Золото-чорна осінь покою

Цвинтарем стелить листя покрову

Тиша навіки схованих сплячих

Душі притягує, тих хто ще бачить

Знайдеться істина, якщо шукаєш

Будемо всі там, місць вистачеє....

04 січня 2008 року

БеСсОнИцА

 

Красивые буквы,

корявые строки,

валяясь на брюхе

в тетрадке черчу.

 

Дремота обнимет

уставшие веки,

погаснет светильник,

нырну в тишину.

 

В погоне больного

сознания призрак

не пойманный снова.

Охотник – поэт?

 

Мерещиться славный

упущенный образ.

Такой идеальный,

уснуть не даёт.

 

15-16 ноября 2007 года

Сумні думки лишаю на папері,

В них неможливо істину знайти.

 

Відкрив свої кватирки, вікна, двері,

Либонь ти захотіла увійти,

Прилинути до мене, прилетіти

На мить, на день, на тиждень, на життя.

Радіти поруч, разом сльози лити

За всім, чому немає вороття.

 

Залишити усе, що було цінним,

Насправді, просто заважало жить,

Любити світ і зватися щасливим,

Все між собою порівну ділить.

 

Тобі - вранішні сни, турбота й квіти,

А ніжність, вірність і любов - моє.

Потрібно тільки сильно захотіти

Здобути все й не втратити, що є.

Повірити й благати вищі сили,

Щоб поєднала нас гармонія.

 

Вклонись батькам за те, що народили

Й нагородили всім, що люблю я.

 

2.12.2007

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ти зачиняєш вікно
Марне заняття дивитись туди -
Там за вікном
вода.
Три тижні лиха: мряки й води.
Якийсь сезон суцільних
дощів
В нашім змокрілім дворі.
Якийсь, якийсь блюзів
настрій
У моїй грі, у моїй грі.
Тихій стукіт в вікно
Краплі
сліз й піднебесся.
Все тепер байдуже мені
І на мокрім вікні я
ставлю охрест.
Та, чи вдасться мені забути тебе,
Чи знайдуться
сили пробачить тобі,
Чи вийде нарешті
Залишити в
душі
Крихітний білий лаз
Для почуттів.
Я ставлю
хрест
На цьому літі і на собі,
Стільки чарівних місць
Де
немає води на землі.
Якийсь сезон суцільних дощів
В нашім
змокрілім дворі.
Якийсь, якийсь блюзів настрій
У моїй грі, у моїй
грі.
Та, чи вдасться мені забути тебе,
Чи знайдуться сили
пробачить тобі,
Чи вийде нарешті
Залишити в душі
Крихітний
білий лаз
Для почуттів.

Емансипація кози.
Новий світогляд череди:
"Усі козли - чоловіки!"

Я мчу,
Я поспішаю,
Я обираю коротшу із усіх доріг.
Я мчу,
Я поспішаю,
Туди, де хвилі схвильовані красою твоїх ніг
Я
мчу,
Я поспішаю,
Ось обігнати вдалось мені швидких вітрів
ватагу.
Я мчу,
Я поспішаю,
Туди, де сонечко вдягло тебе в
саму засмагу.

* * *

Муляє ногу тісний черевик.

Серце стрибає, мов сонце у хмарах.

Бабине літо торкає повік.

Скиглять трамваї, та ходять по парах.

 

Мне вспомнилась сказка, забытая сказка

О том как в огонь был влюблен мотылек.

Он думал, что пламени нужна его ласка,

Но в пламени ярком любить он не смог.

Раз вечером чистым, прохладным, душистым

В огонь мотылек незаметно влетел.

И в пламени ярком не чувствуя боли,

Не чувствуя боли мгновенно сгорел.

Любовь моя тоже- забытая сказка.

Ты в ней, как огонь, ну, а я мотылек.

Я чувствую губ твоих жгучую ласку,

Но сам в этот миг от меня ты далек...

 

 

- Хтось сказав, а ти повірив.
- Хто сказав?
- Та не важливо.
- Що сказав?
- А ти послухай, та зберися тільки з духом.
- „Наркотичний кайф дурманить,
З кожним днем все більше манить.
Крила виростуть у тебе,
Будеш ти літать у небі.”
- „Взагалі ти тільки знай:
Жити бридко – в цьому кайф!”
-Хтось сказав, а ти й повірив,
А про наслідки спитати?
Треба ж думати і знати,
І сказати вчасно ”STOP!
Ні! Не хочу і не буду!”
Та коли вже ти повірив,
Не подумав та послухав,
Май же волю, май же розум,
До лікарні – шлях бо твій.
Запустити цю хворобу
Навіть думати не смій!
- Духовність падає в країні
І замість церкви йдуть у бар,
Щоб показать свої манери „гарні”
І випить з друзями сто грам.
Робити можна це, звичайно,
Та як же будеш ти надалі жить,
Якщо не дбатимеш про себе
Й не збагатиш духовний світ?
Не буде в нас майбутнього,
Ні в нас, ні у наступного
З прийдешніх поколінь.
Та щоб не сталося цього
І щоб життя було прекрасне,
Духовний світ свій збагати,
Забуть про злість, ненависть, гордість
І світлий промінь визнай ти!
- Ми стоїмо на роздоріжжі:
Як бути нам і далі що робить?
Бо час іде, час не стоїть на місці,
Із часом змінюємось й ми.
І може, наше покоління
Прийшло для того,
Щоби щось зробить!
- Щоби у світі не було такого,
Коли комусь нема де жить,
Що їсти, пити і вдягати,
І де на це все гроші взяти!
- „Колись були часи,-
- Все згадують батьки минуле,-
-Була робота, дах над головою,
Ніхто не бідував тоді,
Не бомжував і не просив грошей.
Був хліб, було й до хліба вдосталь всього...
А що ж тепер?”
- Перед нами питання стоїть:
Як проблему трудову розрішить?
Як влаштуватись на роботу,
Коли немає де робить?
- В одного у кишенях євро
Й долари, рублі...
А в іншого гуляє вітер,
Ще може, інколи копійка забряжчить.
- То якже нам проблему бідності рішить?
- Ми думали-гадали довго
І вирішили, Ось як треба нам зробить:
- Побудувать притулки для ночівлі,
Не відвертатись від людей таких!
- Допомагайте, хто чим може!
- І якось вийдемо із криз оцих!
- Багато ще проблем ми не розкрили,
- Одна із них Чорнобильська АЕС,
Де стався вибух нелюдської сили,
- І досі відчуваєм вибух цей!
- Укрила хмара всю Європу.
- Радіаційна зона навкруги,
Дерева сохнуть і тварини гинуть,
- Квітки схиляються до хворої землі.
- Імунітет слабкий стає,
Болячка всюди дістає!
- Та поки наш народ сидить, сумує,
Проблема вирішення потребує!
- Поменше атомних гігантів,
Побільше сонячних та повітряних станцій!
- За мирним атомом посилити контроль:
У цьому полягає наша роль!
- І головне, щоб йшли ми всі юрбою
За наші ці права своєю боротьбою.
- Багато проблем існує у світі:
Війни, Чорнобилю і бідності,
Наркотиків, води забруднення,
Але ж є проблем цих вирішення.
- Щоб не сталося війни,
Другу руку протягни.
Ти скажи, кричи щосили:
„Ні війні!”
- Та „Геть війні!”
Треба знищити всю зброю,
Хай палає у вогні!
- Мир панує на землі
І здорові люди всі,
- Лише там живеться добре,
Де тече прозора річка
Без мазути, без відходів,
- Де стоять фільтри заводів.
- То ж давайте усі дружно
По будуєм світ новий,
- У якому панував би
Дух краси
- І добрих дій!

Лаура Браток, Ірина Отінова, Юрій Бржечко