Любові хочеш? Зрозумій урок,

Накреслений віками на скрижалі:

Якщо хтось є, світліше всіх зірок,

То він повинен бути якнайдалі.

Чи хочеш потонути в сліпоті?

12.11.2015

Вкладає ногу день у стремено,

Забувши про вчорашній тьмяний смуток,

І тчуть дороги сіре полотно

Непосидючі човники маршруток.

Підставити б прийдешньому лице

І сяяти невпинно, але хто зна,

Відреагує як? Чи сприйме це

Юрба людей, що надто вже серйозна?

Все як завжди, і хочеться мені

Повторення спалити павутиння,

Роздати людям посмішки ясні

Й додати трохи райдуги цвітіння.

09.11.2015

Мы темнотою ровно дышим,

Когда вокруг горит пожар,

Друг друга мы в тиши не слышим,

Испепеляя жизни дар.

Души покой сжигает пламя,

А через миг - тревог река.

Ну почему же те, кто с нами

Не слышат, как болят сердца.

Вновь темноту рассвет рассеял,

Но тень оставил у окна,

Где звук неясный грустью веет,

А по щеке скользит слеза.

т.е.с. 07,06,13

Я буду облачком вдали,

И тихим ветром в чистом поле,

Я буду лучиком любви,

Незримым сном в пустынном доме.

Не беспокойся, мой родной,

Я твой покой не потревожу,

И отдаленною тропой

Пройду с тобой сквозь зной и стужу.

И в омуте бездонных дней

Среди огней калейдоскопа,

И в пустоте чужих идей

Тебе не будет одиноко.

Быть может не смогу сокрыть

Все боли, горести, тревоги,-

Лишь рядом быть, помочь прожить

Все бездорожья и дороги.

И пусть я облачком вдали

Растаю – даже не заметишь,

Я буду лучиком любви

В тех небесах, где гордо светишь.  

16,06,09 т.е.с.

Душі лунка провінція...
Наповнилась по вінця я
Печаллю знов. І холодом
Я обплела слова...
Весна по світу ходить -
І зроджує дива!
Навколо - світло й кольорно!
А в закутках душі -
Все холодно... і холодно...
На луках - спориші
Плетуть свою небаченість,
Кульбаби ген жовтять,
І перші сни обачно так
В повіках мерехтять.
Скрізь - сонцесяйно й зелено!
У радість увійти б!
Набрати сміху в пелену,
Жука в траві знайти,
Тополевому пухові
Розхристать світ тісний...
Побачити б, послухати
Симфонію весни...

..........1 ..................................................................

Я мріяв про далекий листопад,

моря глибокі і ліси безмежні.

Лунали урочисті словеса...

Я не збагнув зпросоння ,в чом був сенс їх.

.

Я мріяв про високий зорепад,

неясних хихотань блакитне ехо,

німих очей безсилий напввзгляд...

Я не збагнув зпросоння, в чом був сенс їх.

.

То листопад, то зорепад

надходили, тривали, нескінчені.

Відлуння слів, душі таємний знак....

Я не збагнув зпросоння, в чом був сенс їх.

.

............2 ....................................................

У дзеркали душі моєй таємной

пливуть моря ,небачені, туманні,

контрасти фарб наз занавіссю темной,

краї ґотичні , кинуті, незнані.

.

В душі моєй тремтить пурпурне небо

напоєне шаленими сонцями,

сади незбирані, сп`янілі, терплять

засуху самогубчих ароматів.

.

Душі моєї темні ґрані,

фраґменти небезпечной ночІ

пробуджені незнаними пісням,

що силу стало точать.

.

Душа моя у спогадах зникає;

в усьом і вся нанОво ся знаходить;

уходить в ніч, із моря виринає;

пісні глибокі, нескінчені повнить.

...........3 ..........................................................

Я бачив фортеці вогнями пожерті,

і стоси мерзотні укладені часом,

народи на порох і ґравій розтерті,

і все, що існує, щоб скоро зникати.

.

Я бачив богів занурених в ніч,

тендітнії арфи побитиі ґвалтовно-

и новотвори рвались через гній,

нове життя тянулось до сонця.

.

Удень ропухнуть- згинуть в ночі-

траґедия як мир стара...

Відтак заграймо, не змовчим!

.

Життя, несамовитий обіг,

красу і славу укрива

вінком іронії терновой.

 

(переклад з німецької-------------------------------------------------------------------------Терждиман)

Ты сохрани меня Господь,

Своею лаской сберегая

Когда беда стучится вновь,

Когда душа в огне пылает.

            Когда в ночи бредут сквозь мрак

Тревоги, горести, сомненья,

Когда не мил грядущий шаг,

Когда гроза среди веселья.

                        Среди забав и праздных дней

Храни мой дом, мой дар и силу,

Ты засуху дождем полей

В полях, в сердцах, где жизнь застыла.

                                   Когда закат в окне пылает,

Или заря стучится вновь,

Когда души жар замерзает

Ты сохрани меня Господь.

т.е.с. 24.05.08

Сонечко скік та скік,

День потихеньку в’яне,

Спить у березах сік,

Соку іти ще рано.

Котиться час униз,

Сивий крадеться грудень,

Тільки весна колись

Ще неодмінно буде.

Буде інакший рік,

Будуть думки бездонні,

Буде з берези сік

Капати у долоню.

Стовпчики сподівань,
сходи твоїх надій.
Знизу на гору глянь.
Бачиш країну мрій?

Треба туди піти
буде складним цей шлях.
Все подолаєш ти.
Вірю. Тримай в руках

силу своїх бажань,
радість чарівних днів,
впевненість. Сильним стань.
Дій! Це міцніше слів.

Холодне безлюдне поле.

Небес збайдужіле дно.

Застигли камінням тролі

З казок, що пішли давно.

Калюжі схопила крига.

Наливсь виднокіл свинцем.

І бавиться вітер снігом,

Що хмари трясуть тихцем.

За спомини сон тримає

(даремний, насправді, труд),

І часу давно немає.

Що треба йому отут?