хочу сюди!
 

Лия

44 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 40-50 років

Замітки з міткою «революція»

Еврореволюція


          Україна — це Европа!, Мајдан Незалежності, Київ, 21.11.2013

          Грузинськиј парламент, Тбілісі, 27.11.2013

          Т. Парфан (за кадром), М. Паліјчук, В. Лецин, В. Римарук, В. Каратніцькиј, В. Жолобчук, А. Микіјчук, Говерла, 28.11.2013

          Північниј проспект, Єреван, 02.12.2013

          Телекомпанія «Руставі 2», Тбілісі, 02.12.2013

          Акція «Солідарність з Україною», Европарламент, Брюссель, 03.12.2013

          Міськиј стадіјон, Вроцлав, 03.12.2013

          Вулиця Сєнкєвіча, Кєльце, 04.12.2013

          Інтернет-акція «Ми з вами!», видання «Ґазета Виборча», Варшава, 04.12.2013

          Палац культури ј науки, Варшава, 04.12.2013

          Видання «Факт Ґазета», Варшава, 05.12.2013

          Міст Миру, Тбілісі, 05.12.2013

          Міст Миру, між Буффало ј Форт-Ері, 06.12.2013

          Електрична вежа, Буффало, 06.12.2013

          Вежа Вілліс, Чикаґо, 08.12.2013

          Мерія Тбілісі, Тбілісі, 11.12.2013

          Готель Марріјотт, Тбілісі, 11.12.2013

          Европарламент, Страсбур, 12.12.2013

                    За гонор, за волю, за козацьку долю!

    Слава Україні!
    Шановна громадо! Любі друзі! Дорогі браття ј сестри ву Христі! Доньки ј сини славних гетьманів! Сьогодні виповнюється місяць, вірніше сьогодні 30-ј день Мајдану (скор. від Мајдан Незалежності), та День міліції. Що зараз мо’ бути важливішим за Мајдан? Ні весілля, ні уродини, ні похорони, ані праця! Як писала велика наша поетеса Леся Українка: «Вставај, хто живиј, в кого думка повстала, година для праці настала». Закликаю панства, відкладіть усі справи, приїздіть на Мајдан — Київську Січ, відчујте цеј позитивниј настріј, якиј там панує, і оселіться там! Відкиньте зневіру, і знајдіть віру в самих себе, бо перебуваючи вдома, ви можете проґавити історичні події, позаяк історія України і всієї Европи зараз залежна від Мајдану. Нарешті суспільство прокинулося! Люди вијшли на Мајдан з почуття власної націјональної гідності, почуття моральної обуреності. А як щодо вашої участі в Европејської революції, яка почалася з того, що на четвер, 21 листопада 2013 року, всього за тиждень до запланованого підписання угоди про асоціяцію між Україною та Европејською Унією, голова діючого Кабінету Міністрів оголосив, мовляв підписання не буде, принајмні, не протягом тижня на мајбутньому саміті у Вільнюсі. Відмова вищого керівництва України від асоціяції з Евроунією ставе під загрозу перспективу народовладдя та гідного цивілізованого мајбутнього нашої нації. Більше того — цеј крок станове небезпеку державному суверенітету України ј межує з державною зрадою, адже може призвести до інтеграції в Евразіјську Унію, що є новітньою формою тоталітарної Московської імперії. Ми глибоко обурені московським шантажем та погрозами, політичними спекуляціями і закулісними торгами антинарідного режиму та відвертою брехнею протягом останніх місяців.
    Те, що послідувало після цього, був спонтанниј нарідниј протест по всіј Україні, що розвинувся в добре організовану націјональну революцію, яка в кінцевому рахунку зосередилася в Києві — столиці Руси. Символічно, що акція розпочалася в момент, коли 9 років тому на Мајдані Незалежності у Києві з’явилися перші намети акції протесту, яка згодом отримала назву Помаранчева революція. Україна втратила Евроугоду, натомість отримала Евромајдан (так була названа ця революція). Перші намети розбивали на Мајдані Незалежності 24 листопада 2013 року. А в день проведення саміту «Східного партнерства» в Вільнюсі 29 листопада 2013 року був створениј живиј ланцюг Київ-Житомир-Рівне-Львів-Перемишль на підтримку асоціяції з ЕУ. Люди хтіли, аби їх почули, бо за передвиборчим гаслом В. Януковича «Твоя думка — важлива! Почую кожного», «Україна для людеј». Проте він, не прислухається до волі народу ј кулуарно вирішує за нас, краде наше мајбутнє.
    Без сумніву, В. Янукович, хај јому всячина, надавати б јому ляпанців, хче до людеј, і тяжіє до західних цінностів — насамперед нерухомість і побутові речі. І стояти би јому не з Володимиром Путиним, Кім Чен Ином, бацькам Лукашенкам, назавше перевибраним, а з Девідом Камероном чи Енриком Леттою, зрештою. На Великіј Сімці повештатися, з Бараком Обамою на машинці для гри у ґольфа прокататися. Щоби пахло не онучами і портретом Дзержинського, а твідом (tweed) і «Кристіяном Діјором» (Christian Dior). Але таємна драма нашого ґаранта Конституції поляга в тім, що либонь, він сам в душі віда, що так і треба поводитися, але інакше жити і керувати не може.
    В. Янукович виставив себе варіятом на Вільнюському саміті, заявивши, що јому треба узгодити свої дії з москвою. А після домовленостеј в москві 17 грудня 2013 року стало остаточно зрозуміло про јого таємні угоди в Сочі 6 грудня 2013 року. Це відмова від Евроінтеграції та вступ до Митної Унії, а значить узгодження Києвом з москвою всіх міжнарідних кроків і рухів. Зрада цінна ворогові — зрадник нікому! Не можна далі мовчки спостерігати, як антинарідниј режим цинічно бреше людям, як «п’ята колона» нахабно здає націјональні інтереси, як олігархи і владоможці ненаситно розтягують нарідниј статок, як брутально ігноруються права людини і крадеться достојна перспектива мільјонів українців, як орда заводить дикі танці на могилах замордованих, а держава котиться в прірву. З цим так званим президентом, якиј не представля і не втілює думку українців, ніколи не буде вступу Руси до Евроунії, позаяк не тој фасон. «Шановниј» Віктор Хведорович грається з вогнем і з єхидною посмішкою чітко каже, мовляв, ми јдемо до ЕУ, а јде до МУ; аплодує тим, хто вијшов на Мајдан за европејську інтеграцію, і потому наказує розігнати јого 30 листопада 2013 року; оголошує мораторіј на силові дії на т. з. круглому столі 13 грудня 2013 року ј відтак б’ють активістів, журналістів; запевня, що треба покара винних у побитті революціјонерів, а в тој час відкрива нові кримінальні справи проти них.
    Революція дуже насичена подіями! Сьогодні Мајдан Незалежності — це центр опору режиму В. Януковича з власними правилами і порядками. Це осередок свободи, що може себе захистити, дух патріјотизму. За місяць Мајдан виріс і зміцнів. Він організованиј, зі своєю інфраструктурою — духом вільних і гідних людеј. А ще протягом місяця Мајдан встновив купу рекордів. За цеј час на центральніј площі України відбулося 4 најмасштабніші мітинґи. Мајдан Незалежності не вмістив би всіх, хто сьогодні в Україні протестує проти політики В. Януковича та јого ур’яду. За даними МВС, 1 грудня 2013 року наступного дня після розгону мирної акції зібралося 1,6 мільјона людеј — безпрецедентна кількість за всю історію незалежної Вкраїни. А 8 грудня 2013 року Нарідне Віче зібрало понад 1 млн українців, було ніде курці клюнути. Виступ «Океану Ельзи» 14 грудня 2013 року став најбільшим концертом України за кількістю глядачів і слухачів. Послухати «океанів» зібралися, за різними даними, від 200 до 300 тис. людеј. Автомајдан зібрав 4000 автівок для поїздки на «Межигір’я» 29 грудня 2013 року. 3 основні опорні пункти Мајдану — це Будинок профспілок, де розташувався Штаб націјонального спротиву створениј 1 грудня 2013 року, прес-центр, їдальня; приміщення Київради і Жовтневиј палац, де активісти також можуть попити гарячого чаю, поїсти, відпочити і в разі необхідності отримати медичну допомогу. Будинок профспілок пријма на ночівлю в середньому 1000 осіб. Київрада і Жовтневиј палац — щонајменше по 500. Близько 1000-і лікарів, медичних сестер та волонтерів допомагають мітинґувальникам на Мајдані Незалежності. Најбільше число порціј їжі, яку приготували тільки в Будинку профспілок за 1 день, — 110 тис. Протягом одного дня Мајдан випива 8-10 тис. літрів питної води. До загонів самооборони вже записалося 5250 волонтерів. Обігрівають Мајдан 700 металевих бочок. У середньому за день Мајдан отримує близько 200 тис. грн. пожертв. Пожертви јдуть з усього світу, до речі, збори коштів добровільні. Рекорд фінансової допомоги мітинґувальникам — 400 тис. грн./день. Стоїть великиј прозориј ящик для пожертвувань, і бувало, за підсумками дня звідти вијмали і 100 тисяч, і 200 тисяч, і 300 тисяч. 400 тисяч гривень — це був максимум коштів, зібраних за добу. Ці кошти розкриваються в присутності 5-10 людеј, які представляють громадські організації, молодіжні організації і політичні сили, і відповідно використовуються за необхідністю. А мовою соціјологів Мајдан-2013 — це місце, де зібралися здебільшого чоловіки молодшого і середнього віку, з вищою освітою, які представляють усі реґіјони країни. Де люди похилого віку? Де діти і онуки? Де комуністи? Де націјналісти? Де футбольні фанати? Де студенти? На Мајдані! Всі верстви населення представлені на Мајдані. Всі разом на Мајдані!
    Зараз у Києві Мајдан, оточениј барикадами, без яких щира революція не бува, заполонениј революціјонерами, в холодну і водночас таку гарячу добу року. Мајдан вже кілька тижнів поспіль не сходе з перших шпальтів іноземних періјодичних видань. Голова фонду «Ефективна політика» Гліб Павлівськиј пояснює те, що відбувається не лише великими традиціями вуличної активності в країні, але ј відсутністю страху населення перед репресіями. Україна і мабуть світ не бачив стільки людеј, стільки учасників мирної акції протесту. Це еліта нашої країни! Люди з розмальованими на обличчях прапорами України і Евроунії. Машини з прапорцями України і Евроунії їдуть містом і сигналять в унісон гаслам «Україна — це Европа!» і навіть не тільки середмістям, але ј передмістям від радості, з вірою у мајбутню перемогу, позаяк від такого величезного числа таких людеј з такими Евромајданами по всіј країні влада реґіјоналів мусить полетіти шкереберть. Люба розсудлива людина відчуватиме палку радість, гордість і захват від подібної мирної революції з піснями біля піяніна «Україна», вертепами, нарідними забавами тощо. Як і за Помаранчевої революції, на Евромајдані з’явився особливиј символ. Тепер там є власна «баба Параска», а точніше 86-річна Віра Рослюк, яку активно запрошують виступати з промовою на сцені. Символічно ј не матиме зворотнього характеру те, що Ленін під час революції впав на Бесарабці 8 грудня 2013 року. А колись оборонениј мајданчик Леніна був переданиј туристам і любителям сувенірів, поки влада не прибрала залишениј каркас пам’ятника. Мајдан ма власне почуття гумору: мо’ згадати розписи на касках, написи на символічніј стіні з дерев’яних цеглин, плакати, дерев’яну клітку для Клюєва, нові мајданські пісні, В. Януковича з пап’є-маше, а оригінальні прапорці з одного боку Україна з іншого Евроунія — теж винахід Мајдану, артоб’єкти, і також багато різних митців, здібних талановитих людеј. Там працює Відкритиј Університет Мајдану (громадська ініціятива з неформальної освіти «Мајдан. Університет»), що був започаткованиј 2 грудня 2013 року. Тепер щодня на Мајдані, на відкритіј сцені навпроти Лядської брами проходять лекції гуманітарної та економічної тематики. А фотовиставка, як проект українських фотографів, присвячена Евромајдану ј людям, які јого створюють, «Мајдан. Людськиј фактор» створена 21 грудня 2013 року. До того ж вже є декілька пісень, що претендують на роль Славня Европејської революції: «Artisto — Revolution Ukraine», «Антитіла — Незалежниј», «Грань Алое — Разом Відчуєм», «Зірки України — Брат За Брата», «Мотанка — Світить Місяць», «Фолькнери — Еврогојдалка». Інколи Державниј Славень України виконують в метрі ј підземних переходах Києва. Щодень Мајдан видає світові щось новеньке, від чого попередніј день зовсім не схожиј на наступниј. Виступають багато гуртів з Білорусі, Литви, Польщі, Росії, України на підтримку Мајдану. Тут не почуєте матюків, не побачите п’яниць. Люди посміхаються один одному як брати ј сестри, вони відчувають зв’язок, вони близькі, рідні один одному. Їм нема куди јти, просто залишитися в Европі, бути її Центром, просто жити, як вільні, шануючі себе ј інших, люди. Тут, в Києві, націјональна ідея на кожному розі.
    Триумфуєче місто — руська столиця. Мирниј, усміхнениј, добриј, єдиниј нарід, а головне свобідниј у прагненні жити краще у суверенніј, демократичніј, европејськіј державі. Яка радість стояти посеред цих мирних і вільних людеј, і цеј люд нікого не гоне, всіх очочих пригощає гарячим чаєм та канапками для зігріву, в тому числі ј росіянів, не дивлячись на те, що їхня влада не віта Мајдан і ма підлість виступати з заявами про геополітичні претензії Евроунії і НАТО на Україну. Мајдан — це центр революції. На даниј момент там обстановка спокіјна, на площі та прилеглих будівлях знаходяться близько 6 тис. протестувальників. Зокрема, на Мајдані Незалежності 3 тис. осіб, частина з яких розосереджена вздовж барикад. Але це число плинне. На площі трива запис активістів у народні загони самооборони. Зараз у них вже записалося 2800 осіб. Всі вони діляться на сотні і проходять підготовку на випадок штурму Мајдану Незалежності підрозділами «Беркут» або інших екстрених випадків. Нещодавно сам Мајдан почав охороняти офіцерськиј корпус від 5 грудня 2013 року, а жіночиј миротворчиј патруль створено 14 грудня 2013 року. Протестувальники, гріються в будинках і палатках, які знаходяться на Мајдані Незалежності, вони щогодини виконують Націјональниј Гімн України «Ще не вмерла Україна!», моляться «Боже, Великиј, Єдиниј, нам Україну храни!», співають пісні, дивляться на великому екрані документальні історичні фільми, час од часу проводяться молебні. Місце мітинґів, як усе місто Київ, покрите жовто-блакитними українськими прапорами. Мајже щовиступ закінчується словами «Слава Україні!» з відповіддю аудиторії — «Героям Слава!» три рази. Деякі активісти, щоб зігрітися грають у футбола на Хрещатику. Протестувальники зберігають блокпости на всіх входах Адміністрації президента в кількості 20-30 чоловік кожен. Активності міліції поки не спостерігається.
    Отже, все самоорганізовано. Одних тільки «харчовиків» тут понад півтори тисячі, медиків — понад 500. А є ще підрозділи оборонців, своя комунальна та інші допоміжні служби. Зроблено 3 лазні. Є мобільниј Автомајдан (самоорганізована кавалерія Евромајдану), що був створениј 28 листопада 2013 року. Одне слово, держава в державі. Нарідниј депутат від «Батьківщини» Андріј Парубіј — комендант наметового містечка на Мајдані. Такі коменданти працюють також у приміщенні Київської міськдержадміністрації, у Будинку профспілок (2), у Жовтневому палаці, у Будинку архітекторів, де знаходиться значна частина протестувальників. Евромајдан сплачує рахунки за комунальні платежі, енергопостачання, водовідведення, вивезення сміття, щодо забезпечення дровами Мајдану. 1 день з життя Евромајдану обходиться в середньому в 50 тис. гривень. На коменданті лежить обов’язок забезпечити повнокрівне функціјонування наметового містечка, јого охорону по зовнішньому і внутрішньому периметрах барикад. У наметовому містечку розташовано 202 великі опалювані віјськові намети. Містечко розрослося, јого розширили в бік Київської міськдержадміністрації (КМДА). Водночас комендант заборонив ставити намети на Мајдані Незалежності, бо їх там стало надто багато, і це заважа пересуванню людям, особливо під час Нарідних Віч. Мајдан оточениј п’ятьма базовими підходами-барикадами. Біля кожної з них чергують по дві-три сотні членів загонів самооборони (вона була створена на Михајлівськіј площі 30 листопада 2013 року), там розміщені бочки з дровами для обігріву людеј, по 20-30 біјотуалетів. Біля кожної барикади є окремиј медпункт, јого роботу координує віјськовиј лікар, що ма досвід роботи у миротворчих операціях за кордоном. Медики готові надати першу допомогу під час атак силовиків. Під час попереднього штурму її отримали два десятки мајданців з травмами голови… В Будинку профспілок, якиј орендують, є величезна кухня. Там трудяться нејмовірно хороші люди, всі — волонтери. Харчування людеј в основному ляга на їхні плечі. Окрім того, на Мајдані, у напрямку кожної з барикад, працюють польові кухні. Біля них шикуються черги: хтось любе козацькі страви, хтось — кримськотатарські. Брехня, коли кажуть, що люди перебиваються одними канапками. Щодня мајданівці можуть поїсти гарячого, салатів, випити чаю, кави. Про охорону Мајдану. У кожніј сотні самооборони (інколи у них по 300 чоловік) є підрозділи розвідки. За кілометр, за 2, за 3 до Мајдану там чергують свої люди, які доповідають оперативні обставини. Вони оснащені раціями, тож Мајдан швидко дізнається, коли і де відбувається переміщення ј організоване підведення спецвіјськ. На жаль, дуже часто до Мајдану від окремих людеј надходе панічна інформація: мовляв, «Беркут» наступа звідти, звідти, звідти… В перші дні Мајдану комендант А. Парубіј втомився від усіх цих тривожних сигналів. Тому зараз він дослухається тільки до перевіреної інформації своїх розвідників, які стоять у радіюсі 5 км навколо Мајдану. Окрім того, на більш віддаленому периметрі курсують кілька автомобілів зі своїми хлопцями. Оперативними SMS-ками вони доповідають комендантові про переміщення як спецвіјськ, так і «тітушків».
    Приїздіть на Мајдан, терен вільниј від Януковича, тут нема головних, тут самоорганізація і самоврядування, ви все побачите на власні очі ј зрозумієте суть протесту. Весь світ крім путинської Росії підтримав українськиј Евромајдан. Евромајдани збираються у великих містах не лише по всіј Україні, але по всьому світу від Росії до Нової Зеландії. Щоправда в сусідніј Росії їх боїться влада і миттєво розганя. Најмасовіші Евромајдани пројшли у містах Канади, США, Німеччини, Польщі, Великої Британії, Італії та Франції. Менші акції відбулися у Австрії (Відень), Австралії (Мельбурн), Бельгії (Брюссель), Грузії (Тбілісі), Еспанії (Барселона), Естонії (Таллінн), Ізраїлі (Тель-Авів), Ірландії (Дублін), Литві (Вільнюс), Норвегії (Берґен, Осло), Португалії (Лісабон), Росії (москва, Санкт-Петербурґ), Угорщині (Будапешт), Фінляндії (Турку), Тунісі (Туніс), Чехії (Брно, Прага), Швеції (Мальме, Стокгольм) Швејцарії (Базель, Женева) та інших країнах, скрізь, де мешкають українці по крові і по духу. Лідери опозиції щонеділі скликають Всеукраїнське Віче, яке щоразу ма іншу назву («Евромајдан» 1 грудня 2013 року, «Марш мільјонів» 8 грудня 2013 року, «День гідності» 15 грудня 2013 року, «Мітинґ нашої сили» 17 грудня 2013 року, «Одна країна — один Мајдан» 22 грудня 2013 року, «Солідарність проти терору» 29 грудня 2013 року), і радяться з революціјонерами про подальші свої дії.
    Наразі јде дипломатична битва за Вкраїну.
    Деякі події на підтримку Евромајданів у хронологічному порядку:
    27 листопада 2013 року. Грузинськиј Парламент, Тбілісі. Депутати грузинського парламенту і екс-президент Міхеїл Саакашвілі підтримали Евромајдан. Депутати грузинського парламенту пријшли на роботу зі стрічками у вигляді українського прапору. Парламент Грузії підтримує волю українського народу стати повноцінним членом европејської та евроатлантичної родини, і вірить, що, незважаючи на існуючі проблеми, і Грузія і Вкраїна зајмуть гідне місце в просторі міжнарідного демократичного співтовариства.
    28 листопада 2013 року. Највищу гору України «пријняли до Европи». Гурт прикарпатців, серед яких Тарас Парфан, Микола Паліјчук, Василь Лецин, Василь Римарук, Василь Каратніцькиј, Володимир Жолобчук, Андріј Микіјчук підняли прапор Евроунії на Говерлу — највищу гору України.
    2 грудня 2013 року. У Вірменії учасники ходи проти візиту президента РФ Володимира Путина, що не підтримують вступ Вірменії до Митної Унії, вијшли з вірменськими ј українськими прапорами. Організаторами акції є ініціятивна група «Аржанапатів Ајастан» (Гідна Вірменія), в яку входять представники низки опозиціјних партіј і громадських організаціј. Активісти спочатку планували провести хід по центральних вулицях Єревану і завершити акцію у резиденції Президента на проспекті Баграмяна, де вони повинні були передати лист з вимогою припинити процес вступу Вірменії до Митної Унії. Хід громадян стартував з єреванської площі Свободи. Близько 200-м людям вдалося пројти кордон поліції і спецпризначенців та рушити через Північниј проспект до площі Республіки, що в середмісті. Активісти несли в руках плакати «No Russi» (Ні комуні) ј антиур’ядові транспаранти. Демонстранти скандують «Сержик — зрадник», «Ми — господарі цієї країни», «Путине, јди», «Сержику, јди». Протестуючі дісталися до будівлі вірменського ур’яду. Вони продовжують скандувати, до гасел додалися нові: «Путинка» і «Сержику, забирајся». Пізніше, коли хода дісталася до нижньої частини Північного проспекту, шлях їм перегородило ще більше число вартових правопорядку. Сюди ж прибув начальник поліції Єревана Ашот Карапетян. Поліціјні кордони заблокували подальшиј шлях до проспекту Маштоца.
    2 грудня 2013 року. Ведучі грузинського телеканалу «Руставі 2» висловлюють підтримку українським мітинґувальникам за допомогою одягу жовто-блакитних кольорів.
    3 грудня 2013 року. В Европарламенті проходе акція «Солідарність з Україною», організована з ініціятиви польського дипломата Яцека Саріуш-Вольського. Політики висловлюють підтримку українському народу в јого боротьбі за мајбутнє Европи.
    А нідерландськиј дует «Дисфанкшн» (Disfunktion) на підтримку з Амстердаму до України зробив мікс на пісню «Щедрик» (Schedryk) тобто «Керол оф зе Беллз» (Carol of the Bells), якиј доповнили відеорядом з фотографіями та відео, присвяченим Евромајдану.
    Поляки всіляко підтримують українськиј нарід, якиј на Евромајданах веде боротьбу за европејське мајбутнє країни. Зовнішнім виявом солідарності Вроцлава з Україною стало освітленння міського стадіону жовто-блакитними барвами. Таким чином працівники арени Вроцлава — Муніципального футбольного стадіјону підтримали сусідів по східному кордону, бо нещодавно разом організовували Евро 2012. Депутати Вроцлавської міської ради одноголосно ухвалили заяву про підтримку европејських прагнень українського суспільства. Вони наголошують на тому, що далеко не завжди депутатськиј корпус бува аж настільки одностајним.
    4 грудня 2013 року. На вулицях Польщі на знак підтримки українців та Евромајдану розвісили жовто-блакитні прапори. В місті Кєльце жовто-блакитними прапорами прикрасили центральну вулицю Сєнкєвіча та головну площу міста. Як кажуть організатори цієї акції, 100 українських стягів у центрі міста — це сигнал, що поляки підтримують українців, які вимагають зближення України з ЕУ. Ідея вивісити в Кєльцях українські знамена належить громадськіј організації «Кєльце — наш дім». Громадську інціятиву підтримала місцева влада, яка замовила пошиття сотні прапорів ј постановила, що вони висітимуть аж до завершення протестних акціј в Україні.
    Најрізноманітніші форми солідарності з Україною можна побачити в польському Інтренет-просторі. Чи не најяскравішу Інтернет-акцію організували журналісти видання «Ґазета Виборча» (Gazeta Wyborcza). Журналісти розмістили на Інтернет-сајті газети, а також у соціяльних мережах посилання на зображення українського прапора з фразою «Ми з вами!», і закликали поляків долучитися до акції. Люди мають завантажити цю картинку і сфотографуватися з нею, а потім відправити фотографію в редакцію. З отриманих фот газета зробить фільм-послання, таким чином підтримавши українців. Вона збира підписи на підтримку українців у їх евроінтеграціјних стремліннях. Відповідне звернення було опубліковане на сајті газети.
    Схожиј до вроцлавського захід провели ј у Варшаві. Мер міста Ганна Ґронкєвіч-Вальц у середу 4 грудня з 17:00 по 24:00 дала розпорядження освітити жовто-блакитними барвами највищу споруду міста — 42-х поверховиј Палац культури ј науки. Висота цього палацу — 231 метр, це највища споруда у Польщі.
    5 грудня 2013 року. Ще одне відоме польське видання «Жечпосполіта» (Rzeczpospolita) висловило свою підтримку українцям на Евромајдані. Редакція газети звертається до польських політиків, щоби ті вимагали від ЕУ скасування віз для українців. Процедуру отримання віз для українців, які «були і є европејцями», польські журналісти називають «принизливою». І вважають, що відміна візового режиму најкращим чином показала би «щирість намірів Брюсселя у справі мајбутнього приєднання України до ЕУ», бо «самих запевнень про солідарність чи поваги до українського народу не вистача». «Якщо Захід програ битву за Україну, то підтвердить свою геополітичну слабкість і заперечить свої власні запевнення про моральну силу Европи», — доводять журналісти.
    Польська «Факт Ґазета» (Fakt Gazeta) за 5 грудня на знак підтримки протестувальників Евромајдану та українців в цілому вијшла українською мовою. Польськиј друкованиј таблоїд «Факт Ґазета» — щоденна газета, що виходе накладом у 490 тисяч примірників. Видання було засноване у 2003 році видавничим домом «Аксель Шпринґер АҐ» (Axel Springer AG). Формат «Факт Ґазета» наслідує німецькиј таблоїд «Більд» (Bild). Обкладинка таблоїду говоре: «Нехај живе вільна Україна. Українці! Ми, поляки, з Вами на Мајдані! У вас є право на гідне життя, на гідну працю і заробітну плату. А це дасть Вам Европејськиј Союз». (Інформація про цю подію стала відомою 11-12 грудня).
    Українців пропускають до Европи як громадян Европејської Унії. В четвер через українсько-польськиј кордон громадян України на автомобілі з вітчизняними номерами пропустили смугою з позначкою «ЕУ» (EU). Подібна ситуація мала місце ј в аеропорту Мюнхена. Німецькі прикордонники показово попросили українських громадян, очікуючих в черзі проходження митного контролю, пројти до віконець «ЕУ», відведених для громадян країн-членів Европејської Унії. Про це повідомили очевидці подіј. Здається, вся Европа стоїть з нами на Мајдані.
    Міст Миру в Тбілісі, що був побудованиј за ініціятивою Президента Грузії Міхеїла Саакашвілі, осяяли жовто-блакитними кольорами. Пішохідниј міст на річці Кура складається з 156-и метрового сталевого каркаса, покритого склом. Про цю подію активно повідомляли мешканці столиці Грузії.
    6 грудня 2013 року. У світі пројшла ще одна акція солідарності з розфарбуванням у барви українського стягу. Цього разу жовто-блакитними кольорами засвітився міст, що з’єднує США та Канаду. Міст Миру (The Peace Bridge) між містом Баффало штату Новиј Јорк та містечком Форт-Ері канадської провінції Онтаріјо став жовто-блакитним.
    Американське місто Баффало долучилося до вже міжконтинентальної акції та підсвітило на підтримку Евромајдану історичну будівлю — Електричну вежу (Buffalo Electric Tower) українськими націјональними кольорами.
    7 грудня 2013 року. Естафетниј квартет у складі Юлії Джими, сестер Віти ј Валі Семеренко, а також Олени Підгрушної виграв на етапі Кубка світу в австріјському Гохфільцені естафету 4 по 6 км. На церемонії нагородження Олена Підгрушна вигукнула: «За Мајдан!», а їхні прихильники вигукували «Молодці!» та «Слава Україні!». Дівчата тримали великиј стяг України з написом «Разом до перемоги!», на якому були написані усі міста України.
    8 грудня 2013 року. Вночі 443-х метрова вежа-хмарочос у Чикаґо, США — Вежа Вілліс (Chicago Willis Tower) засвітилася кольорами українського прапора.
    11 грудня 2013 року. Увечері грузинська столиця своєрідно підтримала Евромајдан у Києві: мерія Тбілісі засвітилася в націјональних кольорах України.
    Готель Марріјотт, що розташовано біля мерії на площі Свободи в Тбілісі так само проявив свою підтримку европејським прагненням українців, і став жовто-блакитного кольору. Грузини з націјональними ј українськими прапорами провели там мітинґ на підтримку Европејського курсу України.
    12 грудня 2013 року. Вільнюськиј хор «Бельканто» (Bel Canto Choir) підтримав українців, які мітинґують на Евромајдані, виконавши пісню «Щедрик» — одну з најпопулярніших обробок Миколи Леонтовича, знану не тільки в Україні, але ј у всьому світі під назвою «Колядка дзвонів» (Carol of the Bells) (інформація висвітлена в багатьох інформаціјних ресурсах).
    У Страсбурі після пријняття резолюції відносно Вкраїни евродепутати Европарламенту розгорнули в сесіјніј залі українські націјональні прапори на підтримку европејських устремлінь українців. Европарламент одностајно висловився на підтримку українців, що вијшли на Евромајдан. Скажіть мені, коли ще було стільки українських прапорів у Европарламенті як не 12 грудня.
    Цю революцію вже не може зупинити ні Віктор Янукович ані Володимир Путин. Лише Біг. Три лідери опозиції, яких делегує Мајдан, керуючись націјональною ідеєю і спираючись на нарідні вимоги, можуть піти на перемовини з владою. Евромајдан пријме перемовини, якщо спочатку будуть виконані три ключові вимоги Европејської революції, вони чіткі, зрозумілі ј незмінні: випустити всіх політв’язнів Мајдану, покарати винних у звірячому побитті мирної акції протесту (загони «Беркуту», міліції), та відставити ур’яд, винниј у відмові пидписання угоди про асоціяцію, бо справа не лише у свободі вибору, а ј у захисті ј ґарантії на мирні акції протесту. По тому Мајдан може делегувати лідерів опозиції від ВО «Батьківщина», ВО «Свобода», партії «Удар» для переговорів з владою про призначення технічного тимчасового ур’яду, та подальших узгоджень про дату позачергових (дострокових) виборів всіх рівнів влади від парламенту до президента.
    Влада декілька разів міняла свою тактику стосовно Мајдану. Спочатку силові дії ур’яду, що викликали ще більш сильну реакцію, в основному оборонну. Гірше вже не могло бути для режиму. Потім режим вдався до політики, намагаючись організувати власниј прояв підтримки — контрреволюцію, але з менш значущими результатами. Колишніј 1-ј президент України припустив, що якщо ур’яд ма організувати (ј платити) за контрреволюцію, то цеј ур’яд не підходе для керування ј повинниј відмовитися від влади. Приниження тоталітарного режиму стало повним, коли контрреволюція оголосила про свіј необмежениј термін дії, а насправді протрималася тільки до наступного дня. Власне, влада не збира контрмајдан у Києві через ляк, позаяк свої ж «донецькі» поповнюють лави Евромајдану, побачивши јого справжню нецензуровану реальність, і не повертаються назад. Часто контрмајданцям не платять обіцяних грошеј за мітинґи, відтак ті бідкаються біля офісу ПР у Києві, мовляв не мають грошеј на зворотніј шлях додому. Їх гонять звідти і називають провокаторами. Такиј справжніј вид ПР. Ну, а тепер влада контрдіє за допомогою міліції, судів, тітушків.
    Чи може бути більш щасливіші дні? Чи може бути більша радість, ніж радість, що відчуваєш до кожного учасника мітинґуючих на Мајдані, до кожного зустрічного на Хрещатику? Навіть людеј з проплаченого контрмајдану, що примусово привезли від переважно південно-східної частини Руси до столиці, притягує Евромајдан своєю волелюбністю, енергією, ідеєю, красою, мудрістю, і вірою у краще европејське мајбутнє всього українського народу. До речі, влада мабуть забула про заборону проведення мітинґів у середмісті Києва і провладниј мітинґ ніхто не розганяв. На ньому М. Азарів лякав українців неспријнятними умовами для входження Руси до Евроунії, які пізніше були спростовані здивованим Страсбуром. Мајдан намагаються розколоти з середини, проте тој не зламниј. Так само В. Путин намагався розхитати ј розділити Україну по «тектонічному розлому», тобто між тими хто стоїть на Мајдані ј нич не боїться, ј тими хто ще боїться і задовольняється таким життям. Через те близько 50-и дівчат з Евромајдану провели пікетування сольства РФ, заспівали там нарідних пісень та залишили там свою однозначну відмову вступати до Митної Унії — гарбуз, обв’язаниј еврострічками. Як відомо, за давньою українською нарідною традицією, гарбуз виносили сватам, як знак відмови дівчини вијти заміж за того, хто просе її руки. Отримавши гарбуза, хлопець не міг посвататися вдруге. Мајдан змінив ставлення з-за кордону до українців, свою країну, суспільство, і незабаром зміне владу.
    Мільјони людеј вијшли на вулиці, на протестні акції, вимагаючи змін і ставлячи собі за мету покращити життя. Українці налаштовані рішуче. Орієнтація на Европу та традиціјні цінності — для нашого суспільства іншої альтернативи сьогодні нема. Але влада вдає, що нас нема. Вона свідомо гальмує подолання політичної кризи в країні. Ј свідомо штовха країну на межу економічної катастрофи, за якою — втрата суверенітету. Президент посилює кримінальне переслідування мітинґарів по всіј країні, запроданські суди визнають заарештованих винними у вчиненні кримінальних правопорушень, він ігнорує волю нороду ј здає Україну путинськіј Росії 17 грудня 2013 року, але це не надовго, бо В. Януковичу залишилося бути президентом з нелеґітимними повноваженнями декілька місяців. Наш ґарант по зустрічі з росіянським ґарантом, обидва тіста книш, діјсно почав діяти синхронно з ним, навіть однаково балакати на пресконференції 19 грудня 2013 року. А документи, підписані в москві, не відповідають прагненням і волі українців, тому були засуджені Америкою і Европою. Президент України Віктор Янукович нагородив працівників міліції, в тім числі ј батальјон міліції особливого призначення «Беркут», державними нагородами України ј висловив співчуття тим міліціянтам, які постраждали під час масових акціј протесту проти діј влади. «Ми повинні вивчити цеј урок», — заявив тоді В. Янукович 20 грудня 2013 року. Того ж дня в приміщенні комітетів Верховної Ради України таємно нагородили співробітників спецвіјськ. На урочистіј церемонії вручали «відзнаки», «грамоти», «подяки». Міліціянти (близько 50 осіб) отримали подяки за розгін мирних демонстраціј. Звісне дело, ј генпрокурор В. Пшонка був на стороні злочинців, а не народу, він є адвокатом звірів у міліціјніј формі.
    Але доки стоїть Мајдан, доти маємо певність мешкати в цивілізованіј державі. Ось скажіть, будь ласка, скільки днів протримається при владі в Україні якиј-небудь чиновниј силовик, за якого би був відданиј наказ бити киями людеј? Тепер ані скільки. Жодного дня. Зараз контреволюція налаштована агресивно, з нашого боку маємо втрати — 2-і людини (Микола Харченко, Павло Мазуренко) загинули від побиття спецпризначенцями, після подіј 30 листопада були зниклі без вісти 26 осіб, деякі знајдені, але 3 людини все ще розшукуються: Анатоль Шинкарук, Інна Григорян та Олег Бровко. Влада продовжує проти активістів усіх Евромајданів країни, проти опозиції індивідуальниј терор, переслідування. За час протестів було спалено до 20 автомобілів та вчинено 14 нападів на активістів Мајдану. Журналістів залякують і звільняють з праці, ДАІ переходе межі своєї компетенції: проводе блокування машин з харчами, ліками і дровами для Мајдану, перешкоджа руху Автомајдану, на якиј частішають напади і провокації. Все частіша тиск на мобільних мајданців. У відповідь евромајданці пікетують київське керівництво ДАІ. Люди протестують проти переслідування учасників Автомајдану, а також вимагають від керівництва ДАІ припинити блокаду Мајдану. Представники міліції, прокуратури, СБУ викликають на допити, беруть свідчення у мајданців, а потім перекваліфіковуть справи зі свідка подіј у підозрюваних і звинувачуваних у злочинах, чинять психологічниј тиск. Проте залякування людеј дає протилежниј ефект. Їх не зупинити, навпаки вони тільки більше загартовуються цим, стають міцнішими і потужнішими. А за спроби «зачистити» Мајдан (о 6-ј ранку 25 листопада, о 4-ј ранку 30 листопада, о 1-ј ночі 11 грудня 2013 року) потому їх виходило ще більше на протест. Загалом, якщо взяти всі події останнього місяця, близько 500 людеј сказали, що вони мають ті чи інші ушкодження. Якби озброїти хоча б активістів, то банда реґіјоналів боялася би нападати на них. Однозначно! Але ті хто стоять на Мајдані хај не бояться, а ті хто вдома хај бояться. Це повинно стати важливим аргументом і змусити їх вијти на Мајдан. Нас можна зігнути, але не зламати. Ми добиватимемося запровадження санкціј з боку США і Евроунії проти українських посадовців-олігархів. І вже є певні успіхи в цьому керунку. Багато людеј змогли відстояли свою громадянську позицію завдяки Мајдану. Мајдан повернув віру у власні сили. Наразі як ніколи маємо можливість мешкати в країні, а не в території, і маємо шанс бути українським народом, а не населенням. Мајдан допоміг нам. Ми усвідомили себе нею. Ми навчилися не боятися, коли було лячно, ј навчилися вірити в себе, коли вже ніхто в нас не вірив. Ми різні, а країна одна. Зміни обов’язково відбудуться! В українців з’явилося громадянське суспільство. Зараз навіть на іншіј частині земної кулі Україну не сплутають з Росією. Українці — це вже не пострадянськиј простір, а европејськиј. Вони подібні до німців і французів, їх більше цікаве не нічні клюби, а музеї і галереї. Ми повернемося до европејської родини. Українськиј Евромајдан та масові акції людеј показали европејцям, що проект Евроунії важливиј та перспективниј.
    Героям Cлава!

    Як діяти далі мајданцям, на думку панства?

6%, 1 голос

6%, 1 голос

0%, 0 голосів

69%, 11 голосів

13%, 2 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

6%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Антимайдан, готовиться громадянське побоїще

http://www.pravda.com.ua/news/2013/12/12/7006521/


http://blog.i.ua/user/481663/1322339/

Друзья, есть очень важная информация, которая требует максимального распространения. Сегодня я имел беседу с человеком из системы. А тот в свою очередь общался со мной по просьбе из Киева. На выходных там готовится масштабное побоище. Власть свозит с столицу очень большое количество народу - несколько десятков тысяч человек из Восточной Украины на оплачиваемый митинг в поддержку Януковича, который будет атакован провокаторами-титушками с молотками и в масках, обмотанными символикой ЕС и оппозиционных партий. Будет провокация и драка, что-то вроде той, что была под Администрацией президента, только гораздо более масштабная и кровавая. Цель - устроить столкновение шахтеров, организованно доставленных в Киев, с людьми на Майдане, людьми из Западной Украины. Устроить массовые гражданские беспорядки в Киеве, стравить людей, расколоть общество, ввести ЧП без участия "Беркута" и солдат ВВ

Минобороны собирается объявить мобилизацию на "антимайдан"

http://ru.tsn.ua/video/video-novini/minoborony-sobiraetsya-obyavit-mobilizaciyu-na-antimaydan.html

БУДЬМО ПИЛЬНИМИ, НЕ ПІДДАВАЙМОСЯ НА ПРОВОКАЦІЇ ЦИМИ ВИХІДНИМИ!!!!!!!


ВСЕМ!!!

Посмотрел выпуски новостей. Наших
и российских. И понял, что штатные журнализды ничего не понимают!
Ни у нас, ни в РФ. А может быть понимают, но страшно признаться самим
себе в том, что это вышел Народ. Впервые за всю историю независимой
Украины! Что нынешний Майдан - это совсем не то, что было в 2004! Уже
никому не придет в голову орать «Яценюк, ТАК!» или просто поменять
премьера и разойтись по домам. Кроме заскорузлых в своей официальной
«оппозиционности» Трех Поросят... Что для тех, кто мерзнет в Киеве
главным является не вопрос «продаться Европе» или «остаться с Россией»,

как это мерещится путиноидам. Что Европа для нас - это всего лишь
надежда, хоть как-то убрать или пошатнуть задолбавшую всех систему
власти ЗДЕСЬ! А вовсе не визы или сказочно возросший уровень жизни в
результате ассоциации...

Что уже всем понятно и очевидно: прежние иллюзии, если они у кого-то
и были - разогнаны «Беркутом». Что Власть в Уркаине окончательно
и навсегда оторвалась от реалий жизни людей. Что все их полеты в Китай
и речи в Раде - пустой собачий брех. Это было понятно и раньше,
но особый цинизм Власти - хорошее отрезвляющее средство для желающих
медитировать на правительство. У нас нет ни президента, ни премьера,
ни Рады - есть только «мы» и «они» - паразиты, мародеры и каратели.
И не важно, какие у них фамилии, у них одна цель на всех: жить за наш
счет, против нашей воли. И не просто против нашей воли - а непременно
против, непременно унижая и топча, что бы мы чувствовали себя быдлом!

И то, что происходит сейчас с арестованными «бунтовщиками» - слишком
наглядный пример того, что может произойти с каждым из нас, если
он не будет покорным быдлом. «Захват административных зданий»? А это
что, ваши здания или общественная собственность? «Сопротивление
милиции»? А какого хера эти каратели набросились на людей? Ребят будут
судить за то, что они покорно не дали себя избить «господам офицерам»!
Нахер нужна полиция, вся задача которой «подавлять сопротивление себе», любым
своим действиям? Чем она отличается от эсэсесовских карателей? Нахер
нужна власть, которая лишает свободы только за попытку «препятствовать
нормальному функционированию администрации»? За препятствование
каннибализму Властей... Чисто уголовная мораль: ты мне скажешь слово -
я вбью тебе зубы, ты не отдашь мне кошелек - я искалечу твоих детей! Вам
нужны администраторы-уголовники? А других не будет, пока вы считаете,
что у них должны быть такие полномочия, как сейчас!

Всем понятно, что из себя представляет оппозиция всех мастей - это
просто прокладка под Власть, что бы той не так жестко было сидеть
на штыках! У них нет ни капли воли, ничего, что делает их лидерами. Два
дня назад, просто пойдя впереди миллиона людей - можно было сделать
Историю! И генералы уже сегодня присягали бы на верность новой Стране!
Но у всех этих Цуценюков-Кличкобоков - кишка тонка и ум короток. Это
оранжерейно-декоративные животные, дрессированные пудельки, которые
могут забавно тявкать на своего Хозяина, но не более того. И никто
им больше никогда не поверит. Предателей не прошают.

Всем понятно, что линия раздела проходит не по Днепру, что
мы не «запденцы» и «схидняки», как это упорно пытаются представить СМИ!
Линия фронта проходит между пенсионером и пенсионным фондом, между
предпринимателем и налоговой, между горожанином и горсоветом, между
обывателем и мусорами, между людьми и Властью. Не конкретной бандой,
выписавшей себе мандатов на грабеж нашей собственности и преференций,
а самой Системой, когда одни господствуют над другими. Когда с любым
человеком можно сделать что-угодно, и все будет «по-закону»! И судьи
с величественным видом будут лгать и творить Кривду? А откормленные
на награбленном ублюдки в черной форме выбивать зубы несогласным
с их господством?

Для меня сейчас важно не то, какие конкретные результаты даст Майдан.
Важно, что останется в «сухом остатке» после того, как схлынет волна
негодования. Уже сейчас понятно, что будет реакция. Уже сейчас понятно,
что у нас нет никого, кто нас защитит - ни Европы, ни США, ни России.
И уж тем более нет для нас больше местной Власти. Какие уроки извлечем
мы для того, что бы не дать маятнику Бандократии совершить обратный ход?
Удастся ли запомнить чувство свободы и самодостаточности? Удастся ли
превратить стихийный бунт, яркую вспышку гнева в устойчивое пламя
гражданской войны? Подлинно гражданской - войны граждан против Власти!
Ежедневной, неутомимой, до полной победы над сворой дармоедов
и мародеров? Не в Киеве на Майдане, а повсюду, в каждом доме, офисе
и цехе?

Сможем ли мы выработать те способы самоорганизации, которые позволят
нам не оставаться в заложниках у трусливых оппозиционеров?
Сформулируем ли мы ясные цели и простые, понятные методы их достижения,
не зависящие от Европы или России, фамилии премьера или главного
Карателя? Если нам это сделать не удастся, то ассоциацию с ЕС будут
проводить все те же рожи, которые правили нами до сегодняшнего дня.
И всем понятно, КАК они это будут делать!

Нам нужна не только свобода «от»: от беспредела
мусоров, от вымогательства чирей, от скотской системы «разрешения жить
после уплаты налогов» и «разрешения работать после регистрации

у паразита». Нам нужна свобода «для»! Свобода предпринимательства,
торговли, самообороны, образования, перемещения - свобода ДЛЯ жизни!
Свобода быть самими собой, для каждого! Не для кучки
чиновников-казнокрадов и силовиков, а для всех, кто не претендует на
чужой труд и жизнь! Нам нужно не Право Силы, а Сила Права!
Нам не нужна Рада или «беспрепятственная работа государственных
учреждений»! Нам надо, что бы они исчезли из нашей жизни. Что бы они
вернулись в Ад, из которого вышли...

Сценарій всієї заварушки (моя думка)

1. Побиття беркутом досить явно подібне на заплановану показушну провокацію.

2.Ріска зміна розрекламованого політичного курсу - як явна таж сама провокація.

3. Всі події в Україні й висловлювання як нашого керівництва так і російського навели на досить логічну думку.

Перечислю тільки факти: 

- Втеча нашого президента в пік напруженості спланованої провокації (щоб потім на всяк - "я тут не був, вони все самі")

- Задіяння "пацанів" спортивної форми в провокаціях.

 -Підняття свого проросійського електорату в противагу протестуючим

- Відправка внутрішніх військ в Київ саме з Криму й наперед проголосивши що їдуть без зброї (вона з ними, це не оговорюється, особливо на камеру)

- Вкид інформаційної провокації про підкидку мертвих на майдан як засіб "бензину в вогонь", з чийого боку така інформація я тк толком і не зрозумів, від опозиції що розкрила карти сценарію, чи від влади на упередження вже розкритих запланованих ними провокацій, чи упередження владою справжіх провокацій опозиції чи..... це вже неважливо.

- Заява Путіна що Росія не буде втручатись у внутрішні спрви України

З якою метою

Сценарій напрошується як логічний вивід.

Путін риторить досить спокійно, дуже розважливо (як по сценарію) про невтручання - це як головна ознака що БУЛА ДОМОВЛЕНІСТЬ з Януковичем - він жорстко сам розправиться з майданом. Тут є два окремі моменти - чи розправа буде ефективною власними силами, чи вогник спеціально буде триматись як тліючий -  це ГРОМАДЯНСЬКА СПЛАНОВАНА ВІЙНА! Коли справа дойде до затяжної кровавої нестабільності - Росія як "стабілізуючий" фактор без мандату ООН вводить свої війська під приводом захисту "своїх" і як миротворча безальтернативна поміч свому братському народу.

Що може зробити майдан:

1. Згуртуватися і монолітно у більшості регіонів зробити тотальну "баста" дійочій владі! як при помаранчевій революції.

2.Не піддаватись на провокації і мітингувати мирно недаючи приводів - по букві закону.

3. Розійтись по хатам і спати.

4. Щоб армія перейшла на бік народу.

Другий варіант як і третій влаштує звісно спланований сценарій. Перший - це фортуна, причому з меншими шансами ніж колись.

Четвертий варіант - ? На нього всі наші сподівання як раптом прийде час "ч"..

П.С. Чомусь події виглядають розіграними, аля комедія яка почалась з "товарної" війни і закінчуючи відворотом політичного курсу. Не находите?

Тягнибок у Верховній Раді 3.12.2013.





Виступ-звернення Олега Тягнибока у Верховній Раді. "Ситуація в парламенті, країні є катастрофічною, як у політичному так і економічному сенсі", - сказав Тягнибок. Тягнибок поклав на владу відповідальність, за те що держава наблизилась до хаосу. "Люди вийшли, бо ви народ дістали вже", - звернувся Тягнибок до представників фракції ПР.

 За його словами, регіонали і КПУ демонструють намір не голосувати за відставку уряду. У такому разі, лідер "Свободи" закликав українців до всезагального страйку - підніматися, створювати страйкові комітети і виходити на вулиці. "Відставка уряду, імпічмент президенту, повне перезавантаження влади". "Є два шляхи: еволюційний - парламентський, або революційний", - зазначив Тягнибок.

Прошу імпічмента президента! Вітя, піди красиво!



Акция "Я - громадянин України вимагаю імпічмента президента!"
Гасло: "Вітя, піди красиво!"

  

         Дамо владу собі!
 Пропоную акцію: "Я -громадянин України вимагаю імпічмента президента!", гасло - "Вітя, піди красиво!".
Його час закінчується, доладу до нового року викидать старі та поламані речі!
Чому можна судити простих офіцерів, а голову держави за скоєні злочини - ні!
З повагою, Інна Корж!

Моя хата з краю...

А чого це не додані світлини з Лівії, Сірії, Іраку, Югославії та інших країн, де за сценарієм глобалістів знищили і далі нищаться прості люди, їх добробут...


Може в тому і є наша Українська мудрість?


 Може завдяки тій позі так і не вдається у нас розвязати братовбичу війну?

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

71%, 5 голосів

0%, 0 голосів

29%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Ми не раби – раби не ми ...

Перефразую згідно заголовку, та й в такому контексті якось більше підходить під ситуацію в Україні:
- Кожен раб має того власника на якого заслуговує.

http://www.youtube.com/watch?v=ca3VXTmOYrs

В Арабській Республіці Єгипет, в столиці м.Каїр, на центральну площу Тахрір (що показано на відео) рівно після першого року правління, вперше демократично обраного президента мусульманського-радикала Мурсі (в Єгипті більшість мусульман але поміркованих) люди піднялись на масові акції протесту, люди які до цього 30 років були під тоталітарним режимом - Мубарака. 
В Єгипті при середній зарплаті 100 у.о. прості Люди говорять - "Загину або здобуду цивілізований Єгипет, іншого вибору в мене нема". До речі, загинути в Єгиптян досить реально можна, спеціально озброєні групи радикалів-ісламістів прихильників президента пробували вчиняти масові безпорядки з метою залякування людей, загалом загинуло близько 50 людей, але не вдалось зламати хребет Єгиптянам, вони не захотіли бути рабами.

В Європейській країні Україна, в столиці м.Київ,   .......................................... (далі щось писати просто соромно).

* Ситуація в Україні й Єгипті дуже схожа, як і ми Єгиптяни голосували за Мурсі щоб скинути 30-ти річний тоталітарний режим Мубарака, через рік правління Мурсі люди зрозуміли, що окрім впровадження радикального мусульманства Мурсі нічого не цікавить, й Єгиптяни 75% з яких мусульмани вийшли скидати афериста. Як і в Україні регіони, що більш темні (бо не дійшла до них цивілізація), були прихильниками партії Мурсі "Брати мусульмани", столиця м.Каїр сказала своє слово, не дивлячись на завезені в столицю групи бойовиків. А що може сказати столиця маленьких уркаїнців м.киЇВ - "ЇВ чи не ЇВ", більше здається нічого не цікавить (рабів) маленьких уркаїнців - "славних прадідів хоробрих - правнуки погані". 

"Встань, Хмельницький, встань, Богдане,
Повставайте всі гетьмани!

Встань, Тарасе, пробудися,
На свій нарід подивися ..."

" Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!.."


Прошу подивитись хоч першу хвилину відео й дати чесну відповідь в опитуванні, 
- що ви загалом думаєте про теперішнє населення України ?


21%, 9 голосів

33%, 14 голосів

2%, 1 голос

26%, 11 голосів

19%, 8 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Якщо революція сьогодні

У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії
Євген Коновалець

В нас неправильний погляд на революційні події 1918 року. Поразка революції і визвольних змагань лежить не в тих причинах, котрі описували в своїх мемуарах емігранти від УНР. Так склалося, що думка емігрантських кіл уряду УНР, тобто тих діячів, котрих за визначенням можна назвати невдахами, лягла в канву офіційного погляду відновленої України. Суть її проста - українські визвольні змагання зазнали поразки з двох причин: неготовність народу та зовнішня агресія. Ці брехливі тези можна відкинути одним махом, лише оглянувши події західніше від України та північніше від нашої держави. Мова йде про Польщу і Фінляндію. Про готовність поляків до революції писав Юзеф Пілсудський, він стверджував: "Я здобув незалежність не завдяки полякам, але всупереч їм". Невисокої думки про готовність фінів до революції був і Карл Густав Маннергейм. Щодо зовнішньої агресії, то як Фінляндія, так і Польща зазнали агресії з боку молодої радянської держави. До речі доволі таки слабкої, адже не один раз експедиційні корпуси рейхсверу били війська червоних як в Україні, так і в Латвії, Естонії, Фінляндії і т.д. Здебільшого тогочасні війська радянської держави були радше загонами бандитів, слабо озброєних і такими, котрі не мали військової підготовки. Тому "сила совєтів" перебільшена не тільки радянськими писаками, але й колами українських емігрантів, котрі міфом про "сильну червону армію" бажали прикрити свою політичну імпотенцію.

Тоді в чому полягає поразка української революції? Будь-яка революція не твориться широким загалом народних верств, це вигадка марксистів, народ здатен лише піти за силою, за елітою, котра встановить революційні принципи і власним прикладом доведе свою здатність бути лідерами. Є два типи еліт - одні кабінетні теоретики, інші воїни на барикадах. Але революція залежить саме від свого воїнського крила, а не як не від теоретиків. Юзеф Пілсудський слабо розбирався в теоріях, він не любив мудрувати, показово, як він на засіданнях польського сейму закінчив дебати теоретиків-парламентарієв одним реченням: "Ви всі гівно, що паразитує на поляках". Але Юзеф здобув прихильність не в стінах парламенту чи кабінетах, він її здобув в окопах, коли очолюваний ним Легіон здобував зброєю незалежність. Карл Густав Маннергейм не мав взагалі ніяких уявлень з теорій, повернувшись з Росії у Фінляндії в нього була лише одна теорія: захистити Батьківщину від комунізму. І він це зробив. Інколи він любив розмірковувати про демократію, але частіше він займався створенням шюцкорів та концтаборами для червоних та зрадників.

На жаль українська революція плодила в основному кабінетних теоретиків. За рідким виключенням у вигляді Євгена Коновальця чи Миколи Міхновського, це були теоретики, причому дуже рідко їхні теорії взагалі були корисними, а часто як теорії Грушевського чи Вінниченка взагалі ворожі до української держави. Еліта УНР була одним з найбільш недолугих явищ української історії, зрівнятися з ними змогла лише еліта сучасної України. Це були політичні імпотенти. Це були "їжаки в тумані", котрі заблукали в своїх теоріях. Центральна рада була зачатком не української незалежності, а радше інститутом повій, котра не мала курсу і принципів, хиталася то в одну, то в іншу сторону. ЦР намагалася приспособити свої теорії, не стільки навіть свої, як чужі марксистські та ліберальні до українського сьогодення і створити з України якогось Франкештейна, з шматків ідей Маркса, Кропоткіна та Локка. Цей створений "ублюдок" не здатний був до життя, як і кожен гібрид, що має взаємовиключні основи. Вони були боягузливі мов зайці, і боялися вони не зовнішньої агресії, більше вони боялися українського генія, українського вольового лідера, еліту силу й волі, бо розуміли якими хробаками є самі. Не комуністи вбили найбільш талановитого українського воїна Петра Болбочана, це зробила ЦР, тому що добре знала, що всі разом кабінетні блазні ЦР не варті і мізинця Петра. Це ЦР вигнала Міхновського, котрий закликав до сильної держави і створення міцної армії. Це ЦР давила виступ полуботківців, котрі бажали проголосити українську незалежність. Це ЦР зруйнувала українську армію. Це ЦР відправила як-найдальше українські війська з Києва, коли  на Київ йшов Муравйов, бо вони боялися "військової реакції" більше за Муравйова, тому що Муравйов і більшовики були їм ближче своєю нікчемністю.

Отже поразка української революції лежить цілком на плечах еліти УНР. Як мітко називав їх Липинський "Ганджами Андиберами", котрі руйнували все, що мали для того, щоб на руїни зайшов прибулець. Це все побачив Євген Коновалець. Вже потім в своїх листах Євген каявся за найбільшу помилку, яку зробив в своєму житті - підтримку УНР та її вилупка Директорії. Саме завдяки Коновальцю, котрий єдиний серед натовпу теоретиків, був воїном, здатна була деякі роки хоч і формально протриматися ця "українська влада". Після поразки революції Євген зрозумів, що йому не по шляху з "петлюрівськими революціонерами", бо вони на правду були "буржуазними націоналістами", бо провід чинила там найбільш нікчемна верства українського населення - українська буржуазія, причому тут не стільки буржуазія капіталу, скільки буржуазія думки. Євген Коновалець був нашим Ернстом Юнгером. Саме Євген проголосив розрив націоналізму "нової генерації" зі старим "петлюрівським націоналізмом". Він зрозумів, що питання лежить в площині створення бойової еліти, котра буде здатна повести за собою народ, бо "у вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю". Коновалець знав, що тільки збройна боротьба здатна визволити Україну. Але якщо "старий націоналізм" бачив в боротьбі мету створення держави, то Коновалець в боротьбі бачив насамперед ціллю створення нації. В той час як "унеерівці" писали памфлети і заклики до "країн демократії", Євген створив УВО - бойову організацію. Коновалець подолав в очолюваному ним русі те, що закликав побороти у своїх працях так і не почутий Донцов - примітивний український провінціалізм. "Буржуазні націоналісти" так і залишилися "провінціалами", для них українська справа була обмежена територіями на їхніх вигаданих мапах, вони бажали, щоб України їм подарували і потім всі забули про її існування. Вони хотіли крісел і мирної торгівлі, а Коновалець вбачав Україну як політичний чинник всієї Східної Європи. Він казав, що створення України "спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу". Він хотів бачити тільки Велику Українську Державу, "демократичні фантоми" унеерівців йому біли непотрібні.

Україна зразка 1991 року це правонаступниця УНР з усіма її вадами: провінціалізмом, нікчемністю еліти, слабкістю, відсутністю консолідованої нації. Це повстання із попелу Вінниченко-Грушевського Франкенштейна, не здатного до тривалого життя і підтримуваного тільки "апаратами штучного живлення". Уроки революції 1918 року не вивчені. Це не держава Коновальця-Бандери-Шухевича, це держава Грушевського-Вінниченка-Петлюри, а отже справа у віднові української держави не завершена. Держава Україна не є українською державою, а є "демократичним фантомом". Тому наступним кроком має бути українська революція. 

І ось зараз ми підходимо до питання, якщо революція сьогодні. Це питання тісно переплітається з великим мітингом 2004 року, який прийнято називати революцією. Хоча насправді це не було революцією, бо революція це зміна системи, а зміна посадовців носить назву перевороту. Однак навіть переворотом то назвати не можна, адже були вибори, а значить це був мітинг. Мітинг не породжує націю, тому всі сподівання на створення нації 2004 року накрилися "мідним тазом". Нація не може триматися на ідеї "дешевої ковбаси" та "Євросоюзу". Це химери політичного облудства, котрі використовують одні "Ганджі Андибери", щоб змінити інших. Великий мітинг 2004 року показує, що навіть якби хід подій повернув у сторону революційних подій, максимум би, що ми мали - Директорію замість Центральної ради. Але від перестановки місць сума не змінюється. Немає еліти, котра б здатна була взвалити собі на плечі тягар зміни системи.

Хто може стати цією елітою? В питаннях еліти люди найчастіше звертають увагу лише на один клас - буржуазний. Це може бути буржуазія капіталів чи буржуазія інтелекту, але всеодно є буржуазією. Але ця верства ніколи не стане локомотивом революції. Вона є слабкою природньо і її цікавість лише у матеріальних статках, в той час як нація вища за матеріальні уявлення. Марксові люмпени також не здатні до перетворень, оскільки мають слабке уявлення про порядок управління і найчастіше є гарматним м'ясом буржуазії. Я думаю ні для кого не секрет, що рушійною силою комуністичних революцій була саме буржуазія - буржуазні інтелектуали, завданням яких була зміна економічних формацій. І тут ми маємо звернутися до ідеї Євгена Коновальця. Нової елітою, здатною зрушити справу революції з мертвої точки, мають бути воїнські стани. Не солдати призовних армій, а "чоловіки, котрі є небезпечними, бо бажають бути небезпечними", як назвав їх Ернст Юнгер. Саме створення об'єднань схожих на УВО зможе стати відправною крапкою нової революції. І тоді, як казав Коновалець: "Настане час, і не словами будемо з'ясовувати суть чахлик-невмирущої ідеї". 

Часи розмов відходять у минуле. Ще декілька років триватимуть розмови, але я сподіваюсь, що колись, хтось увійде у Верховну раду і скаже: "Ви всі гівно, що паразитує на тілі українців", що колись політичною акцією знову буде атентат, але не мітинг. Справа Коновальця не завершена і або зараз хтось візьме на себе обов'язок створення Великої України і станемо творцями історії, або будемо і далі спостерігати за поступовою смертю українського Франкенштейна і залишимося вічними жертвами історії.


Ернст Юнгер

Використовуючи почесне окреслення себе як націоналістів, ми не лише прагнемо найжорсткіше відмежуватися від тих, для кого це слово звучить як прокльон, але й взагалі від мирного обивателя. Рух, який прагне захищати життєві цінності силовими методами, і плювати хотів на те, як це сприймається загальноприйнятою мораллю, покладається на воїнів — справжніх повнокровних хлопців, що віддаються справі з радістю та любов’ю. Це не крамарі та виробники марципанів, разом із якими зникає епоха масових призовних армій, а чоловіки, що є небезпечними, оскільки прагнуть бути небезпечними.
Ернст Юнгер

Його називали Анти-Ремарк, йому було тісно у натовпі, він зневажав усі попсові явища свого часу, апогеєм попсовості котрих була Веймарська республіка, він вірив у консервативну революцію і не вірив у рівність і братерство. Це Ернст Юнгер. Юнгер був належним до того суспільного стану, котрий у ХХ столітті майже помер - він був ландскнехтом. Ще у юності він втік з дому, щоб вступити у Французький іноземний легіон. Батько хотів перетворити сина-ландскнехта на ученого бюргера, але все це зазнало поразки. Коли почалася перша світова війна, він кинув коледж і пішов добровольцем на фронт. Він був поранений 14 разів, але завжди повертався на фронт. Він цінив і гордився своїми ранами більше за офіційні відзнаки. Він казав:

"В этой войне, где под обстрелом были скорей пространства, чем отдельные люди, я все же удостоился того, что одиннадцать из этих выстрелов предназначались лично мне. И потому я по праву прикрепил к себе на грудь знак за ранение в золоте, присужденный мне в эти дни" 

 Він був нагороджений Залізним хрестом, Лицарським орденом дому Гогенцолернів та найвищою нагородою кайзерівської Німеччини "Блакитним Максом", за те, що маючи поранення у груди, він зумів вивести свою роту із оточення. 

Після війни він був обурений ставленням суспільства до солдат і до своєї Батьківщини. Комуністична і пацифістична пропаганда обурювали Ернста. З однієї війни він повертається на війну іншу - війну за свідомість німців проти гнилого лібералізму, комунізму, пацифізму, всього того, що отруювало мізки нації. Він вирішив писати про війну, він вирішив описати свій досвід на фронті з точки зору чоловіка. Його погляд повна протилежність сентиментальним поглядам Ремарка, це погляд "чоловіка, що є небезпечним, оскільки бажає бути небезпечним". Це все описано в працях "В сталевих грозах" та "Війна, як внутрішнє переживання".  Юнгер та Ремарк стали символами того періоду. Юнгер - Німеччини сильної, Німеччини нового покоління - Німеччини лицарів, а Ремарк-  Німеччини слабкої, Німеччини переляканого і зломленого долею бюргера.  І одна з них мала перемогти.

В газети націонал-соціалістів "Фьолкішер Беобахтер" він пише програмну статтю  "Революція та ідея", де закликає вже остаточно порвати з усіма формами "епохи буржуазії" і здійснити справжню "націоналістичну революцію". У 1929 році він пише свою головну роботу "Робочий: гсосподство и гештальт". 

Однак з націонал-соціалістами у Юнгера не зовсім складалося. Він їх не любив за попсовість, як він стверджував, йому ніяково було під час масових заходів і під час дешевої пропаганди. Юнгер критикував нацистів, особливо Геббельса. Однак ніяких репресій по відношенню до Юнгера не було, ніхто його не чіпав, адже Гітлер назвав Юнгера "символом нації". Юнгеру дозволялось навіть висміювати нацистів, що він робив у статях та у своєму романі "На мармурових скелях". 

Після війни, не дивлячись на гевалт лібералів і червоних, Юнгер живе у ФРН та продовжує публікуватись. Хоча це вже не той Юнгер. Як мітко зауважив Юліус Евола, він в своїх працях визначав свідчення настання "нової консервативної епохи" навіть у речах, котрі свідчили про прямо протилежне. Це скоріше було бажання, видане за дійсність, людини, котра ніяково себе почувала в епосі, все більше поглиненої епохою мас, демократією та лібералізмом. Все те, що він зневажав. Тому пізній Юнгер не являє собою такої цікавості як ранній. Однак як би там не було, Юнгер це символ руху до нової епохи - епохи перемоги націоналістичної революції.

Уривки з праці "Рабочий. Господство и гештальт":

"Пос­лушание — это искусство слушать, а порядок — это готовность к слову, готовность к приказу, пронзаю­щему подобно молнии от вершины до самых корней. Все и вся подчинено ленному порядку, и вождь узна­ется по тому, что он есть первый слуга, первый солдат, первый рабочий. Поэтому как свобода, так и порядок соотносятся не с обществом, а с государством, и образцом всякой организации является организация войска, а не общественный договор. Поэтому состо­яния предельной силы мы достигаем только тогда, когда перестаем сомневаться в отношении руководст­ва и повиновения.
Нужно понимать, что господство и служение — это одно и то же. Эпоха третьего сословия никогда не понимала удивительной власти этого единства, ибо достойными стремления казались ей слишком деше­вые и слишком человеческие удовольствия. Поэтому все высоты, которых немец за это время оказался способен достичь, были достигнуты им вопреки об­стоятельствам: во всех областях ему приходилось дви­гаться в чуждой и неестественной стихии. Казалось, действительной почвы можно было достичь только под защитой водолазного шлема; решающая работа осуществлялась в смертоносном пространстве. Честь и слава тем павшим, что были сломлены ужасающим одиночеством любви и познания или повержены сталью на пылающих холмах битвы!

Однако назад пути нет. Кто сегодня в Германии жаждет нового господства, тот обращает свой взор туда, где за работу взялось новое сознание свободы и ответственности".

"Вступлению в имперское пространство предшест­вуют такая закалка и такие испытания в рамках пла­новых ландшафтов, какие сегодня еще невозможно себе представить. Мы движемся навстречу удивитель­ным событиям. По ту сторону рабочей демократии, в которой заново отливается и перерабатывается содер­жание известного нам мира, проступают очертания государственных порядков, выходящих за пределы всякого возможного сравнения. Можно, однако, предвидеть, что здесь речь уже не будет идти ни о работе, ни о демократии в привычном для нас смысле слова. Открытие работы как стихии полноты и свобо­ды еще впереди; равным образом меняется и смысл слова демократия, когда материнская народная почва становится опорой для новой расы.

Мы видим, что народы принялись за работу, и мы приветствуем эту работу, где бы она ни выполнялась. Подлинное состязание должно вестись за открытие нового и неизвестного мира — открытие, более разрушительное и более богатое последствиями, нежели открытие Америки. Нельзя без зачарованности на­блюдать за человеком, когда, окруженный регионами хаоса, он закаляет свое оружие и сердце и когда он находит силы отвергнуть счастливый исход.

Участвовать в этом и служить этому — такова задача, выполнения которой ожидают от нас".


Уривки з праці "Борьба как внутренее переживание":

"Какой бы выдающийся еще не оставалась культура - но если мужской нерв теряет силу, то она - гигант на глиняных ногах. Чем величественее его строение, тем страшнее ее падение".          

     "Однако мужское мужество - самое превосходное. В Божественных искрах кровь несеться по артериям, когда человек, звеня оружием,выходит на поле боя в ясном сознании собственной смелости". 

      

"Мужество - это ветер, который движет к дальним берегам, ключ ко всем сокровищам, молот, который выковал великие империи, щит, без которого не выдержит ни одна культура".

     "Мы стали старыми и удобными как старики.Преступлением стало быть большим или иметь больше, чем другие. Для нас,отученных от сильных опьянений, сила и мужчины стали ужасом, масса и равенство признаються нашими новыми богами".  


Завантажити працю Ернста Юнгера "Рабочий. Господство и гештальт" можна тут.


Як на мене, то варто дослідити погляди Юнгера з коментарями Юліуса Еволи, оскільки деякі тези Юнгера Евола критикує цілком слушно, тому заслуговує на увагу праця Юліуса Еволи "Рабочий в творчестве Эрнста Юнгера".


Книга Ернста Юнгера "В стальных грозах".