хочу сюда!
 

Таня

36 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «декомунізація»

Напоминие!

В СБУ напомнили о необходимости соблюдать закон об осуждении коммунистического режимаВо время празднования 75-й годовщиной победы над нацизмом во Второй мировой войне все граждане Украины обязаны соблюдать Закон «Об осуждении коммунистического и национал-социалистического (нацистского) тоталитарных режимов в Украине и запрете пропаганды их символики».

Об этом напомнили в Управлении Службы безопасности Украины в Харьковской области.

В ведомстве считают, что возможные конфликтные ситуации во время празднования Дня Победы могут быть освещены в СМИ в виде информационных материалов, направленных на дискредитацию деятельности отечественных органов власти, местного самоуправления, привести к формированию негативного имиджа Украины у европейской и мировой общественности.

Напомним, что закон о декоммунизации, в частности, предусматривает запрет на пропаганду коммунистического тоталитарного режима, в том числе в средствах массовой информации; производство, распространение и публичное использование продукции, содержащей символику коммунистического режима.

За нарушение норм Закона «Об осуждении коммунистического и национал-социалистического (нацистского) тоталитарных режимов в Украине и запрете пропаганды их символики» предусмотрена уголовная ответственность в виде лишения свободы на срок до 5 лет.

Столиця України дедемонізується!

Що декоммунізіровалі в столиці за п'ять років (список)
21.01.2020

З 2015 року в Україні почався процес декомунізації, за час якого, зокрема, в столиці демонтували сотник об'єктів - пам'ятників, меморіальних табличок та інше.

У районних адміністраціях розповіли, що зробили з символами комунізму, які були (або залишаються) на їх балансоутримання, передає СтройОбзор.

Подільський район - 6 об'єктів

У Подільському районі демонтовано такі об'єкти: скульптура Леніну Володимиру Іллічу (вул. Набережно-Лугова, 8); скульптура Леніну Володимиру Іллічу (вул. Костянтинівська, 64); скульптура-копія скульптури І.Д. Шандра "Камінь - зброя пролетаріату" (площа Красної Пресні, з 2018 року - Щекавицька площа) меморіальна дошка Більшовикам 1919 (вул. Сковороди, 2); меморіальна дошка Більшовикам 1918 (Контрактова площа, 12); меморіальна дошка Гречці А.А. (Вул. Маршала Гречко, 26).

"Демонтовані об'єкти знаходяться на відповідальному зберіганні балансоутримувачів та будуть передані на постійне зберігання в музей декомунізації", - відповіли в адміністрації.

Оболонський район - 0 об'єктів

"За результатами розгляду повідомляємо, що на території Оболонського району міста Києва відсутні пам'ятники, які відповідно до Закону України" Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки "підлягають демонтажу, відповідно і не проводився їх демонтаж ", - відповіли в Оболонській РДА.

Шевченківський район - 0 (або 2) об'єкта

"Оскільки відповідно до даних Переліку пам'ятні знаки, які підлягають демонтажу на фасадах будинків районних установ культури, відсутні, тому зазначені заходи Управлінням культури, туризму і охорони культурної спадщини Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації не проводилися", - повідомили в адміністрації.

Однак повідомляється, що в межах територій об'єктів благоустрою зеленого господарства, закріплених за комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Шевченківського району міста Києва, невстановленими особами були демонтовані 2 пам'ятника, а саме: Коротченко Д.С. і комсомольцям 20-х років. З огляду на той факт, що зазначені пам'ятники на балансі підприємства не знаходилися, інформація про осіб чи організаціях, що здійснюють їх демонтаж, а також місця їх подальшого зберігання в КП СЗН Шевченківського району відсутня.

Святошинский район – 2 объекта

У Святошинському районі Києва було скоєно демонтаж двох меморіальних дощок: Горбачову Омеляну Григоровичу (пр. Перемоги 71/2) і Картвелішвілі Лаврентію Йосиповичу (вул. Василя Кучера). Ці дошки були розбиті під час демонтажу.

"Пам'ятники В. І. Леніну, які колись перебували на території" Веркон "та інших промислових підприємств, в різні роки демонтовані і про їх подальше місцеперебування невідоме. Пам'ятники і пам'ятні знаки, які необхідно демонтувати відповідно до Закону, на території району відсутні" , - додали в РДА.

Солом'янський район - 5 об'єктів

У Солом'янському районі демонтовано п'ять пам'ятників, з них: 4 зберігаються на територіях промислових підприємств, 1 пам'ятник (бюст) зберігається на території Міжнародного аеропорту "Жуляни".

Печерський район - 29 об'єктів

Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району Києва і по утриманню зелених насаджень Печерського району демонтували 29 об'єктів, розташованих на підпорядкованій території, в тому числі розташованих на території підприємств, організацій некомунальної форми власності.

Так, вони передані в Державний музей авіації України.

Відзначається, що два об'єкти, зазначені в переліку, фактично розташовані в інших районах, а саме: дошка "60-річчя утворення СРСР" за адресою площі Дружби народів СРСР, 1 (Оболонський район) дошка Тельману Ернсту за адресою вулиця Німецька, 2 (Голосіївський район).

Дніпровський район - 8 об'єктів

У Дніпровському районі було демонтовано 8 пам'ятних знаків (дощок).

"Демонтовані об'єкти, на яких розташована символіка комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського тоталітарних режимів) утилізовані, оскільки були пошкоджені під час демонтажу", - відзначили в Дніпровській РДА.

Деснянський район - 0 об'єктів

Як повідомили в РДА, на території Деснянського району міста Києва відсутні пам'ятники, які підлягають демонтажу.

Дарницький район - 7 об'єктів

У Дарницькому районі визначено 7 об'єктів: анотаційні дошки Н. Крупської та С. К. Заслонова, скульптура В. Леніна в дитинстві, пам'ятник Леніну, скульптурна композиція екіпажу бронепоїзда "Таращанець", пам'ятник-бюст Н. Крупської та С. Ковпака.

Станом на 25.11.2019 року залишилося демонтований пам'ятник екіпажу бронепоїзда "Таращанець".

"З огляду на, що зазначений пам'ятник включений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятник монументального мистецтва національного значення (постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928, охоронний номер 260001-Н) і встановлений на місці поховання екіпажу бронепоїзда, демонтаж повинен здійснюватися з урахуванням вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, після прийняття центральним органом виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини відповідного рішення ", - повідомили Дарницької райдержадміністрації.

Також на території виробничої бази комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Дарницького району Києва знаходяться на зберіганні такі об'єкти - пам'ятник-бюст Н. Kpyпcкой і С. Ковпака, скульптура В. Леніна в дитинстві, дошки Н. Крупської (граніт) і К. Заслонова ( мармур). Пам'ятник В. Леніну, який знаходився за адресою: вул. Бориспільська, 7 (територія заводу "Будмаш") був знищений невідомими особами в 2015 році.

Голосіївський район - 11 об'єктів

Згідно із затвердженим переліком в Голосіївському районі підлягало демонтажу 11 об'єктів, з них 3 об'єкти територіально не перебувають в Голосіївському районі, а всі інші об'єкти були демонтовані балансоутримувачами за свій рахунок, а пам'ятник чекістам, які загинули за владу рад на Либідській площі - невідомими особами.

Інформація про місце зберігання демонтованих об'єктів в Голосіївській районній в Києві відсутня.

джерело

Переплавимо ідола на витвори мистецтва

Донбас: в Слов’янську захотіли переплавити 7-тонного Леніна

У Слов’янську Донецької області запропонували використовувати 7-тонний бронзовий пам’ятник Володимиру Леніну для виготовлення скульптур. Відповідна петиція з’явилася на сайті Єдиної системи місцевих електронних петицій.

СИТУАЦІЯ. Як зазначає автор петиції, пам’ятник був демонтований в червні 2015 року. В даний час він знаходиться під відкритим небом на території комунального підприємства Слов’янської міської ради «АТП 052814».

«Пропонуємо виготовити 10 скульптур з цих 7 тонн бронзи, які б стали арт-об’єктами. Цей крок зробить більш привабливим наше місто, що сприяло б залученню до нас туристів і дарувало б радість місцевим жителям. Ці арт-об’єкти можуть бути розташовані в місцях, де збирається більше людей – парки, сквери, площа», – йдеться в петиції.

Автор пропонує внести це питання до порядку денного сесії міськради. І в разі позитивного рішення провести моніторинг серед жителів міста і вирішити, які саме скульптурні об’єкти будуть виготовлені, і визначити місця їх розташування.

НАГАДАЄМО, в лютому 2018 року директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович заявив, що декомунізація в Україні фактично завершена. За даними інституту, тільки за 2016-2017 роки по всій країні знесли понад 1 300 пам’ятників Володимиру Леніну.

Про «бандерізацію», тільки факти.

Про «бандерізацію», тільки факти

Володимир Вятрович

Як історик, який тривалий час займається українським визвольним рухом у ХХ столітті, вважаю Степана Бандеру одним із визначних діячів нашого минулого, вартим вшанування. Проте спроби творити "культ Бандери" за канонами "культу Леніна" є шкідливими як для розуміння його місці і ролі в нашій історії, так і для адекватного вшанування.




Але ще більш шкідливими є спроби вигадувати цей культ і представляти декомунізацію як "бандерізацію".
Тези про те, що Бандера в Україні повсюдно (в топоніміці та пам'ятниках) заміняє Леніна знаходимо в багатьох критиків декомунізації, зокрема Адреаса Умланда.

Насправді:
- за час декомунізації демонтовано 1320 пам'ятників "вождю пролетаріату" і встановлено 4 пам'ятники провіднику ОУН (усі на Західній Україні і всі без участі органів державної влади, зусиллями громадськості і місцевого самоврядування).
- перейменовано 51 493 об'єкти топоніміки (вулиці, площі, сквери тощо), з них 34 згідно рішень місцевих рад отримали ім'я Степана Бандери ( у Закарпатській, Полтавській, Сумській областях та місіті Києві по 1; в Київській області - 2; в Івано-Франківській та Миколаївській по 3, в Хмельницкій - 4, в Черкаській - 8 і в Чернівецькій - 10 ).
Фаховий експерт будує свої концепції, опираючись на факти. Тому, хто намагається нав'язати суспільству власне упереджене бачення, вони лише заважають.
Тож для зручності усіх зацікавлених — подаю цифри



http://ua.112.ua/mnenie/pro-banderizatsiiu-ukrainy-hovoriat-tsyfry-365503.html

Декомунізація в Україні триває!

МОН закликав українські ВНЗ змінити назви у відповідності із законом про декомунізацію
Інакше діяльність таких навчальних закладів вважатиметься такою, що не відповідає законодавству України



Табличка на будівлі Міністерство освіти і науки України

Міністерство науки і освіти України закликало українські ВНЗ змінити назви у відповідності з законом про декомунізацію. Про це сказано в листі Міністерства.

"Інформуємо, що необхідно терміново завершити процедуру приведення раніше привласнені об'єктам права власності імен фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій у відповідність з вимогами закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки", - сказано в заяві.

Міністерство попереджає, що в разі невідповідності вимогам даного закону в назвах вищих навчальних закладів, їх статутах, назвах структурних підрозділів вищих навчальних закладів, а також у разі розбіжності в юридичній адресі вищого навчального закладу та імені відповідного населеного пункту, району, вулиці і т. д., Міністерство буде вважати діяльність таких вищих навчальних закладів такою, що не відповідає законодавству України, і не зможе належним чином розглядати вхідні документи від таких закладів.

Новини за темою: В Україні у 2016 році переіменовано майже тисячу населених пунктів і понад 50 тис. вулиць

Нагадаємо, 21 травня 2015 року вступили в дію закони декомунізації. Втілення їх у життя означає, що Україна остаточно пориває з болючим радянським тоталітарним минулим. Згідно із законом "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів і заборону пропаганди їх символіки" після громадських обговорень рішеннями місцевого самоврядування та парламенту затверджувалися нові назви для об'єктів топоніміки, в яких немає пропаганди тоталітаризму.

За даними, наданими ОДА Інституту національної пам'яті, станом на грудень 2016 року перейменовано 51 493 об'єкта топоніміки в містах, селищах і селах. Це — вулиці, площі, сквери тощо. В Україні демонтовано 2389 пам'ятників і пам'ятних знаків, з них в честь Леніна – 1320.

Верховна Рада України перейменувала 25 районів та 987 населених пунктів (з них 32 міс

http://ua.112.ua/suspilstvo/mon-zaklykav-ukrainski-vnz-zminyty-nazvy-u-vidpovidnosti-z-zakonom-pro-dekomunizatsiiu-364922.html

Пeрeймeнувaння вулиць чи нaсeлeних пунктiв нe ствoрює для мeшкaн


 

Пeрeймeнувaння в рaмкaх дeкoмунiзaцiї нaсeлeних пунктiв тa вулиць пoрoдилo бaгaтo мiфiв з цьoгo привoду. Мoвляв нiбитo цe ствoрює мaсу нeзручнoстeй з дoкумeнтaми.

Хoчу нaгoлoсити, щo житeлям пeрeймeнoвaних мiст, сiл чи вулиць нe трeбa в oбoв’язкoвoму пoрядку пeрeoфoрмлювaти дoкумeнти. Цe мoжнa зрoбити лишe в рaзi пoтрeби.

Тoбтo, при пeрeймeнувaннi, скaжiмo, вулицi, її мeшкaнцям нe пoтрiбнo oдрaзу бiгти дo вiдпoвiдних служб, щoб випрaвити aдрeсу в дoкумeнтaх. Aджe тривaлiсть прoцeдури пeрeрeєстрaцiї нe oбмeжeнa в чaсi. Пeрeрeєстрaцiю людинa мoжe прoйти будь-кoли, якщo в цьoму виниклa пoтрeбa. Нaприклaд,  пiд чaс зaмiни пaспoртa, змiни прiзвищa тoщo.

Тi мeшкaнцi, якi бажають oдрaзу зaмiнити нaзви вулиць у свoїх дoкумeнтaх, мoжуть звeрнутись дo викoнкoму рaди, який зoбoв’язaний нaдaти виписку дo пaспoртa прo пeрeймeнувaння тoї чи iншoї вулицi.  Пoтiм трeбa звeрнутися дo свoгo вiддiлeння МСУ i зaпoвнити блaнки нa зaмiну aдрeси. Пiсля цьoгo вiдпoвiднa пeчaткa у пaспoрт внoситься бeзкoштoвнo.

Згiднo зaкoнoдaвствa, змiнa пoштoвoї aдрeси будинку aбo квaртири нe є пiдстaвoю для пeрeoфoрмлeння свiдoцтвa нa прaвo влaснoстi. Усi дoкумeнти, якi знaхoдяться нa рукaх у влaсникiв, нe втрaчaють свoєї юридичнoї сили. Якщo ж влaсник вирiшив прoдaти мaйнo, пoдaрувaти, чи пeрeдaти у спaдщину - мiсцeвa рaдa бeзкoштoвнo видaє дoвiдки прo здiйснeнe пeрeймeнувaння вулицi, якi нoтaрiуси дoлучaють дo спрaви, пeрeдaнoї в рeєстрaцiйнi oргaни. У витязi з рeєстру прaв влaснoстi вкaзується кoлишня aдрeсa. I кoли є пeрeoфoрмлeння прaвa влaснoстi нa iншу oсoбу, тoдi вжe їй видaється iнший дoкумeнт з нoвoю нaзвoю вулицi чи нaсeлeнoгo пункту.

Нe пoтрeбують тeрмiнoвoгo пeрeoфoрмлeння тaкoж дoкумeнти, видaнi aрхiтeктурoю тa зeмeльним вiддiлoм.

Oфiцiйнa змiнa нaзви вулицi чи нaсeлeнoгo пункту тaкoж нe ствoрює прoблeм i для пiдприємцiв, oскiльки нe є пiдстaвoю для визнaння будь-яких дoкумeнтiв нeдiйсними. Внoсити змiни дo свiдoцтвa прo дeржaвну рeєстрaцiю суб’єктa пiдприємницькoї дiяльнoстi aбo лiцeнзiю нa здiйснeння пeвнoгo виду гoспoдaрськoї дiяльнoстi у рaзi пeрeймeнувaння  нaзви вулицi – нe oбoвязкoвo.

 

Гримаси декомунізації

Під чиїм ви іменем живете?

Відкритий лист до жителів вулиці імені Карла Маркса в Андрушівці Житомирської області

        

Регіна Миколаївна Лялюшко народилася і виросла в Андрушівці на Житомирщині. Закінчила Одеський державний університет імені Мечникова. Захоплювалася хімією. Захистила кандидатську дисертацію за цим напрямом, викладала дисципліну у виші над морем. Вийшовши на пенсію, всю теплу пору року, від ранньої весни до пізньої осені мешкає в рідній Андрушівці. Її покликання – активна громадська робота. Вона діяльна поборниця захисту української мови, поширення знань про історичну минувшину України та рідного краю. Над її помешканням майорить державний прапор…

Під стать матері донька – Наталка Лозицька. Вона мешкає в Бразилії, її ім’я, поборниці всього українського, добре відоме в діаспорі Ріо-де-Жанейро.

         Минулої осені Регіна Лялюшко багато зусиль доклала для роз’яснення громадянам суті декомунізації, перейменування вулиць райцентру. Що з цього вийшло, можна зрозуміти з її публічного листа, який вона надіслала для публікації.   

         "Торік я чимало зусиль потратила на те, щоб розшукати, виявити, оприлюднити цікаві деталі, штрихи з життя чудової людини, Громадянина з великої літери, лікаря Миколи Скочинського. Патріота, який порятував життя, напевне, сотням жителів Андрушівки та району, був доктором у підпільників відомого партизанського загону антифашистів Івана Богорода, котрий базувався в наших чарівних Лебединцях.  Ці мої старання мали одну щиру мету – в благодатну пору декомунізації переконати всіх у тому, що імена наших народних, некоронованих героїв мають носити й наші вулиці. Власне, на це була спрямована й моя публікація в районній газеті «Новини Андрушівщини».

         Я вельми сподівалася, що в депутатському корпусі міської ради знайдуться люди, які вже нарешті живуть без облуди комуно-радянських шор, мислять широко і вільно, одірвалися від пропагандистської мішури кремлівського словоблуддя. На це мене, принаймні, наштовхує бодай масове святкування релігійних пошанувань у наших краях, а особливо ж велелюддя в поминальні дні на районному і сільських кладовищах. Значить, розуміємо, що потрібно поклонятися не надуманим, спущеним з гори ідолам, яких боготворила і зробила іконами московітська пропаганда, а простим людям, котрі жили серед нас, але дочасно пішли за світи. Ось серед них ми й маємо знаходити своїх героїв. Їх іменами, хто на це заслужив, називати свої вулиці й провулки, тим самим передаючи нетлінну пам’ять про їхню старанність, добросовісність новим поколінням.

         Але ні ж, добитися цього поки що ніяк не можна. Виявляється, у середовищі обранців до міської ради є справжнє засилля комунофілів, замшілих совків і глибоко радянських людей. Вони, як виявилося, на смерть стояли на сесії міської ради за те, щоб в Андрушівці обов’язково, приміром, була вулиця головного комуністичного ідеолога планети Карла Маркса. Знайшли, знаєте, цьому таке кумедне пояснення: мовляв, він відомий у світі філософ.

         Панове! Але ж уточняйте, носієм, якої саме філософії є ваш божок. Очевидно, ви посоромитесь це зробити. За вас це зроблю я. Карл Маркс родоначальник і головний носій філософії людожерства, вчені кажуть - антропофагії. Від себе додам: у примарній боротьбі за торжество проголошеного ним «царства свободи», начебто за «рівноправність» знищено десятки і десятки мільйонів простих людей. Марксова теорія привела до створення перших на планеті концентраційних таборів (найперший, під іменем «Кожухів» з’явився 1923 р. у Москві), до культу більшовизму, який немислимий без масового знищення за рознарядкою «ворогів народу», до розстрільних трійок, виселення з рідних місць поселення цілих націй. Як вчинили послідовники теорії Маркса комуністи щодо стражденного кримськотатарського народу.

         Та що там говорити про це масштабно, коли і в долі однієї сім’ї, про яку розповім нижче, як у краплині джерелиці, віддзеркалюється все «велич і грандіозність» людоїдної філософії їхнього божевільного Карла Маркса. 

         Минулої зими письменник Олександр Горобець, який почасти мешкає в Андрушівці, підготував до Вікіпедії - Інтернет енциклопедії статтю про львівського доктора права Романа Домбчевського. Зустрівши це незнайоме прізвище в одному з архівних номерів україномовної газети «Свобода», яка з 1893 року видається в США, дослідник розкопав унікальну і трагічну історію незвичайної сім’ї, котра неймовірно постраждала якраз саме завдяки ревному втіленню у життя комуністичних ідей філософії Карла Маркса його фанатичними послідовниками. (Заради цікавості прочитайте в Вікіпедії всю статтю, раджу).

         Випускник юридичного факультету Львівського університету Роман Домбчевський на початку минулого століття і до початку Другої світової війни був переконаним борцем за українізацію судочинства в пригнобленій поляками Західній Україні. Виступав за те, щоб українці в судах володіли правом розмовляти, подавати документи рідною мовою. 1934 року навіть видав книжку, озаглавлену «За права мови».

         Коли «золотого вересня» 1939 року у Львів вступили радянські війська, одним із перших енкеведисти кинули до в’язниці доктора права Романа Домбчевського. Його дружина Ірина, львівська журналістка, громадська активістка разом із дочкою Христиною зуміла втекти до Польщі, за тим до Німеччини, звідти перебралася до США. Тим часом її чоловіка, після катувань і неймовірних страждань засудили до восьми років каторги і відправили відбувати покарання до Північної Колими. Роман Йосифович витерпів усі поневіряння, відсидів свій строк, накинутий на його фактично нізащо до останнього дзвоника. Але коли звільнявся, його попередили: в’їзд до Західної України йому закрито. Він надалі не має права займатися юридичною практикою. Доктору права заборонено будь-що писати, будь-де публікуватися. Одне слово, йому суворо наказали забути те, ким він є, чому присвятив своє життя, що було суттю його життя. Ось вам чітке та конкретне втілення у життя філософської теорії Карла Маркса про боротьбу з вільнодумством.

         Дружина пана Романа Ірина Домбчевська, поселившись з донькою у Чикаго, з усіх сил боролася за те, щоб бодай якусь отримати вісточку про свого судженого. Де він, що з ним? Чи живий? Десятки разів зверталася з запитами до радянського посольства у США, у відповідь – гробова мовчанка. До ООН. І на її запити з СРСР уперто не відповідали. До останніх днів свого життя в 1965 році пані Ірина плекала щиру надію на зустріч з чоловіком, шукала шляхи бодай щось дізнатися про Романа Йосифовича. Катма. З цим і померла. Звісно ж, не знаючи про те, що з Колими її чоловік, відомий на Львівщині правник Роман Домбчевський відправився до Одеси. Там влаштувався працювати… вантажником. І помер з розпуки та горя ще 1952 року.

         Цікав деталь. Дочка Романа та Ірини Домбчевських Христина Навроцька стала відомим діячем українського руху в Сполучених Штатах Америки. Багато років вона працювала заступником голови Союзу Українок Америки (CУА).

         Ця трагічна історія родини Домбчевських, в яку втягнуті люди, котрі мешкали на різних кінцях планети, для мене особливо близька і зрозуміла тому, що на прохання мого андрушівського сусіди письменника Олександра Горобця я намагаюся віднайти місце поховання львівського доктора права Р. Домбчевського в Одесі. Щоб і цей штрих внести до Інтернетівської енциклопедії – Вікіпедії. Щоб він став відомим історії та людям. Справа ця, зрозуміло, надзвичайно не проста, позаяк поминуло вже стільки літ, але я не падаю у відчай, продовжую пошук. А ці рядки пишу лише для того, щоб їх прочитали насамперед люди, які мешкають по вулиці Карла Маркса в Андрушівці, проповідника філософії комуністичного фашизму. Нехай задумаються мої добрі та щирі земляки над тим, під чиїм ім’ям рахуються їхні помешкання. За якою страшною адресою надходять їм передплачені газети й журнали, куди їм доставляють поштівки і телеграми милі наші зв’язківці. І «подякують» за цю недолугість представникам депутатського корпусу, які голосували за те, щоб ім’я людожера Маркса красувалося на їхніх будинках нашого міста.

         До речі. Якщо депутати Андрушівської міськради так залюблені в філософів і їм конче хочеться, аби ім’я такого носила одна з вулиць нашого поселення, то відомих українських імен тут, хоч гать гати. Починаючи від Володимира Мономаха до українського релігійного філософа Івана Вишинського, Дмитра Донцова, Михайла Драгоманова, Якима Яреми, письменника Миколи Руденка. А чим не поетичний філософ наша сучасниця Ліна Костенко?

Одне слово, міські обранці застрягли в радянській минувшині, а життя пішло далеко вперед. Думаймо всі разом над тим, як ліквідувати цю диспропорцію".

Регіна Лялюшко,

науковець, громадський активіст.

 

м. Андрушівка Житомирської області.

                 

Про ВНДГ забули?



92%, 12 голосов

8%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Історія з нашими перейменуваннями

Директору  Інституту національної пам'яті Володимиру В'ятровичу

Вельмишановний, пане Володимире! 

Ви, безперечно, великий чоловік для України. Особливо в справі декомунізації. Розумію, що це вельми непроста і клопітна робота. Як можу сприяю вам у популяризації цієї справи. Але ось пригадав одну давню історію, якою хочу поділитися з вами публічно.  

У вісімдесяті роки (напевне, у 1985-му - буде точніше) минулого століття працював я завідувачем відділом і членом редколегії газети "Сільскі вісті" , яка виходила тоді накладом у два з лишком мільйони примірників. Побував я у відрядженні в Володарсько-Волинському районі Житомирської області. Зустрівся там з тодішнім першим секретарем райкому партії Петром Петровичем Олещуком. Запитую, а чому така назва в містечка і району, відповідно? Чому подвійна? Він, щирий українець, каже:"Я сюди засланий з іншого кінця області. Як приїхав, став запитувати місцевих, вияснив, що Володарськ - перша частина, себто, приставна частина назви містечка походить від увіковічнення імені соратника Троцького-Бронштейна, а потім і Лєніна, до якого перейшов революціонер . Згодом, він у більшовиків керував пропагандою і був убитий есерами ще 1918 року.   

Цікаво, що насправді даний революціонер ніякий не Володарський, а Мойсей Маркович Гольдштейн, - казав мені П. Олещук, - і родом він зовсім не з Житомирщини, а з Старокостянтинівского району Хмельниччини. Це за сто двадцять кілометрів по карті, а дорогою - ше далі. Хтось приліпив це ім'я нашому райцентру, так увіковічили пам'ять соратника вождя. Я ось взяв і порушив на сесії районнної ради питання, щоб відчепити цю першу половину імені містечка,назвати селище просто Волинськом. Усе пройшло спокійно, всі підтримали мою пропозицію одноголосно, бо ніяких родичів Володарського в цих краях ніколи не мешкало, і якщо чесно, то тут давно вже ніхто не знав про кого це взагалі йдеться у причепі до назви поселення. За моїм наполяганням послали те рішення до Президії Верховної Ради СРСР. А десь через місяць мені несподівано телефонний дзвінок з Москви поступає. На зв'язку товариш Володарський - голова Центростату СРСР - ЦСУ. Виявляється, він син Гольдштейна. І каже відкритим текстом:  

"Навіщо тобі перейменовувати місто? Забудь про це. Ніхто цього зробити тобі не дозволить, бо я за цим стою. Ти скажи, що тобі потрібно для району. Тільки зараз скажи, офіційні листи писати не потрібно, я тут занотую все, тобі всі заявки прийдуть. Тільки точно назви вашу залізничну станцію ...І щоб більше ніколи про відміну імені Володарського не заїкався ніхто у вас..."  

Ну, й я продиктував, - мовив Петро Петрович. - Через тиждень нам загнали з Азербайджану ешелон бітуму, з інших кінців почали надходити, як за щучим повелінням, вагони комбікорму, шиферу, скла. Поступило десять нових вантажівок, десять молоковозів, цех для машинного доїння корів. Так несподівано прибарахлилися, кілька доріг збудували... Через кілька місяців несподівано приїжджає Кавун, перший секретар обкому і одаразу запитання: "Звідки манна небесна? Хто сипле?" Так і так розповідаю, вислухав. "Гаразд, - каже, - до нього зайду..."   

Сьогодні, в 2016-му, я поцікавився і виявив: все й по нині стоїть мертво, як того хотів голова ЦСУ СРСР Володарський-Гольдштейн у 1985 році. Як, власне, ще товариш Лєнін заповів у 1918-му. Що це справді так, доказую наочно. Заглянув до тамтешньої районної газети "Прапор", яка, виявляється, розміщується, за станом на 12 лютого 2016 року на Червоній площі у Володарську-Волинському. З чим нас усіх і вітаю. Справа Леніна-Гольдштейна живе на Житомирщині й по нині. Мій доказ перевіряється тут -  http://www.prapor-vv.zt.ua/pdf.php- 

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая