хочу сюда!
 

Антонина

37 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 36-45 лет

Заметки с меткой «студенты»

Чукотское вино (не рецепт). Случай из студенческой жизни. Юмор.

         История из студенческой жизни



         Как-то в студенческие годы произошел со мной забавный случай...
         Учился я тогда на 5 курсе и жил, как правильный студент, в студенческом общежитии с тремя однокурсниками.
         Как и принято, "пятаки" пользовались в студенческой среде заслуженным почетом, овеянным аурой легкого страха и естественного уважения к старшим. Для остальных студентов это была своего рода каста высших существ, кладезь жизненной мудрости, пример для подражания всех младших собратьев по альма - матер.       
        И вот так случилось, что по поводу женитьбы (и переезда из комнаты) одного из наших ребят, подселили к нам "абитуру" в количестве одной штуки. Паренёк оказался вполне нормальный - старших уважал, не наглел, за что мы относились к нему, как к равному. Забавных историй об этом периоде жизни можно рассказать много, но я остановлюсь на одной из них.
        Заходит  он однажды - улыбка от уха до уха... день приёма абитуры в студенты был, кажется.  Повод, как говорится, на лице. Говорит - так мол и так... уважь нас - молодёжь неграмотную... праздник, однако, пожалуй к столу. Занятий на ближайший вечер никаких не предвещалось да и настроение было из разряда "нет повода не выпить"... Что молодёжи отказывать - соглашаюсь.
       Вхожу в комнату "абитуры", а там - весь наш молодняк в сборе. Повод двойной, как оказалось... Помимо приёма абитуриентов, одному из ребят посылка пришла... с Чукотки... Приехал учиться он к нам оттуда... Живой человек с Чукотки в наших краях уже в диковинку, ну а посылка - так это вообще событие ого-го! Повод для всеобщего застолья!... Помимо прочих солений и варений с посылкой пришла "партия" некоего напитка, который называли "чукотское вино"... Поговорили пару минут о жизни и... дают мне в одну руку стакан со словами - ...Вот оно! Чукотское вино! Крепкое - меры нет... на ягодках чукотских настоенное... со спиртом... Пить можно только по технологии: выдохнул - выпил - запил - вдохнул... Я про себя так думаю "дык, ничего вроде необычного - это лучший и, пожалуй, единственный правильный способ употребления неразбавленного спирта". Покажем молодняку как это делается... В другую руку мне настойчиво суют бутылку Спрайта...
        В общем - первый тост - "За старшее поколение"...
        А я краем глаза смотрю так - все замерли... и к дверочке - к дверочке... бочком - бочком... потихонечку... В общем - подвох какой-то есть - но в чём... Ладно, хряпну - потом соображать будем...
        Ну... поехали...                   
        Залпом выпиваю эти полстакана (про себя думая - шозафигня - некрепкое же)... и по инерции обильно запиваю Спрайтом...
        ...       
        ...Спрайтом?...
        И вот тут то я понимаю, в чём был подвох!!! ...
        Далее небольшое отступление для тех, кто не знает что такое паточный самогон... Напиток по вкусу напоминает смесь концентрированного спирта, разбавленного горелой карамелькой, с обычным самогоном.  Про обычный самогон... Наверняка почти у каждого была бабушка, которая хоть изредка баловалась приготовлением сего замечательного напитка, так что его вкус описывать не стоит... А запах паточного...так вдвойне хуже обычного...
       Глядя одним глазом на сверкающие пятки юных юмористов, а другим пытаясь найти хоть что-нибудь запивабельное... со смесью злости и непонятной гордости за подрастающее поколение понимаю - смена нам растёт просто атас!!!...



       P.S. В ближайшие полчаса никого из ребят в пределах досягаемости найти не удалось... а потом как-то уже и самому смешно стало... так что сия проделка всем сошла с рук безнаказанно...

Чёто вспомнилось пра студентов

   Да не обидятся на меня неупомянутые факультеты КПИ, равно как и нетипичные представители упомянутых. У нынешних заранее прошу прощения - классификация касается первой половины 1990-х. Многое изменилось.

 1. Распиздяй полный. Форма одежды - похеру, причёска - поскандальнее, посещение пар - близкое к нулю. Сдача зачётов и экзаменов - с безбрежными хвостами. На 3. Курят, пьют, деньги вечно впритык. Девчонки рядом.
     Результат - да все позаканчивали, большинство - не вовремя и не тот вуз и работают не по той специальности. Но студентами по жизни остались. Или - опустились.

2. Свободный студент. Форма - не похеру, но далеко не костюмная. Или стильное, или лейбловое. С причёсками проблем нет. С учёбой чуть лучше - хвосты есть постоянно, но реально сами всё делают и сдают. На 4-5. Курят, пьют, деньги зарабатывают. Девчонки сами вешаются.
     Результат - да большинство позаканчивали, зачастую и не один вуз.  Добрая половина работает не по специальности. Свободными и остались. Ну, кто остался ещё..

3. Зубрилки. Всегда серьёзное лицо, как правило - традиционный костюм. Но вот при аккуратной стрижке - почему-то традиционно немытая голова. Ходят на всё и везде, понимают треть, но сдают всё вовремя. На 3-4. Если и пьют - редко, но до одурения, некоторые курят. Если деньги есть - не свои, родители дали. Девчонки проходят мимо - головы пахнут.
     Результат - закончили все, многие пристроены на блатных местах. И так же трахают мозги, как трахали преподам и профессуре.

4. Умняшки. Или шахматисты. Или "приматовцы". Лицо всегда одухотворённое, видна работа мысли, даже когда вороны гадят на голову. Форма - шо попало. Голова чаще всего долго нестриженная и средне немытая. Но это не важно - она умная. Первые три категории считают ничтожествами, недостойными носить звание студента. Первые две отвечают им тем же, третья - тайно завидует. Знают больше преподавателей. Сдают зачастую заранее, про пить-курить и речи нет, денег нет,. Девчонки ими не интересуются, они девчонками тоже.
    Результат - закончили, позащищались, свалили в нормальные страны, имеют нормальные работы с хорошей оплатой. И вот теперь и девчонки появились. Ну а кто не успел - их проблема.

А вот теперь обижайтесь или наоборот. 
Первые - Химмаш, вторые - ФЭТ, о третьих промолчу - много их,  четвёртые - Прикладная математика ( оттуда и "приматы")
 

10%, 2 голоса

43%, 9 голосов

33%, 7 голосов

14%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

За КПІ!!!

Вони вже приходили. Тоді їм потрібна була наша база відпочинку, наш парк, наша земля біля корпусу № 18, земля на Печерську під нашим ВІТІ. І те, що на землі... Тепер ми потрібні їм цілком без залишку. Вони відмінно засвоїли, що для того щоб обезголовити — потрібно очолити. У зв'язку з цим, їм потрібно, — кров з носу, — «завести» до нас будь-якого «свого», хоч і з приставкою «в.о.». Вони цілком можуть знайти такого і серед нас. Вони знають, що таке зрада. І наскільки зневажаємий і ненависний зрадник — вони теж знають. Про це може не підозрювати лише сам зрадник. ...Справа не в персоналіях. КПІ — це ми всі. Це — його випускники всіх колишніх років і всі майбутні покоління студентів. Його студенти. Його аспіранти. Його професура. Його викладачі. Його співробітники. Нам тут навчатися. Вчити. Винаходити. Робити відкриття. Працювати. Жити. Примножувати 114-річну славу КПІ. І нам вирішувати, яким йому — нашому КПІ, — бути. І — чи бути взагалі. Індустрія вже майже убита. Навіщо висококласні інженери? Навіщо КПІ? Це — точка майбутньої регенерації країни, точка її зростання, розвитку, процвітання. Бо наш вибір: на користь того, що Україні — бути. Потужною. Красивою. Процвітаючою. Рівною серед рівних. Цього вибору і цієї перспективи вони хочуть нас позбавити. Під будь-яким приводом. Будь-якими засобами. Що можемо ми? Ми можемо нити, що мовляв, від нас нічого не залежить, що все вже вирішено, що ми не в силах нічого протиставити організованій машині тупого адміністрування і нахабного рейдерства... Однак, можемо і ще дещо. Наприклад, показати їм, що означає дійсне самоврядування кращого ВУЗу. Що означає солідарність людей праці. Що означає відстоювання дійсного, а не уявного державного інтересу. Що означає щирий жаль і обурення 50-ти тисячного колективу. Їх стихія — профанація і брехня, наша сила — істина й справа. «У чому сила, брат?..» Для початку необхідно гранично чітко зрозуміти, що відбувається. Для цього варто пильніше поглянути на таку (в будь-якій іншій ситуації рутинну, але не в нашому випадку) процедуру, як вибори ректора КПІ. Вибори — це вибір. А свобода завжди починається з вибору. Ректора в КПІ може обрати лише трудовий колектив. Це логічно. І законно. Але незручно. Для них. Єдина можливість завести «свого» до нас — це на період між закінченням повноважень чинного ректора і виборами нового призначити «в.о.». Тобто – див. вище, там, де про обезголовити. Далі, запуск вже до автоматизму відпрацьованого на різних об'єктах механізму рейдерського захоплення... увага — ВНЗ! З формального боку все, мабуть, може виглядати бездоганно. Навіть — десь демократично. І навіть — респектабельно. Але нас завжди повинна цікавити суть справи. Істотність справи. Сутність її. Це — стиль КПІ. По суті — ми отримуємо на чолі кращого ВУЗу України невідомого (Х). Логічно, що подальша доля КПІ автоматично стає такою ж: Х. У сенсі — невідомою. Вірніше: невизначеною. Але: цілком і легко прогнозованою. Передбачуваною. І, на жаль — гранично сумною. Озирніться навколо — практично тотальний «місячний» пейзаж. В індустрії, с/г, культурі і т.д. Скільки не називай деіндустріалізацію «постіндустріальним» суспільством, а тотальну дезінформацію — суспільством «інформаційним»... Міра ж легкості, з якою ми проковтнемо сценарій, писаний не нами, але про нас, буде визначальною у ставленні до нас і надалі. Визначальною з наростанням. Аж: до перетворення нашого, — і національного, — надбання: КПІ — в купу попелу. Ще одну купу попелу ... Що потрібно зробити, щоб не поставити Х на КПІ? Рішуче і очевидно захистити право трудового колективу КПІ на самоврядність. Тобто захистити і відстояти той КПІ, який ми будували, будуємо і готові далі будувати разом. КПІ з усіма його досягненнями та першими місцями у всьому, що можна і з усіма його проблемами і недоліками — куди без них... Радостями і печалями. Здобутками та помилками. Надіями і можливостями. Загалом — НАШ КПІ! Як підтримати? 26.10.2011 о 14.00 прийти на Площу знань. Далі — всіма доступними нам засобами (зрозуміло, виключно законними) змусити МОНМС дати відповідь на питання про право КПІ на самоврядування. Головне — не забувати: будь-яка авантюра, будь-яка підлість, будь-яка провокація, будь-яка сіра схема має тим менше шансів, чим більше про неї знають люди. Чим більше людей знає про неї. Звідси, правило № 1 — гласність! Достовірна інформація повинна бути гранично оперативною, повинна ставати надбанням якомога більшої кількості людей! Вони в курсі, що великі справи нині нерідко починаються з кнопки like. І вони цього реально бояться! Але просто «лайкнути» новину про спробу рейдерського захоплення КПІ — мало! Потрібно розповісти друзям. Обов'язково просіть друзів прочитати новину: бути в курсі справи завжди, і, — доки не мине небезпека, — це правило № 2. Обов'язково потрібно просити своїх друзів розповісти своїм друзям і т.д. Правда, цього теж недостатньо... Мережу можна «вирубати». Сайти – «покласти». Та й комп є далеко не у всіх і кожного, на жаль. Звідси — правило № 3: тотальність. Не буває поганих майданчиків для поширення інформації! Двері кімнати в гуртожитку — хороший майданчик для ч/б листівки з інформацією про їхні плани захоплення КПІ. Ліфт — відмінний майданчик для кольорової листівки з оперативною інформацією з теми. Потворний зелений будівельний паркан — кращий майданчик для балона і мотиваційного слогану. Балкон — феноменальний майданчик для банера! Знайомий редактор, або кореспондент одного з незліченних нині паперових та електронних ЗМІ — просто дай йому знати, що є небанальний сюжет для чергового випуску. Є інформаційний привід, цікавий і небайдужий величезній кількості людей. І т.д. Потрібно використовувати будь-яку можливість дати їм знати, що у разі спроби їх маленького мерзенного бюрократичного бліцкригу з дуже сумними для України наслідками, вони отримають від нас Сталінград!

...Є ще слабка надія і на владу офіційну. На президента. На ВР. На кабмін. На решту її «гілок». А найголовніше — ми сподіваємося на трудовий народ України, чиєю гордістю і надією намагалися робити і робимо наш рідний КПІ. Разом переможемо!

http://student.kpi.ua/wp-content/uploads/2011/10/bojan1.pdf

http://student.kpi.ua/12677/za-kpi/

День Здоровья Health's Day

С 4-ма отделениями нашего колледжа съездили на ежегодное празднования дня Здоровья. Немного поснимал на память о студенческих годах :) Не критикуйте сильно )))))

Джери.

Джерри.

Джерри.
Или: А  по-французски - женщины - "бубьё"... А  мужчины?
/ Мои  не  выдуманные  истории /.
       Занятиям  на  втором  курсе  в  институте, естественно, предшествовало  заселение  иногородних  студентов  в  общежитие. И, хотя  здание  студенческого  общежития  в   эксплуатацию  было  сдано уже  год  тому  назад, но  студенты, по-прежнему, называли  его: «новым».
       Общежитие, куда   второй  год  заселяли  Ольгу  и  её  подружек, отличалось  от  остальных («старых»)  тем, например, что,  девочек  с мальчиками  помещали  не  только  на  одном  этаже, но  и   в  одном блоке. Тем  более, этот  факт, для  Ольги, был  странен, потому  что когда  она  училась  в  техникуме, то  мальчики  и  девочки  жили  в общежитии,  строго,  на  разных  этажах.
[ Читать дальше ]
Автор: Эдельвейс 7 на понедельник, Июль 18, 2011 

Изя.

И З Я.

Или.
 Люди-сороки.
/ Мои  невыдуманные  истории /.
.
       Детки, особенно  девочки, очень  падки  на  всё  «блестящее». И это   считается, как бы, естественным. Девочки подрастают, их интерес  только  усиливается  к  украшениям. И, уж, каждая девушка мечтает  носить  украшения  из  золота. Некоторые  ради  золота, бриллиантов,  на что угодно пойдут. Но это – представители слабого пола. А что же наши  милые  мужчины?..
       Не успела Мила войти  в  комнату, при этом, полотенцем  промокая  волосы; как к ней подскочили  её  две  сокурсницы: Танька  и  Анька.
      
[ Читать дальше ]
Автор: Эдельвейс 7 на воскресенье, Июль 17, 2011 

Николай Левашов. Встреча со студентами (2007) CAMRip

Встреча со студентами

Московского Института Региональных и Муниципальных Отношений
Лекция на тему «Происхождение жизни», Москва, 6 ноября 2007 года




Что такое Жизнь? Этот вопрос многим кажется даже банальным. Но, на самом деле, это далеко не так. Одно дело просто жить, особенно, так, как мы сейчас живём, т.е. просто наблюдать сам факт жизни. А другое дело – понимать, что такое Жизнь, где и как она зарождается, как развивается и к чему стремится. Современная наука не только не знает ответов на эти основополагающие вопросы, но видимо и не стремится их узнать. Более того, создаётся впечатление, что многие современные учёные намеренно уводят процесс познания в сторону от реальной картины мироздания, исполняя чью-то злую волю. Они создали ложный Базис знаний, в основу которого положено множество постулатов, большая часть которых входит в противоречие с нашей реальностью. И, вместо того, чтобы добросовестно работать над изменением этих устаревших постулатов, т.е. над совершенствованием Базиса знаний, сегодняшняя наука превратилась, мягко говоря, в тормоз, препятствующий процессу познания реальной картины Мира. Увлечение учёных прикладными вопросами без точного и всеобъемлющего знания Основ Жизни и законов её развития, как правило, приводит к экологическим нарушениям и преждевременной гибели такой неразумной цивилизации…

[ Читать дальше ]
[ Читать дальше ]

Прикольнулся немного над однокурсниками))

Будние дни. Практика. Даже не поняли, что их снимают))