хочу сюда!
 

Юля

35 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 37-50 лет

Заметки с меткой «вірші»

сама...

Сама постелила.
Лягла - сама.
Навіть думати -
заборонила.
Його - нема.
Підходить зима
до свого останку...
А завтра ізранку
дивитимусь
сумно в вікно.
Давитимусь
кавою. А вино -
Залишу
На свій вихідний.
Й сумлінно
запишу
У пам'ять-сувій,
Що - знову - не мій...
Давно, як давно
Ти щез, ти розтанув,
У згадку лиш канув,
У дні, що минули.
І я не почула,
Як тихо пішов...
І смуток зійшов
Великим, величним,
Пробудженням вічним
від спраглого сну.
Я ляжу -
Та знов не засну.
Чекатиму.
Тихо страждатиму,
І непомітно,
Із шелестом вітру
Полину
в примарну весну...

моє найперше...

Довкола гамір, шум... і натовп у екстазі,
Немов молитву, ловить тихі фрази...
Скипає, шаленіє у жалю
Від слів простих "тебе люблю..."
...А я - усе продовжую любити!
У світлі, в темряві, у пустоті, у квітах,
Продовжую картатись і кричати -
Нечутно, німо! Для усіх - мовчати.
Й хапати твої очі у мигтінні
Вогнів, шумів, і мови жеботінні,
І животіти настроєм, і пити
Палке очікування сплющеної миті.
Й судома сполохом майне у скронях,
І задрижить бажання у долонях,
В словах - молитвах, у словах - прокльонах!
Й чекаю - незворотньо й неминуче -
На доторки, на погляди пекучі,
На схвалення моїх найперших звуків -
Й на теплі, спраглі, рідні твої руки,
І на невміле ще твоє вітання.
На сон - у сні... на втрачене кохання.

Найкращі квіти - невидимі для очей...

                                                                                                                      

Слів на описи не трачу, словом не передаси

Їх земної, безсловесної, дивовижної краси.

Люди дивляться, п’яніють, в них кохаються віки, Нареченим їх дарують, заплітають у вінки.
                        Ними кожен свою радість, власне щастя назива, Квіти часто нам говорять втричі більше, ніж слова. Скільки ми їм довіряли мрій, недоспаних ночей! Але є ще кращі квіти, невидимі для очей. 
                                         Не цвітуть вони на клумбах і на тихих озерцях, А цвітуть вони у грудях, у людських цвітуть серцях. В щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю! — квіти є! Щастя їх коріння поїть, радість барв їм додає. В них красується, ясніє мрій дитинна чистота, Золотими пелюстками в них кохання розцвіта. Щоб вони не помарніли в душах чистих і ясних,

Завжди ніжністю й любов’ю поливайте, люди, їх.

                                         (ВасильСимоненко)

                                                     

Жозе-Марія де Ередіа "Забуття"

Над морем височить важка руїна храма.
А Смерть задобрила сей дикий горб
героїв бронзою та мармуром богов
де трави степові насам вечері правлять.

Бува, чабан, прогнавши череду`,
на дудці заграва стари`й наспі`в-
і Небо аж до обрію приспить,
у чорне вдягне хмароньку руду.

Земля плющем аканти повива,
по-материнськи пестить щовесни`
колони підупалі, ще рясні.

...Але людина гімни забува,
уно`чі не тремтить, небога, ревно
ґди Море ляментує по сиренах.

переклад з французької Терджимана Киримли

heart rose

Ти - не знаєш

Ти - не знаєш.
Я - не знаю.
Загубились
У собі.
Не чекаєш.
Не чекаю...
Ні мені,
А ні тобі -
Не пізнати,
Не відчути
Біль утрати,
Біль спокути.
Бо - не мали.
Бо - не вміли...
Було мало,
Було біло,
Чисто так
І так разюче!
Дивний смак
І смак пекучий -
Не пізнаний,
Не жаданий...
Лише - рани,
Стерті рани
Залишили
У минулім.
Відболіли.
Відстаждали.
І назавтра -
Все забули...

Промінчик

Промчав по обрію очей
Промінчик босий...
Із серця спрагло потече -
мов спів срібноголосий -
Тоненька нитка болю.
Сумую за тобою...
За порухом твоїм...
Щодень я плачу.
Вустам шепчу чужим -
"Карай, палаче..."
Просипався зерном у сміх
Сліпий окраєць...
Й, впустивши шанс на гріх,
Постукаю до раю.

Ти - пристрасть...

Ти - пристрасть, ти - ясний вогонь.
Кохай, палай, не охолонь!
Вулкан, безодня, вир - то я.
Тепер,  навік - лише твоя.
      Злітаймо вдвох! Щасливими будь -
      Так хочу я. Про сум забудь!
      Палай, радій, не охолонь -
      Кохання пий з моїх долонь!

три мечі...

Сонце світить - та не гріє...
Я сказати не посмію,
Як мені потрібен ти.
Як лякаюсь самоти...
Як я плачу уночі!
Як сьогодні - три мечі,
Три золочених мечі
Болем в серце увійшли -
Слова три в мені зійшли,
Без останку, без жалю
Схлипом: "я тебе люблю..."

Вибране і улюблене. Омар Хаям. Рубаї

155
В тісному колі, де ввесь вік блукаєм,
Ми входу й виходу дарма шукаєм.
Ніхто ще правди не сказав, звідкіль ми
У нього входимо й куди зникаєм.

157

Безглуздо мучити себе самого - хай
Малий достаток твій, ти лишку не шукай:
Тим, що од вічності записане тобі,
Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!

158
Коли в заховане ти мислю прозираєш,
Чому дарма собі журбою серце краєш?
Адже по-твоєму не зробиться, ти знаєш!
Живи хвилиною - добром, що зараз маєш!

Я вранці голос горлиці люблю....

     

Я вранці голос горлиці люблю. Скрипучі гальма першого трамваю я забуваю, зовсім забуваю. Я вранці голос горлиці люблю. Чи, може, це ввижається мені той несказанний камертон природи, де зорі ясні і де тихі води? — Я вранці голос горлиці люблю! Я скучила за дивним зойком слова. Мого народу гілочка тернова. Гарячий лоб до шибки притулю. Я вранці голос горлиці люблю...                       (Л.Костенко)