хочу сюда!
 

Наталия

44 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 35-55 лет

Заметки с меткой «богдан-ігор антонич»

«Народився Бог на санях....»

СВЯТА ПРОСТОТА Великий світ, широкий, довкола круглий обрій. О, як це дуже добре чотири мати роки! Світ грає мерехтливо, безкраїй, дужий світ. О, без кінця щасливо лиш двадцять мати літ.

Велика простота - найвища досконалість. Наївність є свята, довершенням є малість. Щаслива ця людина, ясна її дорога: наївно, мов дитина,  молиться до Бога! Субота, 26 березня 1932

НАЇВНІСТЬ Що це кого турбує, що я складаю вірші? Чи добрі є, чи гірші, це байдуже йому є. Що це кого цікавить, що я складаю ямби? Одне сказав я вам би: для Божої все слави. Малі до щастя дверці: захоплення та неба, гармонії у серці - нічого більш не треба. Чи добрі дні, чи гірші, думки спокійні, рівні. На хвалу Божу вірші пишу собі наївні. Субота, 26 березня 1932

поет....!

"Листар носив листи зелені, листи шуміли. Ех, весна!

 Плету пісні на веретені про молодість, що промина."

                     (Богдан-Ігор Антонич)

Розмова з листком_Осанна осені

ОСІННІЙ ДЕНЬ.
Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! — та сама. Останні айстри горілиць зайшлися болем. Ген килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій. І плаче коник серед трав — нема мелодій...

.( Ліна Костенко )

 

РОЗМОВА З ЛИСТКОМ Діткнулась ставу осені рука, Паде на хвилі журавлине: кру, І поширяється далеч укруг, Друкує в хмарах зорями друкар.          

В руці з землі листок маленький дру.

О, як є повно в нім зими примар, Та крихта літа ще життя трима. Листок маленький, мій зів’ялий друг. Розвіється життя останній хунт, Що вітер все про нього грав, брехун, Коли за щастя вів із ним ти спір. Та не сумуй; ти весну мав. Тям те: Не раз майстерством є та щастям теж Знання самоошуки пити спирт.

( Богдан-Ігор АНТОНИЧ )

   

Пісенька до сну ...Ніч

НІЧ

Розкрита книжка, лампа, блудні нетлі, ляга на серце ржа думок. На стінах тіні в’яжуть круглі петлі в чудний і нерозплутаний клубок.

Мов чорний кіт, сів череватий чайник, годинник, наче джміль, гуде. Яка ж солодка ця принада тайни та слово, що, мов з каменю, тверде!

Бляшане небо, олив’яний місяць і ночі попелястий дим. Невже ж нема на цьому світі місця поривам нездійсненним та палким?

ПІСЕНЬКА ДО СНУ

Не думай! Спи! Думки – отрута щастю. Цвітуть дві тіні – дві лілеї чорні. Не думай! Спи! До всіх скорбот причасний і так усього в думці не обгорнеш.

Прощаючись із спомином останнім, що тінню вихиливсь з-за яви краю, в солодкім марнотратстві почуваннів кохання вицвіле знов прикликаеш.

Це справді зле, що покохав занадто, заміцно, зарозтратно. Захват ясний в екстазу чорну ночі не міняти!

Засни! Чи це життя, чи лампа гасне?

( Богдан-Ігор Антонич )    

КОРОПИ


Співають коропи, і крають води леза, 
дахи, мов віка скринь, підносить вітер, 
і проповідь говорить окуням береза. 
Це все недійсне, навіть неймовірне, 
цьому не вірте! 

Та дійсне те, що бачив я уранці 
там, де ріка коріння миє гаю, 
коли вітри, мов пристрасні коханці, 
до купелі дівчата роздягають.
( Богдан-Ігор АНТОНИЧ )

"Зелена Євангелія"

Богдан-Ігор АНТОНИЧ ПІДКОВИ На сто возах весна приїде,  мов луки, вигнуться смички.  Крізь сито дощ весінній цідить,  і дяк запалює свічки.  Та їхать ми ще не готові,  й баси нам нетерпляче тнуть.  Хай, люба, місяць на підкови  нам ковалі перекують.

9 березня 1935

КАЛИНА Калина похилилась вниз,  мов ягода росте червоне слово.  Весні окриленій молись,  карбуй на камні пісню калинову!  Та промінь сонця, мов стріла,  проколе слово і проріже камінь,  і лиш калина, як цвіла,  цвіте щороку листям і піснями.  9 березня 1935

ДВА СЕРЦЯ У вечір, в обрії, у спів  підем, обнявшись, перед себе.  Мов черепицю із дахів,  зриває вітер зорі з неба.  І, відділившись від юрби,  загорнемося в хутро ночі.  Хай два серця — два голуби  співзвучно й тужно затріпочуть.  3 квітня 1935

БАРВІНКОВА ЩИРІСТЬ Кохай мене звичайно й просто,  так, як кохають всі дівчата.  Коли проходиш білим мостом,  зоря в твоє волосся вп’ята.  Так палко вміють цілувати  лиш ті, що перший раз цілують.  В тремтінні слів твоїх крилатих  я барвінкову щирість чую.  9 квітня 1935