хочу сюди!
 

Лана

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 40-57 років

Замітки з міткою «щоденник»

Підкажіть ідеї для звіту

Дивне прохання, але тим не менш... Підкажіть ідеї для звіту. Тому що хотів написати про святкування Дня народження, але його фактично не було. На запас був ще один варіант — про вітчизняну військову техніку, однак нормальні фотки знайти важко + авторські права. Тому теж ніяк. Звичайно, є один варіант — дегустації. Але їх потрібно чимось розбавити, щоб звіти були на різні теми.

Як варіанти, огляд пам'яток громади або ставки. Але в села маршрутки їздять рідко, тому теж під питанням.

Правда, стосовно чого ідей вистачає, це як самовипилятись. Сьогодні довелося взяти вихідний, бо нерви вже здають.

Думав, думав... і передумав

За що я себе люблю — за те, що настрій може раптово змінитись і за нерішучість. Хотів замутити дещо, однак передумав. Поміркував, що треба багато чого купляти, орендувати житло, якось самому фоткати (бо професійний фотограф дорого коштує). Коротше, великий ризик, що просто побуду на самоті (що теж, звичайно, корисно), але навряд чи щось зроблю. Та й по грошам вийде чималенько. Тому, нажаль, довелося відмовитись. А гроші краще витратити на донати ЗСУ, на улюблених блогерів, чи на програму для запису музики.

Схожа історія могла би трапитись і з ремонтом зубів: як тільки залишався один візит до лікаря, щоб поставити коронки, мені раптово перехотілось.
До речі, коронки трохи муляють. Можливо, з незвички (бо давно там не було зубів). Зазвичай, таке часто трапляється при встановленні коронок. Одним словом, підпилювали, підпилювали. За декілька годин після встановлення коронок стало краще. Але все одно відчуваю, що заважає. Хоча не хочеться набридати і капризувати.

Несвятково і без подарунків

Несвятково і без подарунків — такого Дня народження ще не було! Якщо 40-річчя не святкував через те, що не прийнято відзначати таку дату, то тепер просто не до святкування. Мама вже тиждень не балакає. Правда не дорікає, тому, мабуть, нехай краще грає в мовчанку, ніж свариться. Тому не дивно, що навіть не привітала. Ну і не треба. Бо, наприклад, батько поздоровив, але потім посварився. Так я йому повернув подарунок(!). По-перше, гроші — банальний подарунок. Могли б подарувати футболки чи щось поїсти, що теж банально, але хоча б матеріальне. По-друге, якось не хочеться брати подарунок від того, хто псує нерви і навмисне роздратовує. По-третє, напевно спеціально подарували гроші від всіх.

А якщо не враховувати відсутність святкового столу (хоча мама щось приготувала), привітання від декого з родини і того, що віддав подаровані гроші від батьків, за атмосферою дуже схоже на попередні Дні народження. Так що все більше переконуюсь, що свято краще влаштовувати самостійно. Хоча у воєнний час не розгуляєшся.

Нажаль, здійснити те, що хотів, поки не наважився. Проте є задумки. Та й відсвяткувати можна пізніше. Ну а поки порадував себе смачненьким — купив торт. Можливо ще випру речі. А так, день, як день. Привітало декілька людей — і добре. Все одно і раніше не було пишних гулянок.

Виграш!

В розіграшах не беру участь, оскільки шансів виграти небагато, чи розігрують те, що нецікаво. Однак цього разу вирішив ризикнути і поєднати корисне з приємним (якщо пощастить) — за донат на дрони для ЗСУ була можливість виграти смачний приз. Ну, думаю, закину побільше (вхідна сума була невелика), а там буде, як буде. Взагалі ні на що не розраховував. Подумав, що здивуюсь, якщо виграю. Але неочікувано дізнався, що переміг.

Чергова апатія і порожнеча

Не знаю, з чим це пов'язано, але з'явилась апатія і відчуття порожнечі. Хоча, в принципі, лютий й так вважаю найдепресивнішим місяцем року, оскільки це перехід від зими до весни, коли і снігу нема, і зелень теж відсутня. Але напевно це через складнощі з перевипуском картки, масштабний ремонт зубів, незрозумілий збій інтернету. Ну і додали нервувань непорозуміння і застій на роботі. А про страх через посилення мобілізації взагалі мовчу. Призначення нового головнокомандуючого ці страхи лише посилило. Плюс — щоденні нальоти безпілотників, які задовбали. Тому нічого не хочеться робити. Взявся за одне завдання, яке ніяк не можу доробити. А порожнеча через те, що лікування зубів і аврал на роботі тримали в тонусі, а скоро нічим буде зайнятись. Та й взагалі, замислювався над дозвіллям — так хочеться дещо (наприклад, відвідування деяких парків і виставки). Є взагалі божевільна ідея, але її буде важко реалізувати самостійно (розповідати не буду, бо захейтите, а допомагати все одно не будете).

Ось такі переживання.
Правда, цієї ночі, за довгий час, снився сон! Хоч щось приємне.

Масштабний ремонт зубів добігає до завершення

Аж не віриться, що добігає до завершення масштабний ремонт зубів, розпочатий ще наприкінці минулої осені. Це дійство настільки знакове, що вирішив написати і на Dreamwidth, хоча там текстові пости не вітаю.

Ремонт виявився цікавим, тому що за один період часу вирішив взятись аж за 6 зубів. Це багато. Причому з одним зубом провозилися довго (через організаційні питання), а інші зробили швидко. Виявилось, що окрім 2-х зубів, треба лікувати ще 4 (2 задавнені + 2 нововиявлені). Думав, що на це знадобиться багато часу, проте, ремонтували швидко: за один, максимум — в два прийоми. Найчастіше — за один раз видаляли нерв і пломбували. А без лікування каналів запломбували аж 2 зуби за один візит! Хоча раніше один прийом витрачався на закладання ліків, а другий — для пломбування каналів, на третій візит — основна  пломба. А тепер так швидко!

Звичайно, не завжди це безболісно і комфортно, але переважно ремонт виконувався без болю. Єдина незручність, те, що треба довго сидіти з відкритим ротом, особливо у важкодоступних місцях (я ціную те, що не примушують, але всидіти так важко). Нажаль, в процесі ремонту з трьох зубів видалили нерви (як дізнався на власному досвіді, депульповані канали ще не означають, що зуб не буде боліти). Але на якийсь час зуби ще поживуть. А найбільше тішить, що зберегли два претенденти на видалення. Найімовірніше, це і посприяло бажанню пролікувати всі зуби.

Зараз залишилось пролікувати (точніше, поремонтувати) ще один зуб — складний і важкодоступний. Якщо ставити міст, можливо, ремонт ще затягнеться на місяць (поки підготують вставку, поки обточать під яснами, поки знімуть зліпок, поки виготовлять коронки). Ймовірно, ще доведеться зробити обстеження декількох зубів, які, на мою думку, претенденти на видалення. Однак найбільшу частину робіт вже зробили.

Замислювався над імплантацією, однак за умов воєнного часу не впевнений, що варто розпочинати. Відсутність декількох зубів підряд планую компенсувати коронковим мостом, а що робити з одиночними відсутніми зубами не знаю. В усякому разі, про необхідність встановлення імплантів на даному етапі лікування не кажуть.

Дивуюсь, що захотів зробити санацію (лікування всіх проблемних зубів), а не лише "аварійний ремонт". Можливо, колись таке і було, але, в основному, займався ліквідацією гострого болю або якщо відвалювалась пломба чи обламувався зуб — а цього разу вирішив пролікувати всі зуби, які цього потребують. Правда, стоматологія — дорога медична послуга. Наприклад, один зуб зі складним і тривалим (не з моєї вини) лікуванням обійшовся майже в 9 тисяч гривень.

Не знаю, що мене змусило поремонтувати всі хворі зуби. Напевно, щоб мати можливість насолоджуватись дегустаціями (причина 1) — єдиним доступним зараз задоволенням; чи тому, що при загрозі війської служби ремонт зубів ввижається проблематичним (судячи за пацієнтами у військовій формі, у них немає часу на зуби, а який ремонт у військових частинах і на полігонах — та мабуть хріновий) (причина 2). Ну а може захотів позбутись додаткового джерела роздратування, щоб хоча б зуби не боліли на фоні постійних ракетно-дронових атак (причина 3). А ще є така гіпотеза, що на підсвідомому рівні захотілось зберегти свої зуби подовше (причина 4). Але це на мене зовсім не схоже, враховуючи схильність до інстинкту самознищення (просто за допомогою зубів нашкодити собі майже неможливо):) Хіба шо максималізм або альтер-его взяли гору.

Сподіваюсь, що після такого масштабного ремонту, зуби хоча б рік не потребуватимуть лікування.

Мережева карта або шнур?

Вчора вдень все було нормально, аж ні з того, ні з сього завис інтернет. Перезавантажив роутер — wi-fi працює, роздає сигнал. Смартфон бачить мережу. А на комп чомусь не йде. Поліз подивитись під блок — а порт мережевої карти знизу горить червоним, а зверху миготить помаранчевий світлодіод.

Погуглив, начебто це може через шнур. Але він новий. Пробував переставити в інші порти на роутері — без змін. Коротше, не знаю, що робити. Добре, що поки немає завдань по роботі... Також радує, що є ноут. Однак комп юзати зручніше.

Не виключаю, що могла гавкнутись мережева карта. Але не хочеться про це думати.
Отже, що робити?

Є варіант купити шнур-патчкорд (хоча малоймовірно, що проблема в ньому).
Другий варіант — одразу замовляти нову мережеву картку. Але перед тим хочу перевірити налаштування карти (диспетчер пристроїв і стан мережі), щоб пересвідчитись, що проблема в ній.

Картинка поцієнта.


"Веселіше" від того, що ця прблема додалась до ремонту зубів.

Мій щоденник

Допис з моєї сторінки у Фейсбуці за 16 листопада 2022 року.
"У кожного з нас є ота сама "чуйка", яку ніхто ніколи не слухається, а після - розуміє, що дарма не прислухалася до тієї "чуйки". До чого я?
Так от... Минулого тижня я якраз і не послухалася своєї "чуйки" і поплатилася за це немаленькою сумою (цифру не казатиму, але вона дійсно не маленька).
ПОРАДА Якщо ваша "чуйка" підказує вам щось, або ви маєте якісь сумніви стосовно своїх дій (особливо, якщо дії і інтернет поєднані) - прислухайтеся до голосу "чуйки" або до своїх сумнівів і не робіть того, що збиралися зробити
P.S. Зате тепер я знаю, де найближчий відділок поліції у районі, в якому наразі я проживаю.
Доречі, приємно знати, що у поліції працює дуже багато молодих людей. Країна розвивається, не стоїть на місці і правозахисні органи не "прикормлюють" старих і корумпованих поліціянтів."


Сьогодні 05.02.2024 рік. Я не у Фейсбуці, а тут, але моя "чуйка" зі мною, де б я не була.smile
До чого це? А до того, що цього разу я свою "чуйку" послухалась і, навчена гірким досвідом, який коштував мені майже 4500 грн, я не втрапила у цю халепу знову. Проте, людей у поліцейській формі таки прийняла у себе вдома. Що правда, вже з Нікопольського відділення.podmig
Тож, моя порада залишається незмінна - слухайтеся своєї "чуйки" (вона ж інтуїція. внутрішній голос, здоровий глузд) і не втрапляйте у такі халепи, як я.podmig smile
P.S. Приємно бачити, що в поліції служать молоді люди.

Мій щоденник

Коли ми щось робимо - голова не залишається порожньою. Ми або думаємо про ті дії і справи, що робимо, або думаємо про щось інше. У будь-якому випадку - голова зайнята думками.
От і я, опускаючи жалюзі, подивилася у небо і подумала про сьогоднішній день. І чомусь... ні не чомусь, а просто пригадалося, що десь читала, наче люди звикли до війни. І одразу сама дала відповідь: "Не звикли, а адаптувалися".
Так, саме адаптувалися. Це слово найбільше підходить до того життя у Нікополі, яке я зараз веду. Та й не тільки я. Так, ми живемо, прокидаємося вранці (якщо пощастить), збираємося на роботу, займаємося своїми справами, ходимо і їздимо у гості, бачимося з друзями, навчаємося, плануємо, народжуємо. Живемо звичайним життям, як і колись. Тільки є одна невеличка... величезна відмінність - обстріли і сирени. Кожне місто України, якщо воно не зруйноване до найменшого камінчика, живе адаптованим життям.
Наше місто розташоване на березі Каховського водосховища (вже колишньогоtears ), а навпроти ЗАЕС, де ховаються російські упирі. І кожного дня, кожної ночі з того берега на наше місто, на наші домівки, голови, на наше життя летять снаряди. Більшість нікопольців виїхало - хтось напочатку березня 2022 року, коли окупанти зайшли на ЗАЕС, хтось залишив місто, коли його почали обстрілювати. Проте ми усі не звикли, а адаптувалися до життя у місті, яке під постійним обстрілом. (А тепер окупанти з того берега ще й дрони зі снарядами запускають на наше місто.)
Неможливо звикнути до того, що не можеш вийти на двір, бо там над головою літають ворожі дрони. Неможливо лягати спати ввечері під звуки ворожої артилерії і не думати, що черговий снаряд може і не оминути твій дім. Неможливо звикнути до цього. До такого життя лише можеш адаптуватися і пристосуватися.

Фізична картка

Декілька днів тому писав про складнощі з перевипуском банківської картки. Так ось, псіханув. Думаю: що буде, те буде. Якщо не знайду способу замовити пластикову картку, чи зроблю щось не так, все одно доведеться йти в банк. Тому трохи погуглив, трохи пошарився по налаштуваннях — і знайшов, як замовити фізичну картку. Тішить, що для цього не треба йти в банк (на щастя, про таку можливість дізнався заздалегідь) і оплачувати доставку. Проте це не все — картку треба було активувати. Однак зручний спосіб виявився не надто очевидним. Тож нервував недаремно.

P.S.: Фото вирішив не публікувати, бо й так занадто відвертий.