Чоловік моєї двоюрідної сестри (не знаю, як ця стєпєнь родства називається) каже, що водка буває двох сортов - або хороша, або дуже хороша… Ну це, кому як… “На вкус і цвєт…” как говоріцца. Я, напрімєр, знаю пару подонков, які вобше не п’ють… Хотя тих шо п’ють, знаю значно більше, конєшно…

А то ше є такі, в кого нема сили волі зовсім. Це я про тих, хто сначала пив, а потом бросив… Це самі опасні. Я їх називаю “перерождєнци”… Вони ходять за тобою як ксьондзи за Адамом Козлєвічєем і гундосять, шо п’янство - зло… Зустрів недавно такого в Гуд-вайні. Стоїть і грусно дивиться на полки з бутилками… Так само, мабуть, кастровані коти дивляться з завістю на своїх коллєг з яйцями… Мене побачив і сразу возбудився в воспітатєльних целях… “Ти по шо сюди приїхав?” – інтересується… - По мармалад, бля, - кажу, - давай, досвідання…

Я хлібних спіртов чогось не люблю. Ні водки, ні пива, ні, даже – віскі. А все шо з винограду – люблю і уважаю. Вино, граппа, чача, коняьк (крайнє рєдко, бо в мене од нього ізжога)… Ще, кажуть, є якась дуже вкусна французька виноградна водка. Ну я її пока не пробував, наше знакомство ше впереді…

Люблю італійські вина, бо там все понятно: от тобі к’янті, от тобі брунелло, от тобі – амароне. Ну і ще всяка вальполічелла, барбареска і бароло… Болєє-мєнєє зрозуміло… З французькими – там сам чорт ногу злама. Ніхрена не ясно. Особливо це стосується цінової політики. Мені нікогда не понять, чому бутилка якогось “Романе Конті” з бургундського піно-нуару стоє три штуки євро, тоді як бутилка австралійського піно-нуару – 90 гривень… Пив я колись те “Романе-Конті”. Такоє… Потом австралійським “шліфонувся”… Разниця, конєшно є, ну не в 2995 євро….

Один парижський сомельє в третьому поколінні, який працює в трьохзвоздному мішлєновському ресторані, колись мені признався, шо найвкусніше, шо він пив в своїй жизні – це водка з колою… Тіки нікому не кажи, каже, бо це позор для сім’ї…

В київських ресторанах вино пить сложно. Є така дурацька тенденція, коли ти замовляєш бутилку вина, а вони кажуть, шо це вже кончилося і пропонують “аналогічне”, тільки в п’ять раз дорожче… Колись сидимо з кумом в ресторані одному, замовили брунелло, а він (офіціант чи сомельє) приходить і каже: ви знаєтє, етого віна к сожалєнію уже нєт, но я вам могу порекомендовать бутилку “Сасікайї”… А ця сасікайя стоє не багато-не мало – п’ять чи шість тисяч гривень… Сасікаї? – перепитую. А ти сам її пробував цю “сасікаю”? – Да, пробовал, - каже, - такая с кислінкой… С кіслінкой-с хуінкой, - зрифмував кум, - і додав: пашол нахуй отсюда…

А раз ми з моїм товаришем Ізьою сиділи на берегу моря на Корсіці… Сиділи і пили розове в такому сєкрєтному, але дуже класному місці. Тіпа, готель-ресторан… Диви, кажу, Ізя. Тут є все, шо нада для жизні: інтернет, кофе, вино, тьолки… - “Інтернет і кофе можна ісключіть”, - каже Ізя…

Своєму батькові на 80-лєтіє я купив був якось бутилку якогось “Шато-Марго”, тіпа 1987 года… Душе недешево, але ж – юбілєй… То батько налив собі його в кружку, випив залпом, запив апельсиновим соком і закусив редькою й хлібом… - Такої гадості, каже, - я ше не пив ніколи… І поліз в погріб, по своє домашнє, виноградне солодке… “Шато-Черкаське”…

Сьогодні субота, тому – Будьмо! Лехаім! Тримайтеся! Гарного дня всім!

Спорити з "ватою" про щось по-суті - абсолютно бессмислєнно. Потрібна - ассиметрична дискусія без діалогів. Я на якийсь форум їхній зайшов і написав, що "безмерно уважаю Владимвладимыча, хотя мне конешно, жаль, что у него был в молодости гомосексуальный опыт, о чем он признался в интервью лондонскому таблоиду "Blue Dreams", опровергая политику гонения на представителей ЛГБТ в России"...

І пішов собі звідти, не чекаючи реакції... А сьогодні вернувся, а там і досі ожесточоннєйша дискусія з цього приводу... Большинство, конєшно, не вірять... Але зерно сомнєнія вже кинуто в почву, так сказать... Капля камінь точить...:)
(с)

“Комсомольская правда” йобнулась окончатєльно. Очевидно, отчаявшись знайти мілліони туристів на пляжах ЮБК, вони поїхали в Сімферополь і зробили фоторепортаж “Путішествія по крышам города»… Нафіга – непонятно. Бо у фоторепортажі показані, в основном, якісь обичні дома на фоні таких же обичних домів… “Таким бы увидел наш город сказочный персонаж Астрид Линдгред – Карлсон» – романтично резюмую газета…

Скажіть мені будь-ласка, нафіга Карлсону Сімферополь? З таким же успіхом можна було написать, що «таким бы наш город увидел» крановщик, обичний голуб, або птеродактиль… А Карлсон, побачивши цю картину, міг би хіба повторити свою цитату з мультфільма: “Знаешь, кто это такие? О, брат! Это жулики! Они замышляют зловещие преступления на крыше!»

А Астрід Ліндгред, оказавшись в Сімферополі, неодмінно б зняла з Карлсона вентилятор і відправила в Нацгвардію… Разом з банкою варення…

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/797812746930083

Колись ото отдихали з кумом на Корсіці, і рішили зварить якоїсь отєчественної їди, бо мєсна нам набридла… Корсіканці харчуються пітатєльно, ну не разнообразно. На завтрак вони, напрімєр, беруть кусок хліба, а на нього кладуть кусок ковбаси і кусок сиру. В обід на кусок хліба кладуть сир, а вже ковбасу зверху… А на вечерю просто хліба не дають, а тіки сир і ковбасу… Ну і вино…

З помошчю однієї пожилої женщини і наших інструкцій, ми наліпили вареників з картоплею і устроїли українську вечірку. Даже десь сметани достали. Один італієць там ще був. Каже: якщо у вас равіолі такого размєра, то представляю, які у вас спагетті!... – Да, - кажу, - спагетті у нас завтовшки як нога твоя, прімєрно…

Але шоб не ожирєть за час отдиха, ми з кумом заїхали в спорттовари і купили там боксьорський мішок, перчатки, еспандер і гантелі… Будем заніматься по утрам не мєнєє чим півтора часа в день, - кажу я куму. – Півтора мало, - каже кум, - давай – два…

Десь уже на сьомий день отдиха, утром я один раз штурнув боксьорский мішок ногою з похмєльної злості. На цьому наш спорт, собственно говоря, і закончився…

Потом в боксьорський мішок заселився рой диких ос, а еспандером прив’язали козу… В общим, все окупилося, болєє-мєнєє…

Після спорттоварів ми поїхали в магазін по вино… Знайшли якесь село. За прилавком стояла баба і говорила по телефону з своєю подругою… В ході разговора вона їй сказала шось, тіпа: дорогая, я тібє перезвоню, ібо тут проісходіт нєчто невєроятноє, - какіє-то люді хотят купіть у мене триста бутилок розового…

Думаю, годовий доход ми їй зробили. Після цього баба, навєрно, закрила магазін і поїхала з дідом на Сейшели пить коктейлі і заніматься сексом під пальмами… А може й не поїхала, бо островні народи путішествують рідко. Їм у себе нравиться. Бо согласіться, що якщо ти живеш на Корсіці, то їхать отдихать, допустім, на Сардінію – це абсолютний ідіотізм…

І вобше, там свої представлєнія про час та простір, отлічні од наших… Колись випивали з одним корсіканцем. Розказує, що родився він всередині острова, але потом переїхав до моря… Років сорок я не був у своєму рідному селі, - каже з ностальгією й сумом. А чого? – питаю… - Та, дуже далеко, - каже, - кілометрів тридцять херачить на машині треба, ну його нахуй…

А вранці ми пішли в баню. Сидимо, паримся, піт з нас ллється потоками… Ти знаєш, куме, кажу, - якби оцю жидкость, шо з нас виходить, собрать і дістілірувать, то (враховуючи кількість єжеднєвної нашої випивки) получився б якийсь ідеальний раствор. Сильно ядовитий. – Я даже думаю, шо воно б горіло, - каже кум…

- Якби його цей раствор назвать? – питаю
- Хай буде “куми-S”, - каже кум…

Потом уже після бані, сиділи і пили чай… Чай ми п’єм там рідко, бо за вином – нєкогда… Ну тоді якраз пили чай і воду… Да, кстаті, коли наша корсіканська знайома побачила один раз, як я вдень п’ю воду, то сказала таке: О!!! Віталій! Ти п’єш воду!!!! Підожди, я візьму фотоапарат, це треба сфотографірувать…

Ну общим, сидимо і п’ємо чай… - А, прикинь, кажу, куме, - якби все було наоборот…

- В якому смислі, - питає кум…
- Ну в тому смислі, шо ми приїхали б на Корсіку, і з утра до пізнього вечора занімалися спортом, а ящики з вином так і осталися неодкриті…
- Да, - каже кум, не дай бог до такого дожиться…

- Вы боитесь западных санкций?
- Нет, я боюсь ответных...

В общим, Петро Олексійович сказав, що зустріч в Мінську відкрила шлях до мирного путі.. А путін (в міру, - хуйло), чи-то спало, чи то оглохгло на старості лєт, і йому почулося, що "переговори в Мінську відкрили шлях на Маріуполь"... А Меркель якраз спала і даже не встигла виразить "крайню обеспокоєнность"... То вони й пішли... Заблудились опять, короче... А Юля вийшла в публічну політику після канікул і предложила создать Ставку главнокомандующего... Ще у неї була у виступі странна і неожиданна фраза, тіпа "Разом з президентом"... Я думаю, ізначально там мало бути "Ідуть всі нахер, разом з президентом", але цензура вирізала...

Короче, виборча кампанія почалася... Враховуючи разкол в БЮТ, я б предложив устроїть публічне сожженіє всіх книжок Олександра Турчинова в офісі БЮТ на Подолі, як "не представляющих художньої та літературної ценності", тєм болєє, шо це правда... А так же давав би всім присутсвующим кролика на паличці із жжоного сахара...

Ще можна книжки Олександра Валентиновича передать в зону АТО на папіроси, або на туалєтну бумагу... Колись Модільяні малював голу Анну Ахмєтову (чи - Ахматову, - я вже забув), і намалював аж сім рисунків... Але потом всі ці рисунки в Петрограді покурили п’яні матроси... Вони не знали, хто такий Модільяні, і хто така Ахмєтова... А якби знали - то покурили б всьо-равно... Впрочєм, один рисунок таки остався... І то, хорошо...

От всі заходилися рассуждать про одкриті списки… Списки-списки… Нужні вони вам ті списки. Тім болєє, шо ніхто не знає шо воно таке, ті одкриті списки… І уж ще більше тєм-болєє – тєм болєє, шо всьо одно наіпуть… Хоч з одкритими, хоч з закритими… Работа така… Нічого лічного… Відкриті списки в українському тлумаченні означають, шо “списки, мол, відкриті, нєсітє дєньги, бо скоро закриються”… Велкам, бля…

Значно важніше, як на мене, внести существенні зміни в регламент роботи нового парламенту і ліквідірувать дісгармонію в роботі вищого законодавчого органа…

Напрімєр, мало хто зна, шо обичному дєпутату, шоб випить, треба йти аж у лічний кабінєт. Бо в парламентському буфеті продається тільки всяке гавно, тіпа коньяка “Ужгород” (закарпатці, соррі, конєшно, ну гавно – воно гавно, всьо равно). І це ше добре якщо кабінєт у тебе на Садовій. А якшо аж на Лесі Українки?… Це вже треба їхать, а воно ж пробки, гаїшники і тд. Наліцо – нарушеніє тєхніки безопасності…

Тому я предлагаю, шоб на трибуні всігда стояв коняьк в графині, а не якась пальона водка, як січас… Бо народ должен знать, чим питаються їхні слуги… Якшо не коньяк, то хотя би якась сливова наливка… І тоді ми будемо знать, що оцей брєд, який несе з трибуни депутат такий то – це зовсім не брєд, а вполнє прілічний тост. “Лехаїм!” - так сказать… Будьмо, гей!

Кстаті, про “гей”… Давно пора для депутатів зробить на місці туалєту нову комнату “Інтімная”… А то ходять по всяким підворотням, ховаються, ше попростужуються… А так, - хай буде окреме помєщеніє… На дверях треба повісить об’яву: “Бабам не входіть! Ключі у Ляшка”

Далі! Треба существенно разнообразить меню. Сьогодні депутати давляться бутербродами з дешевою красною ікрою. Од цього у них ізжога і погане настроєніє. Од цього ніяких хороших законів не получається. Тому нада ввести в раціон, напрімєр: биточки свині з кокаїном і гірчицею… Тоді вони будуть приймать хороші в нужні закони, тіпа Закон про те, шо “Пашлі всі нахуй, хулі не ясно?”…

Ще треба устроїть одну комнату під назвою “Покаянная”… Депутати – люди грішні і їм треба каяться за всякі свої подлості практично круглосуточно… В “Покаянну” треба положить якісь святі мощі, напрімєр, - з свині… (О! - А ще треба в буфеті вести в меню карпаччо з свиного рила, тонкої нарєзки. Це буде патріотично і креативно)…

Также треба ввести серйозні ізмінєнія в систему “Рада”… Напрімєр, я предлагаю, щоб при кожному виступлєнії, яке починається зі слів “Шановний український народе!”, - діпутата сильно било током. Возможно, даже навсігда…

Трансляцію засідань Верховної Ради нам показувать не нада… Краще показувать все те, шо депутати роблять тоді, коли не у парламенті. Це значітєльно інтірєснєй, бля буду… Для цього їм треба прив’язать на голови відєокамери, як ото собакам вішають в анімал-планет…

Ше можна поставить камери в туалєті, напротів унітазу. І організувать постояннодєйствующе шоу “Думи, мої, думи…”

Коло Верховної Ради треба поставить таку фанерку, де буде намальований якийсь чоловік в костюмі, напрімєр, Голохвастова. А замість голови хай там буде дірка. І кожен депутат буде обязаний раз в місяць засунуть туди голову, а кожен виборець матиме право його ударить в ліцо… Оце і буде імператівний мандат, і люстрація одноврємєнно….

Так… Шо там ше такого можно придумать… Якшо, напрімєр, в депутати пройде Литвин, то треба шоб він ходив в парламент тіки в українському рушнику, як Ганді. А коло нього треба поставить чашу-плакатєльніцу, бо уборщиці жалуються, шо постоянно калюжа коло нього… А може то і не від сліз, хрен його зна… Ну калюжа є, совершенно точно…

Ну і якусь стікляну клітку зробить, а туди посадить Ганну Герман і Інну Богословську і дать їм в руки по пльотці і по електрошокеру, хай розважаються…

В общим, у мене ше куча ідей. Обдумаю – напишу…

По-просьбі московського іздатєльства готую книгу “О вкусной і здоровой піще періода мєждународних санкций”. Цель цієї книжки підготовить наших братьєв-славян к жизні в условіях заборони деяких імпортних продуктів… Сьогодні на ваш суд викладаю першу главу…

“Наша родіна – Россія -вєліка і обільна. Чого в ній тіки нема! – Ніхрена нема… Але це тільки на перший взгляд… На самом дєлє – величезні і вкусні багатства валяються у нас прямо під ногами…

От напрімєр, я десь читав, шо автор “Трьох мушкітьоров” Олександр Дюма варив ворону, коли їздив у Сібірь. Чим вам не борщ? Її, цю ворону, правда, ще треба поймать, що не так просто… Але вполнє возможно… Ворона й сорока, як ізвєсно, ведуться на всякі позолочені гаджети. Тому щоб приманить птіцу, необходімо десь на видному місці покласти, напрімєр, золоту коронку з зуба, а самому сісти в кущах з тяжолим камнєм і ждать…

Ще було б неплохо найти в лісу ворону, яка держить во рту кусочок сиру. Після цього треба ворону довго хвалить і говорить, що у неї величезний рейтинг і успєх. Дурна і самозакохана птаха неодмінно каркне і сир полетить додолу прямо в вашу пасть… Тіки слідіть, шоб рядом не було лисиці… Бо вона всігда там сидить де й ворона з куском пармезану, то може вас опередить, забрать сир і ссібаться в зарослі…

Лико березове. Це тільки кажеться, що воно тверде й нес’єдобне. Коли дуже хочеться жрать, то воно як печення в шоколадній глазурі. Щоб придать лику трохи характерної кіслінки, треба розтовкти в ступі це саме лико, половину старого лаптя і кусок балалайки…

Чай в прикуску з сосновими шишками. Тут, скажу вам, по лічному опиту, главне що був чай, або хотя-би кип’яток. І тоді вже всьо-равно, що в тебе в “прикусці”, хоч даже кусок засахареного калу від престарілої білки, або шербет із тирси…

Ікра. Ну от, всі кажуть, “кетова ікра”, даже не подозрєвая, яке це сильне і опасне заблуждєніє… Філологи установили, що ізначально це блюдо називалося “Котова ікра” і було дуже уславлене в древній Русі, але потом чогось затірялося во тьмє-вєков.

Наші домашні коти, оказується, абсолютно способні проізводить ікру в промишлєнних колічествах. Щоб добуть котової ікри, треба приманить кота характерним і заманчивим звуком “Киць-киць”. Потом погладить, щоб розслабився і потіряв бдітєльность. А потім – рєзко і рєшитєльно придавить кота в районі живота. Возможно, даже ногою. Десь на туловищі кота должно буть секретне отвєрстіє, з якого (при таких маніпуляціях) ікра полізе так, шо не остановиш… Скоро в магазінах появляться карти і атласи з указанієм сроков і маршрутов нересту котів… Обично це – март…

Мокриці. В погрібах живуть такі штуки, на сороконожку похожі. Мокриця називаються… На перший взгляд, виглядять вони отвратітєльно і неапетітно. А ви їх їли? Отож і нема чого возводіть напрасліну. Я абсолютно убіждьон, що на вкус вони не хуже креветок з елєментами краба… А якщо зверху ще положить котової ікри. Ммммм-м-м… Вкуснотіща…

Жаби… Жаба тоже вполнє підуть в піщу. Французи он їдять жаб з давніх давен. Правда, вони їдять тільки лапи. Ну я б не рекомендував употреблять лапи в щоденну піщу. Все-таки – делікатес… Так що лапи хай лежать на холодець, який можна зробить, допустім на різдво чи на новий год… А жаб’ячу тушу треба роздєлать і випотрошить і начинить киш-мишом. Киш-миш можна получить, якщо в м’ясорубці перекрутить половину кота і три-чотири миші… Тіки беріть того кота, з якого вже вся ікра вийшла, він всьо-равно вже не нужен… Тушу жаби з киш-мишом можна запекти в пєпєльниці до апетітної корочки…

Гусінь. Гусінь тоже, скажем прямо, не красавіца, але якщо з душею її приготовить, правильно приправить і соотвєтствующим образом подать… То, скажу я вам, це не хуже копчоного угря…

Черв’яки обичні дощові… Черв’яків збирать не сложно, особенно після дощу… Єдина проблєма в тому, що їх треба довольно багато. Ну, якщо вже удалось набрать качественного червя, то закип’ятіть каструлю і зваріть черв’яків до состоянія “альданте”, щоб збереглися така єлі замітна “хрустинка”… Таким образом приготовлені черв’яки дадуть фору любим уславленим італьянським спагетям.

Хрущі. Хрущі це сезонний продукт. Збирать їх треба в маю-місяці… Твердий панцирь з хруща краще одірвать і зробить з нього якеь украшеніє, возможно – сережки чи брелок для тупора… А м’якоть хруща одварить з якимсь бадиллям. По вкусовим ощущєніям похоже на куропатку…

Жук-олень… Тут, так сказать, сама назва говорить сама за себе. Жук-олень нічим не хуже обичного оленя, просто – жук. З жука-оленя получається отлічноє жаркоє. Рога жука-оленя можна іспользувать як зубочистку, а з його копит можна отварить отлічнєйший хаш, щоб був на случай тяжолого похмєлья.

Капустянка. Капустянку люди бояться употреблять із-за її непрезентабельного вида і отвратітєльного характєра. Але всім ізвєсно, що по-російськи капустянка зветься – медведка. Понятне тіло потому, що нагадує м’ясо медведя… Охотиться на неї треба так само як і на Міхала Потапича – з рогатиною… Зімою капустянка йде в спячку, то остається тільки обнаружить її берлогу. Сонна капустянка не представляє ніякої опасності, лішена способності к сопротівлєнію, так шо з нею ще можна й розвлєчся перед тим як сожрать… Але не дай боже, вам натрапити на капустянку-шатуна… Тікайте, й не думайте. Нажене – капєц!

В общим, рібята, як казав Іван Владіміровіч Мічурін, - ми не можемо ждать милостєй от природи, але можем спиздить… Так що, дєрзайтє і воздасцца…

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/802757043102320

Як сказано в одному анекдоті, - в этот день ребята встали пораньше, позавтракали, одели новенькую форму, взяли новые ранцы и… захватили Польшу…

Взагалі-то, не дивлячись на те, що сьогодні День знань, 1 вересня – якась мілітаристська дата. Окрім початку Другої світової, цього дня ще Менглі Гирей захопив і розрушив Київ (1482), Прусія розгромила Францію і взяла в полон Наполеона ІІІ (1870), почалася перуано-колумбійська війна (1932)…