Кобзарі України
- 04.10.20, 17:52
- Ми любимо тебе, Україно!
![](http://os1.i.ua/3/1/15822802_7a2e7dd1.jpg)
20 листопада 1945 року в 10 годині ранку в Нюрнберзі почав роботу Міжнародний військовий трибунал. Перед ним постали нацистські злочинці, що призвели світ в саму кровопролитну в історії людства війну. Відсутність прізвища Бандери на сторінках вироку призвело до появи альтернативних думок, і виникло твердження, що Степан Бандера не є злочинцем, оскільки не був засуджений Нюрнберзьким судом.
Доказів злочинної діяльності націоналістів предостатньо. За даними історичних досліджень, С. Бандера був агентом абверу (розвідка і контррозвідка Збройних сил гітлерівської Німеччини - вермахту). За інформацією ряду джерел, на початку 1941 року він провів ряд зустрічей з керівництвом німецької військової розвідки, результатом яких став початок формування батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд». Навесні 1941 року ОУН (заборонена в РФ організація) в особі Бандери отримало від Абверу 2,5 мільйона марок на ведення підривної боротьби в СРСР.
Створені по команді Гітлера оунівські каральні батальйони - 201-й шуцманшафт батальйон (батальйон охоронної поліції), дивізія СС «Галичина», полк «Бранденбург», українська допоміжна поліція разом з айнзатцкомандамі (воєнізовані ескадрони смерті) - здійснювали військові злочини: брали участь в масових вбивствах мирних громадян і каральних акціях проти партизан в Білорусії і на Україні.
Слід зазначити, що на лаву підсудних в Нюрнберзі не були багато, хто міг бути засуджений до смертної кари. Поряд зі Степаном Бандерою не було Івана Дем'янюка, Клауса Барб'є, Вільгельма Шубера, Густава Зорге, Романа Шухевича , не було десятків тисяч садистів і головорізів, винних у смерті мільйонів мирних жителів. Більшість з цих десятків тисяч не було навіть заочно, як це було з Борманом на Нюрнберзькому процесі.
Розглядаючи причини відсутності Степана Бандери в списку злочинців, засуджених Нюрнберзьким судом, слід враховувати кілька факторів.
Відповідно до Статуту Міжнародного військового трибуналу (МВТ, іменованого традиційно Нюрнберзьким трибуналом) злочинами, які ведуть за собою індивідуальну відповідальність, зізнавалися: злочини проти миру, воєнні злочини, злочини проти людяності. А заснований трибунал був для переслідування головних військових злочинців. Незважаючи на свою активну діяльність, за об'єктивними показниками Бандера не належав до групи головних. Це одна з причин, чому він не знаходився на лаві підсудних Нюрнберга.
Необхідно взяти до уваги і той факт, що Нюрнберзький трибунал судив тільки верховне керівництво Німеччини і визнав злочинними саме німецькі формування. Що ж стосується організацій, які розгорнули свою діяльність в інших країнах, то в розрахунок вони не приймалися. Трибунал вирішив, що на місцях повинні працювати свої, національні, трибунали.
У зв'язку з цим виграли війну держави - СРСР, США, Великобританія, Франція - в 1946 році почали проводити в своїх окупаційних зонах локальні трибунали.
Свою роль зіграв і документ, який свідчить про антинімецьких діях бандерівців.
Наприклад, документ 014-USSR - секретний циркуляр по айнзацгрупою С-5, датована 25 листопада 1941 року. У ньому відображений достовірно встановлений факт: «рух Бандери» ОУН (б) готує антинімецьке повстання на окупованих територіях з метою створення незалежної української держави. У зв'язку з цим айнзацгрупою пропонувалося всіх виявлених бандерівців після ретельного допиту розстрілювати, а протоколи допитів негайно відправляти начальству.
Це документ, представлений трибуналу радянськими прокурорами, дозволив представити бандерівців жертвами злочину німецьких нацистів - позасудових розправ за ознакою приналежності до політичної організації.
На користь версії про ведення антинімецької діяльності говорить ще один документ - звіт Служби безпеки рейхсфюрера про події на Україні від 23 жовтня 1942 року. Німці розташувалися на підступах до Сталінграда, нацистські прапори майорять над обома вершинами Ельбрусу, а до Головного управління імперської безпеки надходить секретна доповідь: «Організація Бандери зайняла явно ворожу позицію по відношенню до Німеччини і вживає всіх заходів, аж до збройної боротьби, до відновлення незалежності України ».
Незважаючи на те що звинувачення, винесені Нюрнберзьким трибуналом, безпосередньо до Бандери не належать, є пункти статей, які поширюють свою дію на нього. Наприклад, стаття 6:
Міжнародний трибунал в Нюрнберзі «озброїв» національні трибунали повноваженнями і матеріалами, необхідними для винесення вироків злочинцям. Стаття 5 говорить, що всі положення даного Статуту повинні неухильно дотримуватися національними трибуналами: «У разі потреби і в залежності від кількості які потребують розгляду справ можуть бути засновані інші трибунали; порядок установи, функції і процедура кожного з трибуналів будуть тотожні і будуть регулюватися цим Статутом ».
У Радянському Союзі не існувало практики заочних судів, тому вирок Бандері не було винесено.
Однією з ключових фігур, яка мала значний вплив на формування проукраїнськоі громадської думки в Європі минулого століття був британський журналіст-міжнародник Ланселот Лоутон.
На початку 1930-х років його увагу привернула напружена політична ситуація, що намітилася на Сході Європи. Для багатьох полiтикiв та аналiтикiв стало очевидним, що в Європi наближається новий великий перерозподiл сфер впливу та нова вiйна.На тлi цих драматичних подiй Ланселот Лоутон намагається в черговий раз привернути увагу громадськостi та офiцiйних осіб Великої Британiї до українського питання. 1 лютого 1939 р. вiн виступає з великою доповiддю на засiданнi членiв Близько- i Середньосхiдного товариства, яке вiдбулося в Лондонi. На думку Лоутона, глибинною причиною міждержавних протиріч було «українське питання» і для світової політики було вкрай необхідно включити Україну в систему Західної Європи. "Незалежна і автономна Україна, - писав він, - необхідна для європейського економічного прогресу і міжнародного миру". Оцінки і висновки Лоутона надзвичайно цікаві з огляду на те, що сформульовані вони були діячем, який за своїм походженням жодним чином не був пов'язаний з Україною і українською нацією - настільки чітко вони представлені з проукраїнських позицій.
Пропонуємо вашій увазі деякі тези з цієї доповіді, які виглядають сьогодні так само актуально і злободенно, як і 80 років тому:
Можна стверджувати, що Українська держава існувало протягом трьох окремих періодів.
Перший з них - з дев'ятого до дванадцятого століття. Бiльш нiж триста рокiв на територiї, знанiй сьогоднi як Україна, iснувала потужна й культурна держава, одна з найбільш передових в Європі.
Це й була Україна, вiдома тодi пiд назвою Русь, i її столицею був Київ. Хоч її зв'язки з пiвнiччю були незначнi, росiяни тепер стверджують, що вона тотожна з Росiєю - тобто з країною, яка виникла на кiлька столiть пiзнiше. А далi вони привласнили собi її територiю, її народ, героїв, святих, культуру i все майно.
Другим періодом Української незалежності була Козацька доба. Коли Україна, спустошена татарськими ордами і нападами з півночі, лежала безпомічна, Литва і Польща зайняли її територію. І в XVI столітті, коли ці дві держави уклали союз, Україна майже вся опинилася під польським пануванням. Тоді здавалося, що Україна як держава повинна остаточно зникнути. Щоб вижити, вищі верстви української нації були змушені ополячитися, а українське селянство було закріпачено польською шляхтою і євреями.
І тут сталася гідна подиву річ. Козаки, які існували ще в давній Україні, об'єдналися і заснували свою славну державу на Дніпрі. Систему правління в тій державі можна, мабуть, назвати демократичним деспотизмом. Щорічно козаки голосуванням вибирали собі правителя, якого називали гетьманом, який мав владу над життям і смертю своїх виборців, але завжди наприкiнцi гетьманування вiн складав звiт про свою дiяльнiсть при владi, i якщо виявлялося, що надто зловживав нею, то мiг i на палю потрапити або позбутися голови. Козацька держава була фактично продовженням - у своєрiднiй формi - незалежностi українського народу.
Третій період почався в 1648 році, коли прославлений козацький гетьман Хмельницький, чиє справжнє прізвище було Хміль, не маючи достатніх сил, щоб воювати одночасно з поляками, московитами і татарами, уклав союз з Москвою на рівних правах, але Москва віроломно ввела потужні сили в Україну, яку врешті решт і анексувала. Пізніше, сама знесиливши від воєн, Москва досягла з Польщею згоди і поділила з нею Україну. Але ще ціле сторіччя українські козаки протестували і здійснювали відчайдушні бунти, а Москва великими групами висилала їх в інші частини імперії на каторжні роботи і в поселення (ця ж система знищення практикується дотепер Совєтами).
«Якщо української нації не існувало, в чому намагаються переконати нас росіяни, то чому гніт і придушення проводилися з такою послідовністю і жорстокістю? Навіть Російська енциклопедія не могла не визнати, що "національне самовираження, хоча і важко визначити момент його зародження, ніколи не завмирало в Україні", - запитував Лоуренс.
Підводячи підсумки, британський журналіст робить висновки:
"Українська нація - це реальність, яка має під собою принаймні тисячу років автентичної історії. Жоден народ не боровся так важко, як українці, щоб утвердити свою незалежність; українська земля наскрізь просякнута кров'ю".
Цій доповіді майже сто років. Нажаль її тези і досі у багатьох викликають полеміку та незгоду з очевидними речами. Що змінилося сьогодні в долі України, а що залишилося колишнім, ми залишаємо на розсуд нашого читача.
Родина Бандер мала сімох дітей. В сорок років Андрій Бандера вратив дружину (померла від хвороби) і сам опікувався малими. Папа Римський дозволив йому одружитися вдруге. Та Бандера і надалі сам виховував дітей.
У травні 1941-го його заарештували НКВДисти і кинули до Станіславської в’язниці. За те, що «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв'язок».
Протягом п’яти днів тривали допити. Потім серед ув’язнених поповзли чутки про те, що Бандеру розіп’яли на хресті. Якщо вірити матеріалам кримінальної справи, його перевезли до Києва і після катувань засудили до розстрілу. 10 липня 1941-го вирок було виконано. Даних про місце розстрілу немає, ймовірно Андрій Бандера зустрів смерть у Биківнянському лісі.
https://galinfo.com.ua/news/den_v_istorii_narodyvsya_svyashchenyk_