Два ангела-путника остановились на ночлег в доме богатой семьи. Семья была не гостеприимна и не захотела оставить ангелов в гостиной. Вместо того они были уложены на ночлег в холодном подвале. Когда они расстилали постель, старший ангел увидел дыру в стене и заделал её. Когда младший ангел увидел это, то спросил, почему. Старший ответил:
- Вещи не такие, какими кажутся.
На следующую ночь они пришли на ночлег в дом очень бедного, но гостеприимного человека и его жены. Супруги разделили с ангелами немного еды, которая у них была, и сказали, чтобы ангелы спали в их постелях, где они могут хорошо выспаться.
Утром после пробуждения ангелы нашли хозяина и его жену плачущими. Их единственная корова, чьё молоко было единственным доходом семьи, лежала мертвая в хлеве. Младший ангел спросил старшего:
- Как это могло случиться? Первый мужчина имел все, а ты ему помог. Другая семья имела очень мало, но была готова поделиться всем, а ты позволил, что бы у них умерла единственная корова. Почему?
- Вещи не такие, какими кажутся, ответил старший ангел. Когда мы были в подвале, я понял, что в дыре в стене был клад с золотом. Его хозяин был груб и не хотел сделать добро, я отремонтировал стену, чтобы клад не был найден.
Когда на следующую ночь мы спали в постели хозяина, пришел ангел смерти за его женой. Я отдал ему корову. Вещи не такие, какими кажутся. Мы никогда не знаем все. И даже если имеешь веру, тебе надо еще внушить доверие, что все, что приходит есть в твою пользу. А это поймешь со временем.
Некоторые люди приходят в нашу жизнь и быстро уходят, некоторые становятся нашими друзьями и остаются на минуту. Это оставляет в наших сердцах прекрасные следы, а мы никогда не останемся одинаковыми, потому что наши хорошие друзья нас меняют. Вчера - это история. Завтра - это тайна.
Сегодня, Настоящее, это дар. Жизнь есть волшебство и вкус каждого момента неповторим!
Самое непонятное для меня сейчас – это понять, что же я не понимаю. Пожалуй, это и есть та проблема, с которой можно работать, точнее, подумать какую именно проблему я не решаю, решая эту проблему. У меня есть смутное подозрение, что проблем в нашей жизни не так уж и много, чтобы бесконечно долго решать их или искать причины этих проблем. Ха, вот опять вылезла моя тревога и желание все ускорить от невозможности чувствовать себя в неопределенности. Ну, допустим, есть элемент тревоги от неопределенности, но опять же, что скрывается за этой тревогой, или проще говоря, кого (что) эта тревога оберегает?
Так вот, мне все чаще приходит в голову мысль, что количество проблем далеко не безгранично, что их действительно очень мало, а вот наших представлений про это ограниченное количество проблем и способы их репрезентации очень обширны. Часто я руководствуюсь правилом смотреть на обратную сторону действия. Например, если человек очень ярко одевается, т.е. выставляет что-то напоказ, видимо обратным будет то, что он хочет что-то скрыть и тд и тп. Тогда, если помнить, что проблем мало и если применять «обратное» правило, которое тоже ограниченно своей обратной стороной, можно прийти к сути проблемы. Все, что будет упоминаться по ходу продвижения вниз к основанию проблемы, служит нам указательными знаками, которые можно трактовать по разному не меняя их сути. И в итоге мы придем к основанию нашей жизни, к ее базовым проблемам, которые в принципе то и не являются проблемами как таковыми, ввиду того, что их просто невозможно решить. Например, как мы можем решить проблему рождения или смерти, как решить вопрос с наличием или отсутствием любви, как решить вопрос с самовыражением? Да, бесспорно, можно лечь в криохранилище, срочно влюбиться и сделать тату бабочки на ноге, но решит ли это реально что-то, или просто придаст нам импульс для сжигания тревоги и страха от безысходности и неспособности принять то, что есть.
По большому счету я бы даже не назвал эти проблемы проблемами, это в моем понимании какие-то основания (фундамент) нашей жизни, на которые можно опереться, не меняя их. Возможно, все, что я могу сделать в этой жизни – это использовать то, что мне дано, так как оно есть, и видимо, это невероятно сложно, что мы раз за разом пытаемся все упростить, усложняя себе жизнь. Я не думаю, что эти мысли, есть некая истина или что-то около этого, это лишь просто мои размышления о своем понимании себя в этом мире, без претензий на понимание. Это отголоски чего-то большего, чем я во мне, которые точно знают больше меня, видимо, как-то так. По сути это мой же голос внутри меня, или, голос коллективного бессознательного, или, как говорили древние – голос Бога, космоса, короче, всего того, что мы точно не можем понять, осознать или почувствовать. Прислушаться к себе бывает так сложно в этом перекрикивании всезнающих гуру и мастеров понимания окружающих, как назойливое радио, которое невозможно выключить.
Так что же тогда с проблемами, которые вовсе не проблемы, и зачем тогда мы без конца решаем проблемы, если можно понять, что проблем нет, есть лишь что-то, что пугает и тревожит нас своей непознанностью и недоступностью, и все что мы «решаем» это лишь наша борьба с симптомами или проявлениями наших страхов и тревоги от своего же непонимания.
Иногда, мне самому сложно понять, что я пишу или говорю. Правда. Я искренне удивляюсь каждый раз, когда мне отвечают, что кто-то что-то понял в моем творчестве. Меня это радует и вдохновляет, а иногда, по комментариям я и сам понимаю, что именно я имел в виду. И это типичный пример того, что я описал выше, про создание и решение проблем, которые отвлекают меня от тревоги и страха от своего собственного непонимания. Вот так вот это работает.
Вова, так звали водія, уже звик до таких витівок своїх начальниць… Та був людиною залежною від них, і тому не міг здати їх фараонам. Як не як, а сімейні узи були сильніші… Ну не на стільки сильніші, як жага грошей. Сімейка в них була досить багатою. Та від померлих батьків все багатство досталося старшеньким, а меншому нічого не припало, тому сестри і тримали його на короткому повідочку, постійно приманюючи його грошима. Та і до збочення своїх сестер він ставився пофігістично… так як людей не любив, особливо лицемірно віруючих, які і були жертвами дівчат…
Понеділок у нього був вихідним. І взявши достатньо грошенят, він пішов розслаблятися… Друзів він не мав. А до дівчат (без сестер тут не обійшлося) він мав особливе відношення. Генетика сильна штука, особливо, коли підігрівається спілкуванням з психами.
Прокинувся він пізно, бо ніяк не міг відірватися від своїх солодких снів. Ліжко ніколи не застеляв, але подушку виставляв гарно, трикутничком, як колись було у спальні його бабусі. Перед подушкою він саджав свого ведмедика, якого подарувала йому його улюблена бабуся. Він був дуже старий, та Вова ставився до нього дуже обережно. У його спальні висів величезний мальований портрет його бабульки. Це була єдина обожнювана їм жінка. Хоча жінкою назвати її було дуже важко. Зараз вона нагадувала висушену жабу. Вона жила в притулку-лікарні.
Близько другої години він поїхав її навідати, так як робив це кожен день. Купив їй її улюблені орхідеї, фруктів. Прийшов до неї в палату, на вході розминувся з молоденькою медсестрою. Вова був зовні дуже гарненьким хлопцем, через це всі дівчата звертали на нього увагу, що дуже його бісило. Ось і цього разу не обійшлося без звабливого фліртуючого погляду, що стало причиною незадоволеної гримаси і плювка через ліве плече. Він пішов до бабусі, поцілував її, і тримаючи її руку, розповідав про те, як пройшов його день.
Потім пішов до дому, по дорозі нажерся в Макдональдсі, хоча кошти в його кишені дозволяли б йому поїсти в шикарному ресторані. Та він був дуже жадібним. Годин у 10 вечора він поїхав у його улюблене вечірнє місце. Він як завжди накидався віскі, випивка – це одне з не багатьох, на що він грошей не жалів.Після того, як всі функції організму почали трохи тормозити, то він зробив дзвінок, на номер, який обслуговує його раз на тиждень, в понеділок. Йому навіть говорити не треба було нічого. Сказав, що зараз буде, йому відповіли, що все вже готово, і він поїхав…
Зайшовши в підвальне приміщення не дуже нового будинку, він пройшов метрів 50 по темному коридору. Потім, не розвертівши корпус, грюкнув правою рукою в стіну, де якраз були двері, які помітити було вкрай важко. Йому відкрив двері величзний бугай, привітався з ним і, впустивши, замкнув за ним двері. Він пішов через кімнату освітлену червоним світлом до старої жінки, років 50 з жахливим макіяжем. Намальовані чорним олівцем брови були не однакові, мало того ще права була трохи розтерта сухою рукою в нервовому жесті, побачивши клієнта. Малесенькі свинячі очиці, нафарбованими зеленим, виблискували страхом і жадібністю. Картину доповнювали намальовані червоною помадою губи, які шевелилися не зважаючи на те, чи говорить вона, чи ні. Вона лестиво посміхнулася йому, він скривився в награній посмішці. Поклав їй на столик штуку баксів і пішов по давно відомому йому маршруту.
Заходячи в кімнату, він знімав куртку. Зайшов, замкнув двері. На ліжку лежала гарна, струнка гола дівчина. Видно було по її очам і по її стану, що вона точно не твереза. Більше всього, що вона під кайфом. Та йому було все одно. Він крикнув на неї і вона поповзла до нього на колінах, і почала роздягати його. Коли вона стала перед ним на коліна і намагалася взяти його причинний орган в рота, то отримала сильного ляща по обличчю. Та це її не зупинило, і сплюнувши трохи крові від розбитої щоки вона намагалася повторити те, що збиралася. Та такий сценарій прокручувався ще разів чотири. Коли розбиті були губа, щока, вона вже обільно плювалася кров’ю, і її гарненьке обличчя перетворилося на мєсіво з макіяжу і крові, він дозволив їй закінчити її справу.Коли він спустив все їй на обличчя, то єхидно усміхнувся і пнув її ногою в живіт. Потім в азарті він пинав її ногами по ногах, руках, по спині… він аж завивав від задоволення, і коли взяв в руки шкіряну тоненьку пльотку і вдарив її перший раз і при вигляді бризок крові з її спини, він кончив. Він гамселив її доки не отримав ще пару раз надзвичайного задоволення. Коли дівчина вже мало нагадувала ту красу, яка була на початку, він взяв з своїх штанів 100 баксів і, нагнувшись над нею, засунув їх їй між ноги…
З широкою посмішкою і задовольною мордою він вийшов з кімнати. Помахав рукою старій дамі, постукав по плечу охоронця, і пішов геть. Потім пішов знову в бар. Сьогоднішня забава сподобалася йому, як ніколи. Він накидався своїм віскі з льодом прокручуючи в голові всю сьогоднішню забаву. На радощах напився він в дризг.
Кохаючи свою машину так само, як бабусю, він відкинув думку про те, щоб залишити авто на парковці і поїхати на таксі. Тойоту було шкода залишати надворі в підозрілому кварталі, та і грошей на таксі йому було шкода.
Він ледве бачив дорогу, коли мчав за сто до рідної домівки. Йому хотілося швидше в ліжко. Він обганяв кволі напівсонні нічні автівки. Їхавши по зустрічній, він бачив яскраве світло, він згадав про улюблену бабусю. Він переймався, що це його кінець, а він не попрощався з бабцею.
Та один ривкий рух керма, і він на своїй полосі… Приїхавши до дому, він прийняв душ, хотів відмити від себе запах тієї дівчини, і тільки зараз помітив, що його тіло було заляпане її кров’ю.
Він розправив подушку, ліг н бік, обійнявши обережно старого ведмедя. Та сон у нього був не спокійний, йому снилася бабця, яка лаяла його за нічні витівки, і ніби злих собак, напускала на нього голих гарних жінок, які намагалися роздерти його. Він борсався у вісні, і різкими рухами розірвав стареньку іграшку. І жовта, стара вата потрапила йому до носа… І він задихнувся. В останні моменти задухи йому снилося, що його душила люба бабця, і він заплакав…
Так і помер із сльозами на очах.
Почему время так не умолимо, зачем мы здесь и для чего живем. Почему время не возможно остановить и нет ему ни конца, ни края?!. Мир это большая восьмерка, где все процессы идут по кругу: Рождение-жизнь-смерть. Ничего невозможно изменить. Я пишу эту заметку, а через пять лет может быть уже не буду писать, все изменится…
Не знаю почему меня потянуло на такой мрачняк, может быть мне почитать труды эзотериков? Нет, думаю я загружусь еще больше…
Вот скажите, для чего это все? В чем смысл?
Двенадцать только что прошло,
Сейчас уже сегодня,
Магические звуки дарят нам часы
Вчера было сегодня,
Сегодня уж вчера…
Куда уходит время? Зачем оно ушло?
И почему его так мало?
Спешим мы жить,
Стараться счастье ощутить,
Быстрее, еще быстрее,
Надо время сохранить…
Но нет, оно не умолимо,
Бежит песок сквозь пальцы.
И очень мало нам осталось,
Чуть-чуть зимы, кусочек лета,
Загадывать не будем, будем верить,
Что время остановится на время,
И станет интереснее нам жить…
Суїцид – це знущання над смертю
(Микола Бердяєв)
Смерть це не кров та не крики та падіння людини –
смерть полягає в не цьому. Просто справа в тому що,
людина більше не з’являеться і все, - зараз ви її бачите,
зараз – ні , і правда тільки в тому, що в люти тут, а в
наступну вже ні, і вона більше не повернеться, -
відсутність становиться вагомою по мірі того, як вона
триває, - поки в кінці кінців, зовсім не придавить.
(Том Смоппард)
Найкраща фортеця від усіх ударів долі – могила
(Георг Ліхтенберг)
Цікаво, що відчуває людина, яка прокидається останній раз
у житті, одягається востаннє? Про що вона думає, коли у
дверях стоять двоє з автоматами, щоб провести її востаннє
під ясним небом до обрию?
(Крапівін В.П.)
Бояться слід не смерті, а пустого життя.
(Бертольд Брехт)
Насправді, все рівно, за що вмираєш; але якщо вмираєш
за щось улюблене, то така тепла, видана смерть краща
за холодне, невірне життя.
(Генріх Гейне)
Думати про смерть - означає думати про свободу.
Хто навчився вмирати, той розучився бути рабом.
Готовність померти рятує нас від будь-якого підпорядку-
вання і примусу. І немає в житті зла для того, хто пізнав,
що втратити життя – це не зло.
(М. Монтень)
Уявить собі життя без смерті.
З відчую кожного дня ми б намагались себе вбити.
(Ж. Ренар)
Невже людям треба було піднятися з чотирьох лап на дві,
щоб накласти на себе вільні руки?
(В. Астат’єв)"Информация о смерти Земфиры вышла преждевременно из-за технического сбоя. Редакция LifeNews приносит свои извинения!" - именно так прокомментировала редакция популярного российского издания, "случайно" опубликовавшая резонансную новость.
Напомним, что не раз преждевременно "умирали" в интернет-изданиях Алла Пугачева, Людмила Гурченко, Олег Газманов, Борис Моисеев, Джеки Чан и многие другие.
