Газ на Донбасі.

 

Істерія триває.

Дедалі більше нібито ексклюзивних «подробиць» про: газ, Шелл, корупцію, наслідки і т.п. різнобарвні «фахівці від лукавого» оприлюднюють в різноманітних ЗМІ. На фоні численних виступів незадоволених їх матеріали та інтерв`ю поширюються в народі шаленими темпами.

Мимоволі спадає на думку доволі логічне питання: шановні, а як же дотепер Донбас отримував газ, з яких джерел, звідки він узагалі там береться? Може й правда нам не треба того Шеллу, чи ще когось там, може, ну їх, к лихій годині?..

На даний момент видобування вуглеводнів (природний газ, газовий конденсат і нафта) на території Донецької та Луганської областей здійснює Сєверодонецький нафтогазопромисел (далі – СЦВНГК), що є структурним підрозділом Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» (ПАТ «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України»). Донедавна Управління це було цілковито державним підприємством, з 1-го січня поточного року – філія ПАТ (Публічного акціонерного товариства). Незабаром відбудеться остаточна зміна форми власності з державної на акціонерну…

Виробничі об`єкти СЦВНГК, а це понад сто експлуатаційних свердловин, розташовані в Попаснянському, Новоайдарському, Слов`яносербському, Станично-Луганському, Краснодонському, Кремінському районах Луганщини та на території міста Луганськ (Жовтневий район), а також – на території Краснолиманського району Донецької області.

Сумарний видобуток, зокрема, природного газу за підсумками 2012 року склав понад 220 млн. м3. Весь об`єм видобутого «блакитного» палива йде на потреби споживачів, простіше кажучи – для населення. Тобто, кожна нова, введена в експлуатацію свердловина – це газифікація ще одного або декількох населених пунктів. Що це означає, гадаю, пояснювати не треба. Присутність держави є запорукою стабільного газопостачання та втілення у життя соціальних проектів.

Видобутий СЦВНГК газ збирається на УКПГ (Установках комплексної підготовки газу), проходить відповідне очищення, підготовку до транспортування та подається до споживачів. Експлуатація свердловин здійснюється відповідно до розроблених індивідуальних технологічних режимів. Весь цикл робіт: від розвідки площ та відведення земельних ділянок під буріння свердловини до видобутку газу та його подавання споживачам виконується фахівцями СЦВНГК ГПУ «Шебелинкагазвидобування».

Однак, за останнє десятиліття з`явилося чимало приватних підприємств, що займаються видобуванням вуглеводнів на приватній основі. Це значно ускладнює й без того напружену ситуацію на енергетичному ринку України. Власне кажучи, проблема полягає в тому, що роздача ліцензій на використання надр та дозволів на проведення геолого-розвідувальних робіт і, власне, видобутку вуглеводнів є в більшості випадків наслідком корупційних схем, а не дій, спрямованих на зміцнення газової міці країни.

Так, у Луганському регіоні приватні фірми, зокрема, така собі «Куб-Газ»                         (м. Рубіжне) мала за підсумками 2012 року близько 230 млн. м3 видобутого природного газу. В Донецькій області також є декілька приватних фірм, що займаються розробкою надр цього регіону на отримання припливу газу (Макіївське газове родовище, Юзівська площа та низка інших невеликих родовищ).

Все б нічого, але виникають доволі сильні сумніви щодо дотримання приватниками всіх необхідних екологічних та санітарних вимог у своїй діяльності. Свердловини, що їх вони експлуатують, часто-густо, пробурені державними підприємствами. При цьому, чомусь ніхто не цікавиться їхніми діями: немає мітингів, злісних пікетувань, турботливих матусь із плакатами і суворих молодиків із насупленими поглядами.

Ба більше, ніхто з цих приватних фірм не газифікував жодного будинку та не провів й метру газопроводу. Вони просто видобувають вуглеводні й продають їх споживачам за… цінами, що є вдвічі вищими навіть за ціни на російський газ. Проведіть відповідні паралелі з державними підприємствами.

Йдемо далі. Виникає логічне питання, а звідки ж беруться ті мільярди м3 газу, що їх споживає населення Донбасу та індустріальні велетні регіону?  Тут виходить на сцену ще одне потужне, донедавна державне, підприємство – УМГ «Донбастрансгаз» (ПАТ «Укртрансгаз» НАК «Нафтгаз України»).

УМГ «ДТГ» є найпотужнішою філією Укртрансгазу. Це саме його газопроводами прямує газ, що живить міста Донбасу та є життєво необхідною сировиною для роботи всіх підприємств регіону, незалежно від форм власності: газ, видобутий СЦВНГК; газ, що купується у північного сусіда; газ, що видобувається приватними фірмами. Ціна його Для споживачів вельми різниться, але це вже інша історія. Йому ж належать і сховища газу, розташовані на території Донбасу. УМГ «Донбастрансгаз» - це тися кілометрів газопроводів, десятки газорозподільчих станцій і пунктів.

ГПУ «Шебелинкагазвидобування», що на даний час є єдиним державним видобувним підприємством на Донбасі, та розробляє Дробишівське, Марківське, Кружилівське, Вільхівське, Кондрашівське, Капітанівське, Муратівське, Західно-Вергунське, Розсипнянське газоконденсатні родовища та Мигринське нафтогазоконденсатне родовище та УМГ «Донбастрансгаз», що є єдиним газотранспортним підприємством регіону, здійснюють свою виробничу діяльність, спираючись на державні засади та дотримуючись вимог стандартів та технічних умов щодо якості газу та умов його транспортування.

Натомість, всі інші фірмочки з доволі обмеженою відповідальністю, «працюють», так би мовити, із суто комерційними підходами та принципами. Зазначу лише один факт: родовища, передані «фірмачам» у промислову розробку, раніше були у державній власності…Як вам це, шановні? Чому не виходите на тисячні демонстрації з цього приводу?..

Чому цнотливо дивитеся долу з приводу грандіозного дерибану нафтогазової галузі, що розгорнувся під ширмою «політичної кризи»? Щось я не бачу захисників державних підприємств, активи яких стрімко переходять у приватні руки. Сподіваюсь, нікому не треба пояснювати, чим це пахне?

З приходом на Україну іноземного капіталу виникає унікальна можливість збільшення видобування вуглеводнів в десятки-сотні разів та модернізації газотранспортної системи країни власноруч. Повірте, ми маємо для цього достатній технічний і кадровий потенціал. Нам потрібен лише досвід та передові технології. Звісно, багатьом це не подобається, але це їхні проблеми, адже ринок – справа приватна. Тут кожен сам за себе.

З повагою.

Далі буде.

 

 

 

 

1) Перший варіант подання інформації ЗМІ приналежними північним шовіністам.  Як не парадоксально інформацію московські шовіністи з телеканалу Інтер перекрутили повністю, й чомусь дивлячись на бидло зборище побачили красивий прояв любові до голубої партії. 

"ОБЕРЕЖНО, в оригінальному відтворенні може використовуватись один з ригіанальних язиків з нецензурними висловлювання" - попередження спеціально для тих хто виховує дітей.

От тільки залишається питання, а як уникнути такої маніпуляції свідомістю найбільш інтелектуально незахищеної верстви суспільства "совкодегенератів" ? Психічно хворі ж не відповідають за свої вчинки, а як же бути з людьми яким партія замінила мізки ?

Послухайте які ввічливі міліціонери працюють в Донецьку. Як думаєте стане шановний авторитет наступним президентом України ?

ГИМН ПРДУНОВ Семён Битый Под флагом донецким, круты не по детски, Мы стадо хохляцкое к счастью ведём, Стабильно воруем, стабильно крышуем, В глубокую жопу стабильно идём! ПРИПЕВ Славься покращення избранной братии, Славься межгорский сидевший дидусь, Славься разбойное племя оффшорное, Славься донецких бандитский союз! Мы судим, мы правим, наедем – раздавим, Купили милицию, суд, СБУ, Тряпьём под ногами хохляцкое знамя, С Россией навеки связали судьбу! ПРИПЕВ Нах демократию – жизнь по понятиям, Доллар оффшорный нам фюрер и бог, Гадят на головы детки мажорные, Быдло хохлячее лижет сапог! Мы сверхчеловеки, у власти навеки, Клещей присосавшихся не сковырнуть, Из грязи элита, бомонд у корыта, К Донецкому Рейху намеченный путь! ПРИПЕВ Славься коррупция, власть–проституция, Рэкет державный, Гарант-идиот, Партия новая – шайка совковая

Нас к торжеству беспредела ведёт!

Посилання на першоджерело

Дивує коли люди (як правило з Донбасу, є така логіка там на жаль) стверджують що олігархи меценати і "как ето карашо,  памагают школам, сіратам, бездомним ...", дивує сильно така людська тупість й бажання бути лохом, розвестись на примітивній рекламній дезінформації. Та в житті олігарх б не був олігархом на пост-совковому просторі якби був таким турботливим й допомагав всім, система совкова й пост-совкові фільтри не передбачала наявність нормальних людей біля фінансових потоків. Нормальні люди повинні працювати, тільки людина без принципів здатна любими методами позбутись конкуренції й не бажаюча працювати як всі мала шанс дорватись до кормушки, подвійні стандарти совка, нищення патріотизму, особистостей, самосвідомості, призвело до приходу низів суспільства (по людських критеріях) до влади в Україні, підміні основних людських цінностей, але не про це зараз.

Так скільки ж УКРАЛИ МЕЦЕНАТИ у людей щоб стати меценатами, спробуємо порахувати, щоб думалка включилась. Прикидки зроблю для найбільш замеценачених жителів Донбасу, бо вони щось легко забувають своє козацьке минуле, але добре пам'ятають меценатську "вкусную калабасу".

1) На території Донбасу проживає 15% населення України, близько 7 мільйонів жителів, як свідчить Вікіпедія, з них працездатного населення менше половини по статистиці, приблизно 3 млн. людей працездатного віку.

2) Тільки офіційні статки найбагатших меценатів цього регіону також можна прикинути з рейтингу 200 найбагатших людей  http://ubr.ua/business-practice/ups-and-downs-in-business/200-samyh-bogatyh-ludei-ukrainy-2012-goda-127472   тож видатний український мусульманський меценат ахмед http://ubr.ua/uk/business-practice/ups-and-downs-in-business/palac-ahmetova-bukngemskii-vdpochiva-125753/img3/scroll0 офіційно потягне на 20 млрд.у.о. Так як список 200 найбагатших меценатів очолюють в основному Донбасці то звичайним усередненням капіталу всіх інших спокійно можна вважати що меценати відмеценатили у жителів донбасу (офіційно) не менше 60 млрд.у.о.

3) Звичайним поділом офіційно намеценачених коштів на кількість працездатного населення Донбасу отримаємо суму меценатства кожного працездатного жителя Донбасу меценатам олігархам:

60 млрд.у.о. / 3 млн.чоловік =  20 000 у.о. не отримав кожен працездатний житель Донбасу за останні п'ять років. Це означає, що кожна сім'я працездатних людей подарувала олігархам квартиру в центрі Донецька, або десятки хат в донбаських селах. От Вам і рівень життя, і європейські стандарти.

* Сподіваюсь сперечатись з такими заниженими розрахунками ніхто з адекватних людей не буде, тому що тут не враховано приховані статки олігархів які в два три рази більші від офіційних, не враховано шкоду від олігархів Українській економіці, нищення й варварську експлуатацію заводів і надр, зупинку розвитку України на десятки років, винищення 10 млн.українців..., я думаю цифри розрахунку були б на порядок вищі при врахуванні всієї шкоди Україні від таких меценатів.

** Українці прокидайтесь, ми єдині й непереможні, Україна найкраща країна в світі, тільки патріоти України зможуть забезпечити Вам та Україні розвиток і достойне життя, не бійтесь нема вже чого боятись.

http://svpressa.ru/society/article/51569/ 

Население русскоязычного юго-востока Украины стремительно уменьшается, а на Карпатах – беби-бум

29 лютого, 2012    Богдан Буткевич; Київ – Донецьк – Луганськ   Мешканці регіону все більше внутрішньо готові до протестів, хоча визначеності та усвідомленої альтернативи ще немає Більшість луганчан чи донеччан, із якими вдалося поспілкуватися під час подорожі до цього неповторного регіону, не ображаються на, здавалося б, в’їдливу речівку «Спасибо жителям Донбасса за президента…». За два роки свого правління влада встигла дошкулити навіть своєму ядерному електорату, який і сам починає розуміти, що комусь таки треба подякувати за втрачені ілюзії. Склалося враження, що Вікторові Януковичу і Ко вже не пробачать «покращення життя вже сьогодні» тільки тому, що вони тут «свої». Поки що рівень незадоволення на Донеччині не перейшов критичної межі відвертого бунту, але стійка тенденція до цього є очевидною.

ЧУЖІ СЕРЕД СВОЇХ   «Я завжди голосував за Януковича, але він виявився... (далі лунає ненормативна лексика. – Авт.)», – емоційно реагує Андрій Альошкін, екс-шахтар з Антрацита, а тепер різноробочий із Луганська, на запитання про ставлення простих людей на Донбасі до влади, яку вони обрали.

За останні півроку соціально-політичні настрої тут різко змінилися. Якщо 2010-го спостерігався певний оптимізм реваншистського характеру, мовляв, «перемогли нарешті свої», у першій половині 2011-го – збайдужіння до політики як такої, то тепер градус негативу щодо, здавалося б, «своєї» влади починає зашкалювати. Нинішній президент з однопартійцями ризикує опинитися чужим навіть серед своїх. У розмовах не на диктофон люди з керівництва регіону визнають, що у владі зараз велике занепокоєння щодо Сходу – ПР його втрачає.

«Запитую в п’ятикурсниці, що приходить на іспит: «За кого голосуватимеш?» – розповідає Сергій Н., професор Східноукраїнського університету імені В. Даля (на Донбасі більшість усе ж традиційно побоюється відкрито називати речі своїми іменами. – Авт.). – Відповідає:«За комуністів». Перепитую: «Чому?» А вона: «Та дідусь сказав, що так треба». Оце, на жаль, у нас дуже поширено. Старі голосують за звичкою, молоді або взагалі не йдуть на дільниці, або ставляться до цього з цілковитою байдужістю. Але все ж не всі. Дедалі більше громадян починають думати головою. Наприклад, я підтримуватиму демократів, хай там які б вони були, але все ж кращі за так званих наших. Головна проблема для багатьох – брак альтернативи. Хтось, звичайно, за комуністів побіжить віддати голос, але розумні люди розгублені».

Утім, наразі усталена, здавалося б, навічно ідеологема «це сучий син, але це наш сучий син» дала тріщину, навіть враховуючи, що «Донбасс убеждений не меняет». За останні два роки різко знизився рівень життя пересічного мешканця регіону – надто великий розрив між очікуваннями та реальністю, особливо на тлі того, що в когось таки Межигір’я розростаються. «Я цього Януковича ненавиджу, – аж плюється слиною грузин-таксист похилого віку з Донецька. – У 2010 році всіх своїх пасажирів пропагував, щоб за нього голосували. Тепер цим людям буде соромно в обличчя дивитися. Як може бути, щоб тут ціни були вищі, ніж у Києві. Таке враження, що все робиться нашим коштом. Вони нас зовсім за дебілів вважають чи що?» При цьому в головах донбасівців одночасно уживаються два абсолютно різні сприйняття влади нинішньої й влади як такої. З одного боку, ці люди вкрай вороже налаштовані до будь-кого чи того, що її символізує. «Упирі» – характеристика, яку дуже часто можна почути від місцевих мешканців. З іншого – в їхній свідомості поряд із цією вродженою анархічністю степового походження вживається абсолютний конформізм, що іноді набуває вигляду байдужості. Більшість із них зараз на проміжній стадії між байдужістю (людям просто все одно, хто у владі, бо вони її не сприймають) та відкритою ненавистю.

Читайте також:Повсталий Донбас

БУДЕ ЯК БУДЕ   Хоча багато українців ще прекрасно пам’ятають гупання шахтарських касок об київську бруківку на початку 1990-х, виявляється, що реальна кількість пасіонаріїв поміж жителів Донбасу мізерна. Як і людей, що розуміють та готові обстоювати тут свої інтереси. Більшість вважає, що боротися за права, особливо на шахтах чи заводах, – це знищувати свій прибуток. Понад те, не задумуються над таким питанням, просто виживаючи в наявних реаліях і сприймаючи їх як даність. «Коли ти працюєш і мовчиш, то тебе ставлять на нормальну ділянку в забої, – пояснює колишній шахтар, поет Олександр Сигида із села Атаманівка під Луганськом. – Отримуєш навіть тисячу доларів. А як починаєш патякати зайве, то ніхто тебе не виганяє, навіщо. Просто прикріплюють до поганої ділянки, і твоя зарплата, що залежить від видобутку, одразу різко зменшується. От і ризикуй щодня життям за півтори тисячі гривень на місяць і будь волелюбним або мовчи в ганчірку й заробляй нормальні гроші. Кожен вирішує для себе сам. Але люди якось звикли ризикувати життям – це вже ніби само собою зрозуміло». Справді, донбасівці, на диво, фаталістичні. «Хай буде, як буде» – такий слоган найкраще відображає їхнє мислення.

Що дуже дивує, то це те, як шахтарі терплять такі нелюдські умови праці з величезною, як свідчить статистика, кількістю смертей, ризиком (не всі вони отримують по тисячі доларів на місяць). Однак ті, з ким поспілкувався автор цих рядків, одностайні: винні в аваріях не тільки керівники підприємств. «Чоловіче, та повір, таких аварій, як на «Суходольській» (2011 року загинуло 28 осіб. – Авт.), у нас і за совка було дуже багато, – стверджує Олександр Сигида. – Зараз навіть трохи менше стало, просто тоді про це мовчали, хоча вони були не менш страшними. Зверни увагу, коли трапляються найбільші – у серпні. А чому? Тому що до Дня шахтаря знову-таки з радянських часів треба було видати на-гора рекордну кількість вугілля. І ще тоді люди навчилися затикати ганчіркою датчики метану, щоб вони не заважали працювати, адже аварійна система вмикається, тільки-но концентрація газу в повітрі хоч трохи починає перевищувати норму. Тому найчастіше в аваріях винні самі люди таїхнє халатне ставлення до власної безпеки».  Читайте також: Донбаська широта

«90% шахтарів, хоч як різко це прозвучить, – мовчазні раби, – ділиться своєю думкою лідер громадського «Трудового руху «Солідарність» Костянтин Ільченко зі Свердловська Луганської області. – Ось, наприклад, мій колега по профспілковому руху Геннадій Зімін, який через свою боротьбу з місцевою вугільною та наркомафією став інвалідом і втратив усе майно. Але ж він такий чи не один на все місто. Цей натовп ніколи нічого не зрозуміє. Ти їм пояснюєш, що треба обстоювати права, бо це ваші ж гроші,а вони мовчать. Тільки-но бригадир йде з ділянки, починають поплескувати тебе по плечу й казати: «Молодці, ви все добре робите, захищаєте нас». Але коли той повертається – все, ніби з тобою й незнайомі. Відтак що можуть змінити активісти, якщо, наприклад, у нашої профспілки «Спільна дія» по 10–15 людей у колективах ще й не з кожної шахти, а там працюють зазвичай щонайменше 200–300 осіб? Але коли вони прокинуться, мало не здасться нікому. А це незабаром станеться, бо дедалі важче виживати».

Донбаськими містечками відчутно котиться хвиля глухої ненависті,яка проривається назовні поки що за чаркою на кухні або під час традиційних розмов за «тормозком» перед спуском до шахти. А також виявляється у дедалі більшій кількості розбоїв та грабежів стосовно заможних донбасівців: депутатів, бізнесменів, держслужбовців. «Зараз міліція просто не показує реальних даних щодо скоєних злочинів, – стверджує Костянтин Ільченко. – І це дуже погана тактика. Адже більшість тутешнього населення поки що є інертним стадом. Але тільки-но воно зрозуміє, що можна, майже як у 1990-ті, піти до сусіда, в якого лежать котлети в холодильнику, дати йому виделкою в очі й забрати м’ясо собі, почнеться жах. Партія регіонів сама не розуміє, що робить і яких демонів випускає назовні. У ті ж таки 1990-ті в людей ще залишалися певні ілюзії, тому якось перенесли лихоліття та невиплати зарплати по півроку.Зараз немає ні страху, ні совісті – лише бажання хоч якось заробити в умовах цілковито розграбованого виробництва. Варто тільки комусь відкрито почати – і все це спалахне таким кримінальним полум’ям, що його вже нічим не загасити».

Кримінальний підтекст взагалі є дуже знаковим на Донеччині. Річ навіть не у фактично найбільшій тут кількості зон на людину в країні. «Уркаганство» так тісно в’їлося в кожну шпарину, що стало синонімом чогось на кшталт «бути чоловіком», «мужнім». Ще з радянських часів на Донбасі зеків намагаються відправляти до «своїх» зон, за місцем проживання, так би мовити. Насамперед з погляду економії, мовляв, коли родичі близько, то й годувати не треба. Між іншим, у сумнозвісному місті Суходольську дорога до зони має значно кращий вигляд, ніж центральна вулиця.

Читайте також: З плавильного казана імперії

ГРОШІ ПО-ДОНБАСЬКОМУ  У луганських маршрутках за проїзд платять (2,50 грн) не при вході, як у більшості українських міст, а, навпаки, при виході. У цьому проглядає щось рудиментарне радянське. Чи не з’являються тут такі правила з поправкою на місцеву ментальність: можливо, люди сприймають маршрутки як такий собі варіант таксі. Коли ж вчитуєшся у назви вулиць, які, здається, взагалі не змінювалися з часів розпаду СРСР, ця смілива теорія перестає здаватися просто інтелектуальною забавкою. Головна вулиця Совєтська задає відповідний ритм світосприйняття...За офіційною статистикою, мешканець Донбасу заробляє більше, ніж представник інших регіонів, окрім столиці. Зарплати в багатьох людей, які працюють на металургійному комбінаті чи шахті, справді порівняно високі. На державних об’єктах це в середньому 7–8 тис. грн. На «копанках» за місце теж тримаються зубами, адже за день роботи шахтар може отримати 300–500 грн, лебідчик – 150–200 грн. У приватному секторі в Донецьку тіньові зарплати майже київські: $500–1000 на місяць. Але в маленьких містечках – скрута.

«Так повелося ще з радянських часів, – розповідає Олександр Сигида. – Шахтарі свої гроші витрачали на «бухло», а будинки розвалені. Мінливий у нас народ». Типове явище для Донбасу – цілі квартали напівзанедбаних житлових будинків, «мертві» міста й села, де раніше жили працівники тепер закритих чи збанкрутілих шахт і заводів. Картина там апокаліптична.

Багато людей тут сподівалися, що коли прийде «своя» влада, то можна буде заробити. Натомість за останні два роки умови ведення бізнесу в регіоні неймовірно ускладнилися. Автохтони одностайні: «господарі життя» вирішують свої проблеми їхнім коштом, переспрямовуючи фінанси в будь-які інші кишені чи регіони, але не в їхні. «Мій знайомий зібрав гроші й вирішив відкрити приватну шахту, – розповідає будівельник Сашко з Луганської області. – Спочатку всец хотів по-чесному – зробив. Але, прийшовши першого разу платити податки, одразу зрозумів свою помилку. Він розрахував суму, вписав у декларацію, а йому інспектор каже: «Ні, так не піде». І малює втричі більшу, мовляв, або плати «на лапу», або, якщо по-чесному, то втричі більше, як я сказав. Звичайно, він дав хабара, а вже наступного дня закрив підприємство. Певна річ, формально –шахта перетворилася на нелегальну «копанку», та працює й досі. Він собі платить, кому треба, в податковій і райадміністрації, і все ніби гаразд, поки що ніхто його не чіпає, але з кожним місяцем тягнуть усе більше. Думає про закриття»...

З Донецького залізничного вокзалу до центру міста можна потрапити трамваєм або маршруткою. Якщо останньою, то проїздиш повз вилизаний, красивий, сучасний бізнес-центр «Ахметов-сіті», як його називають місцеві. Якщо ж сісти на трамвай, то за 20 хвилин очікує подорож крізь нетрі, з якими можна порівняти хіба бразильські фавели абощо. Ось такий нині увесь Донбас: Межигір’я і бідність. Раніше місцеві мешканці з такими контрастами мирилися. Нині ж це їх не просто дратує – обурює. 

Читайте також: Луганськ завжди знаходився під пресом донецьких

Мальчик детсадовского возраста ерзает на лавке в электричке и болтает
ногами. Все выдает его крайнее негодование: и сжатые маленькие кулачки, и
распахнутые для слез большие глаза, и нетерпеливые короткие реплики.
Молодая женщина, очевидно мама мальчика, с выражением читает ему мрачную
сцену из сказки: «Чиполлино, Чиполлино, сынок! - звал, растерянно
оглядываясь по сторонам, бедный старик, когда его уводили солдаты…».
- Все, хватит! - негодование мальчика, вероятно, достигло предела. - Почему же они терпят?!
- У принца Лимона охрана, армия… - мама разглаживает страницу.
- Но ведь остальных больше! Их же много! - мальчик в отчаянии ударяет кулачком по книжке, и она захлопывается. - Чего ж они?!
Мама, слегка напуганная такой реакцией сына, пытается подобрать
успокаивающую реплику, когда мужчина напротив отрывается от своей газеты
и, взглянув поверх очков на революционно настроенного мальчика, громко и
отчетливо проговаривает: - Потому что они овощи. Это про овощи сказка…

Ініціативні мешканці Донецька, що вирішили ніяк не оформлюватися організаційно і не вигадувати собі ніяких назв, розповсюдили заяву і розклеїли листівки із закликом звільнити президента Януковича за не виконані ним передвиборчі обіцянки.

«ЗВІЛЬНИ ПРЕЗИДЕНТА!

Де і як? Стереотипне уявлення про Донбас, як про базове електоральне поле Віктора Януковича скоро відійде у минуле. Всі, хто ще сприймають президента за свого, роблять це скоріше за інерцією, не зважаючи на протести здорового глузду. Ми поставили за мету посприяти припиненню інерції, нагадавши землякам, що обіцяв кандидат у президенти Віктор Янукович. Прогнозовано виявилося, що програма Віктора Федоровича не коштує навіть паперу, на якому надрукована. Чому? Чим більше влада говорить про евроінтеграцію та реформи, тим більше вона ізолюється та консервується. Все те, що державне телебачення називає реформами, більше нагадує гру в наперстки. Чергове „переміщення“ кульки під стаканчиками не збільшує шанси довірливого громадянина отримати зиск. Єдина причина, чому наша країна все ще не є дев’ятим федеральним округом Російської Федерації полягає в тому, що Янукович підсвідомо розуміє, що сидіти у Донецькій області буде значно комфортніше, ніж на Магадані, а Ахметов, незважаючи на нерухомість у Лондоні, не хоче опинитися там на правах Березовського або Чичваркіна. Хто? Ми могли б якось назватися. Пафосно: „Люди Донбасу“, іронічно: „Donbass Homo Sapiens“ або жартівливо: „Антиананасова ініціатива“. Але це все лише слова, що спрощують розуміння реальності. Ми ж проти спрощення. У нас і так максимально спрощений президент. *** Єдина надія, яку ми плекаємо, полягає в тому, що коли Україна буде забивати цвяхи у політичну труну Януковича, перший з них буде забитий саме Донбасом».

 Площа Леніна.

 Офіс ПР.

 Донецька ОДА.

 Главкорпус ДНУ.

 Філфак ДНУ.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ІА "Поряд з вами".

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

24 августа 2011 года гражданка Украины Мария Олейник нарушила постановление Донецкого окружного админсуда – она организовала в центре Донецка митинг по случаю 20-летия Независимости Украины. За это М. Олейник была привлечена к административной ответственности Ворошиловским райсудом г. Донецка и оштрафована на 340 грн. Однако Апелляционный суд Донецкой области по жалобе М. Олейник штраф отменил, освободив ее от административной ответственности, ограничившись «устным замечанием»…

Когда Донецк перестанет быть «совковым» городом? Когда в нем перестанут судить за желание отметить День Независимости Украины? Когда права человека в Донецке перестанут трактовать «по-донецки»?

На эти и другие вопросы во время онлайн-конференции на сайте «ОстроВ» попытается ответить заместитель председателя Донецкой облорганизации Всеукраинского общества «Просвита», заместитель председателя облорганизации Конгресса Украинских Националистов правозащитница Мария Олейник - в среду, 28 декабря, с 14.00 до 15.00.

Вопросы можно задавать уже сейчас  ЗДЕСЬ.