хочу сюди!
 

юлия

38 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 30-37 років

Замітки з міткою «щоденник»

Нова комунальна контора

Злості не вистачає не лише на к@ц@пів, а й на вітчизняних конторщиків. У нашому місті давня проблема з комунальними службами, що займаються вивезенням сміття — їх регулярно замінюють. Ось і нещодавно повідомили, що фірму з вивезення сміття розбомбили, тому обслуговування передали іншій компанії. Вагома причина. Але... відходи буде збирати місцева комунальна конторка (мабуть, комерсанти не захотіли ризикувати і працювати під час війни).

Договір публічний, не треба перезаключати. Ну, добре! Вартість послуг залишили без змін. Теж добре! Лише необхідно дізнатись номер особового рахунку. Дали контактні телефони. Я вже підготував урочисту "промову" ("послати на куй" за зручний сервіс). Але куй додзвонишся. Не беруть слухавку по одному номеру. На іншому — скидають. Що робити? Не платити?

Може порадите якийсь дієвий застосунок для автодозвону?

Загострення війни

Сьогодні вночі, після кількох тижнів спокою, знову було чути вибухи. Напевно, плєшивий бункерний дід образився за потоплення крейсера. Тому не виключено, що буде загострення.

Хроніки російської окупації-6

Збирався таки підготувати звіт, однак клятий фотохостинг відмовлявся працювати. Ну, що ж, тоді продовжу щоденникові записи. 

У попередній пост забув написати про перебої з електрикою. Протягом тижня-півтора вона була вісутня двічі. Але якщо першого разу світло було відсутнє півгодини-годину, то другого разу електропостачання не було декілька годин.

В останні вихідні березня відбувся перехід на літній час. Що тут такого незвичного? Лише зайва морока з переведенням годинників, які не підлаштовуються автоматично. Єдиний плюс — за літнім часом вечоріти стало пізніше.

Тиждень тому гатило нещадно. Напевно, щось і до нашого міста прилетіла знову. На міській сторінці в соцмережах нічого не пишуть (звісно, не можна). Але в новинах розповідали про авіанальоти. Потім затишшя. Тільки зібрався прилягти — як бабахне. Одним словом, виспатися не вдалося. З середини тижня по ночам стало спокійніше. Хоча б можна виспатись. Навіть снилися сни! Орків відігнали від столичного передмістя. Втім, під ранок щодня чути гармати.

Через темряву постійно стукаюсь то об двері, то об шафи. Просто не хочеться зайвий раз світити ліхтариком. Чесно кажучи, набридло вмазуватись.

Мама ні в яку не хоче думати про від'їзд. Мовляв, хвора і стара. Довгі переїзди же не для неї. Але чого чекати? Поки буде гаряче? А можливо, старим людям набридає жити? Чи просто фаталізм: що буде, те буде? Хоча з середини тижня стало спокійніше. Так, вибухи чути, однак по ночам можна спати. Місто повертається до життя: відкриваються магазини і підприємства, в супермаркетах порожніх полиць стало набагато менше, повертаються мешканці, запускаються міські та внутрішньорайонні маршрутки, а з наступного тижня ще й приміські маршрути.

Була можливість проїхатись по місту: якщо не враховувати блокпости і непрацюючі світлофори, то все майже так, як було до війни.

Природа теж оживає. Посеред тижня була теплинь до +17. Зараз полоходало і задощило, але зацвітають квіти, зеленіє трава, розпускаються бруньки.

Безпека праці — наше все

"Техніка безпеки — наше все". Здається, пил з тирси потрапив в очі. В усякому разі таке враження, ніби в очах щось є. Хоча нічого підозрілого не помітив, крім демодекозу (ця зараза теж може відчуватись). Можливо, він осів під око? Прокліпав, промив водою. В дитинстві, коли гострив олівець, в око потрапила стружка, а тут просто пил. Тоді, в дитинстві, лікарка призначила якісь краплі. "Тауфон", по-моєму. Нажаль, не пригадаю. Можливо, щось порадите?

Добре, хоч взяв рукавиці, бо ще позаганяв би друзки.

Хроніки російської окупації-5: місяць війни, перші прильоти,

Не хотів сьогодні писати. Планував зробити запис пізніше, однак протягом тижня відбулись знакові події. Як позитивні, так, нажаль, і не дуже. Напишу їх без прив'язки до дат, хоча і у хронологічному порядку.

Отже, тиждень тому було пару походів до магазину: забрати покупки і власне на закупки. Дефіцит товарів зменшився, значить є завози товарів. Звичайно, порожні полиці залишились, але їх менше, ніж в перші тижні війни. З'явились соуси і кетчупи, олія, овочі, хлібобулочні вироби, побутова хімія і гігієнічні засоби. Ще й цінники стали відповідати реальним. Це теж добре.

Ще з попереднього тижня накупив собі улюблених цукерок — міні-Снікерси і сушені дині з арахісом у білому шоколаді. Ці цукерки нагадують про довоєнне життя. Наприклад, міні-Снікерси почав купляти з початку 2018-го року. Пригадую, як пригощав ними подружку під час останньої спільної вилазки у лютому 2020-го, а вона не захотіла. До речі, сьогодні 8 місяців як її не стало.

Солодощі викликали ностальгію. Причому таку, як казала психологиня: спогади будуть викликати приємний сум. І якщо раніше я уникав згадувати попередній життєвий етап (2013-2020/2021), то тепер навіть приємно, що хоч щось пов'язує з минулим. Тим паче, використовував цукерки для заїдання стресу. Так, забагато солодкого шкідливо, але хоч на якийсь час відволікає від оточуючої реальності.

Дізнався як правильно обклеювати вікна скотчем. Наклеїти навхрест недостатньо. А на повне заклеювання не вистачить скотчу. До того ж, в процесі поклейки поламались жалюзі. Це мене вивело. Але добре, що частково вдалося полагодити.

Мамина знайома розповіла мамі, що з Мурзіком все добре. Просто він знайшов кицьку в сусідньому дворі і загуляв з нею. Чи повернеться до нас — невідомо.

На вихідні місто завмирає. Людей на вулицях майже немає. Машин теж набагато менше, ніж в будні. Можливо тому світлофори вимкнені.

По ночах темінь. Хоча іноді вмикають деякі ліхтарі. Та й мешканці не завжди сумлінно виконують настанови. Однак в кімнатах нічого не видно. Декілька разів вже стукався об стіни і двері. Ну і коліно продовжує боліти час від часу.

Російське вторгненння до України триває вже більше місяця. Новини і постійні вибухи виснажують нерви. Бігаєш між своєю новою кімнатою, коридором і ванною. Ще й гасаєш до туалету, бо нерви. А сусіди, здається, не бояться нічого. Батькам теж все одно. А я так не можу. Чим лікувати нерви? Порнушка вже не допомагає. Цукерки доїв.

Останніми днями гармати чутно вранці, вдень, ввечері, вночі — цілодобово. Причому гуркіт був сильний. Виявилось, що вчора відбулись перші прильоти ракет по нашому місту. А вночі вирішив подивитись, що робиться на вулицях... і побачив помаранчеве зарєво від вибуху. Страшно. Дуже страшно. Хоча розумію, що до нас ракетні обстріли прийшли лише через місяць війни, однак від цього все одно не легше, оскільки русня бомбить мирні об'єкти і гатить куди попало.

Погода, а саме сильний вітер, лише додає тривоги. Важко розрізнити, коли щось летить, а коли дує вітер. І неспокійно. Радують, хіба що, сонячні дні, яких стало більше.

Думаю, може кудись чкурнути (от слово, яке ніколи не використовував)? Є один варіант, який не вимагає оренди житла(!), поближче до природи. Правда, батьки нікуди не хочуть їхати. Їм пропозиція не сподобалась. Та й нема деяких засобів для автономного проживання — так би може й поїхав.

Хроніки російської окупації-4

Черговий "литдибр". Як би не хотілось, нині живемо в такий час, що постити фоточки небезпечно. Ну, нічого, потерпимо... Зараз взагалі така тема, що багато українських блогерів (зокрема, відеоблогерів, — бо фотоблогерів фактично не лишилось) стали рідше викладати контент. Частина відеоблогерів зовсім перестала знімати відео. А ті, що лишилися, розповіджають про російську окупацію.

Що цікаво, призупинили публікації і деякі російські ліберальні (проукраїнські) блогери. Надодачу багато аполітичних російських сайтів не відкриваються. Мабуть, заблочили доступ з українських IP. Не знаю, превентивно, чи були преценденти, однак росіянські сайти недоступні. Жаль, Фотобус серед них... Ні VPN, ні проксі не відкриває. Ну, що ж, мені ще до війни набридло знімати автобуси і маршрутки. Інша річ — цікаво, чи продовжить хтось з українців викладати туди знімки? А в цілому, без кацапських сайтів можна обійтися. Хоча хочеться почитати скиглення русні з приводу цін і дефіциту товарів. Як втішення — деякі сайти, які вважав російськими, закрились. Річ у тім, що вони адмініструвались українцями.

Нд - 13.03.2022
Війна триває вже 18-ту добу. Поспав лише пів ночі.

Протягом дня нічого особливого не робив. Відсипався. Добре, що вдень було тихо.

Пн - 14.03.2022
Чомусь архів зі старого компа переписався не повністю. Може тому, що переписував поспіхом. Тому знову переписав. Архів зі старого компа треба ще впорядковувати. Але зараз не до того.

Як тільки вечір — знову чутно артилерію. Всю ніч тривали бої. Ще й на ніч натрапив на погані геополітичні новини. Так що безсоння було гарантоване. Тож, щоб якось заспокоїтись довелося зайнятись веб-серфінгом. Місячного мобільного трафіку знову не вистачило. Та й особливого задоволення серфінг не приніс.

Вт - 15.03.2022
Під ранок теж гуркотіло, тому не зміг виспатись.

Нагуглив прикольний ремікс на патріотичну військову тематику, про Байрактар. Впевнений, що цей період історії теж буде оспіваний.

На ніч дивилися кулінарні рецепти. Пізніше одну справу приготували.

Ср - 16.03.2022
Ніч була відносно тихою. Хоча спав з перервами.

Сьогодні була комендантська доба. Хтось скаржився з цього приводу, але мені вона не заважала — я й так рідко кудись виходжу.

Здійснив купу онлайн-платежів за комунальні послуги. Через це трапилася невеличка сварка — мама сама запропонувала віддати витрачені гроші, але потім передумала. Далі пішли докори, мовляв, у нас спільний бюджет. Потім намагалася всунути гроші. Я ж тихцем поклав гроші назад. Хіба що замінив порвану купюру на цілу.

Болить коліно, яким гепнувся під час великої сварки. Синець ще не зійшов.

Довго вкладався спати, однак не зміг швидко заснути.

Чт - 17.03.2022
Чомусь кровоточать ясна. Є підозра, що це спровокували величезні карамельні цукерки. А може просто занадто ретельно чищу зуби.

Сходив із батьком по магазинам. Купив солодощі (так, вони шкідливі, але підходять для заїдання стресу). В "АТБ" завозять нові товари, що радує. Правда, при цьому є й порожні полиці. А з батарейками менш пощастило: в наявності була необхвідна кількість, але від різних виробників. Що ж, був змушений купити, що є.

Найбільший український інтернет-магазин відновив роботу. Хоча працює з обмеженнями і ціни суттєво зросли. Наприклад, смартфони, у порівннянні з довоєнними цінами, подорожчали на 1000 гривень. З інтернет-магазинами гіпермаркетів справи гірші — ні акцій, ні асортименту.

Пт - 18.03.2022
Вночі було тихо. Проте мучило безсоння.

Кицька спить з мамою, а ось Мурзік більше тижня не приходить.

Прочитав, що ВСУ потрібна фінансова допомога (боєприпаси коштують дорого). Хоч матеріально допоміг, раз не можу допомогти іншим способом.

Триває 23 день російського нападу. Четвертий тиждень війни...

Хроніки російської окупації-3

Вирішив написати, поки є можливість. Бо з кожним днем небезпека посилюється.

Ср - 09.03.2022
Батьки хоч і були на валізах, нікуди не поїхали. Я вже замислювався над плюсами самотності, але, Слава Богу, якось вдалося примиритись. Правда, тепер кожен сам по собі (за виключенням харчування), а мама пів дня взагалі не розмовляла зі мною. Таке вже було — і ось знову. Навіть спимо у різних кімнатах. Причому, що цікаво, розсварився і з братом. Ну а переїзд батьків якщо не скасовується, то хоча б відкладається.

Заради антистресу посерфив порнушку. Без особливого інтересу.

Попри "хитке примирення" батьки продовжують сваритись між собою. Думаю: добре, хоч не зі мною скандалять. Намагаюсь не встрягати у перепалки.

День видався сонячним (до опівдня), що теж порадувало.

Фотохостинг imgBB запрацював. Також через VPN відкриваються знімки на Яндексі.

Звалив з блог-платформи Livejournal, на якій тусувався з 2013 року. Останньою краплею стало "закручування гайок". ЖЖ перетворюється на рашистську помийку. До того ж, там вже давно нема активності.

Чт - 10.03.2022
Ніч пройшла більш-менш спокійно. Хоча було холодно. Як назло, опалювальний котел зламався. Батько не хотів купляти новий, а тепер нічого не зробиш. Тому гріємося обігрівачами. Зрозуміло, це ще один привід для суперечок між батьками.

Оскільки кожен сам по собі, влаштував велике прання, бо з початком війни нічого не прали. Підсушувати довелося на обігрівачі.

Сьогодні також світило сонце, що хоч трохи підняло настрій.

Мама облюбувала мою кімнату, а я оселився у маминій кімнаті, яка до 2015 року була моєю. При цьому щось перебирала і перекладала. Однак я стримувався і не ліз із докорами чи запитаннями. Облаштовується в новій кімнаті.

Пт - 11.03.2022
Вночі гуркотіло, тому зміг заснути лише під ранок.

Вдруге, від початку російського вторгнення, помився. Правда, через мамине прання, митися було незручно. А ще попідмітав. Не знаю звідки, але сміття накопичується швидко — доводиться підмітати ледве не щодня. Я не люблю хатні справи, але підмітання відолікає від думок і дає можливість розім'ятися.

Щоб бути в курсі подій, змушений щодня заряджати смартфон. І це при тому, що вмикаю режим повної економії.

І цей день був сонячним. Та й світла пора доби стала довшою.

На ніч не втримався від прослуховування музики, за якою заскучив. Настрій, звичайно, не дуже підходящий, але невідомо скільки ще триватиме російсько-українська війна. В інтернеті читав, що, як мінімум, бойові дії продовжуватимуться до 20 березня.

Сб - 12.03.2022
Опівночі щось гупнуло. Почув навіть у навушниках. Потім затихло і вдалося поспати.

Тим часом, в Лаптєстані заборонили Фейсбук та Інстаграм. На черзі Ютуб?

Нікуди не вилазили. Навіть батько, який майже щодня ходить по магазинам.

Протягом дня щось гуділо і бабахкало. Випадково дізнався, що це бомблять Білогородку. Звиздець наближається. Хоча в місцевій спільноті в соцмережах нічого не пишуть про небезпеку. Батько так взагалі зберігає спокій.

Ось такі новини станом на 17-й день війни.

Хроніки російської окупації-2: черги і п%здець

Збирався написати пізніше, але події розгортаються таким чином, що є що розповісти.

04.03.2022 - Снився сон. Дивний і тривожний. Якась нова місцевість, подружка. Хованки.

Після тижня біганини між помешканням і підвалом, став виходити на вулицю. Від цього психологічно стає легше, хоча під час вибухів страшніше, ніж вдома. Однак люди не звертають уваги, стоять собі в чергах, або йдуть кудись.

До речі, про черги. Роздають безкоштовно молоко. Так там у черзі ледве не до бійки доходить. На 9 день війни сходив купити яйця. Ось тільки на звичному місці другий день автолавка так і не з'явилась. Почули, що їх можна купити в іншому місці, відносно неподалік. Вирішили з батьком і сусідкою піти туди. Для цього довелося пройтися по неходженим місцям. В тій точці (магазині) теж черга. Причому яйця скінчились. Так що були змушені почекати, поки привезуть. Трохи пофоткав, поки стояв у черзі. Під час очікування бабахкало. Не знаю де, але гучно. Але вистояли і купили яйця. По 37 гривень. Зараз ціни підкочили до 45 грн. Нести було незручно, оскільки продавали в лотках, та батько додумався перекласти в пакети.

Після закупок вдома чекали смачні салати і цукерки.

Ввечері помився. Правда, підганяли.

05.03.2022 - Виспався. Хоча спав з перервами. Вночі було відносно тихо.

Підключив комп і заплатив за комунальні платежі онлайн (чого раніше не робив). Після того знову все від'єднав.

В цілому день пройшов спокійно, якщо не враховувати суєту з компом.

На 10-й день війни відчувається емоційне виснаження.

06.03.2021 - Виспався, бо поспав довше, ніж попередньої ночі. Але зранку від гуркоту здригались вікна.

Попідмітав у кімнатах (зазвичай, роблю це через день). Це хоч якось відволікає від думок.

Мама взялася накладати продукти у сумки з документами. Якого?!

Доїв лаваші. Вони совались більше тижня (при тому, що собі залишили лише дві пачки).

Пн - 07.03.2022 - Спалося добре, однак було дуже холодно.
Батько кудись потопав, посварившись зі мною і мамою, але через годину-другу прийшов. Виявляється, ходив по магазинам.

Мама теж відзначилася: у ліхтарику сіли батарейки — так вона не вигадала нічого кращого, ніж поставити до старих батарейок одну нову. А я попереджав, що це дурна ідея.  А їй легше перевести, викинувши й нову батарейку (бо як відрізниш від старої), ніж поставити повний комплект.

Сьогодні був вже 5-й евакуаційний потяг (електричка). Хотів подивитись, але передумав: весб день бабахкало. Народу, як завжди, купа. Не знаю, чи можна виїжджати чоловікам — в анонсах писали, що евакуація тільки для жінок і дітей.

Рубль пробив чергове дно — 150 рублів за долар.

Вт - 08.03.2022 - До опівночі не можна було заснути. Бої велися в сусідньому населеному пункті. Так що стає гарячіше. Добре, що післ опівночі влігся. Причому було дивне відчуття, наче спиш у іншому місці. А коли пробував спати у іншому місці, здавалось, що сплю в кімнаті. Мама розповідала, що зпросоння теж не могла визначити, де спала.

Без сварок не можемо. Мамі не сподобалось, де поставив системний блок. Слова за слово — дійшло до махачу. У нас родина така, що у суперечках може дійти до бійки. Особливо, батько лізе з кулаками. Довелося дати відпір. Ну а шо? Правда, розсварилися серйозно — поки ходив до магазину, батьки віришили виїхати до знайомої аж у іншу область. Звичайно, хочуть все позабирати, навіть кішку. Також розсварилися з братом. А от як мама буде ладнати із батьком — не знаю.

На момент публікації цього допису батьки лишаються вдома. Не знаю, що буде. Не знаю, як буду сам. Як назло, була цікава пропозиція знайомства за декілька днів до війни, але я профукав шанс.

Надодачу, щоб підсилити п%здець, заглючив фотохостинг. Причому обидва фотохостинги. Знімки з Яндекса через проксі та VPN не видно взагалі, а imgBB замість фоток і прев'ю показує назви файлів (хоча пару знімків все ж показав). Хіба що в блогах нові фотки на imgBB видно. Але, схоже, що акаунт або знімки на Яндексі накрилися п%здою. І новий хостинг теж невідомо, запрацює чи ні. Але фотки у мене є на компі та в архіві. В умовах війни все одно не до блогу. Хоча сумно. Зараз більше турбує можлива самотність.

Хроніки російської окупації-1

Ніколи б не подумав, що доведеться жити під час справжньої повномасштабної війни, але "братушки" з Ресурсної псевдофедерації 24 лютого вторглися до України. В принципі, цього можна було очікувати, адже з давніх часів русня намагалася підім'яти під себе нашу країну. Будь-яка імперія існує доти, доки збільшує свою територію і кількість підданих. Рашка – не виключення.

Про напад Росії на Україну писали і розповідали багато блогерів, тож і я вирішив про це написати. Нажаль, фотозвіту поки що не буде – по-перше, у воєнний час фоткати ризиковано; а по-друге, від'єднав комп (цей допис пишу зі смартфону). Так що повертаюсь до формату онлайн-щоденника.

Тривожні валізи були зібрані ще до початку вторгнення, тому лише докладали деякі речі. Я підключив вінчестер зі старого компа і переписав найважливіші частини архіву. Зробив це без інструкцій.

Потім пів дня облаштовували сховище. Виявилось, що батько назбирав цілий підвал мотлоху. Правда, дещо я сам не захотів викидати при попередніх прибираннях – наприклад, старий дитячий вєлік і дитячі телефони. Тепер же ці раритети довелося викинути на смітник. Шкода, але у даний момент найголовніше – виживання.

В сховищі спати неможливо. Хоча тихіше, ніж в квартирі. Перші декілька днів бігали між помешканням і сховищем, але ні те, ні інше не можна вважати безпечним місцем.

Була можливість евакуюватись до родичів у тиху місцину, однак батьки не захотіли. А з початком російського вторгнення тікати пізно.

Добрі люди подарували коробку лавашу. Після вмовлянь батько розніс частину лавашів сусідам.

Не обійшлося без сварок. То суперечки через вибір місця для укриття. То через те, що відкрив нову пачку лавашу, не помітивши вже відкриту. То щось заховають і фіг знайдеш. Коли закінчиться війна, мабуть, треба думати про роз'їзд.

В перші дні вторгнення лапотників ночами не спав. Від безсоння були дивні відчуття: наче йдеш по металевому містку, який вібрує від кроків; сни 2D, як заставки до телепрограм. Зараз більш-менш вдається поспати.

Відписався від російських відеоблогерів і понаставляв їм дізи. Деякі русняві сайти чомусь не відкриваються. Напевно, заблокували доступ з українських IP. А ще чув, що ЖЖ можуть заборонити у нас.

Лаптєстан викинули зі світового спорту, скасувавши фінал Ліги чемпіонів, етап Формули-1 в Сочі. Русню дискваліфікували на "Євробаченні". Автомобільні корпорації вийшли з російського ринку. А скрєпоносцям байдуже. Правда, деякі вже почали скиглити через підвищення цін. Може хоч через холодильник дійде, що рашисти будуть в світовій ізоляції.

А ще це один з найгірших Днів народження. Святкувати за нинішніх умов неможливо і не хочеться. Про подарунки взагалі не йшла мова. Тут хоч би вижити.

Роботу довелося відкласти.

Може і добре, що Мері не дожила до таких часів.

Тривожна валіза

Склали тривожну валізу. В процесі збирання десь загубилась колекція вітчизняних монет (чи мають вони кусь цінність для нумізматів, але все одно, шкода. Нафіга їх збирали???). Вдома, наче обшуки. Все перерили, капєц. Метушня така, що не можна працювати, адже смикають. Та й сам теж шукаю. А найцікавіше, що деякі документи не вдалося знайти.