хочу сюди!
 

Оксана

43 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 42-48 років

Замітки з міткою «церква»

Заповіт

Дякую одному чудовому айюашнику, 
землякові, патріотові та просто хорошому дядькові 
за те, що надихнув на цю замітку. 


«Як будете в церкві на 12 євангеліях, слухатимите Слово Боже про Страсті Христові, - як будуть носити святу Плащаницю біля церкви, - як співатимуть радісне «Христос Воскрес», - згадайтє про мучеників України. Згадайтє про всіх, кого розстріляли большевики; згадайте й про тих, хто з зброєю в руках боронив нашу рідну Землю від московських катів й своїх юд-запроданців; згадайте и помоліться за них!

Не за горами кари час? Воскресне наша Україна, скине з себе московсько-большевицьке ярмо!

Не забувайте про мучеників і праведників наших!

Не забувайте про невинну кров і готуйтесь до помсти над ворогами, що не дають жити нам по людському!»

Симон Васильович Петлюра
Страсний Тиждень, 1926 р.





Гарних свят і смачних пасочок! kiss

Ми перейшли до Київського патріархату

Ми перейшли до Київського патріархату через антиукраїнську позицію багатьох священиків УПЦ (МП) – протоієрей Сергій Дмитрієв
08 січня 2017
    Богдана Костюк


Київ – У ці дні благодійний фонд «Eleos-Україна» за підтримки Комісії з питань соціального служіння Всеукраїнської ради церков готує різдвяні подарунки для дітей-сиріт та діток із багатодітних родин на сході України. Процесом збору і транспортуванням вантажу опікується виконавчий секретар комісії, протоієрей УПЦ Київського патріархату Сергій Дмитрієв. Ім’я цього священнослужителя стало відомим широкому загалу влітку 2014 року, коли отець Сергій заявив про вихід з УПЦ Московського патріархату і перехід під юрисдикцію Київського патріархату. Пізніше він служив капеланом у 30-й бригаді Збройних сил України, а нині опікується питаннями соціального служіння церкви. В інтерв’ю для Радіо Свобода отець Сергій розповідає про свою місію і про те, які завдання ставить перед собою УПЦ КП.



Протоієрей УПЦ Київського патріархату Сергій Дмитрієв

– Влітку 2014 року наша парафія Святої великомучениці Варвари у місті Херсон заявила про перехід під юрисдикцію УПЦ Київського патріархату. Я і тоді казав, і зараз повторюю: це було нашим спільним рішенням, ми вирішили об’єднатися з УПЦ Київського патріархату через антиукраїнську позицію багатьох ієрархів і священиків УПЦ (Московського патріархату).
Просто, коли ми спостерігали взимку 2013-2014 років за перебігом подій під час Революції гідності, то збагнули: люди можуть змінювати ситуацію самі. Це рішення нашої громади, наш спільний крок – об’єднатися з нашими братами з Київського патріархату, незважаючи на перепони з боку адміністрації Московської патріархії.
Ми побачили, що УПЦ (Московського патріархату) не є вільною в ухваленні певних рішень і не може чітко визначитися зі своєю позицією по важливих питаннях, які турбують церковну громаду і мене як священнослужителя, які я би хотів почути від моїх ієрархів.

– У чому Ви бачите свою душпастирську місію?

– Для мене нема сумнівів, що наразі моя місія полягає у служінні Христу через служіння Україні та її народові. Україна – це держава, яка перебуває у стані війни, війни проти Росії.
Як би цю війну не називати, її сутність від того не зміниться: керівництво Росії, маючи підтримку російського православ’я і більшості пересічних росіян, поставило за мету – підкорити Україну.
    
Я – священик, і завдання церкви, завдання священнослужителів – це молитовна підтримка захисників України, матеріальна підтримка їхніх родин. Не менш важливо – повертати бійців у мирне життя і формувати, сказати б, «безбар’єрний простір» для людей з особливими потребами.

– Що для Вас означає – «війна», «військова агресія»?

– Я народився у Росії, виростав у військовому містечку в Мурманську. Фактично я до 1993 року прожив у Російській Федерації. Серед моїх друзів дитинства – учасники чеченської кампанії, вони розповідали речі, про які у Росії не говорять вголос. Молитовну та і психологічну підтримку цим хлопцям надавали тоді священики. Не «керманичі РПЦ» і не «бізнесмени від церкви», а звичайні священики, яким боліло.
Тож коли почалась російська агресія, чи то військова кампанія проти України, я вирішив допомагати українським військовим. В якийсь момент, спілкуючись з бійцями на передовій, збагнув, що можу бути їхнім капеланом.

– Чи правда, що на передовій немає атеїстів?

– Так. Вперше потрапивши у «сіру зону», а звідти (так сталось) на лінію розмежування. Я познайомився з чудовими людьми, справжніми воїнами, оборонцями України. У мирному житті вони не ходили до церкви, хіба що на християнські свята; вони жодного уявлення не мали, як спілкуватися із священиками. Але всі вони були відкриті до такого спілкування.

 Я вже розповідав журналістам: на передовій аж так гостро не стоїть питання, до якої конфесії належить священик, ми проводили спільні молитви з греко-католиками, протестантськими пасторами. Власне, на Донбасі ми, священики, почали стирати міжконфесійні бар’єри. Навіть бійців, які називали себе атеїстами, ми запрошували побути з нами, щоб хлопці не почувалися самотньо.

– Чи відбувається на цьому тлі оновлення українського православ’я?

– Мені здається, що так, УПЦ Київського патріархату переживає оновлення, і це цілком закономірно, оскільки оновлюється українське суспільство.
І проблеми у церкви є, як і в українській спільноті, адже церква представляє цю спільноту. Для мене церква – не патріархи, єпископи, священики, а всі ті люди, які себе відносять до УПЦ.

– А у чому Ви бачите проблеми українського суспільства і церкви?

– Давайте я скажу про те, з чим стикаюсь у своїй діяльності. Я бачу, що люди (включно із священнослужителями) глибоко не знають українських православних традицій і мислять стереотипами, не володіють знаннями про українську культуру та історію християнства на українських землях. До того ж, людям бракує інформації про те, що таке церква, для чого церква потрібна тощо. Тож іноді, заходячи служити до храму, я себе порівнюю з християнами-місіонерами, які несуть Христове вчення у маси. Думаю, що церква повинна іти «у ногу» із суспільством, ба навіть його випереджати у розвитку.

– Чим особисто для Вас є соціальне служіння?

 – Соціальне служіння є вкрай важливою складовою у діяльності УПЦ КП. Ми виробили сучасний підхід, дієві механізми для надання, я би так сказав, соціальних послуг тим, хто цих послуг потребує. Водночас зазначу, що соціальне служіння для представника нашої церкви – як і капеланство – справа добровільна. Ми жодним чином не замінюємо державні соціальні служби. Ми виступаємо партнерами держави. Тобто, десь спрацьовує соціальна служба держави, а в якихось випадках соціальна служба церкви надає свої послуги.

Якщо наводити приклади, то це, по-перше, збір і передача гуманітарної допомоги на Донбас: ми через держслужбу, через свої парафії на сході дізнаємось про потреби місцевих жителів і бійців Збройних сил та Національної гвардії України.

По-друге, ми допомагаємо матеріально родинам загиблих українських військових, підтримуємо поранених та їхні сім’ї.

Звісно, уже традиційно церква допомагає дітям-сиротам та інвалідам, інтернатам для літніх людей, українцям, які живуть з ВІЛ/СНІД тощо (акція «безпечна кров»).

– Можете пригадати найбільш цікаві для Вас акції?

 – Ми проводили акції під назвою «Святий Миколай мандрує Україною» для дітей незалежно від їхньої релігійної приналежності. Така собі екуменічна акція, яскрава вистава, яку допомагали підготувати і провезти по всій країні небайдужі політики, громадські активісти, бізнесмени. Подібні акції ми робимо тепер і на Великдень.

Ще ми проводимо захід під назвою «Книга для дітей», збираючи літературу, книги, і при цьому ми запрошували до спілкування відомих письменників і громадських активістів, роздавали видання в сільські бібліотеки, проводили конкурси читання. Наразі завдяки цій акції у Херсоні запрацював «Центр української книги», який створили представники духовенства та звичайні жителі західних міст, а саме: Львова, Стрия, Самбора, Моршина. Так у наших військових і прикордонників на адміністративному кордоні з Кримом з’явилась мобільна бібліотека. Тобто, маємо успішні проекти соціального спрямування, розробляємо нові заходи, тому що, як я вже говорив, церква має іти у ногу із суспільством.


http://www.radiosvoboda.org/a/28215816.html

Потеряет ли Московский патриархат в Украине свою парафию?

Світлина від Valerii Utionok.

Необходимым шагом на пути демократического укрепления суверенитета Украины должно стать нивелирование деструктивного влияния УПЦ (МП) на украинское население.
Об этом в статье для ZN.UA пишут эксперты Национального института стратегических исследований при Совете нацбезопасности и обороны Украины.
Украинские реалии подтверждают вывод о невозможности достичь реальной государственной независимости, если хотя бы 20% религиозной сети в стране контролируется Москвой.
"В этом разрезе ситуация весьма неутешительна: по состоянию на 2015 год почти 50% приходов православной сети Украины находятся в юрисдикции Московского патриархата.
По сути, религиозный фактор выполняет сегодня роль одного из существенных инструментов зависимости Украинского государства от Российской Федерации. Эта конфессия фактически является агентом другого государства. К тому же государства, оккупировавшего нашу территорию и ведущего против нас войну. Самый действенный способ от этой зависимости избавиться — вернуть канонический статус автокефалии УПЦ.
Украинская власть не должна созерцательно- инертно относиться к УПЦ (МП) с центром в Москве, если эта власть проукраинская.
Власть должна ответить на вопрос: почему не принимается в парламенте законопроект №1244 от 04.12.2014 года о внесении изменений в Закон Украины "О свободе совести и религиозных организаций"? Этот закон относительно организаций, руководящие центры которых расположены за пределами Украины. Такой нормативно-правовой акт обяжет УПЦ (МП) осуществить перерегистрацию и отобразить в своем названии собственную зависимость от РПЦ, что положит конец введению в заблуждение миллионов верующих украинцев.

УПЦ (Московского патриархата) является следствием нашей колониальной зависимости от России и по сей день. В начале существования украинского государства была возможность создать в Украине независимую православную церковь. Тем более, что это поддерживали киевский митрополит Филарет (Денисенко), и президент Леонид Кравчук. Но они не смогли противостоять давлению российской прослойки, особенно компатрии, а также многочисленной российской агентуры в Украине. В результате мы получили раскол -- УПЦ МП и УПЦ КП.
Следует подчеркнуть, что в Украине еще не было проукраинского патриотического президента. А еще при этом, часто на местах бывшая коммунистическая номенклатура, в руках которой оказалась власть, и они преимущественно поддерживали УПЦ (Московского патриархата). Это, а также поддержка со стороны России, в том числе и финансовая, позволила этой конфессии значительно перестроить свою структуру. Доходило даже до силового захвата храмов и монастырей. Например, бывший настоятель Почаевской лавры Иоанн (Бондарчук) поддержал митрополита Филарета и УПЦ КП. Но присланные из России «монахи» выгнали его и захватили монастырь. Если бы не пророссийская власть, такого бы не произошло.
Реально со стороны государственных структур во времена независимости Украины осуществляется поддержка именно УПЦ (МП). Особенно это четко видно на большие религиозные праздники, когда президенты (и не только) демонстративно посещают только храмы УПЦ (Московского патриархата), пренебрегая мнением украинцев, которые их же и избрали.
Такая двуликая власть, патриотически выступая с трибуны, а на самом деле работает на Москву.
После Оранжевой революции община Воскресенской церкви в Остроге изъявила желание перейти в УПЦ КП, которое поддержал и священник. Далее события развивались по сценарию спецслужб. Внезапно появилась небольшая группа людей, которые были против этого перехода. Большинство из них не ходили в эту церковь, но они как бы представляли «законную», юридически зарегистрированную общину УПЦ (МП). К Воскресенской церкви на акции протеста «московские» батюшки начали свозить свои «боевые дружины» отовсюду — не только из ближних приходов, Почаевского монастыря, а также из Крыма. Далее дело дошло до суда. А суд принял решение в пользу фиктивной общины УПЦ (МП), при этом сославшись ... на законы Российской империи. Скажете: абсурд? Но такой абсурд системный. Тем более, когда за ним стоят вполне реальные финансовые интересы. Вот такой "тихой сапой" работает пророссийская пятая колонна.

Территория современной Украины полностью принадлежит юрисдикции Константинополя, а потому лишь он может быть верховным арбитром в воспросах Украинской церкви. Именно поэтому Константинополь ведет неофициальные переговоры с Киевским патриархатом о признании. Эти переговоры достигли своего пика в 2008 году, ко времени визита Варфоломея в Киев, и должны были закончиться признанием КП.
Московская патриархия интриговала, но ничего не смогла сделать. Тогда попросили МИД России связаться с турецкими властями, чтобы они надавили на Патриарха. Он должен был подчиниться, потому что он -чиновник турецкого государства. Таким образом, с 2008 по 2015 год турецкие власти блокировали действия Константинопольского патриархата относительно Украины.
Понятно, что конфликт Турции и РФ радикально изменили позицию Анкары. У Константинополя теперь развязаны руки.
Константинопольский патриарх будет делать все, чтобы практически осуществить свое доминирование в Украине и решить вопрос автокефалии Украинской национальной церкви.
Название автокефальной церкви в Украине может изменится,
это внутреннее дело Украины. Если смотреть на Киевский патриархат, то они могут строить автокефальную церковь с преемственностью от Киевской митрополии Древней Руси. Они могут называться УПЦ или Православная Церковь в Украине. Если на языке Михаила Грушевского и украинского национализма — Православная Церковь Руси-Украины.
Восьмой Всеправославный Собор — это рывок в направлении украинской автокефалии и умаления роли Московского патриархата среди православных церквей.  Единственный, кто может помешать возврату автокефалии УПЦ -- это президент Порошенко, который встречался с Варфоломеем. Причина встречи может быть только одна -- не рассматривать "украинский вопрос", поскольку ранее, вопрос автокефалии УПЦ, был уже решен положительно для Украины. 



Ну? І хто де пасочки святив?


20%, 8 голосів

27%, 11 голосів

54%, 22 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

'' Прозора церква ''.




'' Прозора церква ''. Це проект бельгійських архітекторів Pieterjan Гійс і Арнаут Ван Vaerenbergh. Знаходиться в невеликому бельгійському місті Лімбург.[ Читати далі ]

Забута затоплена 450-річна церква



Забута затоплена 450-річна церква в Мексиці з'явилася над поверхнею води через посуху.
Цього року через посуху рівень у річці Гріхальва, що впадає у водосховище Несауалькойотль, знизився на 25 метрів. Це другий раз, коли церква з"явилася над поверхнею води після побудови греблі в 1966 році. У перший раз - в 2002 році, коли рівень води знизився настільки, що відвідувачі могли ходити до церкви пішки Церква була побудована групою ченців у середині 16-го століття на чолі зі знаменитим іспанським священиком Бартоломе де ла Касас, який був першим єпископом Чіапас і спершу підтримував поневолення корінного населення Південної Америки, а потім став противником рабовласницького ладу.

Церква святого Георгія



Церква святого Георгія в Ефіопії вирубана прямо в скелі у вигляді хреста. Її дах знаходиться на рівні поверхні землі, а зайти всередину можна тільки через тунель.