[Приєднана картинка] Це фото із книги за редакцією М.М.Сови "Місто над Сулою", мабуть чи не останнє у житті Ігоря. Він був ЛЮДИНОЮ! І це багато значить! Скупі слова, із тої ж таки книги - не відтворять того багатогранного життя нашого сучасника, ту повноту думки і грані творчості - Ігор Олександрович Кривчун народився в 1961 році в Червонозаводському. Музикою займається з 1972 року. Працював у кількох філармоніях Російської Федерації, в...

Читати далі...

Коли ніч синім обрусом стіл твій застелить стиха, І нікого не буде поруч і взагалі, Не кричи, не зови, не шепчи, і, мабуть, не дихай, І ногами двома водночас не торкай землі. То є знак – синій обрус на темне посохле древо. Захитаються тіні на мертво-блідій стіні. В спорожнілому місті ожиють камінні леви, Щоб побачити бога в прочиненому вікні.

Завжди прагнув опанувати велику кількість форм поетичної архітектури. І це не самоціль. Чим більше прагнув пізнати форми, тим дужче відчував, що мою душу неможливо загнати в які б то там не було рамки чи то життєві, чи політичні, чи поетичні. Сонети для мене - це стан душі, коли її торкають руки мого творця в різних життєвих ситуаціях, байдуже, чи в горі, чи в радощах. Коли вона (душа) зневірена або заласкана, стікає росами сльози, - тоді і з’являються сонети. Вони, як бажання душі...

Читати далі...

Ті розхристані вікна, що втретє мене не впізнали, Прокричали протяжно надтріснутим голосом шибок – Ви мене не чекали... мене не чекали... чекали... І розкраяний місяць вже втратив три четверті скибок. І в очах ваших подив, розбавлений місячним світлом. Три четверті шляхів, так і бути, приводять до Риму. І застуджені ночі сміялись і мчали на мітлах, І розкаяні вікна стрічали своїх пілігримів...

[Приєднана картинка] Запрошую весь прекрасний Народ I.UA, який я дуже шаную (інакше мене тут не було б!), на Сайти-Близнюки українського і російського поета-сатирика Олександра Некрота: http://uaps.nekrot.net - Сайт злого Некрота українською мовою; http://rups.nekrot.net - Сайт злого Некрота на русском языке. Ласкаво просимо! Добро пожаловать!

Я сяду під зірку сусідню – аби недалечко, Дивитимусь нишком як ти наливаєш у чашку Холодне і біле, мов сніг, молоко із глечика, А потім відкинеш на лавку сорочку клітчасту. І я простягну тобі вечір із флоксами, наче Для потиску руку. А ти засмієшся в жменю. Розтулиш долоню – а сміх утече й заплаче Густим зорепадом і згубиться між ячменю…

Дощ. Немов сльози. Покриває обличчя землі. ...

Читати далі...

Понад дорогою хрести, І ген мости, немов коти, Повигинали чорні спини над водою. А я іду хто зна куди, Ковтаю цигарковий дим, І вірна подруга гітара за спиною. Гуляє вітер в голові, Мої думки ледь-ледь живі Лягають римами на дно мутної склянки. Акорд зривається зі струн, В легенях вечір і тютюн, І не відомо, чи дотягнемо до ранку. Понад дорогами хрести, І більше нікуди іти, А за душею тільки осінь і мінори. І лиш мости, немов коти, Блищать очима з темноти, І облітаючі листки...

Читати далі...

Вечір, темніє на дворі. Осінь листям стукає в двері. У кімнаті нас лише двоє, Я і новий вірш на папері. А на дворі осінь гуляє, У саду цвітуть хризантеми. Сліпий старець у хлопця питає: - Іванку, де ми? Із дерев листя спадає, Вітер віє не знає втоми. Хлопець в старця старого питає: - Діду, хто ми. - Українці ми сину, Ми українці. Ми мов ті хризантеми осінні, Дуже довго за волю боролись, Та навіки ми стали вільні. Ранок, на дворі світає, Вірш читаю, зміст не можу збагнути...

Читати далі...

Краще вітер в обличчя, Чим постріл в спину. Краще гірка правда, Чим зла брехня. Хай троянди колють руки, Чим злі погляди колють серця. Краще з другом ділити останнє. Гірше коли друзів нема. Краще бути самим собою, Чи то літо, осінь, зима. Всі пори року хороші, Але краще хай буде весна. Дмитро Дідківський. 03.02.1999 рік.