Пророцтво

Вугілля тепле – згаяна любов. Холодне вістря кожної хвилини.
Останній день – його могутні стіни.
Скажи що-небудь, тишу нажени. Всміхнись мені, немов чужа людина.
Гранична мить, коли ще наші спини щось випадкове здатне зупинить.
Молись до неба – випадковий збіг, який рятує дурників дорослих,
Що захопились мужністю і зростом приходить безперечно не до всіх.
Наступний ранок, випадковий сніг. Одному в світі затишно і просто,
Та уві сні там щось тобі болить,
А що? Хіба ж ти здатен пригадати? Береш ключі, ідеш собі із хати.
Поштова скринька, папірець в руці. Так починаєш мовчки забувати усіх,
Кому лишилось що сказати, увесь той ваш дитячий щирий сміх.

                                                                                 варіант 1


Блискучим, модним черевиком –
Напевно, з шкіри крокодила, -
Над-Cамовпевнена горила
Мені на мізки наступила.


Прорікши безапеляційно,
Що думка – розкіш завелика.
Від мізків втерши черевика,
Пішла, замріяна, граційно…



05.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112060232

присвята моїй любій доні

Човником Місяць у Всесвіт пливе,

Сон тихий лагідний доню гойдає.

Сон - світ чарівний, де казка живе -

Звідти щоночі вона прилітає.

         Очі заплющуй, у путь вирушай,

         В мандри - країною мрій та чудес!

         Віру в дива, доню, не залишай!

         Спи, янголя - подарунок небес!

22.07.2010

 

       

Лише пам’ять про доторк руки

Залишився на шкірі ..і холодно

Лише мить були поряд шляхи

Аби швидко розбігтися порізно

 

Молодого місяця блиск

Заховався у білім волоссі

Мовчазливої темряви крик

Відчувався в багатоголоссі

 

І стирається з пам’яті ніч

Бо можливо вона лиш наснилась

Не було а ні слів, а ні зір

Лише доторки рук залишились

19 травня 2008 року

---

Сказати тобі не виходить нічого

І щось показати - не взмозі ніяк...

Ніяк не спинити кошмарів дороги,

І не розчинити пісок у морях...

---

Крізь вечір дивлюся, як падають зорі,

Як роси спадають на трави з небес,

Проміння останнє, ховається в гори,

Здається в вершинах я бачу Тебе...

---

Вогонь догоряє, скрадаються тіні,

Холоне земля, засинаючи в ніч,

У сни поринаю, у них завжди вільний,

І буду готовий сказати ту річ...

---

Хватило бы смелости громко смеяться,

Когда все вокруг о усопшем скорбят?

Хватило бы смелости в гору подняться,

Когда с той горы на вас камни летят?

Хватило бы смелости доброму другу,

Подножку поставить при беге его?

Хватило бы смелости мать иль подругу,

Словом недобрым назвать вдруг-чего?

Не страшно ли было б размашистым шагом,

Пройти под налётом вражеских пуль?

Не страшно ли было б смотреть ясным взглядом,

В лицо пацана проглотившего дурь?

Не страшно ли было б с разгончика прыгнуть,

В водицу, что в северном море течёт?

Не страшно ли было б красивую птицу,

Впустить где сидит голодающий кот?

Что страшно тебе и чего ты боишься?

К чему никогда не сподвигнет тебя?

Чего никогда с тобой не случится?

К чему приведёт трезвость мысли твоя?

 

© Ветер Города

З рештою, так - жити розпатраним краще
Не відпускай душу собачу мою
Весь отой рай – просто фарбований ящик
Глечик для крил
Втеча у мрію свою

Гавкіт почуй - це я біжу за тобою
Знаю твій слід, бачу вже спину твою
Знаєш бодай, що за твоєю спиною
Щоб не було
Завжди я тихо стою

Бог помагай тим, кому боляче жити
В глину кидай житню солому й пісок
Мовчки додай все що ми сміли просити
В рани вкладай
Білим вапном затирай

Остання,
найрозмінніша з монет
По мандрах –
згаслим сонцем на землі…
Я майже полюбила
Інтернет –
Як люблять дощ.
Бо в нім не видно сліз.

А той, хто взяв
і витрусив з міхів
Із непотрібним
мотлохом чуттів,
Без жодних слів,
без намірів лихих
Давно пішов.
Мені здалося – втік.

Дощить.
І повертає на сумне.
В калюжах – зорі.
У калюжах – лід…
Я лиш боюсь,
не вистачить мене –
Якраз мене! –
на постіль або хліб.

З моїх безсонь,
розсипаних вночі,
Росте полин.
Гіркий і запашний.
В Інеті – тиша.
Скайп також мовчить
Укупі з тим,
хто винен без вини.

Тож – не пристало
плакати мені:
Напевно, в нього
є що віддавать
За постіль, хліб…
За лід і перший сніг,
В якому сліз
вже точно не сховать.