хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «кривий ріг»

Лист до колонії одному з вплививих людей України

 

Відкритий лист

Я, Плюта Валерій, простий громадянин України, тому маю вище моральне право звернутися до вас, репресованого відомого у світі публічного політика, бо є обставина, яка єднає нас і ставить на один щабель – ми обоє мріємо аби в такій багатій країні як Україна всі  жити багато. І що б Україна призванно стала супердержавою третього тисячоліття!

Я звичайний українець,  звертаюсь до вас із відкритим листом і єдиним проханням: Тримайтесь! Бо брутальність, з якою залякують Вас і Ваших послідовників; безсоромність засобів масової інформації, неприродній, кровозмішувальний союз  представників міліції і криміналу; тотальна безучастність, яка охопила більшу частину українського народу – ось основні ознаки цього періоду. І лише віра в Вищу справедливість символом якої якої Ви є, без всякого сумніву, дає надію мені та мільйонам українців на добробут  ще нашого і прийдешнього поколінь.
Прошу Вас згадайте про наших мужніх предків, що боролися за незалежність нашої  України, згадайте як вже в наші часи,кращі з українських патріотів страждали у таборах та тюрмах СССР за майбутнє нашої нації. І якби їхні серця в нашій памяті могли звернутись до Вас, то душею і своїм подвигом вона визнали б Вас,як найкращого представника українського народу, патріотом, що віддана до повної саморуйнації своєму народові!

Живучи в одному з промислових міст країни, я звичайний громадянин, постійно стикаюся з соціальною несправедливістю що має місто завдяки видозмінених до повного абсурду в славних 90-х «Кучмівською більшостю» в Верховній Раді України Законам. Вони призвані тільки для одного, узаконити перерозподіл національних багатств на користь декількох.  А стосовно нас, пересічних громадян, це створення тотального репресивного механізму, що повинен захищати цей перерозподіл.

І тільки Ви  тоді стали на повний зріст і заявили про відмову брати участь в цьому брутальному процесі. Відмовилися від мільярдних перспектив які відкривають можливість «нинішнім», нині діюче законодавство. Тому саме Ваша мужність забезпечить нашому народу дотримання норм Декларації Незалежності України, принципів від яких не відмовлявся жоден з Президентів України! Ви своєю мужністю чесно вистраждали це право, бо як сказав Глава УПЦ Київського патріархату Патріарх Філарет: «…То, что случилось  — надо перенести мужественно. В этом испытании крепнет дух человека. Надо вспоминать многострадального Иова. Он страдал не потому, что был виноват. А потому, что Господь его испытывал. Почему такие тяжелые испытания? Потому что сильные! Иов был сильным, и выдержал. И Господь Иову после испытания дал многократ больше возможностей. Поэтому на испытаниях их жизнь не заканчивается…»

Спостерігаючи за Вашою діяльністю, з початку як пересічний бізнесмен, потім як соціально незахищена особа, дійшов твердого переконання – кращого захисника української нації, культури, історії... ніж Ви, нам не знайти. В цьому впевненні також і Ваші опоненти, і тому Ви знаходитесь в колонії! Ваше ув’язнення, це визнання Вас як істинного лідера українського народу!

Тому, цим відкритим листом від імені своєї родини, своїх друзів, багаточислених знайомих, від імені моїх друзів, семи десятків відомих блогерів України  http://narod.i.ua/user/3993369/profile/ Урочисто заявляю такі слова

ЛЮДЯМ - ВОЛЮ, і вперед до "України третього тисячоліття", країни де всі будуть жити заможно!

На цій високій ноті закінчую писати свого листав до колонії  Вам, чуйної та розумної людини, котру я поважаю і підтримую. На Вас я покладаю свої надії на світле майбутнє моєї родини і моє особисте майбутнє 

З повагою до Вас Валерій Плюта.

Криворізькі вандали розвалили могили бійців АТО


У Кривому Розі в ніч на 30 липня невідомі осквернили пам'ятники над могилами двох бійців - учасників АТО Іллі Гайдука й Геннадія Дощенко. Про це у своєму Facebook повідомила сестра одного з загиблих Уляна Гайдук.



Криворізькі вандали розвалили могили бійців АТО

За її даними, вандали повалили пам'ятник бійцю Гайдуку й погнули пам'ятну дошку на могилі Дощенко. Після огляду кладовища близькі також виявили, що ще один пам'ятник невідомі намагалися пошкодити.



Криворізькі вандали розвалили могили бійців АТО

За фактом вандалізму сім'я бійця написала заяву до поліції, слідчі вже зняли відбитки пальців із пам'ятників.

Відзначимо, що представники Всеукраїнського об'єднання "Визвольний рух" оголосили винагороду в 20 тис. грн за впіймання або надання інформації про вандалів.

http://znaj.ua/news/regions/54864/krivorizki-vandali-rozvalili-mogili-bijciv-ato.html

Ще один цікавий сайт криворіжжя. + корисний

Кожне місто світу, великий мегаполіс або маленький райцентр, має ряд місць, які роблять життя його мешканців та гостей простіше і приємніше. І просто корисних місць. Судіть самі, вкожному місті є такі місця як магазини,поштові відділення, ресторани, кафе,клуби, точки громадського харчування,салони стільникового зв'язку. Якщо ви приїжджий, який опинився в місті увідрядженні на декілька днів, чи є у вас час, щоб витрачати його на пошуки необхідних магазинів чи кафе? Ні. Сучасна людина в першу чергу піде в мережу Інтернет вивчати пропозиції. Так що гість, більшість місцевих жителів теж з радістю скористаються допомогою Інтернету у виборі того чи іншого магазину або кафе, адже все в голові невтримаєш!

Дуже зручно, коли вся інформація подібного роду зібрана в одному місці. Розглянемо на прикладі порталу salemania.com.ua, на якому зосереджена вся інформація про все, що можна купити, з'їсти і де можна повеселитися в прекрасному місті Кривий Ріг. Півгодини проведених на сайті зроблять вас справжнім старожилом міста, знаючим всі торгові центри, Магазини КривогоРогу, клуби, дискотеки, навіть Інтернет-магазини! Більш того, там же є актуальна інформація по всіх знижкам у місті, унікальний дисконт-клуб, можливість купити онлайн товари або послуги. Таким сервісом зможе похвалитися не кожен столичний портал!

Особливу увагу насайті приділено створенню зручного та інтуїтивно зрозумілого інтерфейсу. Всі заклади, товари, послуги та знижки відмінно і зрозуміло структуровані в розділи та підрозділи, що робить навігацію по них вкрай приємною. Всього в два кліка з головної сторінки можна потрапити в будь-які Інтернет магазини КривогоРогу, та отримати всю необхідну інформацію з актуальних пропозицій і знижок.

Портал є посередником між покупцями і продавцями, оперативно надаючи інформацію по всіх акціях та знижках, які тільки є в місті Кривий Ріг. А це вкрай вигідно всім, як покупцям,які заощаджують гроші, так і продавцям,які отримують додаткових клієнтів. Починайте свій день з побіжного перегляду сайту, авось да і заробите! Адже всі знають, що заощадив - значить, заробив!

Церква Олександра Невського під відкритим небом

Зараз я вам розповім про одну цікаву церкву, яка заходиться приблизно у півгодини пішки від мого дома. Знаходиться  вона в селищі Краматорівка, котре розташоване на території теперішнього місті Кривий Ріг. Колись Краматорівка була заповнена людьми та досить активно розвивалась. Але діяльність шахти Гвардійська утворила під селищем величезні пустоти, які в будь-який момент можуть посісти та все піде під землю, що й сталося в деяких місцях. Тому з Краматорівки людей повідсиляли. Як і в кожному населеному пункті повинна бути церква. Тут це була церква Олександра Невського. Збудована була у 1909 році та представляла собою хрестово-купольний храм з прямокутною аспидою та невеличкою дзвіницею. Всередині до купола здіймалися восьмигранні стіни. Церква була під покровительством В.Г. Мухіна, відомого на той час гірничого інженера. Церква була зруйнована у 60-ті роки комуністами. Але віряни залишились, "свята" земля теж, і ось у 2004 році на поприщі старого храму, від якого навіть фундаменту не лишилось, було вирішено збудувати його заново. Але тут була одна проблема - будування тут суворо заборонено, бо за 100 м від були великі провалля у землі глибиною до 100м. Не довго думаючи там просто забетонували підлогу, поставили тин, хрест та ікони. Так звана open-air церква. Священик освятив, все як треба, цивільно. Чим вам не святе місце? Ось фотопідбірка того місця, яка надана моїм братом isodeska

Церква Олександра Невського, фото 50-х років.

Ось такий вхід у теперішню версію церкви


Головна святлиця

Алтар

Іконостаз




Який висновок ми можемо зробити? По-перше, якщо люди дійсно вірять, ніщо ім не завадить, навіть думка про те, що одного разу можуть опинитися на дні 50-ти метрової ями, закиданої камінням. По-друге, для таких місць не обов'язково виділяти мільйони, навіть бюджету в тисячу гривень інколи може вистачити.


[Кривий Ріг] Розгляд постанови про російську як регіональну мову

Завтра, 26 вересня, криворізька міськрада буде приймати постанову про російську як регіональну мову. Якщо ти мешканець Кривого Рогу та тобі не байдуже, приходь під стіни міськради на 9.00 в цей день... Передай тому, хто також небайдужий до цього...

Народний побут Криворіжжя в фотонатюрмортах Валерія Аблеця

     Вирішив зібрати в одне щось цільне ретро-народно-побутове деякі фото предметів побуту, які я фотографував  декілька років тому. Що з цього вийшло - дивіться. Є світлини, які повторюються у чорно-білому та кольоровому варіантах. Думаю, що це  в якійсь мірі цікаво: є можливість порівнювати графічність кольорову та чорно-білу.






















































































© Текст та фото – Аблець Валерій Вікторович. 

P.S.  Нижче - не зовсім народно--українське, але кабак та часник придають зображенню рідний присмак.



Кривий Ріг. Полювання на педофіла

На днях хлопець по прізвиську Зонер та двоє його знайомих націонал-патріота з Долинської провели полювання на педофіла. Двадцятирічна "підставна" дівчина Катя зареєструвалась на одному з сайтів знайомств як дівчинка 13 років. Деякий час потому їй став писати хлопець Євгеній, котрий почав спочатку зваблювати дівчинку віртуально, а згодом і домовились зустрітись вживу. Ось тут його хлопці і зустріли. Фото негідника попередньо завантажили на телефон і підійшли до схожого парубка на місці зустрічі. Активісти показали хлопцю фотографію та запитали, чи він це на фотографії. Педофіл підтвердив, що на фото він, але пояснити, що він тут робить та кого чекає не зміг. Потрібні докази? Ось - дві сторінки з перепису (при клацанні на зображенні відкриється повний розмір):

А нижче ви побачите відео з цим самим педофілом. І це найменше, що з ним могли зробить, адже кільце 95 кв. - це досить людне місце:

Даний тип полювань не є новим. Таке вже досить широко і давно практикують в інших містах. Доводити діло до міліції сенсу немає, так як довести справжність педофіла досить складно. Тому, якщо чесно кажучи, я радий, що і в нашому місті вже є борці з педофілією! Щасти вам, хлопці!

РегЫональні вікна та двері

Ратиці ПР, як бачимо, протягуються не тільки на великі заводи та підприємства, але й на, ммм, малий бізнес? О_о Отже цей магазин вікон знаходиться у м. Кривий Ріг у районі між 97 та 98 кварталом:

LOL!

Камені старого єврейського кладовища у Кривому Розі

Історія у нас під ногами…

 

Я проходжу цими місцями по декілька десятків разів на рік: сквер біля пам'ятника Жертвам голодомору по вул. Лермонтова та балку Сушкову, яка простяглася між вулицями Пушкіна та Лермонтова. Північний бік скверу поступово занурюється у цю балку. Балка зараз неширока, але глибоченька. Зверху вона зелена – наче такий собі зелений оазис посеред міської забудови, внизу балки – суцільний смітник та стічна брудна канава. В районі скверу балку перетинає стежка. Сквер простенький: кучки дерев, кущів та бідненька трава, яка поросла на ледь помітних пагорбах.

Пагорби… Звідкіля тут вони? Хвилястість поверхні ґрунту характерна для старих покинутих кладовищ. Так, тут у свій час, більше 100 років тому, було єврейське кладовище.  Часто на думку спадало: а де ж подівалися кам’яні надгробні пам'ятники, характерні для єврейських кладовищ? Вони, як відомо, вельми цікаві (прикладів цього багато на Криворіжжі): з символічним різьбленням, незвичними для нашого ока текстами та невідомим змістом.

Останнім часом біля балки в районі ремонтної майстерні хтось почав робити такі собі клумби з кам’яним огородженням. Каміння, можливо, таскали із балки, де у свій час було багатенько хаток, зараз зруйнованих. В таке огородження (теж із балки?) разом зі шматками кварцитів та вапняків потрапили і фрагменти розбитих монументів, які у цілому стані мали форму обелісків (звужених догори кам'яних стовпів з квадратним перерізом). Обломки виділяються серед інших шматків гірських порід своїм розміром, правильною геометричною формою, та складом гірської породи (щось типу габро). Думаю, більшість людей проходить повз, абсолютно не звертаючи уваги на ці сірі камені. Тим більше, укладач уламків дбайливо розмістив їх усі текстом до землі. Мені залишилось тільки здогадатись, що текст повинен бути знизу, перевернути уламки, почистити забрудненість, та побачити літерну східну в'язь… Це було перше маленьке відкриття…









Друге маленьке відкриття. Спускаючись періодично у балку по стежці я завжди помічав декілька гранітних блоків-сходів. Вони були занадто заглиблені у ґрунт, і я увесь час давав у думках собі «завдання» якось розчистити ці блоки, підозрюючи, що вони могли мати відношення до пам’ятників кладовища. Але, черговий (а, можливо, і той же самий, що і на клумбі) упорядник (можливо, і не один) благоустрою стежки через балку виконав розчистку тропи на схилі та облаштування нормальних сходів, щоб можна було безпечно, не ковзаючись на слизькому ґрунті, спускатися у балку. При цьому, як я розумію, відкрились старі кам’яні сходи, які хтось в минулому вимостив на спуску в балку. І що ви думаєте? Якщо уважно придивитись, можна помітити, що ці сходи майже повністю викладені з пам’ятників кладовища. І усі брили повернені написами вниз (нічого не піднімав, не перевертав, але в цьому впевнений). Декілька високих обелісків, декілька пласких плит (мацев?). Матеріал: вапняк, червоний граніт, бетон з мармуровою крихтою, щось типу сірого габро і т.і. Всього я нарахував приблизно 15-20 (!!!) каменів. Слід зауважити, що місцями вони перемежовуються з залізобетонними (будівельними?) плитами. Дуже і дуже цікаво, що написано і зображено на брилах!   І,  насамперед, чиї імена там написані…






В синагогу (знаходиться напроти старого кладовища на іншому боці балки) я повідомив, спілкувався з ребе. Він поставився з розумінням та подякував, в даний момент у нього дуже багато важливих справ. Очевидно, що до збереження цих пам’яток необхідно також долучитися місцевій владі (управління культури, управління містобудування та архітектури, управління благоустрою), краєзнавчому музею, краєзнавцям та просто активним і небайдужим до історії нашого міста людям.

Як все це облаштувати? На мій погляд, усі виявлені монументи потрібно акуратно розмістити в окремому місці скверу, зробити відповідні написи історико-культурного характеру. Можливо, необхідно перевести тексти, що вирізані на камінні. Але, ця тема делікатна. З цього приводу треба спілкуватися з єврейською релігійною спільнотою. Обов’язково на місці вилучених брил на стежці в балці треба укласти нові сходи з гірської породи чи невеликих бетонних плит. Треба також створити тверде покриття (бажано з гірських порід) на майданчику для розміщення брил. Як вже казав, в роботах повинні приймати участь обов’язково спеціалісти краєзнавчого музею та представники синагоги. Висвітлення виявлених історико-культурних даних на якійсь демонстраційній площині (інформаційних знаках) у сквері потребує сучасного архітектурно-художнього підходу. Якщо робити розумно, необхідний проект. Декілька сучасних прикладів реалізації проектів віднайдення та відновлення старих надгробків та кладовищ наведено на сторінці Rohatyn Jewish Heritage (натискуйте «проекти»): https://rohatynjewishheritage.org/

Зрозуміло, що з часом бажано детально дослідити увесь схил балки, який прилягає до старого кладовища. Там повинні бути ще пам’ятники. Схил вкритий деревинною та кущовою рослинністю, товстим шаром ґрунту та сміття, тому дослідження буде непростим. Треба також уважно придивлятись до залишків старих стін та фундаментів колишніх будівель у балці, в яких могли використовуватися названі каміння. Та і просто всю балку необхідно уважно оглядати. Так, в самому низу балки я зустрінув уламок обеліску.


 

Думаю, в наших краях ще багато пам'ятників, скульптур, хрестів... десь засипаних та порослих...

P.S. Не рекомендую комусь вчиняти дії щодо самостійного протизаконного вилучення чи пошкодження названих знахідок. Територія добре оглядається та контролюється місцевим населенням та органами правопорядку, що сам на собі відчув. Зверніть також увагу, що в балці живе велика зграя диких собак.

© Валерій Аблець   12.05.2022

 

 

 

Вмираючий Інгулець

Є поселення процвітаючі, є мертві, а є – вмираючі… Саме до таких належить Старий Інгулець – колись затишне шахтарське містечко, а нині – забутий всіма (в тому числі, місцевою владою) житломасив, що тихо і непомітно помирає на південній  околиці Кривого Рогу.

    Саме Старий Інгулець став метою нашої чергової краєзнавчої вилазки. Звісно ж, напередодні подорожі, ми перелопатили і-нет в пошуках корисної інформації про цю місцину. Проте, окрім кількох фотографій та однієї статті, більше нічого не знайшли. Але й цих скудних матеріалів вистачило, щоб наші спраглі до пригод очі загорілися.
Отож ми, у складі семи осіб (Андрій "keedhost" Кондратьєв, Оля Стулій, Максим "isodeska" Кондратьєв, Євгеній Олійник, Антон Савчук, Ірина Мегова і Влад Шамрай), озброївшись картами, фотокамерою, GPS-навігатором та гарним настроєм, одного квітневого ранку, вирушили в дорогу.

    Добирались ми досить довго, з кількома пересадками. Не дарма ж, наше місто є найдовшим в Європі! І ось, нарешті, пересідаємо в останній автобус і – старенький великий Ікарус – мчить нас на південь, до Інгульця.
    Власне, житловий масив «Інгулець» складається з двох частин: західної (так званий Новий Інгулець – сучасний мікрорайон з розвиненою інфраструктурою, що був закладений у 60-х роках) та східної (той самий Старий Інгулець, що веде відчайдушну, але нерівну боротьбу за існування з наступаючими хвостами і кар’єром Інгулецького ГЗК).
    Дорогою я уважно дивлюся у вікно Ікаруса, постійно звіряючись з картою. Нарешті, праворуч помічаю необхідний орієнтир – велике, витягнуте уздовж траси, кладовище, і даю друзям сигнал: «Пора виходити!».
    Наш автобус прямує далі, лишивши на самотній зупинці постаті сімох затятих мандрівників. Зразу перед нами – вуличка Гарібальді, що спускається вниз, до перших садиб Старого Інгульця. Але ми не поспішаємо: бо ж прямо за нашими спинами, як свідчить табличка, знаходиться пам’ятка природи місцевого значення – кар’єр «Візирка». Тож, знайшовши вузеньку стежинку, спускаємось вниз і невдовзі зупиняємось, вражені панорамою, що відкрилась нашим очам. Рука Максима (нашого штатного фотографа) інстинктивно потягнулась до фотоапарату. Перед нами розкинувся затоплений кар’єр, зі стрімкими урвистими схилами. Особливо вразила кольорова гама «Візирки»: яскраво-червоні скелясті схили фантастично поєднувались зі смарагдовою водою на дні кар’єру.
Захопившись фотографуванням красот «Візирки» з одного з уступів кар’єру, ми ледь не забули про час. Треба було повертатись, адже все найцікавіше ще було попереду. Видершись нагору, проминули вже знайому нам автобусну зупинку, перетнули трасу і рушили в напрямку селища.
Спочатку Старий Інгулець справив на нас досить гарне враження: акуратні садиби, навколо них – охайні садочки, селище аж ніяк не було схоже на «вмираюче». Проте, ми ще не знали, що побачимо далі…
Крокуємо вулицею. Праворуч, при дорозі, бачимо скромний пам’ятник на честь родини Демиди, члени якої трагічно загинули від рук нацистів в роки окупації міста. Далі зліва, нашу увагу привертає двоповерховий старенький будиночок з бузковими стінами. Це – колишній маєток поміщика Махороно, який був збудований тут ще 1897 року. Будиночок добре зберігся і зараз в ньому мешкає кілька сімей. Вхід до єдиного під’їзду ховається за гіллям двох височенних ялин, що ростуть поряд.
Не можемо втриматись від спокуси – зайти в середину дому. Тягнемо за ручку важкі дерев’яні вхідні двері (які, певно, збереглися ще з дореволюційних часів) і опиняємось в порожньому напівтемному під’їзді. Нас зустрічає з підвіконня дивний чорний кіт з моторошним поглядом. На другий поверх ведуть сходи – повністю дерев’яні, навіть балюстради з перилами – і ті з дерева. Піднімаємось вгору, з кожним кроком прислухаючись, як казково риплять під нами столітні сходинки. Фотографуємо інтер’єри і виходимо у двір. Ще трохи порозглядавши ззовні вхідні двері, невдовзі вирушаємо далі...
І ось тут починається найцікавіше! Якщо спочатку Старий Інгулець здавався нам звичайним селищем, то далі все частіше почали з’являтись закинуті садиби, рештки якихось громадських споруд, закинуті магазини… При дорозі – бачимо порожній постамент колишнього пам’ятника. Доки ми розмірковуємо, чия ж постать тут могла стояти, на постамент вже видерся Андрій – зайняв вакантне місце і вже вимагав зафотографувати його в різних позах . Ми сходимось на думці, що тут, певно, був увіковічений вождь світового пролетаріату – Лєнін, знімаємо з постаменту Андрія і продовжуємо мандрівку.
Пройшовши ще кількадесят метрів – бачимо перед собою найбільшу споруду Старого Інгульця – місцеву 4-поверхову школу. Але дитячого сміху і метушні на подвір’ї немає – так як школа вже давно не діє. Стоїть порожньою мовчазною пусткою в центрі селища, зустрічаючи випадкових перехожих вибитими вікнами. Зараз від будівлі лишився лише один каркас зі стін: немає ані даху, а дерев’яні перекриття згоріли і обвалилися. Якщо підняти голову вгору – на верхівці фасаду школи можна розгледіти ліпні фігури дітей-піонерів і радянську емблему з червоною зіркою. 
Знаходимо центральний вхід школи. Поруч з ним помічаємо в заростях чагарнику ще один порожній постамент (судячи з цього, Старий Інгулець, раніше був рекордсменом за кількістю пам’ятників на одиницю площі). Заходимо всередину. Блукаємо по коридорах, засипаних уламками цегли, уявляємо як колись по ним бігали з класу в клас школярі, і поважно ходили серйозні вчителі. Вгорі, над нашими головами загрозливо звисають «щупальця» арматури з рештками бетону, стирчать залишки обгорілих дерев’яних брусів. Така собі чудова декорація для якогось бойовика чи фантастичного фільму.
Наступним об’єктом нашого маршруту був місцевий парк. Хоча, зараз важко назвати ці захаращені сміттям «джунглі» - парком… Здаля помічаємо біля входу в паркову зону якийсь пам’ятник. Підійшовши ближче, бачимо, що це скульптура шахтаря – своєрідний символ колишнього міста Інгулець. Цей пам’ятник був встановлений тут ще на початку 50-х років, і, на диво, зберігся до наших днів.
В самому центрі селищного парку колись красувався величний палац культури, в якому завжди було весело і гамірно, і який служив чудовим місцем відпочинку і засобом культурного розвитку місцевих шахтарів-трудівників. Нині, дивлячись на руїни і купи цегли та бетону на місці палацу культури, важко уявити, що колись він тут взагалі був. Від палацу культури цілою лишилась лише одна з його стін. 
Блукаючи по руїнах палацу ми надибали кілька цікавих знахідок – елементи декоративної ліпнини, якою були прикрашені інтер’єри будівлі. А ще, неподалік, в заростях з дерев та кущів, можна знайти ще одну цікаву споруду – підземний льох-погріб. Звісно ж, ми спустились туди. Льох, довжиною близько 10 метрів, був викладений з вапнякових цеглин. Температура у цьому погребі була відчутно нижчою, ніж на поверхні. Імовірно, його збудували ще в першій половині ХХ століття для зберігання продуктів.
Зробивши невеличкий привал біля руїн, ми рушили далі. До речі, протягом всієї нашої подорожі селищем, праворуч від нас неприступною стіною височіли відвали Інгулецького ГЗК. Одразу ж згадався один з творів видатних російських фантастів – братів Стругацьких. Дійсно, Старий Інгулець нагадував «приречене місто» з однойменного роману письменників, оточене з одного боку високою стіною, по той бік якої було неможливо потрапити…
Але ми все таки наважились подолати цю 30-метрову кварцитову «стіну». Адже на іншій стороні відвалів на нас чекало ще багато чого цікавого.
Пройшовши повз залишки селищного ринку, ми опинились біля підніжжя відвалу. Зібрались із силами – і почали дертись вгору, по хиткому і слизькому камінню. Кілька непростих (і, трохи екстремальних) хвилин підйому, і ми – на вершині! 
І який же неповторний краєвид відкрився нашим очам згори! Усе селище було під нашими ногами – із яскравого зеленого шатра розлогих дерев то тут, то там виринали дахи стареньких будиночків. Трохи далі, блищала блакитна стрічка – ріка Інгулець, оточена вербами, що схилили свої довгі гілки над прохолодними річковими водами. А ще далі – біля самого горизонту – широко розкинулось (повністю виправдовуючи свою назву ) селище Широке.
В цьому прекрасному місці нами було вирішено зробити ще один привал - на обід і для пейзажної фотозйомки…
Ми відпочили, намилувались чудовими краєвидами, і продовжили нашу екскурсію. Спустившись з відвалу ми пішли на південь невеличким насипом, по якому раніше проходила Інгулецька гілка Катерининської залізниці.
Пройшовши десь з кілометр – ми опинились в останній, і найцікавішій точці нашого маршруту. Це – так званий «мертвий квартал», що налічує до десятка невеличких вулиць. Офіційна назва кварталу – Степове, а в народі прижилася назва «Отвод».
Раніше це був типовий криворізький мікрорайон, в якому народилось і виросло не одне покоління інгульчан. Протягом більш ніж пів століття тут вирувало повноцінне життя. Але… Розширення кар’єру Інгулецького ГЗК поставило під загрозу існування цього селища. Дійсно, кар’єр розташовується вже надто близько до кварталу, всього лише в кількох сотнях метрах від нього.
Нещодавно ПАТ «Інгулецький ГЗК» звернувся до міськвиконкому з заявою про намір відселити жителів і знести всі житлові будинки в селищі Степове. І Криворізький міський виконком своїм рішенням від 14 березня 2012 року офіційно дозволив зносити будинки на семи вулицях селища. Таким чином, селище Степове і долі сотень його мешканців виявились не важливими для керівництва комбінату, основні цілі якого – просто отримання прибутків від експлуатації багатих криворізьких надр.
Ми увійшли до селища і були шоковані тим, що побачили. Нас зустрічали порожні, зарослі, бур’яном вулиці, напівзруйновані будинки дивились на нас вибитими вікнами і величезними дірками в стінах. Усюди – пустка і руїна, неначе ми потрапили у Кривий Ріг часів гітлерівської окупації.
В західній частині кварталу кілька будинків ще збереглися в цілісності. Саме в них – ще живуть люди, з числа тих, хто до останнього не хоче покидати рідні місця. Нам вдалось поспілкуватись з місцевими жителями. З розмови ми дізнались, що більшість жителів «Отводу» вже виїхали, лишилось лише близько десятка сімей. Ці люди ведуть відчайдушну, але безнадійну війну за право залишитись тут. Задля справедливості треба сказати, що інгульчанам, яких виселяють, комбінат пропонує квартири в новобудовах на Новому Інгульці. Проте, як розповів нам один з місцевих «залишенців», їм пропонують двокімнатну квартиру без ремонту, значно гіршу за собівартістю, аніж в них є тут. До того ж, можна лише уявити, як важко людям покидати свій будинок, свій двір, своє селище, в якому вони прожили все своє життя! У чоловіка, який вів з нами розмову, ледь не наверталися на очі сльози. Словом, спілкування з місцевими жителями селища дуже сильно нас вразило…
Попрощавшись з жителями селища і щиро побажавши їм успіхів, ми вирішили завершувати нашу екскурсію.
Поблукавши ще трохи моторошними вуличками, поміж скелетів напівзруйнованих будинків, ми вийшли на центральну площу селища. На ній знаходилась біла будівля колишнього палацу культури – досить акуратна і доглянута в порівнянні з іншими спорудами селища. Ми здивувались, коли дізнались що в цій будівлі нині розташувалася православна церква! Ось так: в селищі, де немає ні магазину, ні пошти, ні аптеки, зате є діюча церква. Мабуть, молитися богу – це єдине, що залишається мешканцям «вмираючого» селища…
Вже покидаючи Старий Інгулець, ми помітили на стіні одного з порожніх будинків – кілька написів фарбою: 
«Здесь прошло все моё детство. Прощай, Родина!»
«Отвод, мы тебя помним!!!»
Ці написи на стінах, повні смутку і розпачу, стали, хоч і сумним, але змістовним завершенням нашої незвичайної і емоційної подорожі.
Ми рушили в напрямку Інгулецького автовокзалу. Там на нас чекав вже знайомий нам червоний «Ікарус», який був готовий відвезти нас за чотири гривні назад, у місто Кривий Ріг .