"в чоловіків завжди щось невчасно закінчується.." Angel W Нестримні почуття... у мене запалали... Коли зізналася мені...ти у своїм ...коханні. У пам'яті... навіки очі, мовби, із смарагду... У серці... губи -кольору коралу. І голос, мов... журлива пісня... хвилі. "На що ти милий... та й мене ..покинув?! На що ти Щастя та й зі мною не діждався?! А десь, як Вітер той ...не...

Читати далі...

Я боюсь тебе, немов вогню. Я боюсь - себе, себе - виню. Нащо я пустила в серце гріх? Вже несила... Людям - сміх. Буде - що? Що буде? Розкажи... По вустах моїх Поворожи. Розчаклуй це серце, Розчаклуй... Подивися, доторкнись, почуй... Що тобі мої заморені вуста? Я - вже не ядриця, Я - пуста... Я зносилася у болю іменах, Я зморилася у втрачених словах... Я - скалічена, побита на стерні, Вже - не плакать, й не співать мені. Йду порожнім шляхом - навманя...

Читати далі...

- Ти ніколи не дізнаєшся усієї правди. Бо це занадто круто навіть для мене, - людини, що мала честь пережити усі ці події. Ти ж - просто випадкова зустріч на тлі шаленої, лютої, страшної боротьби за міфи та легенди, - як з'ясується пізніше... - Ні, мала, я не про що не шкодую, просто дивно дивитися на тебе зараз, коли минув майже рік, коли ми обидва змінилися до рівня невпізнання. - Навіть Дзержинськ - наш початковий пункт, вже не той, та й ми вже не причетні до нього. Рік тому я відчував...

Читати далі...

Задощило, закалюжило, Вмило місто запилюжене. Захмарило, завітріло, Напнулися враз вітрила – Залюблені в небо бані. Пливи, Києве! В чеканні… 09.04.2012 © Copyright: Марина Степанська Раздел: лирика пейзажная Свидетельство о публикации № 10533

Ми знову граємось В мовчанку... Ти - звечора, А я - ізранку. Лиш - очі в очі. Дивна гра ця - І плакать мовчки, І сміятись. Й шукати знов На глибині Очей замерзлих Стерті дні. Й завмерлі фрази На вустах, І доторки В забутих снах, І дивний сміх, І поцілунки. І шалу гріх, І візерунки Волосся на щоці... Шукати знов... І лиш вночі, Зібгавши всі Свої образи, Наважитись... Та знову фрази Затерпнуть Подихом осіннім. І поглядом Безмежно-синім В безглуздості Пустих розмов....

Читати далі...

Заскиглить небо: "...пропустіть невдаху!" Розкрилю руки - І осіннім птахом Заб'юся у твоє вікно. Я вже не чула так давно Ні слів твоїх, ні сміху... І невелику втіху Приносить відчуття, Що цю безглузду, здиблену Любов мого життя Присипле першим снігом...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]

Переді мною людське море. Йде дощ. Калюжі. Все сіре і синє. Мороком стоптане місто осіннє. Хмарами чорними небо пооране. Ховаючи шарфа у вигинах коміру, Йде хтось. Самотній. Пліч-о-пліч із тінню. Клонований, майже затоплений повінню, Одну парасольку на двох ділить порівну.

Зустрічаю сердцем день з тобою Я у мріях своїх снах. Відчуваю сердцем і душою. Я твій подих і вуста. Аааа Погляд ясний, рідний і знайомить сонячний, як в небесах Йду до тебе я шляхом надії, лиш теплом в твоих очах. Я відчую тебе твій подих і твої вуста, твої руки. Вітер нас донесе за сто морів, сто світів без разлуки назавжди. І ти відкриваеш світ моїх мрій, твоїх надій І я памятаю поклик вогню в душі твоій. Я відчую тебе твій подих і твої вуста, твої руки...

Читати далі...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]