*
Карими очима
Дивишся стрОжко.
Чи не поворожиш
Ти мені ворОжко?
Розкажи про долю,
Що мене спіткає,
Про мою кохану,
Що мене чекає.
Може не чекає,
Може не нудьгує.
У чужих обіймах.
Іншого цілує.
Тільки серце каже
Ліпшої не мати.
І тому про зраду
Краще вже не знати.
Про таке дізнатись
Мабуть ні до чого.
І тому ворожка
Не кажи нічого.
8 травня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.
*
Розпахали, сплюндрували
Вже давно степів немає.
Нищить sapiens природу
Зовсім жалості не має.
Замість степу террикони,
З труб заводу сірий дим
Найбруднішим в світі місцем
Став давно наш рідний дім.
У ранковому повітрі
Тільки сірки запах чую.
Степовий вінок чудесний
Вже ніколи не відчую.
І немає вже надії
В те, що люди схаменуться
Й чари тих степів Донецьких
Знов назад до нас вернуться.
Тільки в небі серед диму
Тепле сонечко зосталось.
Те, що sapiens зоветься,
Ще до нього не добралось.
6 червня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.
*
Літо наступило.
Сонечко пече,
Аж в очах тьмяніє
Й по спині тече.
Чом ти,моє сонечко,
Так жорстоко грієш.
Та чому сердешних нас
Зовсім не жалієш?
Ми тебе чекали
У зимовий холод
Чом своїм теплом ти б’єш
Як ковальський молот.
Де ж ти, моє сонечко,
Зиму зимувало.
Чом своє жорстке тепло
Там не вгамувало.
2 Червня 2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.
*
І знову у безмежному відчАї
Впаду з благанням перед богом ниць:
-За що жорстоко так мене караєш?
Живу порядно я, а тягне до блудниць.
Навіщо, боже ,з мене ти смієшся?
Ти сам до них мої думки звертаєш.
Слухняно підкоряюсь твоїй волі,
А ти мене за це іще й караєш.
Не можу зав’язати плоть на вузол,
Завжди ходити, опустивши очі,
Коли навколо так яскраво сяють
Принади і опуклості жіночі.
То що ж мені з бідой такой робити?
До тебе із питанням я звертаюсь.
Після гріхів тяжкИх, але солодких,
Весь час тобі молюсь але не каюсь.
5 січня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.
*
Чарує й лякає жіноча природа
Могутня та сила Жіночая врода.
Вона надихає, вона окриляє,
А також безжалісно й легко вбиває.
Поети жіночу красу оспівали.
Вродливих жінок за красу повбивали.
Але і жінки у боргу не зостались,
З за них скільки люду з життям вже розстались.
З дворянами тілом своїм торгувала,
З за влади Павла-чоловіка вбивала.
Німкеня-блудниця царицею стала,
Розгульна пора у палацах настала.
Невільниця Настя в гаремі султана
Для нього дружиною кращою стала.
Любов’ю своє його підкорила,
Османській імперії долю творила.
На світі нема ще огиднишой тварі
Такой,як шпигунка була Мата Харі.
Порядних і мужніх людей погубила,
Вона їх своєю природою вбила.
Романи писав і славетний Дюма
Про те,як кохання всіх зводить з ума.
Про подвиги ратні, про війни й страждання.
За цим всим стояло жіноче кохання.
І де б не з’явились великії чвари,
Усюди присутні жіночії чари.
З жіночої плоті життя виринає.
Та всіх жінка губить...
Чому?
Я не знаю.
25 травня 2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.
*
Вогонь каміна відблиском своїм
Малює кришталеві визерунки.
У келихах, наповнених вином,
Неначе залиша свої чарунки.
Твої напіврозтулені вуста.
Що на палкі чекають поцілунки,
Немов благають знов відчути смак
Мого кохання випитої трунки.
Жагуча пристрасть хвилею м'якой
В туманний вир кохання піднімає.
На всьому світі лИше ти і я...
Все інше більше значення не має.
Гойдає хвилей і п'янить любов
З свого полону нас не відпускає.
Та цей полон жаданніший за всі.
Ніхто у світі кращого не знає.
28-29 жовтня 2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.
