хочу сюди!
 

ГАЛИНА

59 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 60-70 років

Замітки з міткою «рейдери»

Рейдери на «Хмельницькобленерго»: як розкрадається підприємство

Раніше ми писали, що АТ «Хмельницькобленерго» знаходиться в руках рейдерів – підприємством управляють люди, які не мають жодних законних повноважень. Щодня з товариства вимиваються кошти, нарощуються борги та збитки. А тим часом рейдери на свій розсуд малюють небувалі фінансові показники, зухвало не допускаючи аудиторів для об’єктивної оцінки реального стану підприємства. Куди йдуть державні кошти та як зупинити грабунок – читайте далі.

 Збитки на АТ «Хмельницькобленерго», 70 % якого належить державі,  вже сягли 12 млн. грн., але провести внутрішній аудит свого ж підприємства держава не може. Дирекція просто не допускає аудиторів Фонду держмайна до такої перевірки. При цьому Олег Козачук, який фактично керує підприємством, немає жодних законних підстав обіймати свою посаду. Адже рішенням наглядової ради АТ «Хмельницькобленерго» №42 від 28.04.2020 року в. о. генерального директора обрано зовсім іншу людину – Валерія Гапонова. Однак шляхом погроз та тиску на державних реєстраторів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань було повернуто запис про Козачука як керівника підприємства. Таким чином сьогодні біля керма енергетичного гіганта залишаються цілком сторонні люди, які нещадно вимивають з нього кошти.

Гроші – у прірву

«Керувати» АТ «Хмельницькобленерго» Олег Козачук почав у березні 2016 року. За цей рік підприємство отримує тільки 9 млн. грн. прибутку, тоді як у попередні роки чисті прибутки становили від 30 до 50 мільйонів на рік. Приміром, у 2015 р. ця цифра склала 38,8 млн. грн., у 2014 р. – 25,9 млн. грн., у 2013 р. – 48,7 млн. грн. «Нова команда» одразу ж провалює фінансовий рік, недовиконавши план на 80%. А може кошти просто були направлені в чиїсь кишені?

Це при тому, що з січня 2016 року по вересень 2018 року роздрібний тариф на розподіл для споживачів АТ «Хмельницькобленерго» зріс на 40%. Тобто, мешканці та бізнес Хмельницької області продовжують платити шалені кошти за електроенергію, але йдуть вони не в держбюджет чи модернізацію мереж, а в приватні руки загарбників державної власності.

Починаючи з 2019 року в «Хмельницькобленерго» з’являється ще одне суттєве джерело доходу у вигляді нової складової в структурі плати за приєднання до мереж, а саме – плати за потужність. Підприємство почало отримувати додатково в середньому по 2 тис. грн за кВт приєднання, а у 2019 та 2020 році ця сума становила відповідно 50 та 173 млн.грн. додаткового доходу, як кажуть, «на рівному місці».

Звідки ростуть ноги?

Куди йдуть всі ці кошти, стає зрозуміло, якщо почитати інтерв’ю екс-голови правління ПАТ «ХК «Енергомережа» Дмитра Крючкова. Він стверджує, що мав бізнес-відносини з колишнім нардепом Ігорем Кононенком, який в цих відносинах представляв інтереси Петра Порошенка. «Кононенко виконував ту частину домовленостей, яка була зоною відповідальності сторони Порошенко-Кононенко. Домовленості були з ними, як щодо «Енергомережі», так і Харків-, Миколаїв-, Запоріжжя-, Черкаси-, Хмельницькобленерго, Центренерго, ОПЗ, Одеська, Миколаївська та інші ТЕЦ і компанії. Фінансові відносини, звісно, були. Вони, згідно з домовленостями, отримали від 50% до 75% доходів від бізнесу, який був предметом домовленостей», – говорить Крючков.

Як схема реалізовувалася на «Хмельницькобленерго», відомо – через незаконне керівництво, яке досі керує господарською діяльністю підприємства, щодня ухвалює фінансові рішення, розпоряджається коштами. А тим часом товариство нещадно нарощує борги. Згідно фінансової звітності у 2020 році дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги зросла на 151,5 млн. грн. – до 207,7 млн. грн., за розрахунками (виданими авансами) на 46,3 млн. грн. – до 69 млн. грн. Крім цього, у минулому році товариство на 157,9 млн. грн., тобто більш ніж на 40% наростило поточні зобов’язання та забезпечення. Загалом же за 2020 рік «Хмельницькобленерго» збільшує загальну дебіторську заборгованість у 3,5 рази (!). Все це – збитки держави, які ляжуть на плечі громадян. І з кожним роком вони лише зростатимуть, якщо не дати грабіжникам «по рукам».

Брехня, що ріже очі

При цьому Козачук у своїх заявах нахабно бреше про зростання прибутку підприємства через «автоматизацію бізнес-процесів і впровадження інноваційних технологій», замовчуючи, що відбувається таке зростання лише на папері. Чому вказані «інноваційні технології, що були використані у 2020 році»  не давали такого ефекту впродовж 2016-2019 рр., коли не стояло питання про заміну Козачука – питання очевидно риторичне. Маніпуляція фінансовою звітністю для України історія не нова – варто лише згадати нещодавні заяви керівника НАК «Нафтогаз України» Ю. Вітренко щодо «намальованого» прибутку попереднім керівництвом цієї компанії: «Треба використовувати звітність, перевірену аудитом. Інакше реальні збитки можуть перетворюватися в «намальований прибуток» через бажання менеджменту розповісти про прибуток і показати нібито хороший результат, а відображення збитків перенести на потім». Відповідно, стає зрозуміло, чому команда Козачука так наполегливо не допускає аудиторів до проведення перевірки.

Звичайно, той, хто прийшов грабувати для себе та своїх «хазяїв», не стане дбати про будівництво капітальних об’єктів чи умови роботи працівників. Інженерно-лабораторний корпус в Хмельницькому та сервісний центр в Кам’янець-Подільському, які попереднім керівництвом були майже добудовані, за 4 роки управління Козачука так ніхто і не спромігся завершити. Рейдерам байдуже, що в Кам’янці-Подільському, другому за величиною місті області, відсутні умови для обслуговування споживачів. Що працівники та громадяни вимушені їздити на окраїни міста, тоді як недобудований сервісний центр на знаходиться в самому центрі і міг би полегшити всім життя.

З інженерно-лабораторним корпусом взагалі не стали «панькатись». У минулому році Козачук зробив подання до наглядової ради товариства про відчуження цього об’єкту «через відсутність коштів та колосальних капітальних вкладень на приведення його до повної будівельної та технічної готовності». Розбазарювання науково-виробничої бази підприємства йде повним ходом за принципом «після нас хоч потоп».

Замість висновків

Об’єктивно оцінюючи реальний стан справ на «Хмельницькобленерго», смішно читати заяви псевдокерівництва про «впровадження інноваційних технологій». Згідно рейтингу Комітету Верховної Ради України з питань енергетики та житлово-комунальних послуг АТ «Хмельницькобленерго» за результатами 2020 року потрапило в топ-5 найгірших вітчизняних операторів систем розподілу. За показником SAIDI (середня тривалість відключення для кожного споживача) «Хмельницькобленерго» посіло 20-те місце в рейтингу, значно відстаючи від усіх інших обленерго, в яких держава володіє контрольним пакетом акцій.

Чи стане держава на захист своїх інтересів та чи зможе подолати корупційну схему, в якій задіяні олігархи найвищого ешелону, не відомо. Підстав для розслідування та притягнення рейдерів до відповідальності, достатньо. Однак як завжди, все вирішують не лише факти, а й політична воля. Яка не завжди є, коли йдеться про відмивання великих, здобутих злочинним шляхом коштів.

 

 

Як у 1992 році московські рейдери у рясах захоплювали лавру.


Києво-Печерська Лавра як чоловічий монастир за часів Радянської влади двічі припиняла свою діяльність. Перший раз монастир закрили у 1930 році, одночасно пройшов погром і по Києво-Печерському заповіднику (створеному у 1926 році), керівництво якого було репресовано. Тоді ченці і науковці заповідника були по один бік барикад, вони протистояли владі. Як не дивно, але відновилися богослужіння під час німецької окупації у 1941 року. Вже вдруге комуністична влада закрила Лавру на початку 1960-х. Духовну семінарію розігнали. Значна кількість ченців перейшла працювати в музеї на території заповідника на різні посади, навіть прості господарські, аби тільки залишитись у Лаврі. І тільки 1988 року з нагоди святкування 1000-річчя Хрещення Русі діяльність монастиря було відновлено.

З розвалом Союзу в Україні створюються українські православні церкви. З часом - у 1992 році - одна з найбільших православних святинь України потрапляє до УПЦ Московського патріархату. Чому так склалося?

Єпископ Євстратій (Зоря), Речник Української православної церкви Київського патріархату:
--- У 1992 році митрополит Філарет був священноархімандритом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. У нього досі зберігаються всі оригінали документів про передачу у користування корпусів Києво-Печерської лаври у 1988 році (на той час в Україні існувала лише одна православна церква – Авт.). І корпус митрополичий у Лаврі – це була його офіційна резиденція. Після Харківського собору УПЦ (організованим КДБ), де був обраний предстоятелем митрополит Володимир, за розпорядженнями Івана Салія (тодішній голова Київської міської держадміністрації – Авт.) охоронців резиденції митрополита Філарета було викинуто. Насправді, це було захопленням Лаври з боку Московського патріархату. Це був бунт проти митрополита Філарета як проти священноархімандрита Лаври. Я думаю, не Іван Салій приймав це рішення, його приймали вище, але він був посередником-виконавцем, і він дав розпорядження надіслати ОМОН, який став на захист Московського патріархату, а прихильників митрополита Філарета звідти вигнали.
Якби влада Кравчука тоді не стала на сторону Московського патріархату, то Лавра залишилася б за митрополитом Філаретом і належала б Київському патріархату.

Дмитро Степовик, доктор філософії, мистецтвознавства, богослов’я:
--- 1988 року за клопотанням тодішнього керівника київської митрополії Блаженнішого митрополита Філарета (Денисенка) тодішня влада у зв’язку з 1000-літтям Хрещення Русі дозволила відновити монастирське життя у Лаврі. І це, звичайно, було українське православне життя. Хоча тодішня митрополія перебувала у зв’язках із Москвою, але йшлося вже про відродження справжньої української незалежної церкви. І це закінчилося у 1990-му році у червні місяці проголошенням незалежної церкви Київського Патріархату і обранням Мстислава Скрипника Патріархом.
Спочатку співіснували дві церкви, між ними був діалог, який закінчився об’єднанням у червні 1992 року Української православної церкви на чолі з Патріархом митрополитом Філаретом з українською автокефальною православною церквою Патріарха Мстислава. Утворилася єдина УПЦ КП. Тож в Лаврі було українське монастирське православне життя, до вторгнення з Москви у 1992 році під залякуванням тодішнього президента Єльцина – “перекроем краник”. Тоді Кравчук здався під тиском деяких міністрів, голови СБУ і т.д. і вирішив їх пустити, мовляв, хай церковники самі розбираються. Якби вони знали, чим це все закінчиться, вони б цього необачного кроку не зробили. Тож 1992 року тодішнє політичне керівництво України пустило цілий поїзд московських попів до Києва, багато з них були на службі РФ і вони рейдерськими методами захопили Лавру, Покровський жіночий монастир і Флорівський жіночий монастир на Подолі, багато церков. Вони провели у Харкові церковний псевдособор, без згоди і без присутності тодішнього керівника української православної церкви Філарета, усунули його від влади і поставили свого ставленика, митрополита Володимира Сабодана, досить старенького і хворого. І з того часу у Лаврі запанував Московський Патріархат і сьогодні вони приймають лютого ненависника України Кирила, який має при собі кілька сотень особистої охорони. Він навіть говорить не як духовний пастор, а як залякуючий лідер, якого наставили політики в Москві: “Раскольники, присоединяйтесь к кораблю спасения”. І його колючий погляд, і його оточення – це відродження порядків, які існували навіть не за Брежнєва, а за Сталіна.
Відомо, як Кирило був введений у РПЦ. Коли він ставав єпископом у 1976 році, то одним з тих, хто висвячував його, був нинішній Патріарх Київський Філарет, який йому сказав: “Ви не по божому благословенню стали єпископом, а по настоюванню влади і КДБ”. І тому Кирило до цього часу його ненавидить.
Мене дивує наша влада, яка схиляється і влаштовує відвертому неприятелеві України майже царський прийом. Була у нас державний секретар США, все пройшло тихо, приїхала-поїхала. А тут ледь не квіти йому під ноги кидають. Це рабський синдром з боку нашої влади перед Москвою і такі дії викликають неприязнь і огиду з боку українського народу.

Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, заввідділом релігійних процесів в Україні Інституту філософії НАНУ:
--- 1992 року з Москви були завезені представники силових структур, які під виглядом монахів захопили Лавру. Московська челядь на соборі у Харкові утворили УПЦ МП, яка почала існувати як автономна, але ця автономність тільки на словах, а насправді РПЦ.


Постмайданівське мародерство.

Давно я не писав на i.ua, але останні, буквально сьогоднішні події змушують поділитися своїми побоюваннями.
Зараз без питань можна без волі виборців захоплювати владу в містах і селах. Схема проста. Мінімально необхідні передумови - депутатство в тій або іншій місцевій раді та приналежність міського (сільського) голови до ПР або до їх союзників чи прибічників. Я не вживаю слова екс, бо майже всі регіонали у нас (Київська область) наразі екс.
Шляхом тиску та погроз місцевий голова пише заяву про відставку, секретаря ради також продавлюють залишити посаду і будь-який організатор схеми, отримавши посаду секретаря ради фактично стає керівником міста. А далі як складеться.
Таку ж схему намагаються організувати у нас у Вишневому Києво-Святошинського району Київської області. Хоч останні півроку я офіційно зареєстрований у сусідньому населеному пункті (Софіївській Борщагівці), але з Вишневим мене пов'язує проживання з 1986 року (чорнобилець) та два терміни депутатства у міській раді. Друзі, знайомі, користування інфраструктурою...
Є у місті один політик-говорун. Не акцентуватимемося на його прізвищі та попередніх "подвигах", але кілька років тому він зі своїм напарником за неучасть у виборах зі сторони опозиції продалися та отримали від голови КОДА Присяжнюка "подарунки". Напарник став заступником голови Києво-Святошинської РДА, наш герой - керівником управління комунальної власності КОДА. Перший досі на посаді (бо толковий), другому минулого року облрада висловила недовіру (як говорять знаючі - за абсолютну некомпетентність, як говорить наш "герой" - "за принципову громадську позицію"). І тепер наш "герой" вважає себе "героєм Майдану". І хоче влади шляхом реалізації описаної схеми.
Сьогодні і я, і справжні Герої Майдану нашого міста роблять все можливе, щоб наш "герой" не став керівником міста. Тим більше, що контроль над міськрадою сьогодні ж спробувала взяти одна із сотень Майдану від "УДАРу". Прикро за цим спостерігати, прикро це усвідомлювати... але застерегти потрібно.
Я впевнений, що шляхом чесних та прозорих виборів громадяни України оберуть достойних. Нині ж потрібно не допустити політичного мародерства, щоб до влади на місце регіоналів не дорвалася ще гірша за них продажна наволоч.

Моя хата з краю...

Даний матеріал є особистою думкою автора. Позиція та думки, наведені у матеріалі, є суб’єктивними та ґрунтуються на власному життєвому досвіді дописувача. Автор керується моральними принципами толерантності та поваги до оточення, однак залишає за собою право і методи давати відсіч будь-яким зазіханням на честь та життя, як свої, так і своїх ближніх та просто потребуючих допомоги.

Голомозі молодики з бичачими шиями та такими ж поглядами, які при появі телекамер чомусь затуляють рученятами обличчя, «героїчно» тягнуть літню жінку за руки-ноги, а потім викидають з вікон-дверей усе, що надбано впродовж кількох десятиліть, разом з іншими мешканцями; стражі порядку, що наполохано, немов перелякані горобці, збилися докупи й ніяковіють від того, що відбувається, з неприхованим бажанням зникнути з місця подій; молоді хлопці, що зчепивши руки, стали стіною перед «биками» й незворушно стоять до останнього, захищаючи господарів скромного помешкання на Печерських пагорбах…

Це не сюжет захоплюючого тріллера чи блокбастера, а кадри з новин центральних телеканалів країни, що на папері фанатично прагне до цивілізації, а насправді перебуває у повній дупі й упевнено рухається вперед...

Події, що наразі знову стали топ-новиною останніх кількох днів є наочним утіленням давньої української приказки: «Моя хата з краю, нічого не знаю…». На жаль, в стані анабіозу перебуває практично вся країна, з поодинокими винятками, що лише свідчать повну байдужість та апатію наших співгромадян по відношенню одне до одного та до всього, що відбувається навколо.

Я недаремно згадав події, пов`язані з незаконним, я би сказав – насильницьким виселенням родини київської викладачки з рідної хати, бо вони є яскравим прикладом нашого сьогодення, що позбавлене будь-яких натяків людяності та толерантності.

Українці – дивна нація. Ми звикли до того, що мовчки спостерігаємо за проблемами інших й спокійно реагуємо навіть на дикунські події, доки вони нас не обходять. От і зараз, коли країна б`є всі рекорди зі злочинності, наркоманії, корупції, економічній кризі, коли нахабство та відверта зневага до простого народу з боку всіх, хто, бодай, якимось боком причетний до владного Олімпу перейшла всі розумні й нерозумні межі, коли людей запросто вбивають з вогнепальної зброї чи збивають машинами, коли наших дітей безкарно вбивають щепленнями і ніхто не несе за це жодної відповідальності…ми сидимо склавши руки, бідкаємося про життя-буття, нарікаємо на скрутну долю і нічого не робимо, бо чекаємо, що прийде хтось і вирішить усі наші проблеми й негаразди…

Дзуськи! Ми можемо чекати вічно, аж до Другого Пришестя. Так далі не можна, бо це вже край. Кажуть, не так страшні вбивця чи злодій, бо вони можуть тільки вбити чи пограбувати, а байдужі – ті, з чиєї байдужої згоди вбивають та грабують.

Адже саме за нашої байдужої згоди нас грабують, вбивають, ґвалтують, позбавляють найелементарніших людських прав, саме за нашого мовчання фальсифікують вибори, вирізають ліси, отруюють довкілля, відверто плюндрують гідність та честь. Так-так, не глузуйте, вам не вчулося – гідність та честь. Ці слова вже майже зникли із нашого лексикону, тому ми й опинилися на смітнику історії й занурюємося в нього дедалі глибше…

Хто з нас не стикався з наведеними явищами? Всі збагнули, про що йдеться. Так, це саме ми з вами цнотливо проходимо повз хамів, що знущаються над слабшими, це саме ми намагаємося не чути відчайдушних благань про допомогу, це ми з вами не помічаємо чиєїсь руки в чужій кишені, саме наша байдужість підбадьорює різноманітне бидло, що безкарно вдирається до нашого життя й нівечить всіх і вся…

Де поділися славетна гостинність та легендарна толерантність України? Пам`ятаєте ті часи, коли серед ночі подорожній міг знайти в будь-якій українській оселі не тільки кухоль води чи окраєць хліба, але надійний прилисток та нічліг. І ніхто навіть гадки не мав відмовити у допомозі сторонній людині на вулиці чи серед поля широкого…

Де поділися ті славетні часи та доброзичливі люди?.. Так, ще трапляються диваки, котрі, незважаючи на наші реалії, ладні зняти з себе сорочку аби допомогти ближньому просто так, задля годиться. Але це стає такою рідкістю на тлі всеохоплюючої байдужості та пофігізму, коли людей цікавить тільки зиск і більше нічого…

То ж не дивуйтеся і не здіймайте лемент про допомогу, коли до вашої оселі раптом вдерлися голомозі хлопці з проханням поділитися статками чи квадратними метрами; не озирайтеся навсібіч у пошуках допомоги, коли у вас попросили закурити «конкретні пацани»; не обурюйтеся квитанціям із захмарними цінами на комунальні послуги, надіслані вам вчасно та без попереджень про зміни, бо саме цю владу ви обирали або байдуже спостерігали за махінаціями…

Просто згадайте про те, що «моя хата з краю…»

Рейдерське захоплення книгарні

8 лютого відбулася спроба рейдерського захоплення столичної книгарні «Сяйво». Переглянути фотографії книгарні «Сяйва» одразу після захоплення можна тут - http://fri.com.ua/2010/02/pres-konferentsiya-fri-znyschennya-knyharen-kyjeva-chy-vyzhyve-syajvo/

«Сяйво» є однією з найстаріших книгарень Києва, заснована ще 1944 року. Не одне покоління киян знає та відвідує її за нинішньою адресою Велика Васильківська (Червоноармійська), 6, де вона розташована з 1961. Парадокс, але у наш мирний та цивілізований, здавалось би, час, вона є однією з останніх книгарень у центрі Києва. За останні роки вже зникло багато книгарень: «Мистецтво», «Ноти», «Поезія», «Планета», «Іноземна книга», «Спортивна книга», а на їх площах зараз - переважно магазини одягу… Навколо «Сяйва» останнім часом кружляє привид зникнення, а 8 лютого цього року настала кульмінація подій: захоплення книгарні невідомими у масках… Чи зникне і ця книгарня? Пошук по різних джерелах дає різну інформацію від різних сторін. Де є правда?
 

Саме на це питання журналісти намагались знайти відповідь під час прес-конференції «Знищення книгарень Києва: чи виживе «Сяйво»?, що проходила 11 лютого цього року в українському представництві «РИА Новости». Організатором заходу виступила Всеукраїнська молодіжна організація «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ).
 

Що маємо? Нетрі юридичних колізій
 

Починаючи із січня 2010 року договір про оренду приміщення магазином «Сяйво» закінчився, а новий ще не підписано… Орендоване книгарнею приміщення ще 2009 року було продане з аукціону, та отримало нового власника. Подальша його доля зараз невідома. По факту, наразі є два власника: мережа «Книжковий супермаркет», від якої директором книгарні є Алла Лазуткіна (що має печатку та усі документи) та ТОВ «Українська книга», від якої директором є пан Ростислав Корнієнко (що також, ніби, має печатку та усі документи). Здавалось, наразі виникла звичайна суперечка, що вирішується на рівні господарського суду. Однак виявилось, не все просто.
 

Пані Алла Решетнікова, заступник директора книгарні «Сяйво», яка працює у ній ось вже 35 років, розповіла про перипитії навколо магазину, підкріпивши факти документами, деякі з яких, за її свідченням, були отримані за сприяння голови Шевченківської РДА Віктора Пилипишина. Розповідь стосувалась судової тяганини, беззаконня та бездіяльності міської адміністрації. Також як очевидець вечірніх подій 8 лютого пані Алла розповіла про захоплення книгарні, книжковий бізнес Костянтина Клімашенка, колишнього партнера Ростислава Корнієнка та власника «Книжкового супермаркету».
 

Під час проведення аукціону 16 вересня 2009 року приміщення продано товариству «Абриль-студіо», яке було утворене за 2 місяці до проведення цього аукціону. За словами пані Рішетникової, одним із організаторів товариства був чиновник з команди київського мера: «Я гадаю, що весь цей бардак влаштували помічники молодої команди Черновецького». Незважаючи на те, що книгарня «Сяйво» орендувала це приміщення на протязі 48 років, щодо участі у аукціоні, попри першочергове право на приватизацію, колективу не було повідомлено. У квітні 2009 року за рішенням Солом‘янського суду директором книгарні призначено пана Ростислава Корнієнка, директора ТОВ «Українська книга», якому видано нову печатку та свідоцтво про Державну реєєстрацію навзамін ніби втрачених старих. Наразі це рішення оскаржене, відповідно не набуло юридичної сили (за неявкою сторони відповідача засідання апеляційного суду перенесено). Однак у вересні 2009 року ТОВ «Українська книга» та ТОВ «Абриль-студіо» уклали договір про оренду приміщення книгарні «Сяйво» (документи, що підтверджують  усе вищенаведене, а також передачу права власності іншому учаснику в особі пана Науменка, можна переглянути у представників книгарні в особі Алли Лазуткіної - прим. авт.).
 

За словами пані Решетнікової, 8 лютого, перед закриттям книгарні, приблизно о 19:45 приміщення було захоплене з обох виходів (центрального та службового) групою невідомих людей спортивної статури у чорних масках, які фактично викинули персонал та відвідувачів назовні (причому саму пані Решетнікову викинули на мороз без верхнього одягу, чому є навіть свідки), після чого зачинились всередині, заваривши вікна металевими щитами та розбивши комп‘ютер із інформацією про господарську діяльність підприємства. На чолі невідомих був вищезгаданий пан Ростислав Корнієнко.
 

По прибутті міліції, яку вдалось викликати персоналу книгарні частина нападників втекла, частина залишилась у приміщенні. За бездіяльності правоохоронців приміщення було взяте штурмом родичами працівників магазину на чолі з паном Костянтином Клімашенко та Аллою Лазуткіною. З‘ясувалось, що невідомі  - сторожі та маляри, а сам пан Корнієнко, як директор, прийшов зробити переоблік на підприємстві, яке і надалі нібито буде продавати книги. Нападників вивели з приміщень, а персонал, міліція та представники громадських організацій влаштували цілодобову охорону книгарні. Окрім цього пані Алла озвучила інформацію депутата Володимира Яворівського стосовно майбутнього облаштування приміщень книгарні  новим власником під, нібито, ресторан.
 

Переоблік?
 

Здається, це просто щось власники не поділили… І резонанс, що виник у громадськості та участь народних депутатів у вирішенні долі книгарні можна пояснити лише їх (депутатів) власними інтересами. Звичайно, виникають питання щодо доволі екзотичного способу проведення переобліку та подальшої долі книгарні. Ситуацію резюмував письменник Дмитро Капранов, підкресливши незаконність та певну специфічність дій однієї сторони, як результат – відсутність гарантій у обіцянках залишити книги у продажу, та законні стежки та діяльність іншої. Його колега Володимир Даниленко виділив проблему приватизації об‘єктів культури по всій Україні у роки незалежності із подальшим їх перепрофілюванням. Михайло Каменєв, заступник Голови Київського осередку ФРІ, привів приклад успішної громадської кампанії по захисту від приватизації одного з найстарших кінотеатрів України – харківського «БОММЕРу» (докладніше про це читайте у статті "Молодь відстоює найстаріший кінотеатр України"). Виступаючі підкреслили беззахисність об‘єктів культури перед втратою статусу та необхідність законодавчого закріплення останнього.
 

Ігор Луценко, активіст громадського руху «Збережи старий Київ», який був свідком подій 8-го лютого, зі своєї сторони, зазначив про подібність захоплення книгарні до звичайних рейдерських схем, якими користуються для приватизації об‘єктів комунальної власності та певну «кваліфікацію» невідомих нападників та вірогідне ініціювання конфлікту посадовцями київської міської влади.
 

Присутні на конференції представники зазначили про слабкість законодавства України у захисті об‘єктів культури від перепрофілювання після їх приватизації та необхідність його вдосконалення. Колектив книгарні збирається відстоювати свою позицію у суді, розпочато збір підписів у підтримку книгарні, проте проблема залишається гострою, і не лише по відношенню до «Сяйва».
 

Плюралізм думок. Добро чи зло?
 

Власне, одразу після однієї сторони присутні мали можливість почути і позицію іншої, яку представляв все той самий пан Ростислав Корнієнко на влаштованій ним прес-конференції за темою: «Хто намагається погасити «Сяйво»? Правда про рейдерське захоплення.»
 

Картина, змальована ним, дещо відрізнялась від представленої вище. Бізнесмен розповів про власну діяльність у торгівлі книгами та відносини з Костянтином Клімашенком, колишнім партнером по бізнесу та власником мережі «Книжковий супермаркет». У 2001 році партнери, будучи співвласниками ТОВ «Орфей», надали матеріальну інвестиційну допомогу книгарні у обмін на частину статутного фонду. Конфлікт, за словами пана Ростислава, виник через 50% акцій підприємства, отриманих ним. Також бізнесмен заявив про свою легітимність на посаді директора книгарні «Сяйво», пред‘явивши відповідні документи, неодноразово наголошуючи про «банальну господарську суперечку».
 

Щодо подій 8-го лютого він зазначив, що мав на меті з‘ясування питань переобліку з членами трудового колективу разом із «кількома» новими найманими співробітниками (прорабом та робітниками), які мали провести оцінку майбутніх ремонтних робіт, жодного прояву насилля по відношенню до персоналу книгарні наймані робітники, за словами підприємця, не чинили. Штурм книгарні (на момент якого бізнесмен перебував у відділку міліції) було здійснено невідомими йому людьми на чолі із паном Клімашенко. Хто заварив вікна металевими щитами, панові Корнієнку невідомо. Під час дискусії з очевидцем штурму підтверджена кількість людей, що були разом із бізнесменом, виросла з «кількох» до «десяти». Також з‘ясувалось, що панові Ростиславу про судові засідання до недавньої пори (до 10 лютого 2010 року) нічого не було відомо, і він пообіцяв за наявності виклику бути присутнім на наступному засіданні.
 

Діяльність попередників була окреслена підприємцем, як збиткова за умови пільгових ставок орендної плати. На запитання стосовно майбутнього торгових площ Ростислав Корнієнко зазначив про збереження книгарні та можливе збереження назви, мультимедійність асортименту продукції поряд із книгами, та плани щодо підвищення рентабельності підприємства. Діалог з «деструктивною», за визначенням бізнесмена нинішнього колективу, частиною (тобто тих його членів, які є співвласниками книгарні), він вважає за необхідне проводити на більш «серйозному» рівні. Власну частку пан Корнієнко назвав на рівні 50 відсотків. Іншій частині персоналу, за його словами, буде запропоновано зберегти робочі місця за собою.
 

Замість епілогу
 

Здавалось, все добре для пересічного книголюба – почубляться власники, вирішать свої проблеми, а книгарня залишиться. І що інтерес до цієї ситуації підігрітий штучно, і все це – лише «звичайна господарська справа», цитуючи пана Корнієнка. Окрім ряду питань, що виникають при знайомстві з ситуацією, бачимо і підводну частина айсберга: досить сумнівна легітимність шляху, який останній пройшов до посади директора. І той факт, що не тільки «Сяйво» має такі проблеми і може бути перепрофільоване (так як закон від цього такі об‘єкти не захищає), а десятки подібних об‘єктів: книгарень, творчих майстерень, кінотеатрів по всій Україні (попри те, що Верховна Рада запровадила мораторій на їх виселення, однак такі заклади продовжують викидати з їхніх приміщень). Звичайно, вирішувати хто правий, а хто ні читач буде самостійно…
 

На сьогодні «Сяйво» продовжує працювати із старим персоналом на чолі з пані Лазуткіною. Зараз у приміщенні магазину чергує міліція, влаштовано приймальні народних депутатів Кирила Куликова та Павла Мовчана, проводиться збір підписів у підтримку книгарні. Верховна Рада України звернулась до Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України з проханням прояснити ситуацію навколо книгарні. Працює Тимчасова слідча комісія з розслідування обставин порушення законодавства посадовими особами Київської міської ради.
 

Що ж робити, доки йде судовий процес та вирішення долі «Сяйва» у владних коридорах? Можна нічого. Може, самі розберуться. А можна просто розповісти про ситуацію друзям, знайомим, колегам чи прийти з ними на Велику Васильківську, 6 (це прямо навпроти Арена-сіті, біля Бесарабського ринку) та поставити підпис на підтримку легітимності. Чи подати особисте звернення до органів влади, у якому в довільній формі описати своє бачення ситуації, з проханням прояснити загальну картину. Або просто придбати цікаву книгу, тим самим зробивши свій внесок у розвиток книговидавництва в Україні. Чому? Тому що із «Сяйвом» постійно співпрацюють близько 340 вітчизняних видавництв, деякі представлені тут книги не можна знайти де-інде. Чи запропонувати свою допомогу, якщо Ви юрист або журналіст… Адже мова йде не просто про суперечку двох сторін про право власності. Мова йде про одну із останніх старих книгарень у центрі Києва, що може-таки перетворитись на черговий модний бутік…

Фото - Марія Лебедєва

Рейдерське захоплення по-полтавськи: син "наїхав" на маму

Кременчуцьке підприємство «Євро-хліб», яке очолює мати колишнього нардепа Василя Гаврилюка - Валентина Гаврилюк заявляє про незаконний силовий захват офісу підприємства. Рейдерську спробу мати приписує своєму сину. Про це сказано в заяві на ім'я Генпрокурора України, прокурорів Полтавської області і Кременчука, керівництва міліції і редакції ЗМІ: "Другого грудня невідомі на чолі з Василем Гаврілюком незаконно, за допомогою охоронного агентства «Скорпіон» (Полтава) силовим методом захопили приміщення, що знаходиться за адресою Кременчук ул.1905 року, 5/1, яке використовується як офіс ООО «Євро хліб» і належить ЧП «Ірина – Північ»."

У заяві також сказано, що після захвату приміщення, невідомі незаконно утримували працівників ТОВ «Євро хліб», в грубій формі були вилучені ключі і техдокументация від двох машин, вилучені ключі від кабінетів, були розпиляні болгаркою сейфи директора і секретаря й вилучені документи підприємства. Працівники підприємство відразу після захвату викликали міліцію. Але вони жодних заходів щодо запобігання протівоправніх діям ті не зробили.

Директорові «Євро-хліба» Валентині Гаврилюк належить 63% акцій підприємства і саме вона має визначальний голос в питаннях розпорядження майном підприємства. Проте Василь Гаврилюк надав міліції сфальсифіковані документи підприємства. На сьогодні «Євро хліб» опротестовує в суді дії Василя Гаврилюка і афільованих з ним структур.

Керівництво підприємства заявляє, що не несе відповідальності за збереження документації, а також за всі дії, які могли бути здійснені з документами після 1 грудня. Керівництво підприємства просить силове структури захистити підприємство від подібних нападок.

"Новини Полтавщини".

У Полтаві захоплено приміщення ще однієї бібліотеки

Схоже, що у Полтаві за рік-два не буде жодної бібліотеки. Після варварського захоплення приміщення обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного це явище переросло у загрозливу хронічну хворобу.

Днями Майдан-ІНФОРМу повідомили про рейдерське захоплення приміщення Патетної науково-технічної бібліотеки, розташованої по вул. Фрунзе у самому центрі Полтави.

Нагадаємо, що місяць назад приміщення обласної дитячої бібліотеки захоплене разом з усім її майном. Робота закладу повністю паралізована. Обласна державна адміністрація не зробила з цього приводу жодних заяв.

На фото: Вивіска і вікна Патентної науково-технічної бібліотеки, яка розташована у Полтаві по вул. Фрунзе.





Майдан.