хочу сюди!
 

Тетяна

43 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 38-45 років

Замітки з міткою «україна»

Порошенко – недееспособен.

Це не моя стаття. Але дуже рекомендую прочитати. Дуже. Хоч би тому, що Порошенко змусив ії зняти з сайта Еспресо, де вона була розміщена.




Дурак

Алексей Шевченко

Катастрофические события последних дней показали, что наша реальность на театре военного противостояния представляет собой сталинскую формулу «социалистического реализма», только наоборот: «Борьба плохого с еще худшим». Я имею в виду то, что эта реальность в своем обвальном ухудшении обгоняет самые мрачные прогнозы. После завершения очередных минских переговоров в экспертной и политической среде высокого уровня было зафикиксировано абсолютное поражение Украины в этих переговорах и по пунктам разобраны последствия этого нового раунда сдачи национальных интересов под высоким патронатом Олланда-Меркель.

Была запущена и альтернативная формуле «Путин всех переиграл» точка зрения, которую пытались отстоять также не последние представители аналитического сообщества, видевшие в минских переговорах какой-то потаенный смысл хитрого усмирения «буйного» российского диктатора. Но их доводы в русле обоснования пропагандистского тезиса «Украина одержала дипломатическую победу» были гораздо слабее доводов критиков. С моей точки зрения, захват Дебальцево окончательно похоронил их аргументы и показал, что они выдавали желаемое за сущее.

Я не хочу сейчас повторять все доводы аналитиков, зафиксировавших бездарнейший провал украинской дипломатии и сокрушительное поражение самого Порошенко в Минске, представленных такими фигурами, как Пионтковский, Солонин, Каратницкий, Маккейн, Ландсбергис и многих других. Все. что можно было сказать по этому поводу, ими уже было сказано. Целью этой заметки является попытка перевести розговор в иную плоскость, название которой вынесено в заголовок. С моей точки зрения, Минск-2 завершивший «мирные эксперименты» Петра Алексеевича, которые привели к абсолютно бессмысленной гибели за не менее бессмысленные фантазии тысяч украинских военных, окончательно прояснил тот диагноз, который небезызвестный Мюллер сформулировал в знаковом разговоре с небезызвестным Штирлицем: «Фюрер привел Германию к катастрофе. Он – не способен принимать решения».

Введите в это высказывание другое имя и замените название «Германия» на «Украина» и вы получите смысл того, что я хотел сказать в этих заметках. Почему так произошло? Злая воля? Договорняк с врагом? Откровенное предательство? Сказать сложно, хотя, скорее всего, нет. И потому возможный вариант ответа лежит в плоскости психологии человека, который, к нашому общему несчастью, является главой украинской державы. В мае 2014 года, то есть, в канун президентских выборов я опубликовал статью, где попытался продемонстрировать, почему психотип Порошенко не годится для задач, стоящих перед президентом военного времени. Но тогда речь шла, скорее, о слабости характера (нерешительности, склонности к компромиссам, предпочтении переговорного процесса лобовым военным конфликтам). Иными словами, тезис статьи была такой: «Порошенко не воин, а чистой воды «переговорщик».

К сожалению, этот диагноз и прогноз полностью подтвердились. Только, как водится, в гораздо худшем варианте. Потому что действия Порошенко, начиная с провозглашения «мирного плана» и заканчивая «Минском-2», обнаруживают уже не только слабости характера, но слабости с сильными добавками откровенной психопатологии. Конечно, речь не идет о психических расстройствах в клиническом варианте. Пока это лишь сильные «акцентуации» личности, но и их достаточно для того, чтобы получить разрушительные последствия для страны. Для их анализа пока еще достаточно консультации психолога, хотя если ситуация будет продвигаться в описанном русле, то, глядишь, уже и психиатр понадобится. Я не претендую ни на роль того, ни на роль другого, но лишь навскидку скажу, как можно квалифицировать в терминах психических акцентуаций все действия Порошенко, которые он совершал в последнее время.

А. Элементы аутизма. Наверное, «потеря связи с реальностью» является прерогативой не только Путина, но и всякого политика, зараженного вирусом нарциссического самолюбования. Не является исключением и Петр Алексеевич, никак не обделенный любовью к себе. Может быть отсюда, постоянные искажения в именовании и оценке этой самой реальности, в результате которых все его поражения предстают как замечательные победы. Самый свежий пример: Дебальцево. В своем публичном обращении к нации, которая в очередной раз ждала радикального изменения формата боевых действий на Донбассе, Порошенко вдруг заявил, что «операция прошла успешно», что «все идет по плану», что вывод войск и сдача Дебальцево также происходит в согласии с этим планом ( смерти украинских военных, наверное, тоже были запланированы?). Более того, из этого обращения следует, что мы выиграли эту операцию, «дали по зубам» и «посрамили Россию».

Возникает естественный вопрос: «Что это было»? Это просто откровенная пропагандистская ложь или наркотик самообмана? Возможно и то, и другое иди, скорее всего, все это одновременно. Но когда я услышал эти перлы, то перове слово, которое вирвалось, было слово «Клиника!».

Б. Компульсивные «застревания». Как известно, в переводе «компульсивный» означает «навязчивый», а поведение такого типа характеризуется склонностью к навязчивым повторениям определенных действий. (Частый пример такого рода поведения – стремление к навязчивому мытью рук как следствие мании чистоты). Я абсолютно убежден в том, что так называемый «мирный план» -- это никакая не рациональная конструкция, не стратегия и даже не пропагандисткий ход. Это – типичная компульсия, навязчивое повторение определенного словосочетания и картинки воображения, которое связывается с этим словосочетанием в сознании Порошенко. Причем тем более навязчивое, чем более обнаруживается полное несоответствие этой картинки реальности. Данный контраст еще более усиливает агрессивный характер такого застревания, производя впечатление маниакальной навязчивости, почти паранояльной зацикленности.

Аналогичной компульсивной природой характеризуется и другие привычки Порошенко (например, привычка проводить бесконечные совещания там, где необходимо немедленно принимать решение или постоянко создавать пирамиду все новых бюрократических структур). Однако я не буду сейчас их анализировать.

В. Кататонический синдром. Поскольку данный вид нарушения относится к тяжелым формам психических расстройств, употреблять этот термин в расширительном смысле можно в качестве метафоры или аналогии. Однако сходство определенных симптомов позволяет проводить подобную аналогию. Поэтому я утверждаю, что Петр Порошенко – политический кататоник и сейчас объясню почему. Согласно оригинальной версии одного современного психиатра кататония возникает, как результат реакции травоядного животного на встречу с хищником. Эта реакция может иметь вид повышенной двигательной активности (кататоническое возбуждение) с последующей абсолютной пассивностью (кататонический ступор).

Согласно симптоматике кататоническое возбуждение характеризуется пафосом и экзальтацией, повышенной говорливостью, а, соответственно, кататонический ступор – полным бездействием, эмоциональной и двигательной «застывшестью». А теперь давайте посмотрим на схему реагирования Порошенко на внешнюю угрозу в виде агрессии российского хищника. Алгоритм этого реагирования имеет следующий вид:

(1) Фаза кататонического возбуждения. Она характеризуется несколькими вариантами ответа на российский вызов (очередное вторжение, нарушение перемирия, обстрел мирного населения). Во-первых, гневное осуждение, пафосная речь, «заклеймление» агрессоров как «нелюдей». Во-вторых, обещание «жесткого ответа», прежде всего, введения «военного положения». За последний месяц подобным обещаниям было просто несть числа, а после Минска-2, боевикам давалось 10 часов на то, чтобы окончательно прекратить обстрелы и соблюдать договоренности. После чего введение этого самого военного положения было объявлено неминуемым. Помимо военного положения жесткий ответ преполагал сокрушительный контрудар и здесь ПП пристрастился к образу «дать по зубам».

(Частотность его упоминания тоже уже превращается в навязчивую компульсию). Кстати, поведение ПП на минских переговорах полностью вписывается в фазу кататонического возбуждения, когда по свидетельству очевидцев, он разговаоривал с Путиным на повышенных тонах, говорил ему «Ты», может быть даже угрожал. Но настоящий хищник всегда знает цену угрозам травоядного. Поэтому он был абсолютно спокоен.

(2) Фаза кататонического ступора. Далее в условиях нарастания внешней угрозы, следует фаза провала, мертвой точки, полной бездеятельности, причем ступор тем выше, чем острее необходимость в незамедлительном ответе. Политический кататоник по определению неспособен принимать волевые решения. Он будет максимально оттягивать это решение, «тянуть резину», перекладывать решение на других, либо находить паллиативы. Все это в полной мере вписывается в алгоритм поведения ПП и даже не требует иллюстрации. Отмечу только, что на этой фазе создаются различные рационализации такого поведения и «алиби» для оправдания бездействия. Самое распространенное: российская армия – самая сильная в Европе, мы не можем с ней воевать. Поэтому военного решения конфликта не существует, а есть только дипломатическое решение, где основными инструментами являются переговоры, переговоры и еще раз переговоры. (Кстати, последняя инициатива Порошенко о введении миротворческого контингента ООН в Украину – из этой серии).

(3) Фаза возврата к кататоническому возбуждению на новом уровне. На этой фазе – когда предыдущие угрозы и обещания намеренно забываются или вытесняются -- действуют также несколько вариантов поведения, причем они применяются согласованно. Согласно первому из них, угроза ввести военное положение и дать по зубам сменяется гневной моральной оценкой действий «нелюдей», где пафос и патетика буквально зашкаливают. То есть, наблюдается перевод проблемы из сферы немедленного военного реагирования в чисто моральную плоскость. Второй вариант состоит в каскаде жалоб на действия хищника – одна за другой следуют телефонные звонки Меркель, Олланду и Обаме, обращения в различные инстанции типа ПАСЕ или Совет безопасности ООН с просьбой дать оценку Путину и остановить агрессора с помощью усиения санкций. Готовятся материалы в международные суды, среди них упоминается и Гаага.

Наконец, есть еще одна форма пафосного отреагирования – восхищение подвигами героев (которые вынуждены были ими стать из-за бредовой политики самого выступающего и его застревания на Фазе 2) и их награждение. Он почему-то думает, что подобные речи со штампами в лучших советских традициях отвлекут общественное внимание от происходящего ужаса и от вопроса о том, кто виновник этого ужаса, что матери простят преступную бездеятельность и гибель своих детей и что выжившие будут предельно благодарны за эту риторическую фальшь. В условиях, когда результатами порошенковских перемирий являются горы трупов украинских героев, когда их результатами оказываются сплошные «котлы» (и сама Украина, будучи заложницей некоей психопатологической матрицы, скоро сама может превратиться в огромный «котел»), подобные риторические упражнения являются верхом пошлости.

Такой пошлостью были бесчисленные панегирики Порошенко в адрес донецких «киборгов», которых оставили умирать под завалами аэропорта и часть из которых российская сволочь расстреливала со связанными руками. Такой же пошлятиной веет от чествования героев, вырвашихся из дебальцевского «котла», который и возник по вине самого Порошенко. И такой же пошлостью будут отдавать его завтрашние речи на Майдане о памяти «Небесной сотни». Они будут просто оскорблением этой памяти.

                                                                                       ХХХ
Итак, возвращаясь к теме неадекватности президента с элементами психопатологии, напомню основной алгоритм реагирования Порошенко на российскую агрессию: угрозы жесточайшего ответа – переход под разными предлогами к отказу от выполнения обещаний и паранояльное застревание на «мирном плане» -- жалобы на очередные нарушения и новый виток эскалации и так по кругу. Эти круги уже повторились несколько раз. Подобные эксперименты были бы, конечно, очень увлекательными, если бы их результатами не были утраченные территории, бесчисленные и зря угробленные жизни, все новые «котлы» и полная бесперспективность решения проблемы противостояния с российским хищником на данных путях.

Тот факт, что Порошенко не в состоянии вырваться за пределы приведеного алгоритма и подтолкнул автора к выводу о том, что он – недееспособен. Причем, как в психологическом, так и в юридическом смысле. После Минска-2 и сдачи Дебальцево как президент он показал полную профнепригодность и «несоответствие занимаемой должности». Из Гаранта территориальной целостности страны и действенного инструмента решения проблем он сам превратился в проблему, в головную боль той части населения Украины, которой небезразлична его судьба. А вот вопрос, что делать с этой проблемой и как ее решить с учетом того, что у нас не отработаны механизма цивилизованного устранения от власти подобного рода персонажей, уже выходит за рамки этих заметок.

Алексей Шевченко

Думай, Порошенко, думай.....

Кто такой этот порошенко


          До Порошенка.
          Слиш, Порошенко, на фуя ти поліз в Президенти? Чого тобі, білять, не вистачало?
          Ти ж звичайний ворюга. Тільки не по фене ботаеш, а нашою мовою навчився розмовляти. Ну і кривою англіцкою. Мої друзі, хто знає ії, ригочуть з тебе, коли ти косиш під англоговорящего.
          Так, в тебе є талант. Талант тирити все, що погано лежить. Тирити зі сльозами на очах.
          Ти тириш, тому що в тебе нема гальм. Ти не розумієш, що тирити, це погано. Папа тебе цьому не навчив. В нормальній країні, ти з цим своїм талантом давно би вже сидів на кічі.
          Тільки в Україні ти міг на повну розвернутися. І ти розвернувся. І якби не став Президентом, то можливо і виплакав би собі індульгенцію після Майдану.
          А тут ти взяв і стирив всю Україну.
          На фуя ти це зробив?
          Окрім тирення, в усьому решта ти ж повний баран. І в економці, і в фінансах, і в дипломатії, і в самоврядуванні.
          Але ти чомусь вирішив, що твоє місце на Олімпі. Ти сам себе за волосся витягнув під промені прожекторів. Раніше ти був непомітною сірою мишкою, варив карамелі, сидів тихенько біля влади, будував собі палаци, а тепер всі бачать яке ти мурло і який ти ворюга.
          Мало того, тепер ти, в цьому своєму запалі тирення, почав вбивати людей. Свідомою чи несвідомою бездіяльністю під час війни, за твоєї вини вже загинули тисячі українських патріотів. Ти не вартий навіть їхньої волосини, а вони гинуть завдячуючи твоїй хронічній хворобі тирити.
          То чого тобі не вистачало, скажи?
          Ти що, не розумієш, що тепер в тебе не вийде проканати під дурачка? Тепер тобі не допоможуть, як сказала Тимошенко, твої сльози та соплі. Чим більше ти угробиш українців, тим страшніша буде розплата.
          Я не знаю, що тепер тобі робити, це твоя проблема. Мені абсолютно по барабану, що буде з тобою. Але, дивлячись на те, як внаслідок твого керівництва уходять з життя найкращі сини України, як знищується сама Україна, я хочу. щоб ти, як можна скоріше пішов з посади Президента. І щоб стояв на колінах перед народом, вимолюючи в нього пощади. А там вже, як Господь вирішить. В решті-решт твоє життя не варто навіть поранення бійця, який захищає Україну, захищає твою падлючу дупу.
          Думай. Думай Порошенко. Час невпинний. І його в тебе все менше і менше.


         Спільнота

готуємось до війни?

Наступного тижня перший заступник голови Верховної Ради Андрій Парубій вирушає в США домовлятися про передачу Україні сучасної зброї.

За словами першого віце-спікера, Україна як ніколи потребує високоточної оборонної зброї: «найважливіше – зміцнювати наші збройні сили, домагатися, щоб США дали нам високоточну сучасну зброю. Наступного тижня я їду в Сполучені Штати, щоб говорити про це дуже предметно і прицільно».

Раніше новий глава Пентагону Ештон Картер висловив думку, що Україні варто надати зброю. «Я думаю, ми маємо допомогти українцям себе захищати. Я не можу сказати зараз, яким саме озброєнням, оскільки не говорив про це ні з нашим, ні з українським військовим керівництвом. Але схиляюся до варіанту надання їм зброї, у тому числі і летальної», – заявляв він.

звантаження

Нещодавно, через не вказані джерела в керівництві Північно-Атлантичного альянсу (НАТО) став відомий список тієї військової техніки і спорядження, який буде поставлено Україні та її армії для протистояння російської агресії на Сході України. Наданий список є, звичайно ж, ще не остаточним, але з упевненістю на 95% можна стверджувати, що все нижченаведене буде скоро на Сході України.

Таким чином, в Україну незабаром можуть прибути:

1. Розвідка, системи РЕБ, ППО бригадного рівня,

2. ПТО батальйонного рівня, новітнє обладнання для ведення військових дій вночі, MRAP.

3. Розвідка — системи узгодження супутникової розвідки і (можливо) — наведення.

4. Системи радіолокаційної розвідки артилерії, систем зв’язку і ППО.

5. Також поставка і БРЛО.

6. Системи РЕБ — включаючи системи активного придушення противника і протирадіолокаційної ударної системи.

7. ППО бригадного рівня — крім систем типу FIM-92 Stinger, можливо також шведський RBS 70 і ПЗРК «Грім».

8. ПТО батальйонного рівня — FGM-148 Javelin і найімовірніше польська версія ізраїльського комплексу Spike.

9. MRAP — поставки в основному за рахунок скорочення американського контингенту в Афганістані та Іраку, а також із резервів армії США, включаючи можливо резерв HMMWV і M113.

Крім того, Україна зобов’язалася перейти на стандарт НАТО по калібру автоматичних гранатометів, включаючи постачання всіх компонентів. Обговорюється питання поставок систем Hellfire і можливо Maveriс надалі, для оснащення штурмової авіації.Також країни НАТО нададуть необхідну кількість фахівців для навчання користуванню новітньої техніки.

Почитати для натхнення.

Стосовно останніх переговорів у Мінську,- толковий аналіз, підзарядка натхненням. Пропоную статті двох моїх улюблених авторів. Спершу цитата:

"... Хорватия.
Сама война заняла четыре с половиной года — с весны 1991-го по осень 1995-го. Таких бумаг(мінські протоколи - примітка моя), как у нас сегодня, подписывалось 15 (!!!) штук.
Ситуация была схожа с нашей. Хорватия захотела оторваться от Сербии и выйти из Югославии. Милошевич (учитель и прототип "карлика") пошел на них войной. Было много жертв, много крови. Запад постоянно принуждал их к миру. Сербы создали в зоне своего компактного проживания Республику Сербска Краина (орко-республики). Добивались федерации, пытались блокировать движение Хорватии в сторону ЕС и НАТО. И все это на деньги Милошевича, с помощью его боевиков и оружия и регулярной армии.
Но холодный и прагматичный Запад имеет рычаги решения таких проблем. И они знают, что в конечном итоге не мытьем так катаньем они своего добьются. И Милошевич будет в Гааге, и Хорватия будет в ЕС и НАТО.
Какая тактика? Такая же, как у нас сейчас. Ослабление агрессора и помощь своему. Экономическая и военная. То есть два процесса для двух сторон одновременно, но в разных направлениях.
Это то, что мы имеем сейчас. Хорваты реформировали экономику и самое главное — реформировали и укрепляли армию. Нужна сила, достаточная для победы. Так они пробовали четыре раза. Когда не выходило, западные страны усаживали обе стороны за стол и подписывали очередную бумагу. Хорваты дальше вооружались. Были периоды без войны и полгода и год. Были и голубые каски[миротворческий контингент]. Были и денонсации хорватами голубых касок.
Эти качели длились 4,5 года, за это время было подписано 15 соглашений о прекращении огня. Пока наконец-то Хорватия не стала достаточно сильной, а сербы достаточно слабыми. И тогда Хорватия успешно провела свою знаменитую молниеносную военную операцию и просто вышвырнула всю шваль пинком под зад.
А теперь внимание! В НАТО после окончания войны Хорватия вступила через 13 лет. И в ЕС — через 18! Вот такие временные рамки.
Поэтому не стоит вообще паниковать. Мы только в самом начале нашего пути. Это всего второе соглашение.
Завтра МВФ только объявит о плане Маршала-Сороса. В следующем месяце в Украину начнут массово прибывать военные инструкторы НАТО. Создается совместная бригада "Речь Посполита". Куча учений будет в этом году. И Анаконда действует. Как только мы будем чувствовать силы — мы будем пробовать. Или как только Путин уйдет (живой или не очень). Что из этого наступит раньше, то и будет. Но все равно мы добьемся цели.
И мы сразу предупреждаем — мы будем играть не честно. Арбитры будут на нашей стороне. И соблюдать мы ничего не будем, если нас это не будет устраивать.
Цинично? Да. Но с террористами и агрессорами по-другому нельзя. На войне все средства хороши.
Скажу вам даже больше, друзья. У нас задача и историческая миссия намного больше и важнее, чем у Хорватии. Потому что наш бесноватый сосед всегда будет нашим соседом. И наша миссия — стать форпостом в Европе против Империи Зла. Стать военным и экономическим тигром, который свяжет этот пояс сдерживания от Азербайджана до Беларуси."

Повний текст тут: http://ru.tsn.ua/blogi/themes/politics/nachalo-puti-410579.html

А ще хороший шмат доброї актуальної аналітики від Олексія Арестовича:  http://www.62.ua/news/738976

Приємного читання. podmigРепост вітається.cup_full

чи нададуть Україні зброю, якщо Мінська угода буде порушена?

Особисто в мене великі сумніви, щодо того, що Мінські домовленості будуть дотримуватися і виконуватися представниками ДНР і ЛНР та й самою Росією. Канада заявила про готовність в такому випадку надати зброю Україні, США також не виключає можливості надання летальної зброї.


А чи вірите Ви, що Захід допоможе Україні з озброєнням?

21%, 6 голосів

45%, 13 голосів

34%, 10 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Надія, Ти потрібна нам живою!


 
Надія, скажений карла спить і бачить, як ти конаєш в його катівні, але не треба виконувати його хворобливі мрії - ти повинна жити!
Бо ти нам потрібна, народу, який так тяжко бореться за своє майбутне, потрібен такий лідер, як ти.

Справедливість все одно одержить перемогу над брехнею, ти будеш вільна і сильна.
Але час поки що працює на нелюдей в Московії, тому треба на це зважити і припинити голодування.

Надія, подаруй радість нам, а не агресору - ЖИВИ!

пророча стаття Д.Кюнера (2008 р,)

Ця стаття була написана восени 2008 року. І на превеликий жаль виявилася пророчою.

Europe faces the risk of another major war. In 1939, Nazi Germany’s invasion of Poland triggered the Second World War. Today the possible trip wire is not Poland, but Ukraine. And the aggressor will not be Adolf Hitler, but Russian Prime Minister Vladimir Putin.

Under his iron-fisted grip, Russia has been transformed into a gangster state. Democracy has been dismantled, corruption is rampant, journalists are murdered, dissidents are imprisoned and the media is controlled by the regime. Flush with petrodollars, Moscow is seeking to restore the Great Russian Empire. It poses a strategic threat to its neighbors and to the West.

Mr. Putin is a former KGB apparatchik, who has called the Soviet Union’s collapse the “greatest geopolitical catastrophe of the 20th century.” The comment reveals his bloodlust and moral depravity. Soviet communism was the greatest system of mass murder in history. It was responsible for the deaths of more than 60 million people. The Soviet Union’s disintegration in 1991 was not a catastrophe but the very opposite: a victory for democracy, national self-determination and civilization.

Out of the rubble emerged an independent Ukraine. “No other people suffered under Moscow’s rule as much as the Ukrainians,” says Gerry Kelebay, a professor at McGill University in Montreal, Canada, and a leading Ukraine expert.

In 1932-1933, Soviet dictator Josef Stalin imposed a terror famine in Ukraine. More than 10 million Ukrainians were systematically starved to death. “If any country has earned the right to national statehood, it is Ukraine,” Mr. Kelebay said.

He is right: Kiev’s hard-won sovereignty and burgeoning democracy has come at tremendous cost. Unfortunately, Ukraine faces Russian aggression once again. Only this time, it comes not from Marxist-Leninists, but from messianic nationalists.

Moscow is on the march. After invading Georgia and establishing Russia’s dominance over the secessionist regions of South Ossetia and Abkhazia, Mr. Putin is now bent on dismembering Ukraine. The Russian strongman has made no secret of his contempt for Kiev’s independence. At a NATO summit in April, he told President Bush that Ukraine is “not even a real state,” and that much of its territory was “given away” by Russia. Mr. Putin warned that Ukraine would “cease to exist as a state” if it dared to join NATO.

Ukraine, like Georgia, is despised by the Kremlin’s xenophobic elite for one simple reason - it seeks to break away from Moscow’s authoritarian grip. In response, Russia is trying to destabilize Ukraine.

Moscow’s main aim is to wrest the Crimean Peninsula from Kiev’s control. A majority of the Crimea’s inhabitants are ethnic Russians. More importantly, the Russian Black Sea Fleet is based in Sevastopol. Under a 1997 agreement between the two countries, the Russian navy is scheduled to leave by 2017. Ukrainian President Viktor Yushchenko refuses to extend the lease - rightly fearing Moscow plans to stay on indefinitely and eventually annex the entire Crimea. Russian officials have already said they will not abandon the base at Sevastopol and that Kiev’s maritime laws do not apply to them.

Moreover, Russia has been distributing thousands of Russian passports to supporters in the Crimea. The plan is to replicate what was done in South Ossetia and Abkhazia: Create a pretext to send in Russian “peacekeepers” to protect supposedly endangered Russian “citizens.”

But Ukraine is not Georgia; it is a large, militarily powerful country with long memories of Russian domination. Any attempt at partition by Moscow would be met by fierce resistance. It would spark a bloody Russo-Ukrainian war. This would inevitably drag in Poland and the Baltic States - all of which are members of NATO. Mr. Putin’s bellicose nationalism threatens to ignite a European conflagration.

The battle over Ukraine is more than a regional test of wills. It is a clash over the future of Europe - and of Russia’s role in it. Orthodox Slavophiles, such as Mr. Putin, dream of a “Slavic Union” composed of Russia, Belarus and Ukraine. They favor a resurgent Russian imperialism, which seeks to dominate its neighbors, assert its sphere of influence in Eastern Europe and the Balkans and undermine American power abroad. It explains Moscow’s support for rogue regimes like Slobodan Milosevic’s Serbia, Saddam Hussein’s Iraq and Mahmoud Ahmadinejad’s Iran.

However, a democratic, unified Ukraine stands in the way of Mr. Putin’s goal. Ukraine is the strategic bulwark against Russian expansionism - the eastern ramparts of Western civilization. Kiev is not some regional capital of a Greater Russia, but a fundamental part of the European mainland. This is why Ukraine seeks to embrace NATO and the European Union.

And it is also why Moscow desperately wants to derail Ukraine’s integration into the Euro-Atlantic alliance. A prosperous and pluralist Orthodox Slavic state on Russia’s borders would provide an attractive alternative to the Kremlin’s brutal dictatorship. A successful Ukraine would pave the way for liberal democracy to triumph in Russia. And Mr. Putin is willing to do anything to stop this from happening - including possibly plunging Europe into another disastrous bloodbath. We are all Ukrainians now.

Read more: http://www.washingtontimes.com/news/2008/oct/12/europes-next-war/#ixzz3RRC6jdxt 
Follow us: @washtimes on Twitter


Європі  загрожує  нова  великомасштабна  війна.  У 1939  році  своїм  вторгненням  до  Польщі нацистська  Німеччина  поклала  початок  Другій  світовій  війні.  Сьогодні  ж  детонатором  може стати  не Польща, а Україна. І агресором  буде  не  Адольф Гітлер, а  російський прем'єр-міністр Володимир Путін. 

Під його залізною п'ятою  Росія  перетворилася на   бандитську   державу. Там  ліквідована   демократія, пишним  цвітом  розквітла  корупція. Там  вбивають  журналістів,  кидають  у   в'язниці   інакомислячих,  а  правлячий  режим  контролює  засоби  масової  інформації.  Москва зі  своїми розпухлими  від  нафтодоларів  кишенями  намагається  відновити  Велику  Російську  Імперію. І  це перетворюється  на  стратегічну  загрозу  як  для  її  сусідів,  так  і  для Заходу. 

Путін  - колишній  апаратник  з  лав  КДБ.  Він  назвав  розпад  Радянського Союзу"  найбільшою геополітичною  катастрофою  20-го  століття".  Така  заява  свідчить  про  його  кровожерливість, моральну  зіпсованість.  Радянський  комунізм  був  найбільшою  системою  масових  вбивств  в історії.  Він  несе  відповідальність за  загибель 60 з гаком мільйонів чоловік. І  розпад  Радянського Союзу в 1991 році не був катастрофою, навпаки: це була перемога для демократії, національного самовизначення і цивілізації. 

На його руїнах постала незалежна Україна. "Жоден інший народ не страждав стільки під владою   Москви,  як українці", - говорить  професор  монреальського  університету  Макгілл  і  провідний експерт  по Україні  Джеррі  Келебей (Gerry Kelebay). 

У 1932-1933 році радянський диктатор Іосип Сталін влаштував на Україні масовий голод. Понад  10 мільйонів  українців  загинуло  тоді  голодною  смертю.  "Якщо  якась  країна  і заслужила  право на національну  державність, то це  Україна", - говорить Келебей. 

І він правий. Завойований з великими труднощами суверенітет і процвітаюча нині демократія обійшлися Києву величезною ціною. На жаль, Україні знову загрожує російська агресія. Але цього разу агресорами не є марксисти-ленінці, а войовничі націоналісти з месіанськими позивами. 

Москва вступила на стежку війни. Після вторгнення в Грузію  і  встановлення  влади  Росії  над   сепаратистськими  районами  Південної Осетії  і  Абхазії  Путін тепер  має  намір  розчленувати Україну.  Цей  російський  диктатор  не  приховує  свого  презирства  до  незалежності   Києва.  На квітневому  саміті  НАТО  він  сказав  президенту  Бушу,  що  Україна  це  навіть  і  не держава зовсім,  і  що  значну  частину  території   їй  «віддала»  Росія.  Путін  попередив,  що  якщо  Україна посміє  вступити  в  НАТО,  вона  "припинить  своє  існування  як  держава". 

Кремлівська  ксенофобська  еліта  зневажає  Україну  і  Грузію  з  однієї  простої  причини  - ці  країни  намагаються  вирватися  з  авторитарних  московських  лещат.  У  відповідь  на  це  Росія намагається  дестабілізувати  ситуацію  в  Україні.  

Головна  мета  Москви -  вирвати  з-під  контролю  Києва  Кримський  півострів.  Велика частина  жителів  Криму  - це  етнічні  росіяни.  Що  ще  важливіше,  у  кримському  Севастополі базується  російський  Чорноморський  флот.  Згідно  з  угодою  від  1997  року  між  двома  країнами,  російські  кораблі  повинні  піти  звідти  до  2017 року.  Президент  України  Віктор  Ющенко  відмовляється  продовжувати  термін  оренди.  Він  абсолютно  справедливо  побоюється,  що Москва  має  намір  залишатися  там  невизначено  довго,  щоб  з часом  приєднати  до  себе  весь Крим.  Російське  керівництво  вже  заявило,  що  не  покине  базу  в  Севастополі, а  морське право Києва  на  Росію  не  розповсюджується.  

Більше того, Росія тисячами роздає російські паспорти своїм прихильникам у Криму.  План полягає  в  повторенні  того, що вже відбулося в Південній Осетії і Абхазії: створити привід для направлення до Криму  російських "миротворців" для захисту російських "громадян", які нібито потрапили в біду. 

Але Україна не Грузія. Ця велика і сильна у військовому відношенні країна, добре пам'ятає про російське  панування. Будь-яка спроба Москви розколоти її наштовхнеться на запеклий опір. Це може викликати кровопролитну війну між Росією і Україною. У неї неминуче виявляться втягнутими  Польща  і країни Балтії -а всі вони  члени  НАТО.  Войовничий  націоналізм  Путіна  загрожує загальноєвропейською пожежею. 

Битва за Україну це не тільки випробування сили волі регіонального масштабу. Це зіткнення за майбутнє Європи і за роль Росії в цьому майбутньому. Ортодоксальні слов'янофіли, такі як Путін,  мріють  про "слов'янський союз" у складі Росії, Білорусії і України. Вони виступають за відродження  російського імперіалізму, який прагне встановити панування  над  сусідами,  затвердити  свою сферу  впливу в Східній Європі та на Балканах, а також підірвати владу і вплив Америки за  кордоном. Саме цим можна пояснити ту підтримку, яку Москва надавала Сербії на чолі зі  Слободаном Мілошевичем  (Slobodan Milosevic),  Іраку Саддама Хусейна  (Saddam Hussein) і  Ірану  Махмуда  Ахмадінежада  (Mahmoud  Ahmadinejad). 

Проте досягти цього Путіну заважає демократична і єдина Україна. Україна це стратегічний бастіон,  що протистоїть російській експансії, східний фортечний вал західної цивілізації. Київ це не просто якась провінційна столиця Великоросії, це наріжний камінь європейського континенту. Саме тому  Україна прагне увійти до складу НАТО та Європейського Союзу. 

Саме  тому  Москва  настільки  відчайдушно  намагається  зірвати  процес   інтеграції   України   в євроатлантичний   альянс.   Процвітаюча  і  плюралістична  православна  слов'янська  держава  на російських  рубежах  буде  служити  привабливою  альтернативою   жорстокій   диктатурі   Кремля.  Успішна  Україна  зможе  прокласти  дорогу  до  перемоги  ліберальної  демократії  в  Росії.  А  Путін  готовий  зробити  все  можливе, щоб  не  допустити цього.  Він  може  навіть  піти  на те,  щоб втягнути Європу в нове катастрофічне  кровопролиття  масового  масштабу.  Сьогодні  ми  всі українці. 

Джеффрі Кюнер - оглядач The Washington Times

 

свіжа замітка КРЫМського бандерівця

Может ли россия обеспечить Крым? Парадоксально, но может. У неё есть грузовые самолёты, способные возить по несколько танков за раз или есятки тонн груза. А кое-какие и за сотню переваливают в грузоподъёмности. Всего пара рейсов одного такого и это сотни тонн груза в Крыму: еда, вода бутилированная, что угодно. Самолёты свои, за них платить никому не надо, пилоты свои, горючее делается из своей же нефти и для себя, стоит копейки. А если таких пустить не один, а и побольше с более мелкими, то можно и под полмиллиона тонн в день перевозить. И это только по воздуху. И опреснители можно поставить, и дизель-генераторы. Всё это тоже есть. Но, вот это уже стоит приличных денег. А раша не планировала, а сейчас и подавно не планирует развивать Крым и тратить большие деньги на него. Цель раши сейчас: сделать жизнь в Крыму как можно более невыносимой. Ведь, даже закрытие «границы» для украинской молочки — сознательная провокация, не имеющая никакого иного смысла для раши, кроме пустых полок в крымских супермаркетах. А еще бизнес вынуждают закрываться (ставят в условия, при которых тот не может легально работать или просто отжимают). Причем, обратите внимание, даже тот бизнес закрывается, который, в принципе, мог бы работать и который санкциями не сильно-то и затронут. А задержки пенсий и зарплат? Вот, правда кто-то думает, что в раше дефицит российского рублика-бублика? Макулатуры, которую раша сама печатает. Ну, ей-Богу, не баксы из ЗВР же на зарплаты/пенсии идут.
В общем, цель сделать жизнь невыносимой. Чтобы максимально уменьшить население. Проукраинских жителей выдавить на материковую часть Украины, пророссийских — отправить Магадан осваивать (в Крыму уже предлагают безработным помощь в отправке на Дальний Восток – мол, бесплатная помощь). Даже пророссийские крымчане для россиян всегда останутся «русскими третьего сорта и чуть-чуть предателями». И вот так население Крыма попытаются свести к минимуму (оставить только армию на военных базах + те, кто будет заниматься её обслуживанием). Сведя таким образом все траты на Крым к минимуму. Если кто забыл, в 2008-ом Медведев и Путин обещали сделать из Абхазии «курортный рай» и «всероссийскую здравницу». Но уже через год никто и не вспоминал об обещаниях. А состояние Абхазских здравниц сегодня — эти пустые здания-коробки с провалами окон без стекол. Погуглите, полезно будет увидеть. Потому и бюджет на Симферополь и Крым так уменьшили в 2015 году по сравнению с прошлым годом, когда Крым не был оккупирован. Некоторые наивно думают, что это потому что санкции и рубль упал. Но я еще в середине прошлого года, до серьезных санкций и падения рубля говорил, что так и будет. На самом деле, это только ускорило планы. Но план всё равно был такой изначально. России нет смысла вкладываться в Крым — у неё и так было своё черноморское побережье и курорты. Сочи те же, например. И если уж вкладываться, то раша вкладывалась бы в них, а не в Крым.
Для тех, кому трудно понять, как можно предать Родину ради большей пенсии или зарплаты, я скажу следующее — это для вас Родина – это Украина. Для меня — Беларусь (хоть, я тоже родился в СССР). А для них родина — СССР. И не важно, в какой из республик родились — они совки без роду и без племени. А зомбоящик им внушил, что раша и есть этот любимый их СССР. Поверьте, все эти экзальтированные бабульки в Крыму (и Донбассе), которые так хотели в рашу, на самом, деле хотели не в рашу. Они хотели в СССР. В свою молодость. Сейчас-то негативные вещи изгладились из памяти, а остались позитивные: молодость, деревья выше, трава зеленее. И вот зомбоящик им вещал, что россия и есть нынешний СССР. Помните, как раша прикарманивает себе всю историю СССР? Даже украинские военные, освобождавшие Освенцим, они требуют называть исключительно Красной Армией. А Красная Армия – это, естественно, СССР и Россия.
Но, попав в рашку, они вдруг видят, что показываемое по зомбоящику не совпадает с реальностью. и что рашка — это совсем не СССР, которое они помнят и в которое они так хотели (и в которое они думали, что сейчас попадут).
Вот, только вынужден вас огорчить, подавляющее большинство от этого не поумнеет и не протрезвеет (будет, конечно, часть таких, но маленькая). Большинство просто начнут по старой русско-советской традиции искать виноватых в этом. Это будут бЕндеровцы, Порошенко, местные какие-то чиновники (царь хороший, а это бояре лютуют, а Царь не знает), Госдеп и «заокеанские дядечки», «пятая колонна» и «национал-предатели», евреи, жидомасоны и жидорептилоиды, а также Ярош, Беня и Бандера (почти всю войну просидевший в немецком лагере, о чём они даже не знают). Но ни в коем случае не царь (путин) и не они сами, купившиеся на вранье по зомбоящику.
Эти люди в большинстве уже не прозреют.

https://crimeaua1.wordpress.com/2015/02/10/