Клеймом палає внутрішня тривога. Пече нестерпно, аж забракло слів. Дівчисько-муза - чи існує змога приборкати дракона почуттів? А може навпаки цього не треба і краще його випустити в світ? Нехай розважить натовп просто неба і воля осяває цей політ.

Магія ніжних слів - казка чарівника. Мова неначе спів довго її шукав. Внутрішній мій герою, лагідний самураю! Дяка що робиш грою світ, де я знов літаю.

Зачароване поле. До погибелі – крок. Пропливають гондоли Почорнілих думок. І божественне тріо Потомилось і спить. Чом його, sole mio, Ти не хочеш будить? По бажаннях і хибах Зло полізло на трон. Шурхотіння і вибух. І сміється Харон.[Приєднана картинка]

Покинь шукати шану у відзнаках, У оплесках, у сказаних словах, Найгірші людожери – то у фраках, А не оті, що десь на островах. Похвалять, але потім за монету І продадуть, нащадки плазунів, Бо в людожерів шику та паркетуЧеснот ще менше, ніж у дикунів.[Приєднана картинка]

Дні як ночі – невпинні, Порожні та кволі, Репетиція ніби Невблаганного страшного суду, І вагається мить Й запитання горить: Як побачити сни, Що не снились ніколи-ніколи, Як побачити те, Ким та з ким Я ніколи не буду? Як побачити те, що панує роками? Як побачити те, Що існує в моїй голові І на волю лише Виповзає рядками? 30.03.2016

Місто – хижак. Я бачу у його жовтих очах голод, Хоча шукав емоції На сірому обличчі. Місто ковтає людей Та випльовує лише Ходячі оболонки. І я з жахом чекаю Тієї миті, Коли воно зверне свою увагу На мене.09.02.2016

Чарівно - дзвіночки конвалій почую в мелодії ночі, «Подалі від сірих реалій!», - дівчинка-мрія шепоче. Доводячи розум до сказу, сміливо іде за лаштунки - страхи поховались відразу від сміху малятки пустунки. Свій танець довершує співом - їй сум програє без баталій. Моє несподіване диво - дівча з дзвіночків конвалій.

Не залишай мене, коханий...Душа здригається від болюНадія плаче, стогне, тане«Надай їм шанс!» благає долю.На жаль цей вирок остаточнийНе буде більше щастя житиНе повернеться, знаю точноАле не можу розлюбити.

Як добре вниз пролитися, із неба, Пройтись по душах, Навшпиньки, Аби не забруднити їх, Або не вляпатись самому, Та залишити слід, Добрий, майже невагомий. У спогадах. А якщо не лишати, То нащо тоді спускатись?28.12.2015

Вечірній чай - рецепт від давніх ран,Не вб'є, та хоч вгамує на хвилину,Над чашкою сплітається туман,Малюючи небачену картину.Пахучий, чорний, обпіка язик,Один ковток - і замовкають втрати.Він не солодкий, я до того звик - Солодкого в житті не відчувати.І добре так стає, як не булоЗа цілий день, з початку і до краю.Вечірній чай - єдине джерелоТепла, яке мене не оминає.24.12.2015