хочу сюда!
 

Маша

46 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 33-63 лет

Заметки с меткой «патріот»

Из жизни первобытных племён

Солнце неуклонно стремилось скрыться за горизонтом. В этот тёплый и внешне столь безмятежный вечер Вождь был крайне озабочен. Его племя, ранее столь многочисленное, ныне изрядно поредело, один за другим его покидали лучшие охотники. Несмотря на то, что соседние племена особо не горели желанием приютить чужаков, талантливые охотники всегда приходились у них ко двору. И в результате к чему всё теперь идёт? Например, он уже и забыл, когда последний раз лакомился мясом археоптерикса. Вот уже и одна из жён ненавязчиво, но настойчиво требует новую шкуру саблезубого тигра. А кто всё это добывать-то будет, без охотников-то?

Проблема была в том, они не были довольны его руководством. Ну пусть, у него было несколько ошибок, кто же отрицает? Но ведь его власть была абсолютно оправдана - именно на него с завидной регулярностью во время обряда Жезлования указывала бедренная кость Некогда Вкусного Старца. Но эти проклятые бегуны, эти своевольные отступники, ставили под сомнение не только его власть, но и саму непредвзятость обряда. Эти подлые негодяи утверждали, что Шаман нарочно в него костью тычет, дабы не слететь со своего прикормленного места... Это же в голове просто не укладывается, быть такого низкого мнения о самом святом! О вере собственного племени!!!

И бегут, суки... Представляете? - Вождь уже чуть не рыдал - Как же заставить этих... лысых двуногих мамонтов... оставаться в ста.. гммм... в племени? Да и возможно-ли заставить целеустремлённых, предприимчивых, отважных и ловких людей оставаться его соплеменниками, жить впроголодь и добывать для него и его приближённых еду и шкуры?

Лучники расставленные на краях их земель обстреливали тропы - бегут... Шаман взывал к смирению и долготерпению, обещал сытную жизнь и достаток в Джунглях После Смерти - тщетно... Бегут, уроды... Бегут, козьи рожи!!! Ещё и других подбивают сменить племя! И вот он, результат... Итог, подводящий черту под его правлением... Сегодня всё племя собралось под его пещерой, призывает его к ответу, ждёт его объяснений.

- Что я им скажу? - растерянно бормотал Вождь - Что я вообще могу им сказать? Съедят ведь - мелькнула у него мысль - начну оправдываться, как пить дать съедят...

Сомнений не оставалось, нужно было предпринимать какие-то решительные действия, нужен был новый подход, свежая идея... Да вот только этих самых идей не было. Сжав зубы так, что заиграли желваки Вождь поднял упавший Жезл и вышел на камянистое возвышение... Страстные, искренние, задушевные слова зазвучали в срывающемся от отчаяния голосе в ответ на мириады вопросов, застывших в глазах соплеменников.

- Мой дорогой народ! Дорогие соотечественники!!! Да! Сейчас настали тяжёлые времена, но не опускайте рук! Любите свою страну, эти горы, поля... Эту степь! Эти луга и горы!!! Эти реки!!! Любите их! Трудитесь с мыслями о них! Не смотрите в сторону сбежавших трусов -сбежав от трудностей они предали свою страну, предали наших стариков и детей, которых нам теперь нечем кормить. Предали нас с вами, ведь именно нам теперь тянуть всё это... Не стоит задаваться пустыми маловажными вопросами, просто любите свой край! И это всепоглощающее, самое светлое и благородное чувство мы будем называть патриотизмом. А себя, настойчиво продолжающих трудиться на благо своей отчизны, будем гордо называть - патриотами. Ура - патриотизму! Ура - патриотам!!!



Подхваченное сотнями глоток "ура" загремело над холмами, постепенно сливаясь с раскатами грома. Появившаяся на небе луна уже скрылась за облаками, на смену тёплому вечеру приходила дождливая ночь.

Голос Радехівщини

 Ми любимо вихвалятися своєю працелюбністю. І дійсно, ми працюємо часто зранку до ночі. А який толк з нашої праці? Погляньте на наші дороги! Вони нагадують воєнні події. А пошарпані будинки у наших містах? А чому навколо нас бруд і сміття? Чому на наших робочих місцях бардак, як і у нашій державі, між іншим? Чи може наші чорноземи родять краще, ніж піщані і кам'янисті грунти Західної Європи? Так, ми працюємо багато, але не раціонально. І це треба визнати, бо про це говорять результати нашої праці. А працюємо погано тому, як зазначає публіцист Арсен Паламар, бо так звикли, бо завжди працювали на когось, а не на себе, бо нам завжди платили погано і продовжують це робити й сьогодні. А до роботи, яка оцінюється як-небудь й відповідне відношення.

   Найкраще ми вміємо,  це пити горілку і співати. П'ємо, мабуть, через те, щоб втекти від себе, від власного «я», від реального життя, а співаємо, мабуть, від надмірної сентиментальності.

Ми пишаємося своєю релігійністю, і, як жодний європейський народ найчастіше відвідуємо християнські Храми, молимося. А запитаймо себе, чи дотримуємося християнських чеснот у повсякденному житті? Звичайно, що ні. Грішимо на кожному кроці: обманюємо, лукавимо, заздримо, пліткуємо, наговорюємо один на одного, ображаємо, кривдимо і т.д. Ззовні ніби християни, а у душі — часто поганці.

   Через те до нас немає довіри. Іноземні бізнесмени вкладають свій капітал у різні країни, навіть у комуністичний Китай, а у нашу економіку не хочуть. Чому? їхня відповідь в основному зводиться до слів: «бо ви дуже часто брешете і не дотримуєтеся слова».

   Отже, за своїми світоглядними принципами, ми нині є ближче до азійців, ніж до європейців. А стали такими під впливом дії декількох факторів. Через відсутність тривалий час власної Української держави, яка могла захищати національні інтереси. Вороги-зайди за час свого панування фізично винищили інтелектуальний генофонд нації, бо розумні і мислячі люди були небезпечними для їх владарювання та залишили нам пристосуванців і прислужників, які народжували і виховували подібних до себе. Внаслідок бідності. Перебуваючи у колоніальному ярмі, зазнаючи соціального гноблення і визуску, основна маса українців жила у злиднях. А без матеріальної незалежності немає і особистої. Таким чином, бідність відняла у людей їхню людську гідність, віру у себе і в свої можливості. Негативно вплинуло і радянське матеріалістичне виховання. Воно знищило у населення благородні ідеали, нав'язавши взамін низькі матеріальні потреби у ранг культу. І для багатьох нинішніх людей ковбаса, сало і корито є значно вищими цінностями, ніж совість, честь, гідність.

  У свій час Д. Донцов поділив український народ на дві частини: козаків-лицарів і «свинопасів», які постійно всього боялися і ховалися у нори. Такий поділ є характерним і для інших народів. Біда наша лише у тому, що у нас значно переважають «свинопаси», а не козаки. А треба, щоб було навпаки. А для цього потрібно в першу чергу змінити світогляд, усвідомивши, що насамперед треба покладатися на розум і на власні сили, і творити, а потім на ласку Божу. Творець дав усім нам голови, у яких розмістив мозок, щоб думати, дав руки, щоб працювати, наділив свобідною волею, щоб кожна людина могла робити вільний вибір і нести за нього відповідальність, а не чекати його змилування.

   Дехто із наших політиків вважає існування олігархів цілком нормальним і прогресивним явищем. Чи можна погодитися із такою точкою зору? Вважаю що ні, бо, по-нерше, вони виникли не на законній основі, а в результаті зловживань і різних махінацій, одержання пільг в оподаткуванні і приватизації об'єктів державної власності, виняткового доступу до кредитів І вигідних замовлень і т.п. По-друге, вони ,підпорядкувавши своїм інтересам найважливіші сфери української економіки не зацікавлені у її розвитку. Вони не створюють, а лише розподіляють між собою вже створений національний продукт, їх діяльність в основному зосереджена у спекулятивній сфері. По-третє, вони не хочуть жодного серйозного реформування країни, бо існуюча ситуація їм дуже вигідна, оскільки приносить надприбутки. Потрібно також відмовитись від аморального способу життя, бо саме аморальність приносить зло у суспільство і робить людину нещасною. Позбутися байдужості і зайняти активну громадянську позицію, бо само по собі ніщо не змінюється і не приходить.

   Якщо ми хочемо змінити своє суспільство, то в першу чергу мусимо змінитися самі, передусім перестати лукавити, брехати і красти та не дозволяти цього робити іншим.

   Якщо кращими і розумнішими станемо ми, то і кращим і розумнішим стане наше суспільство. Іншого шляху ще ніхто не придумав. Розум є основою прогресу інтелектуального, духовного і суспільного. Та тільки хто до нього прислухається. Розумних патріотів України просто напросто витісняють від сфери впливу всіма доступними і недоступними способами.


100%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

День захисника Вітчизни.

На виконання Указу Президента України від 23.02.99 № 202/99 “Про День захисника Вітчизни” та з метою військово-патріотичного виховання військовослужбовців Збройних Сил України, вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни 1945-1945 років, військової служби та учасників бойових дій на території інших держав Головним управлінням виховної та соціально-психологічної роботи  Збройних Сил України пропонується провести в органах військового управління, вищих військових навчальних закладах, військових частинах, установах та організаціях Збройних Сил України День інформування на тему: “День захисника Вітчизни – свято ратних бойових традицій, мужності та героїзму воїнів, непорушний зв’язок поколінь”.
У бібліотеках будинків офіцерів, військових частин, військових навчальних закладів організувати тематичні виставки періодичних видань (історичної, мемуарної літератури) присвячені  подвигам та героїзму воїнів, бойовим традиціям всіх поколінь захисників Вітчизни.

CKB

CKB

Случай на перекрестке



Утро. Обыкновенный оживленный перекресток со светофором в не самой центральной части Тернополя. События на перекрестке глазами некоего обобщенного персонажа (П) со здешних блогов.
==============================================
*светофор горит красным. Автомобили едут, пешеходы ждут*

П.: Ганьба! Це злочин! В країні, де жили нашi діди й прадіди, ми не можемо вільно ходити по наших вулицях! Навіщо нам потрібна така влада, що дозволяє їздити тільки автівкам? Ганебні вороги посіли наші світлофори й підступно світять нашу неньку кривавим червоним світлом!

*светофор продолжает гореть красным*

П.: За що? За що боролися наші пращури? Чому ми повинні терпіти таку обурливу зухвалість над пам'яттю наших батьків? Геть злочинців, що керують нашими національними світлофорами! Нас багато, бандити повинні сидіти за гратами!

*светофор все равно горит красным*

П.: Це знущання! Це відверте знущання! Нація, що майже керує всесвітом, повинна чекати якогось там світлофора, в якому навіть немає блакитнього кольору! Скільки ще років ми повинні це терпіти? Єднаймося!

*светофор переключается на зеленый. Автомобили стоят, пешеходы идут*

П.: Ось! Ось вона, ця славетня мить! Нарешті здійснилися давні мрії наших пращурів й пращурок! Це було вкрай нелегко, й сотні, тисячі славних синів Вітчизни загинули, але в пекельній боротьбі ми здобули нашу перемогу й тепер вже нас ніколи не збороти. Так уперед, громадо! Не віддамо їм наших славетних звоювань!

*светофор снова переключается на красный*

П.: Як??? Не може цього бути! Це зрада! Так! Це не червоне світло — це саме червоніє наша кров, кров справжніх синів Вітчизни, що змушені були пройти через усі тортури, через усі світлофорні катування. Отож негайно за зброю, браття! Всі, кому не байдуже майбутнє нашої країни, виходьмо на перехрестя. Покажемо, що саме ми варті керувати світлофорами, які так ганебно було перевимкнуто на червоний — ненависний колір для усього прогресивного людства!

*неожиданно толстая тетка пытается перебежать дорогу на красный свет*

П.: Але є ще в нас героїчні дочки та сини! Є чим пишатися країні, яка має таких вельми непохитних патріотів, що за найскладніших та найнебезпечніших умов знайшли в собі мужність та відвагу й, незважаючи на пекельне червоне світло, незважаючи на століття поневолень, виконуючи свою історичну місію, самопожертовно та героїчно крокують уперед, у наше майбуття. Слава героям!

*столь же неожиданно резко тормозит автомобиль, задевая толстую тетку*

П.: Але як це так? Чи можуть бути межі обуренню? Безпідставно, нишком підкралися ненажерливі вороги до славної доньки Вітчизни й з несамовитою ганебністю та зухвальством здійснили давно заплановану ворожу акцію, підступності якої навіть немає жодних прикладів. Але ми не будемо мовчати! Мовчати в цьому випадку — це означало б схвалити злочинність й остаточно дати поставити себе на коліна. Треба негайно дати належну оцінку ворожим діям, що намагались сплюндрувати нашу здобуту довгими тисячоліттями пекельної боротьби духовність та незалежність.

*толстая тетка падает попой на асфальт*

П.: Вшануймо ж, браття, безвинно загиблих. Ніхто і ніколи не змусить нас забути їх героїчних діянь. Бо саме пам'яттю про цю боротьбу ми повинні виховувати наших нащадків, що будуть гордо нести й далі через століття та перехрестя переможний стяг нашої гідности та світлофоронезалежності.

*тетка поднимается и с криками идет к автомобилю бить водителя*

П.: Й наші вороги повинні знати, що ніколи в світі ще не було такого, щоб хтось міг хоч на хвилину зламати нашу велич і духовність. Рішуче скажімо "ні" світові зі світлофорами! Наш вибір — життя без світлофорів та автівок, вільне життя вільного народу на вільних перехрестях. І ми більш не дозволимо ніяким автівкам нахабно руйнувати волевідчуття й самобутність нашої нації. Їм більш не пройдуть даремно знущання над найкращими синами Батьківщини, над волелюбністю та прагненням усього нашого народу до свободи на перехрестях нашої славної Вітчизни. Жодні окупанти не зможуть знищити прагнення нації до торжества духу та невмирущості її державотворчих традицій.

*неожиданно на плечо персонажу какает ворона*

П.: А трясця ж твоїй матері... Ганьба! Це жахливий злочин! В країні, яка тільки що гідно звоювала свободу, клята ворона, увійшовши в круте піке, намагалася поставити під сумнів наші героїчні здобуття... Але нехай вона не сподівається, що з цього піке є вихід. Бо в нас ще знайдуться сили поставити саме нашу остаточну крапку на усіх ворожих спробах знедолити нашу невтомну спрагу до життєлюбності. І тому наше людство, у безмежних муках впевнено крокуючи вперед...

(занавес)

Хохлы

Теория появления рассово верных украинцев-поцреотов по версии Анонимуса (кавер на Девида Блейна)

— Ага, ось ці хлопці… Я роблю особливе, вуличне чаклунство… Хочете побачити трішечки чаклунства? — Ненене, Дэвид Блейн, отвали от нас… Мы вообще по-украински не понимаем!! — А, то ви москалі? А що робите в Тернополі? — Отвали, демон! Что хотим, то и делаем! И не москали, а русские. — А ви впевнені, що ви русскіє? Ось ти… Ти впевнений в цьому? — Ну блин… Уверен конечно. — А що це ти тоді вирядився так? Вишиванка… ше й оселедець козацький на голові. — Что??? Какая еще вышиванка? В рот мне ноги, демон, что ты наделал? Верни нам наши шмоты… фак мой мозг! — Доречі, хлопці… я щось забув вдома свій годинник… Не підкажете котра година? — Ееее… За вісім хвилин шоста… Фак мій мозок, демоне… що ти наробив… я розмовляю українською!!!     Очманіти можна… Ноги мені до рота! Зупинись… відчепись від нас, добре? Ну що ще? Що ти пиришся, демоне? — Та я оце думаю… Ви плануєте святкувати майбутній день народження Степана Бандери? — Якого Бандери? Цього злісного націоналіста, який чинив звірства серед мирного населення?     Ой… що це я несу всяку московську пропаганду… Це ж справжній незламний патріот нашої України…     Слава Україні! Відсвяткуємо як треба, з розмахом! — Героям слава)) Ну бувайте… Годі з вас… я бачу, що ви хороші хлопці…

УкрБаш. Конечно, шутки-шутками, но патриотически настроенные слои населения действительно достали....

27%, 3 голоса

73%, 8 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Квітка Цісик

Друзі, можливо я не перший, хто публікує відомості про цю чарівну жінку. Але даю сто відсотків шо при такій наший владі, справжні українці, та українкі не потраплять до масового глядача та слухача. Тому маю надію, шо хтось відкриє для себе Квітку, ії життевий шлях, на жаль, сумний, та ії голос, від якого мурашкі по тілу. Прошу
Біографія

Квітка Цісик народилася 4 квітня 1953 р. у Квінті (Нью-Йорк, США) в сім'ї післявоєнних емігрантів із Західної України Іванни та Володимира Цісиків. Батько Квітки був скрипалем, музичну освіту здобув у Львові, з 1942 р. по 1944 р. був концертмейстером Львівського Оперного Театру, а після еміграції викладав в Українському музичному інституті в Нью-Йорку. Саме батько вчив її грати на скрипці ще з п'яти років. З дитинства Квітка дуже любила співати. Після школи вона вступила до державного університету Нью-Йорка на клас скрипки. Проте, через рік вона кинула університет і була прийнята в Mannes School of Music, де під керівництвом хранителя віденської оперної традиції професора Себастіана Енгельберга отримала знання з вокалу та відшліфувала свій голос – колоратурне сопрано. Навчання закінчила в 1974 році. Ще студенткою почала працювати, оскільки потрібно було оплачувати навчання та допомагати родині. Тоді вона і подалася в шоу-бізнес та дуже швидко зарекомендувала себе, як досконала вокаліста в будь-якому музичному стилі. Квітка обрала собі псевдонім Кейсі (Kacey – за першими літерами її імені та прізвища). Її почали навперебій запрошувати до роботи над своїми альбомами поп– та рок-зірки (Майкл Болтон, Боб Джеймс, Лінда Ронстад, Роберта Флек, Девід Санборн, Карла Саймон, Мікіо Масуо, Квінс Джонс, а з Майклом Джексоном Квітка співала в одному хорі). Квітка також виконувала заголовні пісні в фільмах.

Дуже швидко вона стала однією з найбільш високооплачуваних виконавиць рекламних мотивів для радіо та телебачення. Її голос звучав в рекламних роликах таких брендів як Coca-Cola, American Airlines, Mr. Pibbs, Sears, JC  Penney, Safeway grocery stores and Starburst candies. З 1982 року Квітка була єдиним і незмінним голосом компанії Ford Motors. 1977 р. Квітка здобула нагороду Оскар в номінації "краща пісня для кіно" за саундтрек до фільму "YouLight Up My Life". 1980 р. вона записала свій перший альбом "Songs of Ukraine" ("Пісні з України"). 1989 р. – другий альбом, який отримав назву "Two Colors" ("Два кольори"). Альбоми є родинними проектами: перший чоловік Квітки – композитор-аранжувальник Джек Корнер; другий чоловік Квітки Ед Ракович – інженер звукозапису, спродюсував їх; сестра Марія Цісик грала на піаніно, а мати Іванна стежила за чистотою вимови доньки; у записі брали участь близько 20 музикантів, які грали на понад 10-ти різних інструментах. Альбоми, яким немає рівних в українській легкій музиці, зібрали купу нагород у Канаді, а 1990 р. були номіновані на "Греммі" в категорії contemporary folk. Між записами альбомів відбулося розлучення з Джеком та шлюб з Едом (йому вона народила сина Едді).

1983 р. Квітка з матір'ю відвідали Україну, тоді її пісні ще заборонено було крутити по радіо, дуже мріяла дати серію концертів вже на незалежній Україні. Віктор Мішалов (австралієць українського походження), з яким Квітка навчалася в Консерваторії, приїжджаючи в Україну привіз платівку Квітки Цісик. Тоді з'явилася перша платівка "Квітка" і вона була дуже популярна. Альбом ходив на касетах, на бобінах, люди переписували, слухали, всі захоплювалися і дуже хотіли побачити саму Квітку. Свого часу Олександр Горностай (один з організаторів фестивалю "Червона Рута") запрошував Квітку Цісик до України 1989 р для участі у фестивалі, а 1992 р. для участі в концерті з нагоди першої річниці незалежності України. На жаль, жодного разу вона не змогла приїхати, хоч дуже хотіла. 29 березня 1998 р. Квітка Цісик померла від раку молочної залози у себе в Манхеттені.


Не пошкодуйте часу, послухайте пісню.

Громадянин! Дай гідну відсіч оскаженілим свідомітам!

Громадянин України! Дай гідну відсіч оскаженілим свідомітам! Не дай ім згвалтувати свій вибір! Захисти свої переконання!

ОТВЕТКА: Tor!  Одинадцяте травня час для твого особистого рішення http://blog.i.ua/community/2177/459775/

Пане «патріот», ваша особиста та «загальновидова» свідомітська біда в тому, що ви спочатку кажете, а вже потім – думаєте. Проте, щастя України в тому, що ви спочатку - кажете, потім – думаєте, АЛЕ НИКОЛИ НЕ РОБИТЕ. П‘ять років «нацсвідомої» псевдодіяльності для поміркованої більшості громадян України, гадаю, буде достатнім на десятиріччя (щонайменше) щепленням від «влади нацпатріотів». Звісно, «проффесійна» робота влади «регів» МОЖЕ викликати певні нарікання і навіть жорстку критику. І навіть – ПОВИННА викликати! Проте, при всіх їх вадах, Боже, збережи Україну від повернення помаранчевого гармидеру. Так що, ваше (не особисте, а видове) місце - біля плінтусу. Сподіваюсь - в найближчий час буде сформована нормальна конструктивна раціональна опозиція (спочатку громадянська, а згодом – політична), і в Україні про свідомітський шабаш початку 21го століття у майбутньому будуть згадувати лише у підручниках історії, на кшталт доби кінця 17го.

Тепер по суті – щодо «здачі Криму» і всього, що пов‘язане із «пактом М-Я», ви щонайменше «злісно некомпетентний». Якщо хочете аргументів – будь ласка: http://blog.i.ua/user/646090/456579/

Щодо «Голодомиору, який «не геноцид», ви двічі злісно некомпетентний. Про те, що ця трагедія України суто юридично не має ніякого відношення до поняття «геноцид» вже писано-переписано, вчить хлопче «матчасть». Кратко повідомлю, що за міжнародним правом «геноцид», це дії, спрямовані на знищення або обмеження життєдіяльності певної суспільної групи людей за РЕЛІГІЙНОЮ, РАСОВОЮ, НАЦОНАЛЬНОЮ або ЕТНИЧНОЮ ознакою. Факт «геноциду» ОБОВ‘ЯЗКОВО супроводжується двома факторами: «релігійною, расовою, національною або етнічною» сепарацією жертв і наявністю пари «народ-жертва» і «народ-кат». Характерні прикладе геноцидів: «євреї-німцями», «вірмени-турками», «індіанці-білошкірими» тощо. Закономірність схвачуєте? В Україні ж в добу Голодомору НЕ БУЛО ані сепарації за вказаними ознаками (за СОЦІАЛЬНИМ СТАТУСОМ знищувалися представники різних національностей і у різних частинах Союзу), ані пари «жертва-кат» (представники різних етносів були не тільки і жертвами, і катами одні до інших, але й самі до своїх). Тому Голодомор - як Трагедія народу України - визнаний вже давно і всюди (ГА ООН, ПАСЕ, Европарламентом і т.і., включаючи, неодноразово, РФ). А от у якості «геноциду» - тільки сателітами піндосів часів «бушменів», що вочевидь не мало ніякого проукраїнського, а лише антиросійське підґрунтя, оскільки у такому тлумаченні саме російський етнос становився у положення ката по відношенню до українського. Такий підхід – «Голодомор, як антиросійська зброя» - особисто мене, як громадянина моєї Батьківщини, принижує. Тем більш, мене принижує намагання «рахуватися» жертвами, виставляючи закатованих українців більш вартими жалю, ніж знищених представників інших етносів – як в Україні, так і в інших республіках (доречи, вам відомо, що у процентному відношенні казахи у ті часи були винищені більше українців, а їх самобутня кочова культура так вже від тих подій і не оговталася?). І вже поза межею приниження я вважаю «натягування» кількості жертв Голодомору до числа, яке б перевищило шести мільйонну кількість жертв Холокосту (шляхом, зокрема, прямих підтасовок і фальсифікацій, як це робив трипалець із поплічниками). Невже 8-10 мільйонів людей, знищених у наджорстокий спосіб, можуть хоч на яких терезах перевісити 3-4 мільйони безвинно загублених. І це лише один приклад вашої і ваших нацсівомих «соратників» недолугості та морального каліцтва.

І наостанок. Раджу закарбувати – «патріотизм», «любов до Батьківщини», «українська Свобода і Честь» тощо, не можуть бути приватизовані ані ким. Тому, пам’ятайте, - якщо ви вважаєте когось або щось «антиукраїнським», це не значить, що так воно відразу і є. Не забувайте про те, що самі ваші спроби силоміць усунути тих, кого ви вважаєте «антиукраїнцями», і насадити те, що ви самовпевнено оголошуєте «істино українським», для багатьох громадян цієї Країни (незалежно від їх відношення до «біло-синіх») у свою чергу Є АНТИУКРАЇНСКИМИ. І подібні спроби гарантовано отримають гідну та жорстку відсіч. Так чи варто вам ризикувати?

 

Сербський патріотизм

Ми сидимо біля багаття. Ніч. Свято. Літо. Серпень. Зорепад.

Так я раптово дізнаюсь, що людина, котру я знаю не перший рік – вчились в одному університеті з різницею в рік. Кожного року сиділи так в експедиції біля багаття. – за етнічною належністю – серб. Народився в Чорногорії. Більше того, чудово пам’ятає війну (яка призвела до розпаду Югославії) і має паспорт Югославії. Ні, він не біженець. Біженець – це схопитись і побігти. Вони спокійно знайшли будинок і роботу тут.  

Опа, оце відкриття. За п’ять років знайомства!

Чому про це не здогадатись раніше? Слов’янський європеоїдний антропологічний тип. Ніякого акценту. З чого можна зрозуміти, що людина – не твоєї нації.

Він каже, що, мабуть, так було треба. Що не просто знає, а любить українську мову. Одне «але» - бісять написи-оголошення «Розмовляйте рідною мовою». Все таки рідна мова – це мова батьків, мова молока матері. Бачить таку табличку – і хоче перейти на сербську, але згадує, яка мова мається на увазі.

Може, припинимо кричати про гноблення української мови? За мою п’ятирічну практику спілкування на вулицях Донецька українською важко було лише під час Помаранчевої революції. Зі зрозумілих причин. Минулого літа нас з другом ледь не побили, але то були гопники. Може, їм хайер мого друга не сподобався. Може, писати: «Поважай країну, в якій живеш. Розмовляй українською»?

Мій нічний співрозмовник каже, що знає, любить і співає гімн України. Любить футбол, але ненавидить футболістів-найманців, які перед матчем не співають гімн. Це він каже в дуже грубих фразах. І він таки правий. Виступаючи за українську команду, можна під гімн України хоча б руку на серце класти.

Ось такий він – звичайний сербський патріотизм до...України. Якби ж то всі українці так любили свою батьківщину. Як би тоді все змінилось на краще.  

Перший Всеукраїнський Соціал-Nаціоналістичний З’їзд

16 травня у Києві відбудеться Перший Всеукраїнський Соціал-Nаціоналістичний З’їзд.
Завдання З’їзду:
1. Проголошення єдиної програми Соціал-Nаціоналістичного Руху.
2. Встановлення організаційних форм Соціал-Nаціоналістичного Руху.
3. Маніфестація сили та єдності Соціал-Nаціоналістичного Руху.
 
Після з'їзду відбудеться смолоскипна хода.
 
Контакти:
 
СNА - Центр (Київ) - 8 063 065 38 81
СNА - Захід (Чернівці) - 8 066 130 22 20
СNА - Схід (Харків) - 8 063 723 29 93

 
17 травня відбудеться ідеологічна конференція. За довідками для участі у конференції  звертайтеся за телефоном:
 

Смерть побратима...

18 квітня близько 22.25 від ножових поранень помер наш
побратим Максим Чайка, 1988 р.н., десятник Одеської обласної
організації «Слава і Честь». О 22:06 Максима було доправлено до
Приморської районної лікарні невідкладної допомоги м. Одеси із двома
колотими ножовими пораненнями. Понад тридцять його товаришів очікували
на діагноз медиків під стінами лікарні. Через двадцять хвилин після
госпіталізації лікарі зафіксували факт смерті. За їхніми словами,
отримані нашим побратимом поранення були несумісні з життям.

Звістка про загибель польового командира організації, одного з лідерів
руху одеських футбольних фанатів, відважного воїна-націоналіста
облетіла Одесу за лічені хвилини. Ніхто не вірив у те, що сталося,
ніхто не міг повірити у те, що Чайки більше нема…

Пізніше стали відомі подробиці інциденту. П’ятеро молодих хлопців на
чолі з Чайкою вийшли з клубу «Горіх» і попрямували Олександрівським
проспектом в бік вулиці Дерибасівської (центр міста). Прямуючи через
книжковий ринок (місце частого збору представників дегенеративних
субкультур), розміщений по середині вулиці, вони натрапили на групу
антифашистів, з сімох чоловік. Відчуваючи свою чисельну перевагу,
антифа кинулися на наших хлопців, які в свою чергу дали їм достойну
відсіч. Отримавши ляпаса, антифа вирішили застосувати знаряддя нечесної
гри. Один із них дістав ніж. Виникла друга недовготривала сутичка,
після якої антифа розбіглися, а Максим поранений впав на бруківку.
Ножовий удар під праву пахву виявився фатальним. Попри всі намагання
побратимів кров неможливо було зупинити. «Швидка» приїхала за 20 хвилин
і без особливого ентузіазму лікарі завантажили нашого побратима, що
стікав кров’ю, до карети. Помер він за пів години в операційній.

Відеозапис сутички зберігся на плівці цілодобової камери спостереження
книжкового ринку, і до ранку майже всі антифа були затримані органами
МВС і доправлені до Приморського райвідділу міліції. Чотирьом з них
загрожує позбавлення волі на строк від 2 до 4 років, а «різака»
оголошено у всеукраїнський розшук. Розслідування триває.

Смерть на те і є, аби припиняти життя, але найгірше, коли вона забирає
молодих, повних сил і мужності, вірних синів Рідної землі, котрі
вирішили присвятити своє життя боротьбі за Ідею Nації і знайшли свою
смерть у нерівній боротьбі із її підступними ворогами.

Вічна пам’ять воїнам-націоналістам!
Вічна пам’ять полеглим героям!

Максиме, друже, ти завжди житимеш у наших серцях, і ніщо не змусить нас забути тебе!