Стелю постель
Открываю ящик с постельным инвентарем
Достаю кота
Достаю подушку
Достаю кота
Отвлекся
Достаю кота
Достаю одеяло
Достаю кота
Достаю простынь
Заглядываю в ящик - кота нет
Мимо пробегает простынь
"Мой романтичный сон"
Я видела недавно сон.
Он был волшебен, невесом.
Там только были я и ты,
И наши дивные мечты...
Как жаль, что мимолетен он,
Мой дивный, романтичный сон.Николина Озерная
Когда все кончилось давно,
Ты вдруг придешь незваным гостем.
В бокалы разольешь вино,
И скажешь: «Это просто осень».
Мы выпьем, помолчим немного,
Погаснет тихо вечер за окном…
Судить тебя не стану строго,
Ведь все что было, было сном.
Осенний сон дождем стекая,
Проник под спящие ресницы,
Мне снилась сказка неземная,
И снова снится, снится, снится!
© Copyright: Любовь Медведева, 2011
Свидетельство о публикации №11110115043
Іноді сни забуваються буквально за декілька хвилин після того, як прокинешся... а іноді не забуваються ніколи.
Мабуть я щасливий тим що пам'ятаю практично всі сни, які мені колись наснились. Не можу сказати, що всі вони були приємними, але даю сто відсотків, що всі вони були просто неймовірно цікавими!
Позавчора був у мене такий дивний сон:
Я - один з команди космічного научного модуля, який на пару із другим модулем якраз були у відрядженні на завданні по вивченню та дослідженню живих организмів на планеті якоїсь далекої галактики. Вся дія сна відбувалась в цих модулях, що знаходились у відкритому космосі. Повна незалежність... І повна невідомість того, із чим ми маємо справу. Команда - п'ять чоловік - три в першому модулі, двоє в другому.
Наші дослідження були дивовижно вдалими - отримали аж десять зразків живих организмів, які ми помістили в міні-інкубаторії: два пристрої по п'ять відсіків в кожному. Кожен з таких пристроїв можна було легко тримати в своїй руці, і кожен з нас часто так і робив, щоб роздивитись це диво. Зразки, які ми мали дуже нагадували по зовнішності прості живі організми, що жили на нашій рідній планеті ще до ери динозаврів - крихітні комашки та рослинки по типу водоростів... Навіть в своїх інкубаторах ці мініатюрні істоти були досить живими та рухомими, не дивлячись на те, що теоретично мали перебувати в анабіозі.
Через деякий час, коли радість нашого успіху трішки загасла, і вітати один-одного із величезною перемогою та безліччю досягнень ми втомились, вісім членів екіпажу, залишили дослідницькі модулі, щоб приєднатись до інших експедицій. Мені на пару із залишившимся пілотом було доручено діставити зразки в дослідницький центр. Ми з'єднали обидва модулі в один та напрямили курс додому. Якийсь час пройшов досить тихо. Сам я насолоджувався спокоєм, затишком та можливістю надати своєму розуму можливості повністю відпочити від будь-якої діяльності... така нагода була повністю відсутня за весь час попередньої праці на новому об'єкті. Чим займалась дівчина в приєднаному другому модулі - навіть гадки не мав, і зовсім не хотів про це думати: бо думати взагалі ніяк та ні про що не хотілось.
Однак, розум дослідників та науковців сам по собі такий, що стан релаксу не може продовжуватись нескінченно. Після сна, який через збудженість розуму у світі попереднії подій був не тривалим та безкорисним, жива цікавість знов взяла своє, і мене потягнуло знову подивитись на інкубаторні пристрої. Один пристрій знаходився в моєму модулі, і зараз, коли я фактично залишився на одинці із самим собою, я міг дозволити собі набагато більше ніж в присутності колег... З цього, власно, все і розпочалось...
***
Я не знаю, чому сталось так, як воно сталось. Можливо, я не повністю прокинувся після сна, а може був просто надто самовпевнений і не слухав притихший внутрішній голос, який завжди на підсвідомому рівню застерегав мене бути обережним. Не знаю. А може просто не хочу вже знати. Мені набагато більше сподобалась виправдовувальна думка про те, що причиною всіх подальших подій стала звичайна судорога м'яз руки, і тільки саме тому я не втримав амбулаторію в руках. І мені зовсім не хотілось зізнаватись собі в тім, що все це сталось через мій власний неконтролюємий страх... і тим більше не хотілось запам'ятати те, що я побачив тієї миті, коли взяв капсулу в долонь: организми в ній виросли втричі за останні декілька годин...
Чим більше маєш справу із подорожами по різних галактиках, тим частіше зіткаєшся із справами, яким неможливо знайти пояснення сучасно існуючою наукою, окрім деяких статей з містично-ізотеричних джерел, користуватись якими на рівні аксіом було, нажаль, досі зазорно для науковців нашого центру.
Суть статей здебільшого була одна й та сама - представники людства належать до певного конкретного рівня енергії, і мають можливість сприймати лише певний діапазон просторів та енергій, які впливають на наш стан та можуть бути відчутими, освідомленими та обробленими нами. В галактиках, що існують в вимірах надсвітових швидкостей працюючі закони зовсім інші, і базуються вони на константах та енергіях, які ми не можемо ані відчути, ані дослідити, ані зрозуміти, бо вони відносяться до тих типів енергетичних струмів, які для нас грубо кажучи абсолютно не існують.
***
На підлозі валяється розбита капсула. Всі п'ять примірників взятих на дослідження - зникли. Час зупинився... далі все відбувалось в блискавичній швидкості. Доки я озирався по сторонах небачущими від розгублення та несподіваностями очима, пройшло безліч часу для блискавки... для мене це все відбулось в одну мить. Через цю мить я зрозумів, що все вже ніколи не буде так, як планувалось.... НІКОЛИ!!! НІКОЛИ!!! НІКОЛИ!!!
***
Я прийшов до тями. Підвів руку, щоб протерти своє спітніле чоло. На руці сидло дещо, що я назвав тарганом, бо ця істота була більш за все схожа на звичайного земного прусака. Тарган зістрибнув прямо на моє обличчя, пробіг слідом за рукою, якою я потер лоба, забіг обратно, коли прибирав руку, і коли рука була в найнижчій точсі свого руху - зістрибнув на підлогу та загубився серед рослин. РОСЛИН!!! Повсюди прямо на підлозі було повно рослин, які ми бачили на тій далекій, залишеній вже декілька світових років позаду, планеті... Ці рослини спокійно собі розповзались по всій площі модуля, займаючи в першу чергу найвигідніші "стратегічно вигідні" місця - схованки, кутки, вентиляцію...
Через деякий час я помітив серед всього цього бедламу і інших істот, яких ще декілька годин тому спокійно та холоднокровно розглядав через мета-матерію інкубаторіїв, які мали бути їх пристанищем на протязі всієї подорожі... Втрачати тяму та розум вдруге я вже собі не дозволив. Паніка мною не заволоділа лише тому, що ще більше мною заволодів звичайнісенький ступор від шоку з того, що відбувалось навколо мене.
Якийсь час я промарнував на те, щоб розтоптати та пошкодити цей кошмарний хаос оточившого мене середовища. Таргини, начебто із усмішкою на обличчах, тікали з-під моїх ботів, рослини на деякий час схилялись (чи, мабуть вірніше буде сказати - ухилялись) від мого напору, а після того як моя увага до них зникала - продовжували свій розвиток, начебто нічого і не траплялось... Всі мої дії були бездоцільними та даремними...
Пригадавши про інший причеплений космічний модуль я зв'язався із його пілотом (пілотессою, якщо казати точно) по рації. І те що я почув у відповідь на мій сигнал тривоги мене шокувало - там відбувалось те ж саме в тій самій послідовності - необережний рух, та розповсюдження і швидкий розвиток представників живих істот, що заселяли планету, з якої ми повертались...
Руки опустились. Паніка та страх змінились повною апатією...
Мабуть саме це мені і допомогло. Бо апатія до всього відбуваючогося навколо - один з найкращих каталізаторів для підвищення ефективності аналітичного розуму людини.
***
Після декількох годин спостереження за ситуацією - відбувся перший контакт. Тарган, мені здається, саме той, що сидів у мене на рукі, коли я отямився, та той самий, якого я в першу чергу спробував розчавити своїм чоботом, якимось чином звернувся до мене із пропозицією не заважати їм насолоджуватись космічною подорожжю. Це було вперше на їх віці, коли надалась можливість віддалитись на суттєву відстань від своєї планети, та отримати можливість більше не залежити від місцевих умов та обмежень. Вони отримали можливість розвиватись за власним планом та розсудом.
Як мені потім "розповідали" ці створіння, саме на вибір стратегії подальніх дій у них і пійшов той час, що ми собі спокійно відпочивали, а всі подальші події відбувались просто за їх планом та згодою. "Тарган" - як виявилось, був призначений їх "дипломатичним лідером" якому доручили вести всі контакти та переговори із найближчими представниками того нового світу, де вони мали опинитись. І далі практично всі справи я вже мав саме із ним.
Він багато чого розповідав мені. Особливе акцентування робилось саме на МОЇХ нових можливостях, та можливостях "моєї помічниці" з другого модуля, яка від розгубленості просто впала в транс і більше з нього не виходила. (Мене запевнили, що це все пройде ще до того, як ми будемо на місці призначення).
***
Найбільш за все мені сподобалась, вразила та запам'яталась промова "таргана", в якій він обіцяв, що всі ці можливості я зможу використати не лише в цьому сні, що мені зараз сниться, але й коли прокинусь - у реальному житті...
Після тієї промови я прокинувся... а голос "таргана" ще довго переслідував мене, наказуючи ніколи не забувати про те, що я побачив цієї ночі...
*** Ось такий сон... А "Таргана" я послухав, та як бачите зробив все, щоб пам'ятати його все своє життя.
Життя дивовижне та чаруюче своєю змінливостю та непередбачуваностю... Що вже казати про сни - просто не знаю.
Якщо у когось є якісь коментари - ласкаво прошу і буду вдячний кожному, хто зможе хоч щось сказати з приводу того, що я побачив позавчора уві сні.
P.S. Прошу пробачення за орфографічні та пунктуаційні помилки... Дуже поспішав, коли набирав цей текст...
Сегодня я наконец-то получил долгожданное письмо. Оно оказалось из Сибири. И это было настолько-же приятно, насколько и неожиданно. Его написала одна очаровательная (как-ни странно) сибирячка ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=92.2){kind=small}
isotoma, изучающая жуков и прочих коллембол, выковыривая их из (как ни странно) сибирской почвы. До того, как я с ней познакомился в сети, я такого слова не знал. Впрочем и после знакомства тоже не знаю. Вполне может быть, что она его просто придумала и разыгрывает меня. А я гордый. Усилием воли я умудряюсь сдерживать природное любопытство и до сих пор не сходил в гугла. Очень уж надеюсь на продолжение переписки и мечтаю о каких-то редких фотографиях ногохвостых экзотов с автографом сибирячки. О том, что они ногохвосты я тоже знаю только со слов моей сибирской подруги. Правда, меня немного смущает тот факт, что я не знаю, как ее зовут. Если ситуация прояснится - буду рад. Не люблю анонимных друзей.
Нет. Правильнее будет сказать - не имею анонимных друзей. Хотя это как-то двусмысленно. Запутали вы меня.
Другие впечатления дня:
- На приеме была беременная цыганка, которая не умеет читать, потому что вообще не ходила школу. Ни одного дня. А на УЗИ привела мама. Не потому, что малолетка, ей лет двадцать. А с мамой потому, что не умеет читать. Смешная. Речь интересная. Сказала, что сына в школу отдаст, -неграмотной сложно жить.
- Вчера на работе часа два не было электричества и ничего более продуктивного, чем улечься в кабинете спать в голову не пришло. Прямо на кушетку завалился и провел время с пользой для организма. Даже храпел немного.
ПыСы. Как мне кажется коллемболы должны выглядеть примерно так.
