України для молодих письменників і митців у сфері музичного, театрального, образотворчого, хореографічного, естрадно-циркового мистецтва та кіномистецтва

Відповідно до Указу Президента України від 23 січня 2018 року № 13 «Про стипендії Президента України для молодих письменників і митців у сфері музичного, театрального, образотворчого, хореографічного, естрадно-циркового мистецтва та кіномистецтва» постановляю:

1. Призначити стипендії Президента України молодим письменникам і митцям у сфері музичного, театрального, образотворчого, хореографічного, естрадно-циркового мистецтва та кіномистецтва:

1) письменникам:

АБЛАЄВУ Бекіру Абкерімовичу, 1999 року народження

БАЗІ Юлії Сергіївні, 1990 року народження

БАЗЬ Любові Олександрівні, 1991 року народження

БУКАТЮКУ Олександру Миколайовичу, 1985 року народження

ВАСИЛЬЧЕНКО Альоні Валеріївні, 1987 року народження

ВЕРТОЛІ Світлані Андріївні, 1997 року народження

ГЛАДУН Дарині Валеріївні, 1993 року народження

ГРИГОРОВУ Микиті Анатолійовичу, 1994 року народження

ДЯДЧЕНКО Людмилі Сергіївні, 1988 року народження

ЗВОНОК Ганні Михайлівні, 1994 року народження

ІГНАТЬЄВІЙ Наталії Миколаївні, 1985 року народження

КОЗУЛІНІЙ Мар’яні Сергіївні, 1987 року народження

КОМАР Надії Олександрівні, 1985 року народження

ЛОМОНОСОВУ Михайлу Володимировичу, 1995 року народження

ЛУК’ЯНЕНКО Катерині Олександрівні, 1988 року народження

МАЙБОРОДІ Дар’ї Валеріївні, 1991 року народження

МАКСИМ’ЯК Мар’яні Богданівні, 1986 року народження

МИХАЛЬОНОК Ярині Сергіївні, 1985 року народження

МОСТЕПАН Ірині Сергіївні, 1987 року народження

ОЛІЩУК Вікторії Олександрівні, 1994 року народження

ПАНАСЮКУ Олексію Геннадійовичу, 1991 року народження

РАЧКОВСЬКІЙ Ірині Володимирівні, 1985 року народження

САЖИНСЬКІЙ Ірині Віталіївні, 1994 року народження

СІВАЧЕНКУ Сергію Миколайовичу, 1984 року народження

СОКОЛЮКУ Остапу Володимировичу, 1986 року народження

СТРИЖАЧЕНКО Ользі Вікторівні, 1988 року народження

ФЕДОРОВІЙ Сніжані Василівні, 2002 року народження

ЦИГАНЧУК Ксенії Анатоліївні, 1986 року народження

ЧЕРВОТКІНІЙ Ілоні Олександрівні, 1996 року народження

ШТІЛЬГОЙЗУ Олександру Леонідовичу, 2004 року народження

2) митцям у сфері музичного мистецтва

БЄГЛЄЦОВУ Олексію Іллічу, 1984 року народження

БИСТРЕВСЬКОМУ Кирилу Ігоровичу, 1995 року народження

БИЦУЛІ Анастасії Сергіївні, 1999 року народження

БІЛІНЦЮ Тарасу Юрійовичу, 1996 року народження

БРИЛЮ Артему Сергійовичу, 1998 року народження

БУЛИЗІ Стефану Вікторовичу, 2000 року народження

БУРНОС Дарині Вадимівні, 1996 року народження

ВИНОГРАДОВІЙ Валерії Володимирівні, 1998 року народження

ВОДОВОЗОВУ Ярославу Євгеновичу, 2004 року народження

ВОРОБЕЦЬ Інні Станіславівні, 1991 року народження

ГАЙ Анастасії Вадимівні, 2001 року народження

ГАЙВОРОНСЬКІЙ Анні Тарасівні, 2004 року народження

ГАЛАДЖУН Марті Богданівні, 1994 року народження

ГЛОДУНОВІЙ Маргариті Андріївні, 1999 року народження

ГРИВУЛ Катерині Петрівні, 1993 року народження

ГУСАРОВІЙ Надії Вікторівні, 2003 року народження

ДАНИЛЕЙКУ Данилу Володимировичу, 1985 року народження

ДОВБИШ Галині Сергіївні, 1985 року народження

ЖУКОВІЙ Софії Володимирівні, 2003 року народження

ЖУКОВСЬКІЙ Крістіні Олександрівні, 2002 року народження

ЖУРБІ Альоні Валентинівні, 2003 року народження

ЖУРКІНУ Євгенію Костянтиновичу, 1998 року народження

ЗАЛЕВСЬКОМУ Назару Миколайовичу, 2005 року народження

ІВАНЧЕНКО Надії Костянтинівні, 2000 року народження

ІВАСИКУ Богдану Васильовичу, 1994 року народження

КАЛИНИЧ Євгенії Михайлівні, 1998 року народження

КАРАЧЕВСЬКОМУ Данилу Руслановичу, 1998 року народження

КЛЮЧЦІ Оксані Ігорівні, 1999 року народження

КОЗАК Анастасії Сергіївні, 1995 року народження

КОЗИРЯЦЬКОМУ Михайлу Сергійовичу, 1994 року народження

КОПЕЛЮКУ Олегу Олексійовичу, 1988 року народження

КРАВЧУКУ Едварду Вікторовичу, 1994 року народження

КУРМАЧОВІЙ Юлії Віталіївні, 1998 року народження

КУШНІРЕНКУ Миколі Олександровичу, 1992 року народження

ЛЕБЕДЄВІЙ Даяні Олександрівні, 2003 року народження

ЛЕОНТЬЄВУ Сергію Анатолійовичу, 1991 року народження

ЛЕХУ Назару Павловичу, 1999 року народження

ЛОЦМАН Руслані Олександрівні, 1988 року народження

МАКАРЕНКО Орині Олександрівні, 1999 року народження

МАЛІНОВСЬКІЙ Тетяні Володимирівні, 1987 року народження

МАНОКІНІЙ Ганні Вікторівні, 1988 року народження

МЕНЦІНСЬКОМУ Модесту Тарасовичу, 1996 року народження

МЕРХЕЛЮ Андрію Андрійовичу, 1986 року народження

МИХАЙЛЕНКО Тетяні Володимирівні, 1999 року народження

МОРОЗОВУ Даніелю Альбертовичу, 2003 року народження

НАГІРНІЙ Лесі Анатоліївні, 1986 року народження

ОНОФРІЙЧУКУ Олександру Михайловичу, 1987 року народження

ПАВЛЕЧКУ Олексію Романовичу, 2001 року народження

ПАЛАЧОВІЙ Катерині Володимирівні, 1987 року народження

ПОПОВИЧУ Емериху Федоровичу, 1986 року народження

ПОПОВИЧУ Томасу Федоровичу, 1986 року народження

ПОТАРИКІНІЙ Олені Володимирівні, 2003 року народження

ПРИЙМАК Анні Сергіївні, 1997 року народження

РАХМАНІНУ Євгену Володимировичу, 1993 року народження

РУДЕНКО Аліні Павлівні, 1989 року народження

САВАРИНІЙ Анастасії Анатоліївні, 2002 року народження

САВОНУ Дмитру Івановичу, 1990 року народження

САВЧЕНКУ Віталію Сергійовичу, 2000 року народження

САЄНКО Вікторії Олександрівні, 2004 року народження

САМОЛЮК Олені Віталіївні, 1991 року народження

САМОЛЮКУ Віталію Ігоровичу, 1985 року народження

СЕДЮКУ Ігорю Олеговичу, 1988 року народження

СКРИПНИКУ Назару Степановичу, 1992 року народження

СТУКУ Антону Володимировичу, 1992 року народження

ТОМНИЦЬКОМУ Костянтину Геннадійовичу, 1995 року народження

ТОПЧІЮ Марку Юрійовичу, 1991 року народження

ФЕДОРЯЦІ Владиславу Юрійовичу, 2001 року народження

ХЛЕБАНУ Миколі Миколайовичу, 1994 року народження

ХОДІ Тетяні Іванівні, 1993 року народження

ХОЛОДКОВУ Андрію Сергійовичу, 2004 року народження

ХОПТИНЕЦЬ Альоні Русланівні, 1996 року народження

ХОРОШУН Тетяні Сергіївні, 1996 року народження

ХШАНОВСЬКОМУ Миколі Ігоровичу, 1991 року народження

ЧЕДРИКУ Михайлу Васильовичу, 1997 року народження

ШАДЬКУ Максиму Олександровичу, 1993 року народження

ШИНКАРЕНКО Вікторії Сергіївні, 1992 року народження

ШЛЯБАНСЬКІЙ Яні Анатоліївні, 1994 року народження

ШУСТОВІЙ Ользі Юріївні, 1993 року народження

ШУТКО Дар’ї Олегівні, 1991 року народження

ШУШВАРУ Роману Анатолійовичу, 1993 року народження

ЩУРУ Володимиру Вікторовичу, 2001 року народження

ЮРЧЕНКУ Андрію Анатолійовичу, 1987 року народження

ЯКОВЕНКО Тетяні Георгіївні, 1992 року народження

3) митцям у сфері театрального мистецтва:

БОРТНИК-ГУЛЕВАТІЙ Марині Володимирівні, 1989 року народження

ЖУРАВКОВІЙ Юлії Олександрівні, 1986 року народження

ЗОЗУЛІ Олександру Олексійовичу, 1987 року народження

ІВАНОВІЙ-ГОЛОЛОБОВІЙ Дар’ї Олексіївні, 1989 року народження

КРАСІЛЬНІК Юлії Володимирівні, 1989 року народження

НЕЧАЙ Юлії  Василівні, 1986 року народження

ПАЛІЙ Оксані Сергіївні, 1985 року народження

ПЕТРЕНКО Оксані Володимирівні, 1995 року народження

ПОЛЯНОВСЬКІЙ Людмилі Олександрівні, 1986 року народження

РЕЗНІЧЕНКУ Євгенію Олександровичу, 1998 року народження

САРКІСЯН Розі Володимирівні, 1987 року народження

СУХОРУКОВІЙ Наталії Михайлівні, 1986 року народження

ЧУЄШОВІЙ Аліні Олександрівні, 1990 року народження

ШЕРЕМЕТ Дарині Сергіївні, 1990 року народження

4) митцям у сфері образотворчого мистецтва:

АВГУСТИНСЬКІЙ Інні Сергіївні, 2002 року народження

АНДРІЄНКО Алітті Віталіївні, 1984 року народження

АНТОНЮКУ Олександру Леонідовичу, 1994 року народження

БАЛТАЗЮКУ Павлу Валерійовичу, 1986 року народження

БЕЖЕНАР Альоні Іванівні, 1989 року народження

БЕНЕДЮКУ Павлу Олександровичу, 1984 року народження

БЄРО Валентині Георгіївні, 1987 року народження

БОРИСОВІЙ Катерині Володимирівні, 1988 року народження

ВОРОНІНІЙ Олександрі Вікторівні, 1990 року народження

ГОЛУБ Марії Валеріївні, 1990 року народження

ГОСТІЛОВІЙ Олені Вікторівні, 1994 року народження

ГРАНОВСЬКІЙ Владиславі Олександрівні, 1997 року народження

ГРОНСЬКОМУ Петру Володимировичу, 1989 року народження

ДВІРНІЙ Оксані Михайлівні, 1992 року народження

ДУДЦІ Світлані-Роксолані Олександрівні, 1990 року народження

ДУШИНІЙ Анні Сергіївні, 1990 року народження

ЖУРУНОВІЙ Маргариті Ігорівні, 1994 року народження

ЗАСТУПУ Олександру Володимировичу, 1985 року народження

ЗЛОБІНІЙ Євгенії Юріївні, 2003 року народження

ЙОНАШ Ельвірі Тиберіївні, 2001 року народження

КАРПОВУ Михайлу Євгеновичу, 2003 року народження

КАЦАН Ладі Денисівні, 2004 року народження

КОЗЕЛЕЦЬКІЙ Ганні Сергіївні, 1987 року народження

КРАВЦЮ Дмитру Михайловичу, 1989 року народження

КУЛЬЧИЦЬКІЙ Уляні Юріївні, 1992 року народження

КУЧЕРЕНКО Карині Євгеніївні, 1998 року народження

ЛЕОНЦЮ Ярославу Валерійовичу, 1994 року народження

ЛИМАР Тетяні Вікторівні, 1991 року народження

ЛИПОВЦІ Катерині Вікторівні, 1995 року народження

ЛОКАТИРЮ Богдану Івановичу, 1993 року народження

ЛУГОВСЬКІЙ Анні Едуардівні, 1996 року народження

МЕЛЬНИЧУК Аліні Ігорівні, 1993 року народження

МОРГУНОВІЙ Олені Ігорівні, 1984 року народження

МОСТОВЩИКОВІЙ Дар’ї Олегівні, 1995 року народження

НИКИФОРОВУ Антону Михайловичу, 1992 року народження

ОДРЕХІВСЬКОМУ Василю Володимировичу, 1989 року народження

ОСАДЧУК Анні Олександрівні, 1993 року народження

ПАШКОВІЙ Альоні Володимирівні, 2002 року народження

ПЕРЕСТІ Анастасії Володимирівні, 2004 року народження

РАХІМОВІЙ Марії Дмитрівні, 1993 року народження

СКИЦЬКІЙ Анні Андріївні, 2002 року народження

СУШАРНИК-КРАВЕЦЬ Анні Олександрівні, 1988 року народження

ТАРАНУСІ Наталії Петрівні, 1984 року народження

ТИМКІВУ Михайлу Олеговичу, 2002 року народження

ТОЛОШНЯК Ірині Андріївні, 1992 року народження

5) митцям у сфері хореографічного мистецтва:

БАШКІРОВІЙ Вікторії Валеріївні, 1993 року народження

БОЙЧЕНКО Уляні Сергіївні, 1993 року народження

БОНДАРЮ Владиславу Володимировичу, 1998 року народження

БОНДАРЮ Олегу Олександровичу, 2001 року народження

БОРОДІНІЙ Олександрі Валентинівні, 2001 року народження

ВЕРОВЦІ Дар’ї Олександрівні, 1999 року народження

ГОЛУБЦОВІЙ Альоні Михайлівні, 2004 року народження

ІВАНЧЕНКО Діані Владиславівні, 2000 року народження

КОЛОМІЙЦЮ Дмитру Євгенійовичу, 2001 року народження

САМОЙЛЕНКО Руслані Ігорівні, 1984 року народження

СЕМЕНЕНКУ Роману Вікторовичу, 2000 року народження

СОЛОВКО Єві Вадимівні, 2001 року народження

ЧЕКМАРЬОВІЙ Анні Ігорівні, 2001 року народження

6) митцям у сфері естрадно-циркового мистецтва:

АНТОНОВУ Микиті Ростиславовичу, 1995 року народження

БІДНІЙ Вікторії Вікторівні, 1997 року народження

ГРИБАЧОВІЙ Марії Романівні, 1991 року народження

ДОЦЕНКО Валерії Юріївні, 1994 року народження

ЕБРАЛІДЗЕ Ірині Олександрівні, 1998 року народження

ІГНАТОВУ Анатолію Юрійовичу, 1995 року народження

ЛИЗОГУБ Валерії Максимівні, 2003 року народження

ЛИТВИНЕНКУ Максиму Володимировичу, 1995 року народження

ПАЛІЙЧУК Анні Вікторівні, 1985 року народження

ПОЗДНЯКОВІЙ Євгенії Вікторівні, 1991 року народження

РОДІНІЙ Вікторії Сергіївні, 1999 року народження

ТЕРЕХОВІЙ Поліні Ігорівні, 2002 року народження

ШКЛЯР Надії Іванівні, 1984 року народження

7) митцям у сфері кіномистецтва:

БАБАК Ользі Анатоліївні, 1991 року народження

БАКУМУ Володимиру Вікторовичу, 1990 року народження

ВОЗНЯК Софії Олександрівні, 1997 року народження

ВОЙТЕНКО Оксані Володимирівні, 1989 року народження

ГАЛОШИНІЙ Олександрі Олексіївні, 1997 року народження

ГРАНОВСЬКІЙ Ярославі Олександрівні, 1995 року народження

ДЕХТЯРУК Марії Георгіївні, 1996 року народження

ЗОРІ Лілії Олегівні, 1991 року народження

ІВАНЮК Анастасії Віталіївні, 1997 року народження

ІГНАТЕНКУ Дмитру Юрійовичу, 1988 року народження

КІРШИНУ Андрію Юрійовичу, 1993 року народження

ЛЕСИК Катерині Валентинівні, 1996 року народження

ЛИЧКОВСЬКІЙ Наталії Романівні, 1996 року народження

МИТРОФАНОВУ Антону Олександровичу, 1998 року народження

МІРОШНИЧЕНКУ Маркіяну Олександровичу, 1996 року народження

НОСЕНКУ Назарію Руслановичу, 1996 року народження

ПАСІЧНИКУ Артему Юрійовичу, 1986 року народження

ПАТРОН Ірині Василівні, 1987 року народження

ПРАВИЛО Ірині Олександрівні, 1987 року народження

ПРИХОДЬКУ Богдану Дмитровичу, 2001 року народження

РОМАНЧЕНКУ Нікону Сергійовичу, 1991 року народження

СИДОРЧУК Тетяні Анатоліївні, 1990 року народження

ТИХІЙ Анастасії Анатоліївні, 1992 року народження

ШОСІ Івану Ігоровичу, 1997 року народження.

2. Цей Указ набирає чинності з 1 грудня 2019 року.

Президент України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ

5 вересня 2019 року

Маленька особиста декларація про наміри

28 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 28.08.19 р.



Маленька особиста декларація про наміри

Я вже про це писав, але наголошую перед початком роботи новообраної Верховної Ради України, що я бажаю успіхів у роботі всім, бо нащо нам провали? Ми за 28-м років їх мали повно, тому давайте як 24-го серпня влада своє зробила урочисте вшанування Дня Незалежності України, а громадськість додала свого маршу Захисників України, що разом виглядало солідно і цивілізовано, як і личить нашій славній Україні. На мою думку саме таким чином і будемо діяти далі.
Особисто я не переймаюся діями команди Зе-кодла відтепер, а займуся типу просвітництва, тобто буду писати на різні теми, якими цікавлюся безпосередньо в житті. Якщо не доведи Господи, трапиться якась суттєва хрінь-деструкція зі Зе-владою, то тоді я підключуся до акцій непокори чи ще там чого, але наразі я ставлю в ігнор все Зе-кодло і прошу мене тим не турбувати.
Я давно вказував на проблему зміни поколінь, бо як всі визнали, що при владі в Україні тривалий час товклися одні й ті самі люди не даючи прийти новим і молодим, отож і визрів цей час, коли «пацани» самотужки захопили владу і тепер нею будуть користатись як зможуть і як вийде. На жаль, іншого вибору не знайшлося. Зараз важко спрогнозувати дії нової влади, яка фактично узурпувала законним чином всю законодавчу і виконавчу владу, але ця ситуація як ніколи добре сприяє формуванню справжнього громадянського суспільства в Україні. Принаймні на то схоже. Власне у цьому процесі формування громадянського суспільства я маю зацікавлення, тоді як параноїдальні заскоки критики та обструкції Зе-кодла мене жодним чином не приваблюють. 
Для прикладу, я зайшов на сторінку групи «Я підтримую Порошенка» у Фейсбуці, де не знайшов за останні період жодного матеріалу про самого Порошенка, а майже все навколо Зе-кодла критичні перепости. Здалися нафік тому Порошенку подібні прихильники. А мені те сміття ще більше без потреби. Буде щось дуже значне – я готовий до активної участі. Пробувати на смак помиї з політичних бенкетів – перепрошую, але не буду. На тому і прощаюся.        

Богдан Гордасевич

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 16.08.19 р. Щастя для всіх

16 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 16.08.19 р. 

Щастя для всіх



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч. 10

Нарешті ми дійшли до найголовнішої теми обговорення – теми «держави». Вище вже було сказано, що коли людина ганить свою державу, то тим самим обгаджує себе, бо сама є частинкою цієї держави. На жаль, часто доводиться чути від людей, що «держава має зробити... держава має забезпечити... держава має гарантувати... держава має дати...» і так до безкінечності. Складається враження, що люди вважають поняття держави за якесь міфічне божество, що все може, за чарівника, який творить дива, за нескінченне джерело достатку тощо. Але ж насправді це не так, зовсім не так: держава є сукупністю людей і матеріальних ресурсів з чітко визначеними межами можливостей і зусиль. Держава жодним чином не спроможна дати кожному всього, чого йому душа забажає, тому що це просто неможливо. Неможливо! Чому цього не хочуть зрозуміти – не зрозуміло.
Виникає дивний феномен, що кожен по окремо знає, що і як має робити держава, але не він особисто, бо він – хто і що він, а ось держава є сила – вона все зможе. І змогла б, якби не паскудні продажні чиновники-бюрократи, що спотворюють державу в ніщо… При цьому чомусь зовсім забувають, що всі чиновники та управлінці всіх рівнів державного апарату є такими самими людьми, як і всі інші навколо. Скрізь одні наші люди! Наші! Через що треба розуміти корупцію і зловживання владою не як прояви індивідуальної зіпсутості якої-небудь окремої людини, а як системну проблему.  Система керує людиною! Не навпаки! Хоча кожна людина, що кориться системі, тим самим творить її – Систему. І ось тут починається безкінечна круговерть: одні заявляють, що: «Якби не давали – тоді б і не брали!» Інші відповідають: «Ага! Знаємо вас: не підмажеш – не поїдеш! А їхати конче треба вже!» Так і виходить, що всі знають: корупція – це зло, яке руйнує державу, але всі свідомо йдуть на це зло, бо як інакше? Один проти системи не попреш.
І тоді постає чергова політтехнологічна побрехенька про «справедливу патріотичну владу», яка наведе порядок в державі. Почне жорстоко карати хабарників і тоді… Що тоді? Ну не будуть брати хабарі чиновники і від цього стануть краще працювати? З якої такої радості? Можу нагадати той економічний колапс, який стався в Україні перші півроку 2005-го, коли хабарництво припинилось саме-по-собі, бо всі причаїлися і чекали як поведе себе нова влада, яку обрали виключно як патріотичну і порядну, на противагу корупційній імперії  Леоніда Кучми. Як зараз чую бідкання одного київського бізнесмена: «Раніше за Кучми я знав як всі проблеми вирішувати: кому і скільки треба було занести, а тепер глухо: кому і скільки – невідомо, питання не рішається ні за гроші, ні за дякую…» Старе зруйнували, а нового не збудували, от і вийшла повна фігня. Смішно і грішно так казати, але на щастя тоді корупція державного апарату швидко відновилась і українська економіка запрацювала у звичайному режимі  легально-тіньової і навпаки.
Висновок з того всього напрошується досить філософський, а саме: складні питання просто не вирішуються. А такими складними і є питання держави та влади, як чинників народного співжиття. Наукове визначення поняття «держави» вже було наведено вище, тому перекажу його простіше: держава – це є спільне для всіх її членів, тому якщо комусь від імені держави щось дають, то це ЩОСЬ від ІМЕНІ ДЕРЖАВИ у когось відбирають! Тому всім, хто щедрою рукою роздає державні добра, варто задуматись над тим, у кого це все буде відібрано, оскільки дуже часто це від них же і заберуть. Наприклад, я нічого не маю проти професійного спорту, але чому ми повинні утримувати спортсменів за державний кошт? Заради слави країни? Якої слави? Срака гола, зате краватка в діамантах! Рейтинги достатку в населення України майже на рівні найбідніших країн Африки, а ми гонорово грошові нагороди олімпійським чемпіонам збільшуємо. Може краще наша честь і слава буде у високих пенсіях та зарплатах більшості наших людей, а не виключно її спортсменів? Те саме стосується утримання за кошт держави різних «Артеків» і тому подібних «культурних об'єктів» розкоші для небагатьох обраних за рахунок багатьох обобраних. Що для Німеччини чи США є слава, для Російської Федерації чи Китаю – понти, те для сучасної України є ганьба! Будувати замість заводів  і фабрик якісь супердорогі стадіони в країні тотального безробіття – це безглуздя на межі з безумством! Але якщо люди самі байдуже до цього ставляться, то відповідно і владі байдуже, що вони в таких нестатках живуть. Байдуже, що належне їм добро роздають комусь: най вони мають, раз не проти ніхто з бідноти…
Таким чином потрібно запам'ятати просту істину, що ні держава, ні її влада, ні кожен чиновник по окремо не є якоюсь ідеальною величиною і ніколи нею не стануть, як би того не хотілось. Жоден закон ні найжорстокий, ні ліберальний, ні найрозумний цього не зроблять просто тому, що це неможливо. Ні держава, ні влада апріорі не можуть бути продуцентом щастя для суспільства в цілому і для людини по окремо. Пошук щастя є проблемою, яку кожен вирішує для себе сам і тільки сам. Держава, як мудро сказано розумним чоловіком, має не створювати Рай на землі, а пильнувати, щоби життя на землі не перетворилось в пекло. З цього потрібно виходити, кажучи початок фрази «держава повинна…» або «влада повинна…»

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 15.08.19 р. Зе-дебілізація

15 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 15.08.19 р. 

Зе-дебілізація



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч. 9

Одною з найважливіших тем політичного буття в державі є тема громадського контролю та покарання народних обранців і державних посадовців. Улюбленою байкою в цьому питанні є розмови щодо «відкликання депутата», що реально означає звичайну політтехнологію «запудрення мізків», оскільки це абсолютно абсурдно при таємному голосуванні, бо відкликати, по-суті справи, повинні виключно ті виборці, хто проголосував «за» обрання, але ж це таємниця: хто за кого проголосував. В радянському виборчому законодавстві норма «відкликання депутата» існувала, але жодного прецеденту щодо її застосування не зафіксовано, що і доводить її безглуздість. Насправді питання контролю і відповідальності лежить в зовсім іншій площині. Уявімо, що після копіткої витратної праці по відкликанню депутата це відбулось – і що? Обрали іншого, який так само ще хто зна яким буде. Ну а що тому, хто перестав дочасно бути депутатом? А нічого! Живе собі і далі, як жив перед цим, а може й ще краще завдяки вдалому продажному «тушкуванню». Але ж чому всім тим політичним зрадникам і перебіжчиками, цим продажним політичним курвам не стає гірше жити після своїх ганебних вчинків?! От над чим варто задуматись!
Подібне запитання прозвучало вже вище: «Чому нас, виборців, не бояться обманювати наші обранці?» Якщо ввести кримінальну відповідальність за недотримання передвиборчих обіцянок, то у нас всі тюрми будуть переповнені колишніми депутатами. Ясно, що то є дурість, тому вистачає і того, що: «Всі на волі, а вона сидить». Звичайно, то є жарт, хоча насправді тут не до жартів: як змусити депутатів і державних посадовців всіх рівнів боятись порушувати свої обіцянки та зобов'язання перед людьми? Просто переобирати не є покаранням, як вже зазначалось. Не є актуальним погрози мордобою чи ще якоїсь фізичної розправи, бо то деструктивно для фунціонування соціуму, тим більше що у народу є набагато сильніший метод впливу: досить простий за принципом і дуже дієвий за ефективністю спосіб провчити будь-якого депутата або чиновника. В чому сила народу? Головна сила народу в його масовості, яка в поєднанні з організованістю стає непереборною силою. Масовість й організованість – перша і найголовніша сила народу!
В українській мові вираз «громадська думка»  –  звучить занадто ніжно, щоб ним означати громадський протест. Слова «опінія» чи «обструкція» не дуже зрозумілі, але зараз не час займатись словотворчістю – скористаємось тим, що є. Соціальна ізоляція та громадська зневага, тобто обструкція – є надзвичайно дієва форма впливу народу на різну державно-політичну сволоту. Пануюча влада, використовуючи державний апарат, може присилувати ту чи іншу людину до неправомірних вчинків в супереч її волі, але весь народ примусити неможливо жодній владі. Народ може влаштувати таку соціально-економічну блокаду і конкретній людині, і конкретному бізнесу, і навіть певним державним установам,  що вони втратять будь-яку можливість діяти, а то і взагалі існувати!  Цього і тільки цього народного гніву-обструкції бояться політики у всіх розвинутих державах світу, де є висока культура громадянської свідомості. І звичайно, де є високий рівень особистої порядності самих громадян, тому що коли проти продажності депутата виступають продажні пікетувальники та демонстранти – то це нонсенс. Вплив продажної масовки дуже негативний в першу чергу для всіх її учасників, тому що вони не з власних щирих переконань, обурення і вимог приймають участь в акції, а є такими ж самими продажними виродками, як і всі інші державні злочинці.  Власне продажні протестувальники тільки посилюють самовпевненість тих, проти кого вони виступають, підтверджуючи їх переконання, що народ є тупе і продажне бидло, яке треба нещадно експлуатувати, а не жаліти і поважати. Тільки чесна акція протесту чесних громадян може нажахати злодіїв в законі та при законі, тобто: при владі.  Система демократичного державного устрою можлива виключно  у тому випадку, коли основна маса народу дотримується сама і вимагає від інших чесного і порядного формату життя.
Нам всім потрібно зрозуміти одну просту істину: політична система не працює сама-по-собі, а тільки завдяки всім учасникам політичного процесу система набуває тих чи інших форм. Демократичний устрій передбачає владу народу через систему виборів уповноважених представників, які виконують контрольно-адміністративні функції в державі. Але ця система не передбачає продажності голосів виборців і членів виборчих комісій, як і подальшої продажності та скерованості до приватної користі обранців від перебування на державних посадах. В такому вигляді це зовсім не демократія! Так само ідея лібералізму неможлива при відсутності чесного суддівства! Свобода нереальна без справедливості, зміст якої визначає суспільство, тобто всі ми разом. І якщо ми маємо, те, що маємо: волюнтаризм і безчесність в державі,  – то в цьому не демократія винувата чи ідеї лібералізму. Це ми – МИ маємо все виправляти і вправляти в належне русло правди і правопорядку. Багато в чому по різних регіонах України важать історичні традиції, як і сучасний рівень культури, але ще більше значення має спільне бажання людей самим пожити в цивілізованому суспільстві, як і дітям залишити кращий світ і порядки в ньому, аніж дісталось нам. Я вважаю це дуже важливим стимулом братись дружно до справ щодо наведення ладу і порядку в нашій державі.

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Нагорода знайшла героя - Петра Порошенка

Вручення Порошенку нагороди 'Міжнародний державний діяч'Вручення Порошенку нагороди 'Міжнародний державний діяч'Укрінформ
У США ПОРОШЕНКА НАГОРОДИЛИ ВІДЗНАКОЮ "МІЖНАРОДНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ" 
Порошенко веде українську націю у боротьбі за незалежність і в захисті її ідеалів, які Америка сприймає як універсальні істини, заявив голова Ради з питань світових справ
Рада з питань світових справ Філадельфії (World Affairs Council of Philadelphia) вручила п'ятому президентові України Петру Порошенку відзнаку "Міжнародний державний діяч". Про це повідомляє "Укрінформ".

ЗА ТЕМОЮ

"Президент Порошенко веде українську націю у боротьбі за незалежність і в захисті її ідеалів, які Америка сприймає як універсальні істини, – і це попри спроби дестабілізації і пряме вторгнення", – заявив Крейг Снайдер, голова Ради з питань світових справ Філадельфії.

Він наголосив, що український народ нині веде таку ж боротьбу, яку американці колись вели у Філадельфії – за національну незалежність і народний суверенітет.
 
"На знак визнання цієї життєво необхідної роботи Порошенка та зусиль народу України, для мене особиста честь вручити йому відзнаку "Міжнародний державний діяч", – зазначив він.
 
Снайдер зазначив, що організація не надає цю нагороду за чітко визначеним графіком, а лише коли з'являється розуміння, що у конкретний час за особливого моменту робота певної особи задовольняє критерії хоробрості і бачення.
 
Своєю чергою, п'ятий президент відзначив, що зворушений такою відзнакою, і це велика честь як для нього, так і для української нації.
 
"Я вважаю це визнанням наших спільних зусиль, визнанням прогресу, який ми зробили як українська нація. Це – символ єдності та солідарності з Україною", – заявив він.
 
Порошенко повідомив присутнім, що кожен громадянин України надзвичайно цінує те, що Сполучені Штати залишаються пліч-о-пліч з Україною.
 
"Ми пишаємося тим, що маємо стабільну підтримку двох партій у Конгресі США, а також адміністрації США", – зазначив президент України.
Рада з питань світових справ Філадельфії (World Affairs Council of Philadelphia) – неурядова організація, заснована 1862 року як патріотичне товариство на підтримку політики Авраама Лінкольна. Сьогодні це авторитетний клуб, у який входять найвидатніші представники бізнесу, освіти, релігії, культури, мистецтва у місті Філадельфія.

Підсумкові результати у львівських виборчих округах

Підсумкові результати у львівських виборчих округах.

 

За даними електронних протоколів, відправлених у ЦВК на цей момент, маємо такі результати:

 

за партійними списками (100% оброблених протоколів):

"Голос" — 23,09%

"Слуга народу" — 22,03%

"Європейська солідарність" — 19,87%

"Батьківщина" — 9,44%

"Свобода" — 5,46%

"Радикальна партія Олега Ляшка" — 4,13%

"Сила і честь" — 3,31%

"Самопоміч" — 2,84%

"Громадянська позиція" — 2,67%

"Українська стратегія Гройсмана" — 2,6%

"Опозиційна платформа – За життя" — 1,71%

 

на мажоритарних округах Львівської області

 

№115 (Львів) — 100% протоколів:

— Наталя Піпа ("Голос"): 30,0%

— Юрій Михальчишин (самовисування): 21,7%

— Володимир Квурт: 15,9%

 

№116 (Львів) — 100% протоколів:

 Микола Княжицький (ЄС): 23,1%

— Марта Романяк ("Голос"): 20,1%

— Ростислав Мельник ("Слуга народу"): 13,1%

— Валерій Веремчук ("Громадянська позиція"): 11,4%

— Ірина Фаріон ("Свобода"): 10,4%

— Ігор Зінкевич (самовисування): 7,7%

— Ірина Подоляк ("Самопоміч"): 5,1%

 

№117 (Львів) — 100% протоколів:

— Ярослав Рущишин ("Голос"): 25,1%

— Оксана Юринець (самовисування): 23,8%

— Роман Фединяк ("Слуга народу"): 19,4%

— Тарас Стецьків ("Громадянська позиція"): 7,4%

 

№118 (Львів, Пустомитівський) — 100% протоколів:

— Галина Васильченко ("Голос"): 31,6% (28 543 голоси)

— Богдан Дубневич (самовисування): 29,8% (26 924 голоси)

— Артем Федецький ("Слуга народу"): 12,4%

За даними парелельного підрахунку голосів (100% протоколів, при цьому дані оприлюдених на сайті ЦВК результатів за дільницями не відрізняються від даних паралельного підрахунку):

— Галина Васильченко ("Голос"): 31,6% 

— Богдан Дубневич (самовисування): 29,9% 

За даними єдиного в області мажоритарного екзит-полу (спільно фінансованого двома фаворитами), розподіл голосів був таким:

– Г. Васильченко: 36,0%

– Б. Дубневич: 23,6%

 

№119 (Бродівський, Буський, Радехівський, частина Кам’янка-Бузького) — 100% протоколів:

— Михайло Бондар (ЄС): 15,6% (12 790 голосів)

— Орест Кавецький ("Слуга народу"): 15,4% (12 650 голосів)

— Олег Шиба ("Голос"): 15,0% (12 321 голос)

 

№120 (Городоцький, Мостиський, частина Самбірського) — 100% протоколів:

— Ярослав Дубневич (самовисування): 43,5%

— Тарас Елейко ("Голос"): 18,6%

— Володимир Гірняк ("Громадянська позиція"): 17,9%

 

№121 (Борислав, Дрогобич, Трускавець, Дрогобицький) — 100% протоколів:

— Орест Саламаха ("Слуга народу"): 19,8%

— Михайло Задорожний (ЄС): 16,0%

 

№122 (Жовківський, Яворівський) — 100% протоколів:

— Павло Бакунець ("Самопоміч"): 14,8% (13 438 голосів)

— Віталій Андрейко ("Голос"): 13,7% (12 360 голосів)

— Роман Демчина (самовисування): 10,8%

— Андрій Дума ("Громадянська позиція"): 10,6%

 

№123 (Новий Розділ, Золочівський, Миколаївський, Перемишлянський) — 100% протоколів:

— Тарас Батенко (самовисування): 45,1%

— Тарас Чолій ("Голос"): 15,1%

— Олег Дуда (ЄС): 13,5%

 

№124 (Червоноград, Сокальський, частина Кам’янка-Бузького) — 100% протоколів:

— Юрій Камельчук ("Слуга народу"): 16,1%

— Оксана Береза ("Свобода"): 13,8%

— Юлія Мороз ("Батьківщина"): 11,1%

— Сергій Касян (самовисування): 10,9%

— Валентина Ведровська ("Голос"): 10,5%

— Олег Мусій ("Громадянська позиція"): 9,6%

— Остап Семерак (самовисування): 8,8%

. . . . . 

— Олег Махніцький (самовисування): 1,8%

 

№125 (Самбір, Сколівський, Старосамбірський, Турківський, частина Самбірського) — 100% протоколів:

— Андрій Лопушанський (самовисування): 23,38%

— Юрій Доскіч (самовисування): 18,73%

— Микола Яворський ("Слуга народу"): 15,88%

— Ігор Піхоцький ("Народний Рух України"): 10,96%

 

№126 (Моршин, Стрий, Жидачівський, Стрийський) — 100% протоколів:

— Андрій Кіт (самовисування): 23,9%

— Андрій Гергерт ("Свобода"): 19,3%

— Володимир Наконечний ("Слуга народу"): 14,3%

— Олег Канівець ("Громадянська позиція"): 12,1%

— Євгеній Гірник (самовисування): 8,4%

— Володимир Гаврон ("Голос"): 8,2%

 

 

26.07.2019

Добре, коли все добре

Чому іспанці захоплюються дівчиною, від якої ми відвернулися".

Ось уже кілька тижнів поспіль в іспанських ЗМІ не вщухає бум навколо Лії Мотречко. 

Її запрошують на радіо й телебачення, і навіть на аудієнцію до королівського палацу в Севільї. "Диво", "Її історія — особлива!", — пишуть про Лію іспанські газети. Приїхавши із сім'єю до Іспанії з України і геть не знаючи мови, за пів року навчання в школі дівчина стала найкращою ученицею в провінції Севілья. 

"Su casa es una fiesta. El orgullo del instituto. Її випадок — це торжество. Гордість школи", — пише про українську дівчину місцева преса. "Лія почала навчатись у школі, не знаючи іспанської, але вона робить неймовірні успіхи, — зазначає Yahoo noticias. — Та годі, немає нічого незвичного в тому, що наприкінці кожного навчального року є найкращий учень. Але історія Лії особлива". Що ж у ній особливого?

Сім'я Мотречків родом із Криму, з маленького селища біля Красноперекопська. Тато мав невеликий бізнес — фермерство, у сім'ї був власний затишний будинок, яким опікувалася мама. А Лія навчалася в класі з українською мовою викладання, і це для родини було принципово. 

"Я з українсько-кримськотатарської сім'ї, — пояснює Лія. — Мама — кримська татарка, тато — українець". 

Коли Крим окупували, сім'я відмовилася від російського громадянства, а потім і взагалі вирішила поїхати від "русского мира" до Херсона.

Як і всім переселенцям, сім'ї Мотречків на новому місці було нелегко. Тато намагався розпочати бізнес з нуля, а Лія пішла до школи, де навчалася, як завжди, старанно і на "відмінно". Дівчина мріяла стати дипломатом, тому ретельно вивчала англійську та вступила до ліцею з ухилом "міжнародні відносини". Дуже захоплювалася історією, — нарис Лії про боротьбу українського і кримськотатарського народу проти імперського режиму Росії і тоталітарного режиму СРСР визнали одним із найкращих, він здобув нагороду від Меджлісу. А есе про українську революцію 1917–1921 рр. принесло перемогу в конкурсі учнівських робіт. Щасливий кінець? От і ні.

Усім нам відомо, що престижні ліцеї, м'яко кажучи, не завжди безкоштовні. У ліцеї, де навчалася Лія, батьки сплачували за навчання 9 тис. грн на рік. Ні, це була не приватна школа, а комунальна, на балансі міста, пояснює тато Лії Едуард Мотречко. "Ми намагалися перевести Лію на бюджетне місце, або принаймні отримати знижку в оплаті, адже донька була відмінницею, та ще й переселенкою. Але нічого не вийшло", — каже Едуард.

"Керівництво ліцею та, відповідно, міськрада категорично відмовили Мотречкам, — згадує Борис Бабін, тодішній представник президента в АР Крим. — Наскільки мені відомо, навіть у Міносвіти "вмили руки" і сказали, що нічого зробити не можуть. Ані міськрада, ані виконком, ані керівництво навчального закладу на такі "непідйомні" для суспільства фінансові витрати погодитися ніяк не могли. Ба більше, ці панове за спиною батьків постійно нарікали на "надмірний патріотизм" дитини, який справді контрастував з багатим внутрішнім "русским миром" тамтешніх чиновників. Сім'я Мотречків хотіла знати, наскільки вона потрібна власній країні. Після того як усі категорично відмовили у знижці на навчання бодай на гривню, питання відпало. На Херсонщині, у регіоні феодального ладу і підсічно-вогневого господарювання, навіть працьовитий у режимі 24/7 дрібний бізнесмен виявився не в змозі забезпечити собі гідне життя чесною працею. Усе, чого він просив, — знижка на навчання дитини. Отже, ця сім'я вирішила шукати кращої долі за кордоном і набула статусу біженців в Іспанії".

В Іспанії життя почалося з того, що місяць довелося чекати рішення з Мадрида стосовно того, чи буде надано сім'ї політичний притулок як кримчанам. А в цей час Лія почала вивчати іспанську, — на щастя, допомогло знання англійської та відеоуроки на Ютубі.

І ось коли все вирішилося позитивно, сім'я Мотречків отримала житло в Севільї, і Лія пішла навчатися до однієї з місцевих шкіл. Попервах на уроках вона мало що розуміла, але вчителі та однокласники дуже підтримували дівчинку, всіляко допомагали їй і навіть дозволяли писати контрольні англійською. Однак Лія відмовлялася — вона мала намір вивчити іспанську. Допомагало те, що Лії легко даються мови. Буквально два тижні потому дівчина вже розуміла загалом, про що говорять на уроках.

Навчання в новій школі вразило. "Тут усі дуже доброзичливі й відкриті, — каже Лія. — Першого ж дня до мене підбігли всі однокласники, відразу запитали, як мене звати, а потім всюди зі мною ходили, все показували. Вчителі тут інші. Я звикла, що в Україні вони дуже строгі, я завжди відчувала їхній тиск, часом вони кричали, коли чогось не розуміла. Звісно, я не вундеркінд, але ж я прийшла до школи, щоб навчатися. І ще оця традиція: учитель зайшов до класу чи вийшов — потрібно встати. Я в іспанській школі попервах вставала, і на мене всі поглядали з подивом. Тут учителі інакше спілкуються з учнями — на рівних і з повагою, тут легко й цікаво навчатися. Напевно, вперше в житті я ходила до школи залюбки. А ще в іспанських школярів багато вільного часу після уроків. В Україні такого не було — я приходила додому після занять і до ночі робила уроки. Але я вдячна українській школі — все-таки у мене гарна база знань".

Після трьох місяців навчання Лія Мотречко найкраще за всіх у школі склала іспит з іспанської — отримала дев'ять балів з десяти можливих (хоча для того, щоб скласти цей тест, достатньо було й п'яти балів). І цей результат став найкращим не лише у школі Лії, а й у всій провінції. Дівчину запросили до королівського палацу в Севільї, де вручили нагороду "За академічні і особисті успіхи".

"Я б хотіла допомогти Україні повернути Крим і стати найкращою країною для життя"

"Тут до дітей ставляться з трепетом, — каже Едуард Мотречко. — Якщо дитина виявила старанність і досягла певного рівня, для іспанців це дуже важливо, вони готові її на руках носити".

За традицією Міністерство освіти Іспанії виплачує найкращому учневі грошову премію. Але справа загальмувалася, бо виявилося, що у сім'ї Мотречків на той момент навіть не було банківського рахунку. І як же були шоковані чиновники, коли з'ясувалося, що найкраща учениця Севільї почала вивчати іспанську лише недавно. Представник міністерства навіть приїздив до Лії, аби особисто познайомитися. Так про неї дізналася вся країна.

"Історія цієї 17-річної дівчинки — одна з історій двох тисяч українських біженців, які приїхали до Іспанії за останній рік, але у неї несподіваний кінець: дівчинка здобула нагороду за найкращі академічні досягнення", — написала Huffington Post.

У всіх своїх інтерв'ю і навіть під час нагородження в королівському палаці Лія розповідала про рідний Крим, про те, що він окупований, і що там порушують права людини. "Тут усі були далекі від цього, — згадує Лія. — Коли я прийшла до школи, ніхто не знав, хто такі кримські татари, що таке Крим, не чув про те, що його окупувала Росія. Навіть мій учитель у школі не знав, що існує українська мова, гадав, що в Україні лише російська. Газети написали: "чудова історія дівчинки з Криму".

Тепер Лія має визначитися, де навчатиметься далі. Адже вона закінчила 4-й клас основної школи (це приблизно як у нас 9-й) і далі має вступити до старшої профільної школи — її тут називають коледжем або "бакалавратом" (у нас це 10–11 клас). "Я збираюся вступати на "міжнародний бакалаврат", — каже Лія. — Після нього, склавши випускні іспити, зможу вступати до найкращих університетів Америки або Європи. До речі, з мого класу лише троє, включно зі мною, склали іспити так, що зможуть вступити до старшої школи. Решта підуть до "технікумів", як це називають в Україні, або залишаться на другий рік".

Дівчина обрала коледж неподалік від дому й уже збиралася нести туди документи, як раптом виявила у електронній пошті лист із дуже престижної у Севільї школи. Лія подивилася в Інтернеті — виявилося, що ця школа належить до сотні найкращих в Іспанії. Туди важко потрапити навіть місцевим, адже потрібно мати не лише високі оцінки, а й заможну сім'ю, оскільки навчання коштує 12 тис. євро на рік. Адміністрація школи написала Лії, що хотіла б бачити її серед своїх учнів, і запросила обговорити формальності.

"Ми тоді не знали, що це Міністерство освіти Іспанії виділило зі свого фонду кошти на навчання Лії, — розповідає тато Едуард. — Від неї потрібна була лише згода. Ми були вражені, бо нікого ні про що не просили. Згадалося, як у Херсоні бігали через шкільну плату в 300 євро на рік і випрошували знижку. А тут нам міністерство саме дало грант у 24 тис. євро, якраз на всі роки навчання в коледжі".

Але й це не всі дива, які посипалися на Лію. Несподівано її запросили до Мадрида для участі у тренінгу з лідерства та комунікації для дівчат. Фінансує цю програму великий бізнес, і для участі в ній добирають за конкурсом 40 дівчат із різних провінцій Іспанії. Лію покликали без жодних конкурсів.

Коли ми скайпом розмовляли з Лією Мотречко, дівчина просто сяяла від щастя. Сказала, що виїхала з України не назавжди — от закінчить університет, стане політиком або дипломатом і повернеться. Це ж саме вона стверджує і в численних інтерв'ю іспанській пресі. "Я б хотіла допомогти Україні повернути Крим і стати найкращою країною для життя", — сказала мені Лія.

"Я б хотіла допомогти Україні повернути Крим і стати найкращою країною для життя"

Коли я готувала цей матеріал, у мене була сильна спокуса назвати школу в Херсоні, де навчалася талановита школярка, та інші конкретні деталі. Але Лія не погодилася. А може, це не так і важливо. Важливо інше. Ця дівчина виявилася непотрібною Україні, а от Україна їй дуже потрібна. Згадайте цю історію та подібні до неї, коли розмірковуватимете над тим, як українська молодь "голосує ногами"

Записи анархіста 21 ст. від 01.08.19 р. Декалог від Богдана

1 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 01.08.19 р.
Моя особиста Конституція

Декалог від Богдана

Коли берешся писати якісь узагальнюючі праці, то в них важко давати пояснення деталям чи означенням особистого плану, тому я вирішив розпочати свої подальші розмисли над різними питаннями життя з спроби тезово визначити головні засади мого особистого світогляду, щоб в подальшому мене краще розуміли інші.


Профіль Богдана Гордасевича     Малюнок Миколи Горди

1. Я є абсолютним пацифістом-миротворцем, тобто я органічно не визнаю насилля як такого чогось позитивного. Це стосується як насилля людини над людиною, так і насилля людини над Природою в цілому. Я особисто бажаю, щоб всі люди і звірі жили в мирі і злагоді, але...
Наш світ збудовано таким чином, що для свого існування практично всі живі істоти поглинають інші живі (!) організми – різниця тільки в розмірах, але не в суті. Людина є справді Цар природи, тому що є універсальним споживачем усього органічного і неорганічного матеріалу в Природі включно до собі подібних.
Першорідний гріх людини від самого її зачаття (а не народження!) полягає у тому, що вона мусить від початку до самої смерті турбуватись про своє життя, для чого потрібно постійно поїдати інших живих (органіку) і вберегтись, щоб не з'їли тебе. Такою непривабливою насправді виглядає головна теза існування кожної людини – органічне функціонування в часі та просторі з безкінечним поглинанням, травлення та випорожненням органіки.
Додам, принагідно, що гуманність вегетаріанців є фальшивою, тому що рослини теж живі і все відчувають, кожна билинка і комашка також хочуть жити не менше, чим кожен з нас.
Отже моїм кредо є мінімізація свого насилля над живим до рівня об'єктивної необхідності. Як влучно сформулював це поет Жорж Дикий: «Якби я мав совість – то не мав би дітей, але якби я не мав совісті – то не мав би сім'ї». Життя кожної людини є балансування поміж Добром і Злом, межі яких визначає сама ж людина кожна поокремо, а підсумки «жити чи померти» людині робить зовнішній світ, він же – Господь Бог.

2. Я є вимушеним мілітаристом, тому що для мене поняття «не убий» йде після тези: «не дайся бути убитим». Я готовий вбивати і нищити будь-кого, якщо ситуація виживання того вимагає.
Вислів «Хочеш миру – готуйся до війни», означає не бажання превентивно воювати, а вимагає бути сильним і готовим до бою належним чином, щоб дати потрібну відсіч нападнику. Нещодавній приклад розстрілу маси люду одинаком-шизіком в Норвегії чітко демонструє, як слабкість провокує брутальне насилля.
Власне тому я запропонував ідею ДАУ (Добровільної Армії України) як повністю самочинну формацію, учасники якої сповна добровільно готують себе до можливого бою, щоби і самим не гинути як вівцям на бійні, так ще і своїх домашніх «рідних овечок» оберегти.
Сила держави множиться з сили одиниць, як Воля і Дух армії – з волі і віри кожного окремого воїна. І я сам призначив себе одним з таких воїнів, і я готовий за потреби йти битись за свою волю, за свою долю, за мир і щастя для родини, за народ і Україну.

3. Я не визнаю будь-якої з соціальних фобій-антагонізмів, коли або – або. Для мене не існує економічних (класових), національних чи расових проблем як таких – все це окремі люди не залежно від кольору шкіри і етнічної приналежності. Проте я вважаю за необхідне дотримуватись своєрідного «генетичного суверенітету» – я проти перемішування рас і народів до повної втрати їх ідентичності.
Тому мої погляди консервативні щодо міграційних процесів у світі і особливо стосовно України, як і моє цілком об'єктивне обурення з паразитичних тенденцій будь-яких етносів чи то жидів, чи то циган, чи то росіян тощо по відношенню до інших етносів не має нічого спільного з ксенофобією та рухом скінхедів – закони природи такі, що дія породжує протидію, а неправдива дія призводить до ще потворнішої протидії. Для прикладу, греки та вірмени живуть в Україні ще з пра-прачасів, але жодних етноконфліктів в українців з ними не виникало, тому що вони на чуже не зазіхають, а власним добром і працею живуть. Докорінно змінились стосунки з кримськими татарами, як і з поляками, що колись грабували і пригноблювали українців, а тепер стали друзями.
Отже справа не у расовій упередженості чи ксенофобії, а в об'єктивних обставинах, де є притаманна кланова етнічна злочинна солідарність. Не секрет, що злочинний елемент більше має передумов до міграцій, як і до злочинної агресії щодо автохтонів. Тому я за те, щоб китаєць жив у Китаї, араб – на своєму Сході, турок – в Турції, а всі українці – в Україні.
Міграційна політика так званого «мультикультуралізму» – є одною з тих проблем, що мені дуже-дуже не подобаються в сучасних європейських країнах як і загальна політика ЄС щодо цього, тому що ще трохи і мігранти стануть домінувати і, відповідно, панувати в Європі.

4. Я не визнаю релігійних упереджень, тому що для мене всі віри однакові, оскільки направлені на одне – душу окремої людини. Тому кожна віра є правдива, якщо людина добровільно приймає її для себе за основу свого духовного світу. Це право на віру за власним бажанням і робить кожну віру правдивою, а разом – всі вони відтворюють безкінечну красу Бога, якого ніхто не пізнав і не пізнає у всій Його повноті та довершеності.
Будь-яка релігійна ворожнеча не має нічого спільного з вірою і Богом, а є, на мою думку, суто матеріальним конфліктом, як і основна частина конфесійних поділів і протиріч в Україні. За змістом християнського віровчення УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ та УГКЦ абсолютно тотожні, але влада, майно і гроші різнять кожну конфесію від іншої, що зовсім далеко від справжньої духовності.
Отже я ставлюсь до всіх релігій в світі як до вартих уваги, але я категорично проти, якщо в Україні десь у Києві чи Львові, або Донецьку почнуть зводити мечеті й мінарети, пагоди, зікурати тощо включно з капищами РУНвіри. Україна вже понад одну тисячу років є християнською державою і такою має залишатись – я так вважаю.

5. Я не визнаю соціальних зобов'язань особи як силовий примус, що найкраще демонструє державний призов до армії чи вимога обов'язкової реєстрації (прописки) за місцем постійного проживання, як і взагалі обурює існування інституту внутрішніх паспортів в Україні. Для мене кожна людина народжена вільною в абсолюті, тому всі соціальні зобов'язання людина може брати на себе тільки добровільно.
При наданні домінанти особи над соціумом, я проте не є прихильником абсолютизації індивідуалізму як такого чогось надпанівного, типу надлюдини або щось подібне. Для мене поняття «свобода» – це в першу чергу відповідальність: я сам вільно вирішую все і сам за все сповна відповідаю. Отже я є прихильником правдивого анархізму, який чомусь вважають як принцип вседозволеності, сферою беззаконності і хаосу, тоді як реальний анархізм є насправді системою самообмеження, самоконтролю і виняткової виваженості у вчинках. Чому? А тому що довкола тебе такі самі анархісти, які не попустять непорядку щодо них.
На моє тверде переконання кожна людина є від народження анархістом, тому що сама обирає собі життєвий шлях не зважаючи на всі соціальні обставини свого народження і буття. Остаточний вибір власної життєвої долі у 99 % випадків залежить від кожної людини поокремо, що і є анархізмом по-суті, навіть якщо і не вживати цього терміну. Справа не в слові – у змісті, якою є «захищена свобода особи». Про це можна розповісти в деталях, але не тепер.

6. Я не визнаю обов'язкової політизації особи, через що мене часто звинувачують в пропаганді соціального інфантилізму. Нічого подібного, а все до навпаки: кожна людина має свої притаманні тільки їй природні задатки, отже вона буде щасливою в житті тільки тоді, коли вдало знайде своє місце в суспільстві для повної самореалізації своїх здібностей. Якщо людина робить якусь справу, яку любить і віддається їй сповна, то чому ми повинні її примушувати до вирішення ще якихось соціальних функцій, яких людина не розуміє і не хоче розуміти? Хтось добрий столяр, а хтось всього себе посвятив науці, інший – музиці, ще інший – бізнесу, або хтось діє із захопленням вчителем, лікарем, хліборобом тощо і всі разом дружно працюють на спільний добробут, не переймаючись надто політикою в країні та світовими проблемами – що в тому поганого? Водночас хтось з людей цікавиться громадськими проблемами, стає політиком – так і має бути.
Давно відомо, що найбільше бід йде від некомпетентності, коли лікують Заячківські, законотворять Лозинські, судять Зваричи, вчать Табачникови, співають Поплавські, керують Черновецькі тощо, які стають вагомими завдяки щоденному «мудрому державотворенню» інтелектуально обмеженого люмпен-електорату. Де не поглянь – кожен керує державою і хоч зараз готовий замінити собою президента чи якогось іншого високого начальника, тоді як реально розумний фахівець будь-якої справи знає, що в своїй роботі він майстер, а для іншої – варто знайти відповідного фахівця, а не братись самому партачити. Власне розуміння цього я і добиваюсь: політична діяльність теж є фахом! А для виборця за основне важить правильно визначити і обрати такого якісного фахівця! І свідомо передати йому частку своїх соціальних повноважень на громадське управління. Всезагальна участь кожного в управлінні державою схоже на автобус, де всі пасажири вчепились за кермо і керують... Ну і чи далеко так заїдуть, – як гадаєте?
До речі, то є цікава аналогія з автобусом, де охлократію я вже показав – всі керманичі, тому ніхто не знає толком куди вони їдуть і приїдуть. Тиранія-авторитаризм, це коли тільки водій знає, куди він їде, а пасажирів занадто вимогливих просто викидає на узбіччя з автобуса, щоб не заважали. Ну а демократія, це коли пасажири самі обирають водія і маршрут, а тоді в процесі поїздки ще пильнують чи нормально поводиться водій і чи правильно вони їдуть. Я – за демократію, яка нічого спільного не має з комуністично-соціалістичною охлократією, коли держава – це всі ми отже і я наче біля її керма, але одночасно я – повне ніхто, як і переважна більшість з ми. Реальна ж влада є втаєтамничено узурпована малою кількісттю людей і це не правильно.

7. Я категоричний противник економічної експлуатації людини іншою людиною. Тому я однозначно проти капіталістичного ладу в економіці, але і не прихильник соціалізму, коли під виглядом держави експлуататором фактично стає теж людина, але не капіталіст-власник, а чиновник-бюрократ.
Економіка має забезпечувати добробут всіх людей, а не вибірково хто найпрудкіший – той і багач, а інші – в злиднях. Маю тверде переконання, що в нормальній економічній системі не повинно бути ні надбагатих людей, ні бідних. Праця має не вимучувати і не знищувати людей, а надавати їм задоволення і забезпечувати добробут.
Не повинно бути всезагальної повинності працювати – у тому немає потреби при сучасній високотехнологічній модернізації виробництва, а головне, щоб «хто не працює – той їсть, а хто працює – має стократ більше». Важливо розуміти саму головну тезу, що економіка існує для людей, а не люди існують для економіки. Так само і держава в цілому – існує для людей, а не навпаки. Людям повинно надаватись чим більший вибір місця праці у належних умовах за достатню винагороду – ось головне завдання економіки, а за тим – і держави.

8. Я категорично проти солідарних державних систем освіти, медицини та пенсійного забезпечення – нехай кожен має те, на що заслужив (заробив). Інше питання, що має бути створена розгалужена система страхування, соціального кредитування і громадської взаємопомочі, але я категорично проти державного регулювання соціального забезпечення і допомоги, що об'єктивно завжди перероджується у корупцію та інші зловживання чиновництва, як головного розподільника цих соціальних ресурсів.
Нехай мої рахунки за освіту, медицину та пенсію будуть суто моїми! А в разі економії або передчасної моєї смерті – це будуть додаткові кошти моїм ближнім у спадок, а не у солідарне державне «спільне корито» для всіх, як то є зараз, на користь переважно чиновницьких паразитів, як найнаближених до того «державного корита».

9. Я також категорично проти сучасної несправедливості щодо людей праці – виробничників на противагу різноманітним прошаркам паразитів, якими вважаю у першу чергу чиновників всіх рівнів і рангів, всіх силовиків, професійних спортсменів і митців. Я розумію, що все є праця, але праця – праці різниться. Коли людина на тракторі засіває чи обробляє поле – це одне, а коли людина гарно копає на полі м'яча – це зовсім інше. І мене обурює, чому той, хто по своїй суті займається дурнею як копати м'яча – отримує за те шалені гроші, а працююча людина в полі копає землю, але отримує навпаки вкрай мізерні гроші за вкрай цінну і реально потрібну працю. Не треба мені пояснювати важливу місію силовиків або держслужбовців, як і унікальність хисту спортсмена чи митця – сам з таких і все знаю. Та як кажуть: з голого по нитці – багатому ще один костюм.
Однозначно, що все з того, наскільки недоплачують отим всім виробничникам нижньої ланки, що безпосередньо творять матеріальний продукт та суспільний добробут, потім стократно переплачують різним чинушам, силовикам або фіглярам за їх розважальну унікальність. Це все не є правильно! Простий робітник має одержувати максимальний рівень своєї долевої участі у прибутку від загального виробничого процесу! Виробники є головним, а не посередники! При всій моїй повазі до інтелекту людей бізнесу я переконаний, що мистецтво привласнювати чужі гроші варто обмежувати мистецтвом мати совість.
Наголошую ще раз на глибинній різниці праці виробничників і різноманітних прошарків суспільних паразитів, бо останні зачасту значно перевищують власну значимість для суспільства. Наприклад, якби ключі мали свідомість, то вважали б себе найголовнішими, бо без них ніщо б не запрацювало чи не відкрилось. Що вже казати про самозакохану пихатість замка! Захоче і допустить, а не схоче – гаплик вашим бажанням. Подібно так себе несуть чиновники та службовці-силовики, тоді як насправді і без вас все чудово спрацює, а просто соціальна деструкція у вигляді злочинності обумовлює потребу в замках та ключах. І не треба пояснювати, яке озлоблення викликають в користувачів неякісні замки та ключі...

10. Нарешті на закінчення, я категорично проти екологічного самознищення людства. Сучасна дика вакханалія видобутку та використання всіх природніх ресурсів в ім'я технократичного прогресу, який явно веде до гуманітарного регресу та виродження людства, – це мене хвилює надзвичайно, чого не помічаю за світовою правлячою елітою. Ось де головна криза! На часі важить не стільки майбутнє світової економіки, як питання: чи буде взагалі оте майбутнє?! І для кого воно буде? Особливо катастрофічний стан у колишніх зачинателів та лідерів цього дійства світового прогресу та індустріалізації – білої раси, яка жахаючим темпом наближається до повного вимирання й асиміляції. Хоча при таких темпах нищення земної екосфери інші раси людства теж довго в живих не полишаться, а техногенні катастрофи як і природні катаклізми, викликанні діяльністю людини, будуть ставати дедалі глобальнішими і жахливішими. Невже хтось думає, що за викачані з надр землі нафту і газ земля не поплатиться просіданням грунтів і відповідними землетрусами? Невже хтось думає, що можна безкінечно смердіти в атмосферу мільярдами авто – і буде чим дихати йому і його рідним? На превеликий жаль, але кожен вважає, що саме йому можна обгажувати світ, бо йому треба якось прожити добре ще і ще, не заглядаючи дочасно у наближення Смерті лице, а вона вже за плечима кожного з нас всміхається задоволено...
Тому й кажу в завершення: людонькі, милі мої, – схаменіться! Як себе не шкода – дітей своїх пошкодуйте! Залишіть їм де жити і чим дихати.

Отже вийшло «10 тез-заповідей від Богдана», якими я висловив стисло свій світогляд, хоча і не весь, бо залишив осторонь теми духовні та інтимні – не персонально свої, а в глобальнішому масштабі. Я вирішив зосередити увагу на матеріальному, об'єктивному предметі сучасної ситуації буття, що можна чітко й однозначно окреслити, тоді як про суб'єктивне можна і треба говорити розлого, щоб якось максимально точніше роз'яснити зміст різних психічних категорій як любов, щастя, честь, віра, добро, благородство тощо.
Сподіваюсь, що коли я писатиму інші матеріали, то зацікавлені в них читачі будуть заглядати до цього «Декалогу від Богдана», а там – будемо бачити, що вийде і як вийде. Єдине, що можу наперед пообіцяти: щирість в усьому, що пишу і думаю. А для чого і від кого маю критись?
Богдан Гордасевич
15 лютого 2012 р.
 
ТАЄМНИЦІ ЖИТТЯ

Раджу… А якщо щиро: не раджу! Не раджу задумуватись над питаннями, які не мають відповіді – тільки нерви псувати. Проте я задумався і повністю загруз у навіть не розв’язанні таємниць життя, а простого тезового переліку цих глобальних таємниць. Якщо не вірите – спробуйте самі. Я далі наводжу той результат моїх роздумів стосовно теми життя людей на планеті Земля, який отримав.

1. Нам не дано знати, для чого існує весь цей Світ.

Питання просте: навіщо ми є? і цей світ? Який сенс, зміст, ціль тощо?
Тут надважливим є пізнати, як реально виник цей Світ, бо тоді стає можливим пояснити і питання Змісту і Цілі існування Світу загалом. З того – зміст існування Людства і кожної людини по окремо.
Як на мене, то спроба відповіді по цій темі є основою всіх світових релігій і філософій, але їх значна кількість якраз і вказує на відсутність однозначної відповіді. Не маючи можливості пізнати істину як таку, люди творять різні більш-менш вірогідні версії які апріорі проголошують відповіддю на це питання, хоча відпочатку ясно, що людству не дано цього осягнути: бо не може мала складова частина пізнати Все. Вже ясно, що обшир світобудови з його безкінечними мікро– та макрокосмосом настільки метаглобальні, що людству це неможливо пізнати і осягнути. Щось частково – так, але не все в повному об’ємі Світобудови як такої.
Сучасні наукові надбання тільки підтверджують, що сфера невідомого на порядок в безкінечність більша за наші теперішні знання, які ми, до речі, теж толком не можемо охопити, використати і усвідомити. Тотальна спеціалізація роз’єднує людство на окремі групки спеців, але наразі відсутнє універсальне опрацювання і поєднання досягнень в різних наукових сферах як таке для осмислення взаємозв’язку та ідейного змісту того, що ми вже знаємо.

2. В чому різниця живого і не живого?

Як пояснити, що фактично однаковий за всіма параметрами об’єкт є живим організмом, а за пару хвилин перетворюється в просто набір речової маси по суті без жодних змін. Для себе люди віднайшли пояснення у вигляді «душі», хоча ясно, що кожна жива частинка включно до клітини має якусь аналогічну психічну субстанцію, яка робить її живою і відрізняє від неживої речовини.
Що це є? Ми не знаємо.

3. Що таке почуття кохання (тобто: любов) і для чого?

Антропологи до цього часу в питанні еволюції людства не можуть розібратись, як відбувались шлюбно-родові стосунки у первісних людей, хоча навіть побіжний погляд на сучасні відносини чоловіків і жінок досить показові: більшість хоче побільше. Інтимна вірність чоловіка і жінки впродовж цілого життя фактично не існує – настільки це унікальне явище. Також для продовження популяції людей почуття кохання між партнерами абсолютно не потрібне, а цілком достатньо фізичного збудження.
Тоді чому, спитатись, існує у кожної людини це фатальне бажання Любові.
Чому людина закохується?
Звідки це почуття і бажання вкорінилося в людині і то з такою праглибиною? Бо фактично без кохання життя людини втрачає сенс задоволення від життя, тобто жити без кохання можна, але навіщо? Хіба то життя: працювати, їсти, спати, фізичний секс – і так впродовж цілого життя. Начебто і непогано життя прожив – а згадати нічого. Такого гарного, потрясаючого, щасливого моменту в житті неможливо пригадати, якщо в ньому не було кохання. Маю на увазі основну масу людства, а не якість окремі винятки, бо тема кохання тому і популярна в мистецтві, що вона є темою мас чи не найголовнішою з усіх.

4. Свідоме вбивство людини людиною та війни.

Так виходить, що людина як вид вижила тому, що для неї нема нічого неможливого з усього можливого. Включно до вбивства іншої людини і навіть самогубства, тобто подолання найголовнішого інстинкту кожної тварини до виживання.
Людина – дивовижна потвора, а явище соціального організованого масового вбивства людьми одне одного, яким є війна, взагалі переводить людей у щось таке, чому я не знаходжу назви як поняття. Причому, якщо відверто, то війна є найголовним чинником прогресу людства як такого, бо завдяки вдосконаленню зброї і технологій її виробництва переважно і відбувався прогрес людства від первісних часів включно до сучасності.
Чи сприяють війни самоочищенню людського виду від слабших одиниць і формуванню більш витривалої і сильної популяції – не знаю, але знаю, що сучасна популяція людства нестримно деградує, особливо активно вироджується біла раса.
Думаю, що війна як явище є своєрідним відкритим запальним процесом хвороби суспільства. Для мене війна є соціальним безумством., але чи може існувати наш світ без явища війни – не знаю.

5. Наркозалежність еволюції людства.

Питання: чи стала людина людиною, якби не вживала наркотичні речовини, а особливо – алкалоїди, теж лежить в площині малоз’ясованих тем. Археологічні та антропологічні дослідження вказують про давню плідну «співдружність» людей з алкогольними напоями, що не могло не вплинути на процес еволюції людини як виду, а також на становлення людської цивілізації як такої. Паралельно вживали й інші види наркотиків, але вони не мали такої масовості, як алкогольні. Тільки в останні віки набрало світової масовості також паління і нікотинна залежність.
А сучасна фармакологічна еволюція і революція наркотичних речовин масового вжитку взагалі ставить нас перед дилемою: «до чого ми йдемо і прийдемо за таких темпів наркозалежності людства?»

Отже я навів 5 глобальних таємниць життя і нашого буття, які не мають досконалих пояснень. Таких, щоб в них можна було повірити і перевірити як істини, бо гіпотези та різні теорії не є доказом як таким – то тільки здогадки.

Нижче, як зайшла розмова, я перечислю ще різні аномальні диковинки людства, що теж певним чином є глобальними, але все ж таки вторинними, хоча хто зна?

Нещодавно моя донька прочитала мені статтю англійських вчених, які чітко доводять за антропологічними даними про зворотньо-пропорційний зв’язок об’ємів людського шлунку і мозку: зменшення об’єму шлунку співпадало зі збільшення об’єму мозку первісної людини! Тобто до навпаки: збільшення об’єму мозку відзначилось на зменшенні шлунку людини. Причина? Кулінарія! Так! Їжа є основою для виживання, але первісні люди набивали свої шлунки малоенергетичними і проблемними для тралення харчами переважно рослинного характеру. Такої їжі потрібно було багато, тому і шлунки у людей були великими і навіть дещо заважали у пересуванні. Застосування вогню і приготування на ньому їжі значно покращувало процес харчування для людини як енергетично через збільшення вживання м’яса, так і для травлення в цілому, що сприяло зменшенню шлунку, але водночас і значно збільшувало потребу в роботі мозку в його інтелектуальному опрацюванні механізму кулінарії: як готувати те чи інше, зберігати, регулярно повторювати процес, тобто фіксувати рецепти. Звичайно, що важливими були для розумового зросту людей також і процеси ускладнення методів полювання за дичиною, чи вирощування рослин, але без їх досконалого кулінарного застосування в тому б просто не було потреби. Як і в покращенні різних побутових знарядь, тобто камінного реманенту по обробці здобичі. Звідси, напевно, походить різниця розумових пріоритетів у жінки: переважно раціонального і прагматичного, та у чоловіка з схильністю до суб’єктивних абстракцій і ризику.

Засвоєння людьми застосування вогню також є одною з найбільших загадок, які не мають чіткого пояснення. Це куди важче уявити і пояснити, аніж сучасне опанування людством технологій використання ядерної енергії, хоча можливо через 100 років люди теж будуть дивуватись і не розуміти, як це нам вдалось зробити при такому архаїчно-вбогому технічному рівні.
Не знаємо також, як виникла мова, тобто коли люди навчились говорити між собою. Наскільки я знаю, ще не знайдено жодного найдавнішого і найвідсталого племені аборигенів, які б не мали мови для спілкування поміж собою. Але ж якось люди навчились використовувати свій фізичний апарат для їди і дихання ще й для інформаційного обміну через сполучення різних звуків, які виникають при виході повітря з легенів і їх проходженні через горло і носоглотку людини.
Власне я маю припущення, що таке явище, як музика, що є цілком алогічним і непотрібним людям для виживання, має свої генетичні корені в первісному спілкуванні наших пращурів переважно одними голосними звуками, своєрідним ревом-співом. Можливо, що любов до співів є також наслідком цього процесу становлення мови. Хоч все одно важко пояснити причину відчуття людиною музичного ритму і зверхприродне бажання танцювати, тобто рухатись тілом за звуковими тактами. Для чого це і звідки? Неясно, але спів і танці існують споконвік і не збираються щезати.

Нарешті останніми за появою у людей, але першими за значенням, постають питання етики та естетики, тобто виникнення у людства понять моралі як суті існування соціуму гуманоїдів, тобто людей, а також розуміння краси, яке взагалі дивне і малофункціональне з точки зору потреб виживання.
Як сталось, що люди перестали жити етикою зграї де слабші гинуть, а почали допомагати одне одному в обставинах хвороби чи каліцтва – це також одна з загадок життя. Але наявність моралі – це власне і є те, що робить людину – Людиною, а її відсутність – страшною твариною. Зміст моралі полягає у розумінні понять Добра і Зла, в їх свідомому розрізненні. Не даремно в Біблії це вказано як головну ваду-провину для людини, що заважає їй бути постійно щасливою, як то має бути в Раю, але водночас це знання дорівнює людину Богам, яких відрізняє тільки безсмертність. Дивно, що у кожної нормальної людини є якесь внутрішнє бажання творити добро, а водночас життя змушує для виживання робити зло, щоб захистити себе і мати певний прожиток. Людина від народження і до смерті живе за рахунок поглинання чужих життів як рослин і тварин, так і за рахунок людей, але вже без прямого поглинання їх плоті, а фізично-психічного обкрадання (експлуатації). І, на жаль, іншого не дано: людина виживає і процвітає за рахунок зла, але щоб залишитись нормальною людиною – прагне добра в світі.
Стосовно розуміння теми краси – то для мене це повна загадка, якої я абсолютно не розумію! Чому людина щось вважає красивим і це красиве доставляє людині насолоду, якісь приємні враження просто так, без конкретних фізичних впливів на організм людини – це я не можу пояснити, хоч і чимало раз відчував приємні враження від чогось для мене красивого. Як і для чого в людини виникло розуміння краси – ще менше пояснень від її музичних збочень.

Єдине, що хочу дещо не погодитись з тезою, що «людину створила праця», бо я вважаю, що людину як таку створило дозвілля, яке надала йому продуктивна праця. Перевиробництво продуктів одними людьми дозволило займатись різними ремеслами фахово іншим, а ще інші взагалі нічого вже не робили матеріального, а тільки думали про якісь вищі суб’єктивні матерії в якості релігійних служак чи митців тощо. Тільки наявність дозвілля у людей творить той соціальний феномен, який ми називаємо узагальнено Культурою.
Ми живемо і працюємо заради заробітку на своє гарне комфортне дозвілля, а не живемо заради роботи чи соціуму. Робота може приносити задоволення або ні, а ось життя в цілому має бути кожній людині в задоволення, бо інакше нащо воно здалось? І цю компенсацію задоволення надає переважно години дозвілля людини.
Тож праця творить людину розумною, а дозвілля наповнює її духовність. Що важливіше? Питання не коректне, подібно дошукуватись, який полюс електрозарядів ліпший: «плюс» чи «мінус»? Ясно, що одне без одного просто не існує.
І остання найбільша загадка життя для мене – це майбутнє людства.
Сучасні глобальні світові процеси набрали таких величин, що людство перетворюється на одну велику суміш з мешканців урбанізованого мегаполісу, які живуть-виживають і з того тішаться. Живемо, щоби жити! А для чого – хіба це важливо? Головне, щоб було з ким жити і для кого, а що лишиться після – яка різниця. Однаково для всіх: тіло в землю, а душа – на небо, тобто в невідомість, як і личить невідомій субстанції.
Всі існуючі соціальні теорії та їх впровадження зазнали краху, а чогось нового розумнішого – наразі не з’явилось. Тому і добре, що більшість люду не морочить собі голови проблемами «таємниць життя», а живе і радіє з того, або не радіє, але живе.
Як сказав поет Жорж Дикий: «Ми йдемо в нікуди як в куди!». Правильно: кудись обов’язково зайдемо! Може в тому і є інтерес життя – в незнанні майбутнього? Не знаю, але вірю в щось позитивне. Отож: щасливої дороги вам, люди.

Богдан Гордасевич
п'ятниця, 21 травня 2010 р.
Львів-Рясне

Розум – що це?

Не вносив поняття «розуму» до таємниць життя, тому що на мою думку Розум є не стільки таємниця – скільки проблема.
Не є великим відкриттям визнання, що людина не є виключно носієм розуму в світі і на Землі. Просто людський розум має свої цікаві особливості, які зосередив вислів «Пізнай самого себе і ти пізнаєш світ». Процес гарний в декларації і фактично неможливий в дійсності. Жодній людині не дано пізнати всю реальну вартість свого розуму і особи. Людина може тільки вважати, що так є: Я розумний, тому що Я – розумний. Все. Які ще потрібні докази? Ще гірше з розумом світовим – як його пізнати?
Мої особисті спроби пізнати хоч трошки що собою являє «розум» як загальнолюдська сущність завершились висновком, що люди є просто якимось з багатьох мікроваріантів-сублімацій всесвітнього процесу невідомого значення і призначення. Сублімацією не найкращого змісту, хоча і не найгіршого. А я б назвав її скоріше: цікавою.
Отож якщо комусь цікаво, що таке розум як особиста і загальнолюдська світова реальність – прошу надсилати коментарі і матеріали.
Я вважаю: якщо людство хоче кудись там рухатись – воно має робити це хоч більш-менш розумно! Зокрема це стосується і України!

Записи анархіста 21 ст. від 29.07.19 р. Принципи принца


29 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 29.07.19 р.

 Принципи принца



Мій поступ

Обговорення про сучасні стани різних державних, політичних і соціальних станів українського суспільства я б хотів розпочати від означення методології мого аналітично дослідження, яке я фактично запозичаю у Нікколо Макіавеллі, а саме: «раціо» навіть щодо «емоціо». Тобто я відкидаю поняття «партійності літератури» запроваджене Леніним (і ще безліч ким), де все тотально підводилось під один копил: «так треба для нашої справи», тобто інакше кажучи: об'єктивна суб'єктивність. А простіше кажучи: все трактую так, як хочу, бо треба, щоб саме так було. Йде принципова установка, щоб всю об'єктивну реальність звести до якоїсь суб'єктивної концепції і тим її утвердити. Я ж навпаки хочу досягти суб'єктивної об'єктивності, тобто я наперед знаю, що неможливо уникнути особистої психічної упередженості в своєму дослідженні просто тому, що це неможливо для однієї особи. Ще колегіальний твір людей різних світоглядних позицій може вийти на більш-менш узагальнену об'єктивність, але не одна людина. Власне тому я не зарікаюсь наперед щодо свого абсолютного нейтралітету, а декларую своє суб'єктивне бажання намагатись бути об'єктивним в своїх аналітичних роздумах та висновках. Щоб прояснити на прикладі, як це виглядає, я звернусь до моєї улюбленої біблійної притчі про царя Соломона і двох жінок, що судилися за право материнства на дитину.
Притчу про суд царя Соломона я вже використав у своїх роздумах «Сучасність і "Правитель" Нікколо Макіавеллі» (http://blog.i.ua/community/1925/1072641/), де хотів підкреслити головні критерії влади: вольову послідовність в насильстві заради справедливості. Будь-якій владі апріорі надано право вчиняти насильство над іншими, а основою цього права на насильство є справедливість. Тоді я обмежився тими положеннями, бо вони і розглядались щодо твору про функції влади. Тепер я хочу дещо в іншому ключі розглянути притчу, тому що всі, як на мене, мають упереджену впевненість, що дитина дісталась фізіологічній матері, не турбуючись про докази, яких дійсно немає. Чим можна довести, що присуд царя Соломона стосувався саме фізіологічної матері? Нічим! То ми собі так здогадуємось і все. Але погляньмо глибше в конфлікт: дві жінки сперечаються щодо права на материнство. Яким чином виникла подібна ситуація? Варіантів може бути безліч у тому числі з причин релігійних чи корисливих, але я пропоную взяти до розгляду моральний варіант: жінки просто хотіли мати цю дитину заради неї самої.
Наступний етап: а чому виник конфлікт? Маємо всі підстави стверджувати, що правдива мати, яка дійсно народила дитину, не дуже ретельно за нею доглядала, тому інша жінка споглядаючи за покинутою немічною дитинкою пройнялася жалем і співчуттям до неї й стала її доглядати з тією ретельністю, з якою б насправді мала це робити мати фізіологічна, але не робила того. За тим нерідна мати вирішила взагалі забрати дитину до себе назовсім, і  аж тоді нерадива рідна мати схаменулась і стала намагатись повернути собі дитину, але було пізно і їй дитини не віддали, тому вона  і змушена була звернутись до суду. Колізія для суду надскладна: свідки переважно бачили дитину під опікою нерідної матері, а з рідною матір'ю навпаки ніхто не бачив – про що неважко здогадатись. Але жодна з жінок не хоче поступитись і таким чином справа доходить до самого вищого рівня – суду в царя Соломона. Присуд його відомий: «Раз жодна з жінок не зрікається права на материнство і довести протилежне неможливо, то наказую розрубати дитину навпіл і дати кожній з жінок її частину»
Як я вже зазначав у роздумах над трактатом Макіавеллі: всі доконано знали, що наказ буде виконано однозначно, як знали, що порушника буде жорстоко покарано за злочин викрадення чужої дитини. І тоді одна з жінок визнає себе отим злочинцем-крадієм, чим врятувала життя дитині. І саме їй за цей героїчний вчинок цар Соломон віддає дитину, а іншу жінку, ясна річ, – покарано. Справедливість встановлено, але одразу виникає ряд запитань.
Спитатись, чому фізіологічна мати, яка вже один раз зреклася дитини заради своїх особистих інтересів, не зробить це так само і тепер, а раптом визнає себе винною і добровільно прийме на себе кару?
Так само спитатись: якщо інша жінка, яка вже раз порятувала дитинча, – чому вона не зробить цього і вдруге?
Нарешті не так запитання, як висновок: а з якою матір'ю дитині буде ліпше жити: з рідною чи з тією, що готова пожертвувати власним життям заради неї?
Традиційно ми поєднуємо ці поняття, бо в основній масі так і є в житті, але ж бувають і винятки, а тому я особисто вважаю, що цар Соломон справедливо віддав дитину тій жінці, яка готова була піти на великі жертви заради неї, а чи це була справді рідна чи нерідна мати – то достовірно знає хіба що один єврейський бог, але не ми з вами.
Таким чином я сподіваюсь моя методологія подальших дописів всім стала зрозуміла, а завершити цей розділ я б хотів зверненням до сучасних моментів нашого суспільного життя, зокрема мене надзвичайно злостять закиди різних «надправовірних патріото-ідіотів», що всі-всі біди українців походять від того, що «при владі в Україні знаходяться не українці» – цей допис і є моя відповідь на подібні бздури. 

Богдан Гордасевич

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 21.07.19 р. Слуги рабів

21 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 21.07.19 р. 

Слуги рабів

Написав заголовок "Слуги рабів" і зрозумів, що продовження непотрібне - все сказано, тому додав з недавнього минулого, яке вже також стає ретро.



Вибори Президента України 2019 і «феномен блазня»

Проблема перша і найголовніша для України знаходиться поза її межами, а саме в Російській Федерації, де панує переконання, що Україна, як територія, та все її населення є їх особистою абсолютною власністю більше навіть за нікчемний Крим і ще більш нікчемний шматок Донбасу. Не просто саме пособі здеградоване імперським снобізмом керівництво Рефії, але величезна маса простолюду там вважає Україну своєю невід’ємною часткою. Тобто зміна когось персонально на посаді вищого керівництва чи в РФ, чи в Україні не змінить самої проблеми, яка набула на цей час прихованого міждержавного воєнного конфлікту. Офіційно ніякої війни немає, оскільки керівництво РФ намагається будь що зробити винуватими українську сторону за сценарієм війни 2008-го року з Грузією. Для нас тим більше безглуздо оголошувати офіційно війну Рефії, що дасть змогу ЗС РФ застосувати весь свій військовий арсенал включно до ядерного. Висновок напрошується невтішний: війну для України можна припинити тільки одним шляхом повної і безумовної капітуляції до стану колишньої УРСР, або і сучасного Криму. Навряд чи це можливо для України за най-найзрадливішої влади, як і можливий розвал-деінтеграція РФ ситуації не змінить, оскільки відбудеться мультиплікація різноманітних Кадирових тощо. Можуть навіть Крим повернути і з Донбасу забратися, але агресії як такої то не припинить. Тому для України надовго є і буде головною тема «Si vis pacem, para bellum» (хочеш миру – готуйся до війни) без інших варіантів. А в НАТО чи без – то нюанси.
Наступна актуальна тема, що однозначно пролонгація терміну президентства Петра Порошенка означає стабільність і визначеність ситуації в Україні, а обрання будь-кого іншого навпаки буде поверненням до стану соціально-економіно-політичної турбулентності та невизначеності. Історична практика доводить, що ідеально хорошої для всіх влади не існує, отож варто цінувати те, що маємо. Тому особисто я волів би отримати в першому турі перемогу Петра Порошенка десь 53-55%, а щоб другим став блазень Зеленський і тим відшмагав весь наш зарозумілий політикум. Не хотілося, щоб у другому турі опинилися ці ж обоє, бо то для країни стає приниженням, коли потужний політик перемагає блазня, або й навпаки – не перемагає. Я, принагідно зазначу, не бачу великої трагедії у перемозі блазня, оскільки це просто призведе до самоліквідації посади Президента в Україні. Вплив Порошенка є багато в чому харизматичний, а не посадовий, тому Зеленському дістанеться варіант стану за президентства Віктора Ющенка у вигляді якоїсь формальної влади і нема на то ради. Україна пережила вже стільки, що блазень як президент не є проблема, хоча термін «псевдо-держави» Україна тим посилить в Світі однозначно на радість кремлівській наволочі.
Зате ми маємо в тому всьому одну головну позитивну якість: демократія в Україні вже реально існує, оскільки ніхто не може передбачити можливий підсумок президентських виборів 2019-ть. Ніхто! І це чудово! А ще чудово, що проявився в українському політикумі так званий «феномен блазня». В принципі, в політиці таке явище не є новим і ми знаємо офіційного блазня в російській політиці Жириновського, а в нас цей варіант приміряв політик Олег Ляшко з вилами та іншими чудасіями, але з інтелектом в нього явно слабенько, бо тато явно не юрист. Просто блазень Зеленський абсолютно до цього часу в реальній політиці не заявлявся і це його дебют, причому феноменальний. Чому так? А тому що як сама природа політичного дійства має в основі своєрідну гру правдоподібно брехати, так і природа гумору є викривальна і побудована на правді, що і створює смішну колізію. Буквально кожен анекдот є викривальна правда в ситуативному оформленні. Правда – це головна тема в кожного блазня! І ще одна важлива риса для блазнів, які часто є досить розумні люди, але щоб публіка веселилась, блазень робить все, щоб присутні люди почували себе розумнішими за нього. Тобто від блазня ми чуємо реально правду і при тому почуваємо себе розумними людьми зі значно завищеною самоповагою.
Тепер порівняйте з політиками, які навпаки брехню намагаються різними викрутасами подавати за правду і ще й тішаться, коли їм це вдається: - От ну не лохи? – повірили! Друга постійна річ для політика є переконання, що він розумніший за інших людей, тому дуже часто вони виступають перед публікою, неначе перед тупими і нерозумними істотами. Беруться пояснювати прості думки і відомі всім теми неначе роблять неймовірне відкриття, а насправді просто маніпулюють всім тим. Коли політик справді розумна людина, то це спрацьовує, але коли це чмо типу Ромчика Безсмертного і йому подібних, то окрім огиди жодного іншого відчуття то не викликає. Люди плюються і відвертаються, бо розуміють нікчемність таких політиканчиків, а ті в свою чергу ображаються на «тупість людську», бо їх не розуміють і не оцінюють належно. В тому і справа, що люди все розуміють! І належно оцінюють наявністю відсутності голосів підтримки. Фактично саме феномен блазня Зеленського вказав всім українським політикам хто вони є насправді в очах українського народу, бо як кажуть: все пізнається у порівнянні. Ось і маємо з чим порівнювати. До речі, я несподівано дізнався, що най об’єктивніший рейтинг політиків є ставки у букмекерів на їх перемогу. Там дійсно максимально наближено до правди, хоча і не на всі 100% також.
Я вдячний блазню Зеленському, що він як в тій інтермедії маріонеток веселун Арлекін відлупцював дрючком весь зажерливий дурнуватий політичний бомонд України. Водночас тільки недолугий не знає, що Зеленський є ставлеником з Рефії. В Кремлі взагалі якась пошесть на просування блазнів на владні посади в різних країнах: там їх Земан, а там є їх Орбан, там чмо Додон, ще й за вар’ята Трампа цілком їх заслуга, а зараз українцям Зеленського підсувають. В світових ляльководів бавляться, кремлівські падли.
Щоб не завершувати допис на поганому я розповім суто наш український політичний момент: знайомий критикує Порошенка і хвалить іншого кандидата, а його питають про докази щодо критики і він посилається на матеріали журналістів, але тоді йому закидають, що і проти його кандидата є публікації негативного змісту і тут він видає шикарну неспростовну тезу: проти Порошенка чесні журналісти розслідують, а проти його кандидата всі журналісти підкуплені владою. І що тут відповісти маєш? Логіка безапеляційна і непробивна. Такі ми є. Але на цьому історія не завершується: дещо потім цей самий знайомий зізнається, що буде на виборах спостерігачем від того самого нелюбого йому Порошенка. Я поцікавився, що то він хоче викрити можливі фальсифікації з того боку, але відповідь була щиро українська: - Ні, там більше платять і гарантія більша, а то Юля як програла в другому турі – нікому не заплатила. Далі знову неспростовний аргумент: - То все наші гроші! Накрали! Класика жанру і «no comment»
І якщо зайшлося про фальсифікації на виборах, то уявіть мізансцену, коли поліціянт бігає вночі вулицею і кричить, щоб люди виходили, бо ось там грабують і вбивають. Люди резонно вкажуть йому, що а ти нащо тоді? Хто є тут поліцейський? Хто має битися зі злочинцями, як не він, бо ж то і є його призначення. Аналогічно це стосується щодо політиків, що приймають участь у виборах, але при тому галасують про можливі фальсифікації. Гей, Йоськи, якщо ви не знаєте, то варто підказати, що взаємоконтроль всіх учасників у виборах і є головним запобіжником від фальсифікацій. Ще самі виборці непродажні й спостерігачі від громадських організацій для контролю чесних виборів потрібні, як і екзит-поли. Але коли всі свідомо займаються фальсифікаціями і тільки змагаються, хто кого більше обдурить, то це не вибори, а їх профанація та фікція. Як і переможець не є легітимною владою. Тільки чесні вибори творять правдиво легітимну владу! Навіть якщо то буде блазень. Значить такою є воля більшості народу. І крапка.

Богдан Гордасевич
22 березня 2019 р.
Львів-Рясне

Постфактум на «день тиші»

Дуже подобається мені вислів: Кожен народ заслуговує на ту владу, яку він має. Мене дуже хвилює результат майбутніх виборів Президента України саме для визначення, який ми є народ: вже європейський чи ще євроазійський? Приємно, що маємо  насправді демократичні вибори і конкуренцію, як і масу кандидатів що називається: до вибору - до кольору! Хтось гарно пожартував, що це наше всенародне ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання обов'язково відбудеться за результатами виборів 31 березня, бо це важливий показник для Світу хто ми насправді є: державний народ чи ні. Чи є Україна правдиво Суверенна Держава чи таки псевдо-держава керована зовні. Побачимо. Наразі я закликаю всіх 31-го березня прийти на наше всеукраїнське ЗНО - на вибори Президента України і проголосувати згідно своїм уподобанням. І най діється Воля Божа.
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
30 березня 2019 р.
Я вже проголосував за Петра Порошенка.11:26 31.03.2019

Ukraine - failed state?

Люблю прислів'я Жоржа Дикого: Маю дві новини і обидві погані - з якої розпочати?
Результати першого туру виборів Президента України багатьох шокували, у тому числі і мене, хоча поклавши руку на серце, маю визнати, що передчуття чогось подібного в мене були. Є одна, пробачте на слові, бо то насправді не людина, а худобина, і є вона міністром соціальної політики Кабінету Міністрів України на ймення Андрій Рева. Я не маю бажання розгорнуто аналізувати діяльність цього виродка, результати якої вже кілька років зло спостерігав та відчував на собі й родині, а мовчки покажу на Україну з екрану ЦВКа суцільно зеленою він обурення людей на результати діяльності в першу чергу ось цього міністра. Скажу також, що коли 31-го березня я чув коло дільниці, як наші пенсіонери перемовлялися і казали одне-одному: -Треба голосувати за нашого президента! - я подумки собі примовляв: - Святі, святі люди, що терплять знущання мізерними пенсіями і все одно переживають за державу.
Я горджуся своєю Львівщиною, як і Тернопільщиною, які не позеленіли, як майже вся Україна. Що там казати, якщо навіть Винничина позеленіла від злості на вихідців з її середовища земляків і Реву, і Гройсмана, і Петра Порошенка включно, який однозначно несе персональну відповідальність за нікчемну діяльність міністра соцполітики А. Реву. Для чого я це все пишу саме зараз? Тому що перед першим туром то було деструктивно, а після другого може стати неактуальним, якщо Петро Порошенко не усвідомить де він і через кого так підзалетів. Всі ті виплати і доплати мудрили Реви перед виборами спрацювали на "за", а якраз "проти", бо люди у нас вже мають гідність. Україна позеленіла від злості, а причина тому - хибна соціальна політика Уряду і Президента України, що довірили це впроваджувати такій нікчемній істоті, як Андрій Рева. Так, вони вважали його надійним перевіреним чиновником зі своєї "старої винницької гвардії", але не так сталося, як гадалося. Порошенко має усвідомити, що його кадрова політика була дуже і дуже хибною починаючи від його друга любого Саакашвілі і тою купою кревних ворогів серед депутатів у його ж фракції БПП у Верховній Раді.Це і є дві мої погані новини для Петра Порошенка: вибори майже програні, а причина того не так у ворогах, як у "любих друзях"
Знову ж для чого я це пишу: не все є програно ще в абсолюті і шанс перемінити ситуацію існує. Невеликий, але він є. Я б підказав, але про то і вороги пронюхають, а я цього не хочу, тому промовчу. Сподіваюсь, що Петро Порошенко його сам знайде, що і стане перевіркою на його реальну політичну могутність. Три тижні на то в нього є. Вперед! Час пішов!

Гордасевич Богдан
2 квітня 2019
Львів-Рясне
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)