Сьогодні вночі люди тихо зникли з Майдану. Це була блискуча операція влади. Швиденько провели переговори з однією із лідерських груп підприємців, внесли деякі зміни у Податковий кодекс, донесли до людей на Майдані звістку про перемогу, відсалютували і поставили ялинку. Чи міг бути інший фінал? Так. Люди би і самі розійшлися через декілька днів, залишивши по собі лише невелику групу заангажованих політично активістів, які б продовжували вимагати відставки уряду ще декілька днів.

Згадаємо, з чого все починалося. Приватні підприємці по всій країні, які протягом декількох років сплачували в бюджет лише 200 гривень щомісяця опинялися поза законом. Цей величезний базарно-інтелектуальний клас уже звик жити поза державою. Фактично, це була така змова між владою і людьми. Влада крала з інших видів податків, з газових грошей, з приватизації земель, будинків і майна, а людям дозволяла заробляти на себе, не платячи податки. Тому що 200 гривень на місяць назвати податками смішно. Але із зароблених грошей, які вони не віддають у розпорядження чиновникам, бо не довіряють їм, люди фактично оплачували медичне забезпечення, навчання дітей, сплачували хабарі суддям, міліції і всім іншим представникам цієї корумпованої держави. Так і жили люди і держава окремо. Бажання, щоб ця частина нашого населення – найактивніша і найнезалежніша, сплачувала податки – соціально абсолютно справедливе. Але тоді цим людям потрібно було гарантувати, що за свої гроші вони отримають належну медицину, освіту, судочинство і правопорядок і що ці гроші не будуть вкрадені урядовцями та чиновниками. А цього ніхто гарантувати і не збирався.

Саме тому перші вимоги про вето на Податковий кодекс були абсолютно зрозумілими і об"єднували всіх підприємців. Ці вимоги були менш актуальними для інших верств населення. Для цих інших, до речі, такими ж актуальними залишається невиносимість корупційного тягара і неможливість отримати у своїй державі якісний соціальний захист і соціальні послуги.

Якби підприємці почали вимагати від влади переговорів про найважливіші соціальні реформи, про боротьбу із корупцією, про справедливі суди і вільні медіа, які б владу могли контролювати – революція мала б продовження. Вона мала би продовження, якби ці вимоги були підтримані українськими інтелектуалами, так як колись польський Комітет захисту робітників підтримав вимоги "Солідарності" і допоміг їх сформулювати. Але для цього і інтелектуали, і підприємці повинні були би відчувати необхідність об"єднання зусиль. Врешті решт не лише ці дві верстви повинні були б відчути загальні інтереси, а й інші верстви суспільства, які працюють в інших галузях.

Але сталося все прогнозовано. Частина підприємців почала домовлятися з різноманітними опозиційними або навіть провладними силами, для яких важливо вирішити свої тактичні питання. Одне з них – відставка уряду. Очевидно, що при таким чином сформованій провладній більшості на зміну уряду Азарова міг би прийти лише уряд Колесникова, Клюєва чи Бойка, або навіть якогось Пупкіна, призначення якого пролобіювала б перед Януковичем одна з провладних груп. Можливо, такий уряд був би трошки кращим ніж уряд Азарова, а можліво, і гіршим, бо більшість з цих людей, як до речі і багато з їхніх опозиційних попередників сприймають владу так, як про це щиро заявила Богословська – як доступ до потоків, про який потрібно домовитися.

А ці потоки все одно отримувалися б за рахунок тих самих підприємців, і тих самих корупційних схем.

Реальних змін в країні можна досягти лише підтримуючи певні суспільні цінності, а не лідерів. Про ці цінності можна говорити з будь-яким урядом або президентом, а вже потім лише на підставі цих цінностей проводити строкові або дострокові вибори і голосувати за того, чию програму підтримуєш. І тоді не важливо буде, хто переможе на виборах – Янукович, Тимошенко, Тігіпко чи Яценюк. При кожному з них суди будуть чесними, а чиновники не корумпованими.

І все ж таки цей Майдан став великим успіхом нашого молодого громадянського суспільства. Якщо люди уже навчилися таким чином самоорганізовуватися, значить незабаром навчаться і реально використовувати власний досвід для зміни життя країни.

Микола Княжицький,
журналіст, генеральний директор
телеканалу "ТВі".

1 січня 1909 року народився український політичний діяч, ідеолог українського націоналiстичного руху ХХ століття, голова Проводу ОУН-Б. Герой України, посмертно (2010) Степан Бандера.

З його біографією можна ознайомитися на відомому сайті Вікіпедія.

Спільнота патріотів України "Україна понад усе!" пропонує всім українським патріотам, які є власниками сайтів в мережі Інтернет, встановити 1 січня 2011 року основним фото на своїх сайтах зображення Степана Бандери.

Вшануймо пам'ять українського патріота!

"Україна понад усе!".

Учасники акції протесту проти Податкового кодексу побоюються розгону наметового містечка і кличуть на Майдан народних депутатів.

Про це повідомила одна з мешканок наметового містечка, передає ЛІГАБізнесІнформ.

Відповідаючи на питання про те, навіщо вони кличуть депутатів, учасниця акції сказала: "Щоб вони захистили наметове містечко. Сюди підтягується міліція, сюди підтягуються внутрішні війська. Нас всіх просто зметуть".

Учасники акції протесту також повідомили, що вони не задоволені рішенням парламенту щодо Податкового кодексу і припиняти протести не мають наміру.

На даний момент в наметовому містечку, яке нараховує більше 10 наметів, а також на площі перед ним знаходяться кілька сотень протестуючих.

У свою чергу один з координаторів акції Володимир Дорош повідомив, що поки невідомо, коли поновиться акція протесту.

"Зокрема, завтра навряд чи", - цитує його УНІАН. Він зазначив, що про подальші дії буде поінформовано.

Прес-секретар Центрального штабу порятунку підприємництва Святослав Шведов повідомив, що коменданту наметового містечка було вручено рішення суду про заборону акцій на Майдані Незалежності.

За його словами, біля Майдану в даний час стоїть "низка "бобиків".

Крім того, підкреслив він, депутати покинули наметове містечко, "для них акція закінчилася", цитує Швецова "Інтерфакс-Україна".

УП.

Всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум було винесено одне питання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?"
Текст Акту проголошення незалежності України, що був прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені.

Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 (або 84,18%) виборців, з яких 28 804 071 (або 90,32%) проголосували "За".

Одночасно з референдумом відбулись вибори Президента України, на яких на посаду Президента був обраний Леонід Кравчук.

Результати референдуму по областях

Акт проголошення незалежності України було підтримано в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 області, 1 автономна республіка, та 2 міста зі спеціальним статусом. До бюлетеня було внесено запитання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?". Ствердно на це запитання відповіли 28 міл 804 тис. українців (або 90,32%), взяли участь у голосуванні 31 міл 891 тис.громадян (або 84,18%)

Адміністративні регіони України?     "Так, підтверджую" %?

Автономна республіка Крим     54.19
Вінницька область     95.43
Волинська область     96.32
Дніпропетровська область     90.36
Донецька область     83.90
Житомирська область     95.06
Закарпатська область     92.59
Запорізька область     90.66
Івано-Франківська область     98.42
Київ     92.87
Київська область     95.52
Кіровоградська область     93.88
Луганська область     83.86
Львівська область     97.46
Миколаївська область     89.45
Одеська область     85.38
Полтавська область     94.93
Рівненська область     95.96
Севастополь     57.07
Сумська область     92.61
Тернопільська область     98.67
Харківська область     75.83
Херсонська область     90.13
Хмельницька область     96.30
Черкаська область     96.03
Чернівецька область     92.78
Чернігівська область     93.74

Україна в цілому             90.32


Не вважаю за потрібне зараз давати якісь свої тлумачення події, а просто хочу навести вірш поетеси Галина Гордасевич із її збірки поезій  "ПРАВО   НА  ПІСНЮ", що, на мою думку, гарно передає всі почуття і враження, які збуджує в душі цей день і спогад про ту незабутню подію.

 
ТОВАРИСТВО


Яке товариство зібралось!
Яке товариство, братове!
Давайте піднімемо чарки,
Щоб вічною дружба була.
Ти нас не лишай ніколи,
Наша незрадна любове!
Ти ж, чорна, недобра думко,
Нам не затьмарюй чола!

Яке товариство зібралось -
Добірне, немов перемите!
Давайте сядемо ближче,
Тісніше плече до плеча!
Пройшли ми круті дороги,
Сплатили нелегке мито.
Не марне ж в очах наших ясних
Навік залягла печаль.

Та зараз про це не будем.
Нам зараз не до печалі.
Ви чуєте: на гітарі
Вже забриніла струна!
Давайте разом заспіваєм!
Ми набто довго мовчали!
Ми маєм право на пісню -
Нехай зазвучить вона!

Це пісня віри й надії,
Любові й гіркої муки,
Це пісня по тих, хто вижив
І хто не вийшов з пітьми.
Візьмімось за руки, братове,
Подаймо сусідам руки!
Жили ми нелегко, та чесно,
Нікого не зрадили ми.

Хай судять нас наші діти,
Хай судять нас наші внуки,
Лиш правнуки зрозуміють,
Як воно справді було.
Ми долю собі вибирали
По совісті - не з принуки,
Ми вірили в те, що правда
Таки переможе зло.

І хоч сивина на скронях,
Та серце летіть готове
Туди, де з-за туч похмурих
Майбутнього сонця встає.
Яке товариство зібралось!
Яке товариство, братове!
Дякую, що зібрались!
Дякую, що ви є!

Український культурологічний Центр
Донецьк, 1996

Дрогобич разом з Україною проти подлаткового кодексу!

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ ухвалив рішення ветувати Податковий кодекс.

Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив сьогодні на брифінгу в аеропорту «Бориспіль» перед відльотом до Казахстану.

Таке рішення В.ЯНУКОВИЧ ухвалив після наради з питання Податкового кодексу, проведеної прямо в аеропорту, в якому брали участь прем`єр-міністр України Микола АЗАРОВ, члени уряду.

«Ми домовилися, що робоча група, яка сьогодні створена урядом за участю представників Президента, малого і середнього бізнесу, сьогодні - завтра напрацює зміни до Податкового кодексу, які я розгляну у четвер, і у разі, якщо вони відповідатимуть тим вимогам, які стоять перед цим кодексом, я їх підпишу і подам до парламенту. Сьогодні я наклав вето», - сказав В.ЯНУКОВИЧ.

Він відзначив, що на сьогодні є всі умови створити документ, який би дозволив модернізувати економіку і вивести її з тіні. «Я вірю, що через дві доби люди, які відповідають за цей документ, свою справу виконають», - сказав Президент.

Як повідомляв УНІАН, В.ЯНУКОВИЧ дав завдання прем`єр-міністру України, економічному блоку уряду і Адміністрації Президента до четверга підготувати зміни до Податкового кодексу.

УНІАН.

Присвячую статтю Богдану Ковальчуку





При нещодавньому вшануванні пам'яті жертв Голодомору 1933 року в Україні було багато сказано про цей голод як штучний і як свідомий геноцид українського народу. Тобто причиною голоду 1932-1033 років були не природні катаклізми, а організовані свідомі зумисні дії конкретних груп людей, які призвели до виникнення голоду і великої кількості жертв посеред мирного населення від примусової голодної смерті.
Варто пригадати такий факт з історії: коли в Нюрнберзі відбувався міжнародний суд над нациськими злочинцями, то багато хто з обвинуваченних заявляв про свою цілковиту невиновність, тому що одні казали, що виконували виключно накази, а їх керівники виправдовувались тим, що особисто вони безпосередньо в злочинах участі не брали. Тобто злочини є, а винуватих нема!
- Я нікого не вбивав! Нікого не катував! Жодної людини!- заявляли керівники нацистів.
- Я виконував тільки накази і вбивав та катував не за власним бажанням, а з примусу - інакше б мене вбили за непослух! То була безвихідна ситуація, тому я не винуватий!- кричали в своє виправдання виконавці злочинів.
Хіба це не правда? Чиста правда. Хто дорікне нашим хлопцям з України за участь у колишній війні в Афганістані і вчинені там вбивтва та інші злочини? Ніхто, бо їх до цього примусила злочинна радянська комуністична влада. Але водночас вони вбивали або приймали в цьому участь, отже хто вони є наші "афганці": герої? злочинці? жертви? - визначити досить непросто. Принаймні нашим усім так званим держслужбовцям, а особливо - служакам силових структур варто добре подумати над тим, хто вони є: творцями добра і справедливості, чи механічними виконавцями наказів навіть злочинного змісту, як це було в часи Голодомору, а саме так було!
Як могло статись, що відбулись такі маштабні злочини проти людства? Де причина? Що обумовлює такий стан речей, коли одні люди винищують інших зовсім незнайомих їм людей просто згідно установкам певних логічних схем. Як полюбляють казати у бойовиках, коли вбивають друзів або знайомих: "Нічого особистого. Просто виконую свій обов'язок, бо робота така - вбивати"
Прошу кожного читача задуматись над цією темою і дати своє визначення основної причини і механізму творення подібних злочинів та зафіксувати результат, а вже потім читати далі мої роздуми і висновки щодо цього.
Що дозволило Сталіну винищити десятки мільйони людей у власній країні?
Що дозволило Гітлеру винищити десятки мільойни людей у багатьох країнах світу?
Що дозволяло і дозволяє навіть зараз нищити тисячі і тисячі безневинних людей окремим персонам?
Моя особиста відповідь проста і однозначна: цей злочинний механізм називається ДЕРЖАВА.
Розумію, що багатьох подібна позиція здивує і що багато хто з нею не погодиться, але в такому разі як я вже зазначав: прошу власним глуздом розібратись і логічно викласти своє бачення проблеми, його причинно-наслідкового механізму.
Мої особисті політично-історичні дослідження причин значної кількості глобальних трагедій та соціальних негараздів і прикрощів великих мас людей у суспільному житті різних країн різних часів призвело до висновку, що причиною цих проблем було і є існування механізму державних інституцій, в першу чергу - централізованого механізму примусу до покори і підчинення. Одною з головних базових функцій держави є насилля над кожною окремою особою суспільства.
Звичайно, що я не збираюсь спростовувати потрібність державного механізму як такого, але я категорично не погоджуюсь з його тектонічною побудовою в якості системи всеохоплюючого насилля під виглядом турботливого патронату і благодійного опікуна. Я дотримуюсь щодо державного устрою чіктої позиції: держава потрібна не для того, щоб створити людям земний рай, а для того, щоб наше існування не перетворилось на пекло. Тобто основною функцією держави є захистна - зовнішня і внутрішня. Не буду розписувати детально, бо розумному і так зрозуміло: щоб зовні країну захистити від агресії і в середині серед мешканців тримати правопорядок та забезпечити соціальний захист немічних. В певних межах узагальнено держава є виразником міжнародних і міждержавних відносин і регулятором правил внутрішніх загальнодержавних економічних відносин. Регулятором! Не диктатором, самодержцем чи довічним президентом у вигляді людини, а сублімацією певних повноважень при постійно змінному факторі участі персоналій у державному функціонуванні. Дещо зарозуміло сказано, але складні речі просто пояснити можна тільки недоумкам, а я не для таких пишу цей матеріал.
Уважні читачі мого блогу певно помітили мою зацікавленність темою Конституції, її формування і функціонування. Конституція для багатьох державаних устроїв є своєрідним каркасом, як скелет для людини, а всі інші державні деталі кріпляться вже до цього конституційного каркасу. Зрозуміло, що каркас конституції має обгрунтовано лягати на історичний фундамент держави і народу, бо як доводить життя, для прикладу, класичний європейський парламентаризм погано функціонує в східних ісламських країнах, де все одно набуває специфічних місцевих особливостей.
Подібна історична специфіка існує і для України, історичний фундамент якої поки що явно не співпадає з возведенним на ньому констутиційним каркасом, через що загальна будова української держави гіпертрофована і неповноцінна. Як вдало зауважив історик Карамзін стосовно російського законодавства часів самодержавстава: "Брутальну жорстокість російських законів компенсує їх повне невиконання". Подібна ситуація склалась і в Україні на теперішній час, де законодавче поле настільки безглуздо сформоване починаючи від Конституції і далі, що фактично його неможливо дотримуватись як належить, а тому держава тримається завдяки безкінечним комбінаціям позаправових зв'язків і приватних домовленностей наших громадян за допомогою одного із рушійних "правових" основ всього в Україні -  всезагальної корупції. В цьому плані ми дещо нагадуєм Великобританію, де нема формального основного закону типу Конституції і законодавства у нашому розумінні, але там набули формалізовану силу законів людські взаємовідносини, які ми називаємо "традиції" і які в разі судового розгляду є підставою для винесення певного судового рішення через порушення усталенних традиційних норм. По-суті в Англії та США кожне судове рішення стає нормою закону для майбутніх судових процесів.
Думаю, що хто живе в Україні постійно, тому важко назвати її "правовою державою" в повному розумінні змісту цього виразу. Ми дуже і дуже далекі від правової держави, звикли так жити і тому спокійно ставимось до будь-яких порушень прав і свобод в усіх сферах нашого суспільного життя. За прикладами делеко ходити не потрібно, хоча варто згадати, як брутально було знищено в Україні ігровий бізнес - одним розчерком владної руки, без попередження і компенсацій. І що? Хтось протестував? Але ж сотні тисяч людей опинились без роботи, бізнесмени понесли значні збитки - і тихо-тихо. Чому? А тому, що структури ігрового бізнесу моментально розчинились в іншому полі діяльності, переформатувались і продовжують жити не витрачаючи сил на правову війну з владою, тому що давно знають: в Україні хто влада - того і закон.
Свіжі приклади: Конституційний суд України не тільки переінакшив на діаметрально протилежне своє недавнє рішення з "неможна" на "можна" утворювати коаліцію більшості у Верховній Раді також з окремих депутатів різних опозиційних фракці - це ще дурниця. Своїм судовим рішенням Конституційний суд України створив факт конституційного перевороту і підмінив законодавчу і виконавчу влади, увівши своїм рішенням в дію Конституцію України взірця 1996 року. І всі мовчки це проковтнули як данність, хоча і малій дитині ясно, що рішення Конституційного суду про неправомірність змін до Конституції України взірця 2004 року дає підтаву тільки для перегляду причин порушення конституційності норм регламенту і їх виправлення, або відмови від тих змін так само конституційним шляхом через обумовлену процедуру. Суд не може приймати виконавчі постанови щодо змін у сфері законодовства - на це має повноваження тільки Верховна Рада України. Це по закону, якби він у нас діяв. А так...
Правовий нігілізм у недавніх виборах до місцевих рад - ще одна яскрава демонстрація нашого всезагального нехтування правом і етикою порядності. Про яку порядність можна говорити, коли нею демонстративно не криючись нехтують депутати Верховної Ради кожним своїм фальшивим голосуванням: депутати-кнопкодави вже обслуговують цілі ряди відсутніх депутатів - і все всіх влаштовує! Бедлам!
Ну а новації Податкового кодексу і ще цілого ряду законів, які прийняті народними депутатами ВРУ, є такими антинародними, що я пропоную позбавити слова "народний" стосовно всіх депутатів ВРУ.
Остаточну крапку в цьому правовому "безпределе" поставило ЦВК, яка відмовилась ропочати згідно діючої відновленої конституції  та оголосити чергові вибори до ВРУ - грубе цинічне порушення, але гарант конституції його впритул не помічає, як і фальшування депутатів процесу подовження собі терміну діяльності на два роки - "Не царське єнто дело"?
Як бачимо: в Україні немає жодної основополагаючої ланки державного устрою, яка б не порушувала Конституції та інших норм права у найбрутальнішій формі. Всі грубо нехтують правом. У тому числі Прокуратура, що так само "нічого не бачить і не чує".  От і дайте мені і собі відповідь: хіба цю "купу малу" можна назвати державою? Однозначно - ні. Тоді навіщо нам цей фантом держави?
Я не даремно розпочав зі згадування про Сталіна і Гітлера - вони обидва почали формувати свої тоталітаріні держави з такого самого правового державного хаосу, що був у Росії після революції і громадянської війни та у економічно і політично знищенній Версальським договором Німеччині. Звичайно, що я сподіваюсь на не тотожність цих аналогій з ХХ століття у ХХІ, але хто зна? Голод - не тітка, змусить до усього.
Не маю можливості чітко окреслити відповідь на питання "Що робити?" аби змінити ситуацію, але однозначно бачу шлях до позбавлення  системи державного фунціонування стимулів до авторитаризму шляхом децентралізації повноважень та функцій державних органів, як і припинення сходження всіх основних фінансових потоків держави у одному місці.
Починати потрібно з грошей: максимально заганяти їх у тіньовий оббіг в загальнодержавних платежах (окрім різноманітних "дарів" - це найкращий чинник руйнації центрального держапарату) і максимально сплачувати на місцевому рівні як бюджети, так і працівникам - тоді вони вас підтримають у час "Ч", а не будуть злорадствувати, як я чув щодо Ходорковським від колишнього батрака "Юкоса".
Також потрібно максимально переводити гроші у валюту, обналічувати вклади або виводити їх на збереження закордон. Процес певним чином неетичний і непатріотичний, але коли державні чинники і чиновники постійно займаються виключно грабунком своїх громадян, то відповідь має бути аналогічною. Не державні пільги і сприяння держчиновнкиків дали можливість підприємцям ці гроші заробити - не держчиновникам їх відбирати і ділити. Мене особисто дико бісить самозакохана впевненність багатьох податківців та митників, що вони наповнюють бюджет держави - повна брехня! Не може наповнювати бюджет той, хто нічого не виробляє і не заробляє, а займається виключно здирництвом, прикриваючись державними повноваженнями чинити насилля над людьми. Всі, хто одержує зарплати чи інші виплати з державного бюджету вже за цим одним фактом є державними паразитами, що живляться з чужої праці. Запам'ятайте це раз і назавжди, перш ніж вихвалятись. Огидно чути, коли чиновник  гонорово заявляє: "Ми збільшили виплати... Ми знайшли кошти на допомогу..." тощо, - то йому треба обов'язково нагадати, що це він робить не з власної кишені! Він є мухою, що сидячі на спині вола, заявляє: "Ми пахали". Чиновники роздають чужі гроші - не свої! Людські! Чиновники є простими посередниками і то дуже зажерливими та підступними, тому їх має бути мінімальна кількість.
Теза структурного опору власній державі потребує осмислення і опрацювання фахівцями бізнесу, економістами та юристами, чого я не спроможний зробити, як чистий літератор, тож прошу бажаючих долучатись до справи. Важливо не так руйнувати державу, як будувати іншу, свою державу! Потрібно вибудувати модель політично-економічного устрою України унітарної за формою і децентралізованою за змістом. Починати варто вже і негайно. Особливо це стосується класу дрібного буржуа, який вже почали притискати. Вірішуйте: чи вам добровільно ставати бідними рабами, як всі, або - борітеся і поборете.
І на завершення хочу пояснити всім в Україні сущим, що нам дістався прикрий ментальний спадок від радянсько-комуністичної держави, в якій нашому народу довелось перебути страшні 70 років: не люди живуть заради держави, а держава існує задля людей! Держава в нормальному своєму функціонуванні надає людям послуги, а люди їх оплачуюють у вигляді податків в межах своїх можливостей і об'ємах користування тими послугами. Багатий платить багато не тому, що він маєтний, а тому, що послуг від держави отримує значно більше за бідного по збереженню тих багацтв - це причина більших витрат державі, а не наявність багатсва як такого. Наявність багатсва не є і не може бути провиною як такою, до чого нас привчила підступна комуністична ідеологія. Рівність в бідності - це тоталітарна рівність рабів! Вільна людина має бути заможною і з того - незалежною. І наша ціль збудувати країну, де є багаті, але нема бідних! І нема держави, як виключно системи насилля над своїми громадянами! Ось мета, варта наших зусиль, щоб бути здійсненою.

 Богдан Гордасевич
28 листопада 2010 р.
Львів-Рясне