хочу сюда!
 

Лена

39 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 38-45 лет

Заметки с меткой «наблюдения»

Комісія за банківські послуги і не тільки

Вирішив підкинути гівна не вентилятор. Але думаю, тема цікава. Ні для кого не секрет, що банківські операції потребують адміністрування. Ну, скажімо, обслуговуючий персонал, сервери, чи що там ще може бути. Але раніше відчути (чи побачити) комісію за послуги можна було лише в разі сплати в сторонніх фірмах. А іноді взагалі комісії не було (хоча насправді вона мабуть була).

Щоб не бути голослівним, приклад. Для розумників (тут такі, бачу, є) пишу більшим шрифтом, щоб виділити суть. Раніше картки поповнення мобільного рахунку коштували стільки, скільки їх номінал. Тобто, купляєш стретч-картку номіналом 100 гривень за 100 гривень. І так було довго. Запитання: а чому тоді зараз картки зараз продають дорожче їхнього номіналу? Що змінилося?! Наприклад картку номіналом 100 гривень продають за 103 гривні. Хош - не хош, а доводиться переплачувати. Це, як я розумію, "навар" продавця за доставку. А чому ж раніше вартість дорівнювала номіналу?

Але картки це ще по-божескі. Якщо сплачкувати за мобільний зв'язок через платіжний термінал, то взагалі комісія 6%. До%уя, чи не так?
Хоча кажуть, що можна зекономити, сплативши через термінал в фірмових центрах мобільного оператора. Начебто там комісія навіть менша, ніж при купівлі картки.

Скільки про це не запитував на mail.сру і тут здається — нормальної відповіді так і не почув. Може зараз економісти розтлумачать і розкладуть цінову політику по поличкам?
[ І ще один приклад ]

Як же дорогі дороги

Робили розкоп. Яму засипали, а заасфальтувати забули. А дорога ж і без того вузька.:


Іще «приколи нашого городка».

[ Іще фото... ]

Білочка (мобілофото)

Йду по своєму місту і бачу... білка! В місті, Карл! Раніше їх тільки в парках бачив, а в місті ще жодного разу. Хоча,  від того місця, де побачив білку, до лісу якихось метрів 100-200. Мабуть справи в країні такі, що вжде білкам в лісі нема чого їсти? lol

Поки думав фоткати чи ні, білка залізла на дерево. Чого думав фоткати чи ні: не взяв з собою фотік (йшов по справах) — тому довелося сфоткати на смартфон.
Ну як, непогані фото для смартфону?

До речі, знайдете білку на фото?:


Підказка: праворуч, на дереві. Якраз над парканом.

[ Іще фото (мобілофото)... ]

Об авиаторах.

                                                     

·

У меня не мало было родственников-авиаторов,сам тоже хотел им стать. Династия целая сложилась, я правда не долго в авиации был, судьба так распорядилась . Авиаторы народ не простой, всякое у них бывает, вот вам три истории,которые   мне рассказывал отец, потому это не байки.Это было или в его части или участники событий рассказывали ему лично. Наверно Вы это не знали;

"Шутники".

     1969 год, Алма- Ата, суббота, а увы- полёты. Вместо пикника двое лейтенантов поднимают в небо два Миг-17. А погода отличная,пикника не будет, ну как не пошалить? Зоркий глаз ведущего обнаружил лодку на глади озера и мысль пришла в голову следующая:" Значит отдыхаем !А мы на вас отработаем атаку с пикирования! " Сказано- сделано и два Миг-17 пикируют на цель, из атаки вышли много ниже, чем положено. Настроение повысилось и на базу летели в хорошем расположении духа. 

   Но надо было такому случиться, что в пятницу на это озеро поехали порыбачить генерал- авиатор с начальником штаба. Надо полагать вечером было выпито не мало, но утром на рыбалку! Тишина, вода как зеркало, стали на якорь, ласково светит солнце. Начальник штаба без напоминания лезет в сумку и достаёт поллитровку, откупоривает. Генерал достаёт стакан, мгновение и вот будет момент истины! Вместо этого с небес сваливаются два истребителя, пикируют и исчезают, оглушив рыбаков. Начальник штаба непроизвольно разжал руку и бутылка ушла на дно, а второй не было! Генерал сердито сказал;" Хорошо ты уже не летаешь! А так в бою и штурвал из рук выпустишь!  На берег!" 

   Понятное дело в понедельник начальник штаба получает приказ найти двух воздушных хулиганов. Он проявляет усердие и ещё до обеда оба +комполка в приёмной. Заходят, генерал сурово спрашивает ведущего;" Лейтенант,что вы делали над озером в субботу утром! " Лейтенант понял, что может стать и младшим лейтенантом и бодро выпалил:"Отрабатывал атаку на десантные плавсредства противника!" 

- А где у нас водные преграды, лейтенант?- грозно спросил генерал. Лейтенант нашёлся:"Это сейчас мы здесь, а завтра будем там, где будем нужны Родине!" Генерал промолчал, улыбнулся и сказал командиру полка;" Этих не наказывать!"

"Специалист по мостам". 

   Рассказывал мне отец, в начале 50х их дивизия на ДВ была оснащена "Ту-4". Ночные полёты, идёт отработка бомбардировки при мощи РЛС, самолёты используют боевые бомбы, разгружая их по полигону. Очередной самолёт выходит на цель и сбрасывает бомбы, штурман и два других члена экипажа фиксируют кучные разрывы в расчётной точке. 

- Цель поражена. 

- Разрывов ваших бомб не наблюдаем!- отвечают с земли полигонщики. Командир ворчит;" Перепились они видно там!" Утром разгорается грандиозный скандал- железнодорожники обнаруживают отсутствие не большого моста через речушку. Она маленькая, но три дня основная магистраль ДВ была перерезана. Разбор полётов показал, что штурман ошибся, и ушёл в сторону. Карта полигона, совпала с картинкой местности (на экране РЛС), бомбы ушли в цель. Ж/д мост- трудная цель,но в этот раз бомбы легли кучно и от него ничего не осталось. Получили все. Несколько позже командир говорит;" Ну если какая война, так я Вас пошлю работать по мостам, вы ж специалисты!" Экипаж не обрадовался...

"Противокоровья авиация"

  В начале 70х "Ту-16" МА отрабатывают ночное бомбометание по целям на полигоне на Тендровской косе. Бомбы практические, даже вроде железобетонные (без ВВ), но утверждать не буду. На одном из самолётов штурман промахивает мимо Тендры и выходит к побережью в район Очакова, где находит, как ему кажется цель. Сброс. 

  На следующее утро председатель одного из колхозов грузит людей в автобусы и авто и везёт их на митинг в честь завершения строительства коровника. В их рядах и строители, предвкушающие не митинг, а праздничный обед. Кортеж достигает места, где должно красоваться строение, но к изумлению всех там куча стройматериалов и обломков. Председатель обозрев руины завопил;" Чтож вы мать ........построили? И ночь не простоял, гдеж качество!" Строители на нетвёрдых ногах кинулись обозревать остатки своего творения-понятно часть стройматериалов была продана налево, но не в первой же. Довольно быстро они обнаружили инородные предметы и председатель кинулся в Очаков ,ибо там был ближайший военный аэродром.Т ам не базировались Ту-16, но коллег надо выручать; председателя уверили,что новый коровник будет скоро. Связались с Николаевом,сообщили. Виновников нашли по маркировке бомб. Матросы за неделю отстроили коровник, как говорят лучше прежнего и председатель успокоился. Командир полка сделал всё что подсказывал его опыт с виновным экипажем, а в конце сказал;" Я то считал что мы- противокорабельная авиация, но теперь понимаю, что в наши ряды затесался экипаж из противокоровьей!"

Осенняя прогулка по Одессе

СТИЛИЗАЦИЯ ПОД ХОККУ 5- 7- 5
* * *
осенний ветер
наш маленький двор пылью
завальсировал
* * *
скачет ворона
с мокрым орехом в клюве
следы в грязюке
* * *
по булыжнику
шорох шин шелест листьев
французский бульвар
* * *
уши вывернул
так услышать старался
блюз осенних луж
* * *
на теплой скамье
сидит муха греется
и я под мухой
* * *
стекла витрины
снуют тележки в зале
мир- аквариум
* * *
шарик каштана
с причудливым рисунком
ладонь холодит
* * *
кошачьи бои
котам и сентябрь март
неутомимы
* * *
ишь бабье лето
так и норовит пристать
паутинки нить
* * *
мир полон желтым
яблоки груши тыквы
мои кроссовки
* * *
галдят воробьи
нагуливая жирок
к зимним холодам
* * *
вальсирует лист
дождик плачет за окном
стишок штамповка
* * *
жест дюка четкий
туда валим ребята
почти как ленин
* * *
листьями шурша
спешит по парку ежик
деловой пряник
* * *
шутница осень
обманутые теплом
цветут каштаны
* * *
всегда влюблялся
непременно осенью
морок какой- то
* * *
... и целоваться
твой аромат вдыхая
желанный нежный
* * *
гулял с осенью
одарила насморком
свезло из носа
* * *
просто прогулка
просто осень дай Боже
не последняя
* * *
мерный перезвон
бьют часы на соборке
до встречи сентябрь
* * *
© Copyright: Гном Котя, 2016

Жестокое исцеление гильотинщика.

Жуткая история мне вспомнилась, встретил я сегодня человека знакомого, он разрешил рассказать историю о нём. 
  На заводе работало не мало глухонемых, вполне были при деле и не уставали от шума и грохота. Один из них работал на гильотине, толковый и исполнительный парень. Он немой, слышал нормально. С утра двое кадров из бригады решили подшутить и перешушукивались. Шутки у них злые и бригада напряглась. Михалыч сказал мне, поглядывая на свой кулак:" Если Гена и Витя над мной пошутят, так начищу им морды с удовольствием! Вот бы они надо мной пошутили!"
- Михалыч, они гады но не идиоты!
- Костя, тебя кто научил губить мечту и надежду до 11 утра?
Двое паршивцев вели себя тихо, но подозрительно заскочили в подсобку столовой и убежали с пакетиком. После обеда гильотинщик рубит металл и Гена с Витей подают листы ему. Я в сторонке. И тут Витя выкладывает две рукавицы на оставшуюся полосу и подаёт её на гильотину. Наш немой коллега привычно нажимает на педаль и ужас, видит две рукавицы под ножом! Гильотина рубит металл и рукавицы с пальцами, брызги крови и мяса . Он вскакивает и кричит первый раз в своей жизни и убегает к бригадиру, в околошоковом состоянии. Двое мерзавцев быстро убирают рукавицы, которые они наполнили обрезками мяса, протирают станину и принимают обыденно ленивый вид.
 Хватающийся за сердце бригадир и мастер прибегают на ватных ногах и ищут жертву нескастного случая. Не находят. Все показывают руки, все пальцы на месте. те матерятся и уходят, подозревая авторство проделки. Но фактов нет. Через короткое время гильотинщик стал разговаривать. Слегка заикается, но жизнь после этого ужаса у его повернулась в лучшую сторону.

*****Ш*****



Я тебя понимаю. Это та фраза которую можно не услышать никогда, а можно слышать много раз за день... Кому как довелось. Один человек бьется головой о стену, потому что машину которую он купил царапнул кто то... Другой проживает горе, когда теряет близкого... Но степень страдания у каждого может оказаться одинаковой... Каждый на своем этапе. И я понимаю тебя, даже если не услышу в свой адрес слов о понимании - никогда. Даже если буду постоянно слышать, но не смогу произнести слов -Я понимаю тебя-... Ведь степень - одна та же...


*****Ш*****


Единственное оправданное ожидание в этой жизни,- это смерть... Она не предаст, не унизит, не наебет как самый близкий, она обязательно будет рядом и обнимет холодом...(



Простенькие стишки- рассказики

***
Ша, в натуре, притихли, затухли,
Не с запоя недельного зол;
Черти те, что любимчики, с кухни,
Тем, что с спальни, продули в футбол.
***
ПОЗДРАВЛЯЛОЧКА
Твой день рожденья нынче, день особый,
Увы, меня с тобою рядом нет
И в СМС я, собственной особой,
Передаю тебе большой привет.
***
'ЛЕЧАЩЕМУ' НА ПАМЯТЬ
Ты машешь молоточком, но не плотник,
В халате белом, но не косметолог...
Ты валерьянки с бромом медработник,
Лечи меня скорей, невропатолог!
***
Весны всё заметней приметы кругом:
Скворец возвратился к скворешне своей
И я вытираю огромным платком
Из носа бегущий весенний ручей.
***
Вчера был день такой пригожий
Душа кричала: - Зашибись!
Сегодня встал с помятой рожей...
Душа шепнула: - Похмелись...
***
На скамье, как в серпентарий,
Тёщ сбирается гербарий,
Чтобы там, усевшись рядом,
Пошипеть, налиться ядом...
***
До пенсии дожившим и поспевшим,
Лишь в гробу удасться отдыхать:
На детишек своих повзрослевших
И тарифы придется пахать.
***
ГЕРОИЧЕСКАЯ ПЕСНЯ (алк.)
Бабы в крик, бабы в вой: - Возвращайтесь домой!
Но зовут нас туманные дали.
И походкой морской, мы уходим в запой,
И бутылки звенят, как медали.
***
© Copyright: Гном Котя, 2016

Чому ж радощі не в радість. Анатомія радощів



Блаженним сонячним днем ми мирно неслися містечком на вєліках майже на холостому ходу – такий легкий був настрій. Між ярами на схилах гори край Лукавиці розмістилися новенькі котеджі. Обожнюю такі місця. Як немовля щойно народжені – такі ще невинні, чисті, де-не-де недобудовані, так, ніби пуповини ще навіть не відрізано. І скрізь «пахне» радістю новосілля, дружністю. І пахне будівельним матеріалом – десь деревиною, а десь фарбою. А відсутні майже скрізь огорожі, які хазяїни ще не встигли повибудовувати у височенні паркани з відеонаглядом, доповнюють асоціацію з немовлям – воно ще «в чому матір народила» не прикрите.

Та прокрутивши педалі кількома вулицями раптом помічаєш, що все це світло й радість – саме у твоїй уяві, породжене саме спогляданням. Насправді ж – якщо оговтатись від власних відчуттів – починаєш бачити пусті двори й пусті тераси, хоч припарковано не одне авто, а значить – хазяї присутні. А далі стежкою натрапляєш на алкаша у траві, що плентався додому й не осилив. «Стоп! Звідки тут алкаш?» - думки. І одразу ж  бачиш безпризорне товсте лабрадореня шоколадного кольору в дорогому ошийнику, що не знає куди себе притулити, бігає навколо хазяїна. А алкаш у брендових джинсах останньої моделі і в хорошому взутті. Біля нього – симпатичний рюкзак й якісь пакети.

Ми бачили його трохи раніше у місті, тож точно знаємо, що він напився й спить, а не непритомний з іншої причини. Ще й хропе. І що йому за радість ото валятися?!?!?

Цікаво, чи влаштовано тут хоч одну вечірку з барбекю, на отій терасі величезній одного з будинків? Навряд. Скоріш за все хазяї пилинки здувають зі свого майна й навіть самі соромляться користуватись своєю розкішною терасою.

Жодної дружньої сім’ї весело відпочиваючої ми так і не побачили. Скоріш за все, те майно і будівельні роботи так виснажують цих людей, що вони просто не можуть отримувати насолоду. Бо завжди щось не  так, як хотілось би. Чи то відтінок фарби стелі не  той, чи меблі не з тієї провінції Італії, чи замість семи кімнат архітектор спромігся лише на п’ять, бо не вистачило грошей на більшу площу; чи місце не те, бо в сусіда кращий вид з вікна, бо раніше встиг вхопити кращий шмат землі.

А одним щасливцям скоро хтось перекриє вид з гори на простори левад й Дніпра новою будівлею. І вони навіть знаючи це не поспішають намилуватися шикарними видами зі своїх балкончиків.

Коротше, судячи зі всього, найбільше задоволення отримують ті, хто споглядає, милується й заздрить. А в нас з дитинства така причуда – мандрувати котеджними містечками, роздивлятися виверти фантазії архітекторів, та обирати собі будиночки-улюбленці.

 

Так само й біля нашої дачі дивують оці модні будинки. Чомусь завжди мовчазні, пусті, й похмурі. І чомусь чим більший й дорожчий будинок – тим самотніший й похмуріший хазяїн. Хазяїн-привид, якого ніхто ніколи не бачить й  не чує, але всі знають, що він є.

В одному з таких дворів є баскетбольний майданчик на який я особисто постійно «пускаю слину». Бо де в селі на дачі пограєш в баскетбол!? Ніде, звісно. І тим сумніше, що хазяї ніколи не грають в баскетбол. То на**ена ж ви його будували, ви мені поясніть? Той майданчик. Всі роки поїздок на дачу у всі сезони «пролітаю» повз вєліком і витягуюсь у струну, намагаючись вловити поглядом двометрового баскетболіста-красеня з двометровою баскетболісткою-красунею на тому майданчику, мрію познайомитись, аби зіграти сім’ями у баскетбол, наприклад. Чи ба просто їх побачити, аби впевнитися, що вони існують. Ба ні! Нікого! Пусто! Постійно пустий баскетбольний майданчик вибудований, судячи зі всього, для духів померлих предків. А що!? Хто зна! Може то син відомого баскетболіста там живе, і вибудував на честь славетного батька. Такий собі баскетбольний майданчик – постамент. А під покриттям мабуть зарита урна з попілом батька. От і не грають ніхто. Тільки моляться за здравіє померлого славетного предка, проходячи повз двором. А що! Може ж і таке бути, маємо розуміти…

 

В одного знайомого власника маєточка довелося споглядати у свій час сімейний устрій, що може багато що пояснювати. Він – людина середнього віку, що страждає на життєво-небезпечні проблеми з вагою, інколи навіть пересуватися самотужки не може. Але навіть при тому всьому добре тримається «на ногах» у бізнесі, тримає авторитет міцно. Така людина природою влаштована все контролювати. Поруч із ним ти постійно відчуваєш себе намистиною нанизаною на нитку. Нитка – це він, а всі навколо - намистини. Він ніби тримає всіх в залежності від себе. Часто самим тільки поглядом. Без його контролю ти й не перднеш, чесно. Живе з племінниками й іншими родичами. Всіх контролює. От з  такими людьми важко жити. Ти нічого не можеш зробити з власної волі, бо вони контролюють кожен твій подих. Від того контролю хочеться втекти. Якщо не фізично, то у віртуальний світ – замкнутися у своїй кімнаті, у собі, врешті решт (як і роблять його близькі). Яке там гратися у дворі! Коли він буде контролювати кожен твій рух – не хочеться й висовуватися. Будь-яка дія – тільки з дозволу. Якби захотілося посидіти у дворі й скористатися мангалом (наприклад), то тільки з дозволу, і тільки якщо маєш заслуги. Відчуваєш себе як підприємець у Києві – за кожен «чих» мусиш пройти мільйон кабінетів і поставити трильйон підписів.

Чесно! Навіть при спілкуванні, він за кожну твою міміку й поворот голови карає тебе допитом: «чому ти зробив/ла таке обличчя, чому повернув/ла голову»... зрештою сидиш смирно й боїшся допустити зайвого руху недобритої волосини на нозі, аби знов не почалося.

Ось воно що може бути причиною спустошених мовчазних двориків величезних будинків.

 

Колись ми з моїм бувшим вешталися Києвом й околицями на подарованому кимсь «запорожці». Завантажували у нещасну автівцю по п’ять «биків» разом із собою, тіснилися, реготали, пікніки-шашлики-машлики… Одні з найвеселіших й найрадісніших днів життя. Зрештою на п’яну голову бувший перетворив ту автівку у грудку зім’ятого паперу, але то вже не важливо – головне, що всі живі, всі здорові, й весело було.

А нещодавно довелося бути при спілкуванні з людиною, що «носить гузду» в шкіряному салоні позашляховика «повний фарш». Було величезним здивуванням моїм, коли причиною смутку цієї людини виявилося те, що в іншого товариша позашляховик моднішої марки. І цього достатньо людині, аби вже не поважати те, що він має, і для того, щоби відчувати себе, як він сам каже, лохом. Цікаво, що такі люди ніколи не отримують того, що хочуть, бо навіть якби отримали все, що є у світі – засмучувались би від того, що не є Богом.

Дивовижні речі, правда?!

 

На початку дев’яностих один родич вибудував собі двоповерхову хату з модної цегли та з усіма зручностями всередині, з каналізацією, поставив нові модні меблі, тощо. В них вже у 91-му був комп’ютер! А кухня у тій хаті розміром як мої київські дві  (чи три навіть), і обставлена як на картинці глянцевого журналу вже тоді була. Тоді ні в кого на селі такого ще не було. Про комп’ютер ніхто ще й не чув, і сприймали його як іграшку-тетріс для дітей.

Жінка його людина проста. Таке враження, що молилася на свою хату як на ідола, і боялася у ній спокійно жити. Як не зайду – вона постійно рачкує пилинки здуває, розводи на глянцевій підлозі натирає. Реально важко було запам’ятати яка вона на обличчя, бо бачили завжди її в образі чотириногої істоти, обтягнутою вовняною сірою довгою спідницею, задницею догори. Думаю, вона дуже була вдячна богу за хорошого мужа, за хорошу хату, і щохвилини намагалася спокутувати, оплатити працею все те, що має.

У дворі в них ще є сарайчик з худобою до якого пристроєна кухонька звичайна сільська. Призначення – варити свиням. А по факту – варила тітка все у тій кухонці, і собі, і свиням, і на свята гостям. Бо шикарна кухня у хаті існує тільки для справлення враження від споглядання для гостей, як музей.

Доречі, другий поверх будівлі з повноцінними оздобленими кімнатами, й досі використовується в них як горище, для висушування цибулі, трав, тощо. Гірко, але насмілюсь виразити думку – не дивно, що її чоловік почав бухати колись, на певному етапі сімейного життя, а дім почали наповнювати сварки між подружжям. Я чула постійне його дорікання «та сядь ти, посидь спокійно!», а вона плакала від образи за невдячність до її праці й стараннь.

 

Одна пані придбала собі цуценятко найрозумнішої породи. Радість? Радість! Але ним же треба займатися! Поряд з тим, що постійно жаліється на свій жирніючий зад, який возить приватним авто з приватним водієм, вона все рівно не гуляє зі своїм ідеальним цуценятком. Наняла для цього ліву людину, а сама продовжує вирощувати жирний зад, замість того, щоб отримувати задоволення від ігор з улюбленцем, більше рухатись при цьому. І в чому логіка?

 

От чому закордонні приватні сектори інакші? Як не подивишся – вони постійно щось роблять цікаве, їхні подвір’я не пустують, вони часто бісяться, влаштовують вечірки, граються… Власноруч косять свої подвір’я, а не наймають для цього якогось лєвого дядьку, що ходить по їхньому подвір’ю, а вони так і не ходять. Ну, може хтось і наймає… але не в тому річ. Вони якісь живіші, чи що. Енергійніші і радісніші.

Може справді, допоки отримаєш те майно, - проходиш через такий ад, що потім воно все не в радість? Може вони не сидять на своїх терасах, бо ті тераси зроблені чучмеками по-китайськи задешево і можуть рухнути? Чи навпаки – з таких дорогоцінних матеріалів, що хазяї вважають свої ступні надто грішними, аби ступати на ці святі речі…))) Чи може все дуже просто, так просто, що аж смішно – все тільки через заздрість, що хтось вже зробив кращу терасу чи кращий балкон і воно вже не радує хазяїна?

 

У вас теж в кожного є щось таке, що мало б приносити більше радості, але недооцінене, «закинуте», наприклад, пилиться десь в коморі чи просто безпричинно не використовується.

 

Я от, по роздумах, нарила у собі подібний недолік. Звісно, не порівняти з маєтками і авто, але. Маю доста красивого взуття на підборах і якісь платтячка-спіднички, замість яких ношу постійно одне й те саме, зазвичай, спортивне. От тепер думаю – чи може мені виходити в магазин і у парк з собакою на підборах вечірнього взуття, чи хай краще далі припадає пилом й чекає нагоди. І чи ідентична ця ситуація до тих, які описала – чи це вже я докопуюся до дрібниць у собі.