У Молдові заборонили комуністичну символіку

12.07.2012

Фракція комуністів у парламенті покинула засідання.

                              Зміст
І. Перші визвольні змагання                    4
ІІ. Місце України в версальській системі       8
ІІІ. Зміна зовнішньополітичної орієнтації СРСР
     та наслідки для України                   12
IV. Україна в Другій світовій війні            16
V. Другі визвольні змагання                    25
VI. Проблема західного кордону України         28
VII. Від УРСР до України                       33
Навіщо Міністерству освіти України потрібна
«велика вітчизняна війна»                      35

В Ім‘я Отця і Сина і Святого Духа!
Амінь!
Браття і сестри! Міністерство освіти України, яке відверто
служить Москві та мамоні, нав'язує брехливі концепції
української історії. Викидайте та паліть на шкільних подвір’ях
підручники і методичні посібники, видані богопротивним
міністерством Табачника!
БРАТСТВО дарує вам правдиві тези до історії України ХХ ст.
Уважно вивчайте їх, роздруковуйте, користуйтеся ними в своїй
нелегкій подвижницькій боротьбі з учнями, поширюйте їх від
класу до класу, від школи до школи, від серця до серця!

скачать : metodichka_z_istorii_ukrainy.pdf

На Дмитра Снєгирьова напали невідомі, вилили відро лайна, сказавши, що роблять це за нібито його антиукраїнську діяльність та співпрацю з Партією регіонів. Брехун і зрадник Дмитро Снєгірьов отримав гідну відповідь на  своє брехливе інтернет-гавкання . Так буде з усіма вовками в овечих шкурах, що під маскою патріотизму насправді працюють на користь режиму Януковича.

В боях за захист української мови вже зламано багато списів і наламано
багато дров. На 16 році незалежності актуальність теми, навіть у порівнянні з тими
часами, коли ще Верховною Радою УРСР було прийнято недолугий Закон про мови,
не зменшилась. Професійні захисники української мови, як і професійні борці за
державність мови російської шукають і знаходять безліч аргументів і наводять безліч
прикладів на користь своєї позиції. Поки ми цю болючу тему заговорюємо, інші
народи діють, вбачаючи, і не безпідставно, в мові механізм здійснення своїх
стратегічних геополітичних планів та захисту національних інтересів.
        Спробуємо торкнутися цієї теми під дещо незвичним ракурсом, виходячи з
кількох тез. Теза перша полягає в тому, що українську мову, на відміну від,
скажімо, російської, жодна інша держава, окрім України, не буде ні захищати, ні
розвивати, ні берегти. Відповідно один із сенсів української національної
державності саме й полягає в тому, щоб захищати нашу мову, культуру, традицію, а
отже й національну етнічну самобутність. Тим більше, що загроза є очевидною.
        „З метою зміцнення державності, національної безпеки і престижу
Російської Федерації, її повноправного входження до світового політичного,
економічного і культурного простору, розвитку інтеграційних процесів у
Співдружності Незалежних Держав” Уряд Російської Федерації 29 грудня 2005
року затвердив федеральну цільову програму „Російська мова” (2006-2010 роки).
        Про що ж ідеться в цьому документі, яку мету ставить ця програма, які
засоби задіяні для реалізації проекту? І яким чином він стосується України? Як
інформацію для роздумів, аналізу й безпосереднього висновку вважаємо за
доцільне навести кілька фрагментів з тексту програми.
        Усвідомлюючи, що в сьогоднішніх умовах мова поширює кордони держави
ефективніше, ніж військо, творці програми ставлять за мету „збільшення кількості
осіб, проживаючих в державах - учасниках СНД і країнах Балтії та вивчаючих
російську мову і культуру Росії, відповідно з 45 до 90 процентів і з 15 до 40
процентів; розширення об’єму телерадіовіщання російською мовою в державах -
учасниках СНД і країнах Балтії з 45 до 90 процентів; збільшення кількості
учасників міроприємств, пов’язаних з російською мовою, літературою і культурою
Росії, які проводяться в державах - учасниках СНД і країнах Балтії, з 45 до 90
процентів; збільшення кількості учасників міроприємств, пов’язаних з російською
мовою, літературою і культурою Росії, котрі проводяться в зарубіжних країнах, з 5
до 25 процентів; збільшення кількості і чисельності громадських організацій і
об’єднань за рубежем, в діяльність котрих входить популяризація російської мови, і
культури Росії, з 15 до 40 процентів”.
        Автори програми посилаються на Послання В.Путіна Федеральним Зборам
РФ від 25 квітня 2005 року, в якому поставлена задача „формування єдиного
економічного, гуманітарного і правового простору СНД, оскільки Росія зв’язана з
колишніми республіками СРСР... єдністю історичної долі, російською мовою і
великою культурою”. Перекладаючи цю вказівку загальнозрозумілою мовою,

виходить, що Москва поставила за мету відновлення російської імперії, інакше як
трактувати єдиний „економічний, гуманітарний і правовий (!!!) простір”.
       Фінансування програми передбачає видатки в сумі 1300 мільйонів рублів,
зокрема „на забезпечення ефективного функціонування російської мови як основи
розвитку інтеграційних процесів в СНД - 402,5 мільйони рублів.”
       Чи не з цього рядка урядового російського документу проходить
фінансування різноманітних проросійських організацій та партій, які з піною
навколо рота, доводять необхідність запровадження „другої державної”? Чи не на
реалізацію цієї програми спрямовані "інтеграційні" дії депутатів, які голосують за
це питання на „регіональному” рівні?
       І ще кілька моментів, які проливають світло на ті речі, які залишились „за
кулісами” цієї доволі цікавої програми.
       Як повідомляє російське інформаційне агентство „Росбалт”, 25 жовтня 2006
року у виступі на Всесвітньому конгресі співвітчизників у Санкт-Петербурзі
депутат ВРУ від Партії Регіонів Юрій Болдирєв заявив, що російській владі слід
стимулювати переїзд до Росії не росіян, а українців з центральних і східних
областей України. Він нагадав, що сотні тисяч вихідців з України, котрі
перебрались (чи котрих „перебрали”? В.Р.) на Далекий Схід і до Сибіру, давно
стали "росіянами".
       Болдирєв, який гріє свою вгодовану гузницю таки в київському, а не
московському депутатському кріслі, запропонував сучасній російській владі
продовжити таку практику для засвоєння малонаселених частин Росії. До речі, один
з учасників вищезгаданого конгресу, окреслюючи завдання російської діаспори,
поставив „соотєчєствєнніков” в один ряд з армією і флотом Росії. Популярно це
називається „п’ята колона”. І вже вояжують південно-східними регіонами нашої
держави з такими закликами депутат від соцпартії Євген Філіндаш зі скандально
відомим московським політиком, союзником СПУ Дмитром Рогозіним, вже
включилася в роботу Наталя Вітренко й Кауров зі своїми „євразійськими союзами”
та ПСПУ, вже „вийшли на барикади” комуністи, задіяні проплачені і куплені ЗМІ,
та й Партія Регіонів, нещодавно „підсилена важкою артилерією” в особі діячів
Партії слов’янської єдності та її лідера О.Базилюка, „нє дрємлєт”.
       Отже, готуйтеся, українці, до завантаження у вагони, які повезуть вас
освоювати Сибір і Далекий Схід та інші „малонаселені частини” „нєобьятной”,
вивчайте, українські школярики, російську мову та культуру, інакше як ви
зрозумієте команди та накази своїх конвоїрів та командирів, котрі поженуть вас
„мити чоботи в теплих водах Iндійського океану” чи наводити „конституційний
порядок” в Ічкерії?
       Чи може нарешті таки дієво займемось захистом нашого державного
суверенітету і порекомендуємо російським властям заселяти „простори”
китайцями, а „малонаселені частини” нехай освоюють болдирєви, азарови, добкіни,
корнілови, каурови та інші московські шестакови?


Ця стаття як відповідь такому собі користувачу сайту Анті-оранж , на його начеб то "боротьбу " за демократію та відстоювання російської як другої державної.

Використані матеріали з книги "Українофобія , П'ята колона та її ляльководи"

Деякі вислови деяких видатних росіян.

Якщо замінити в їхніх висловах слова «Росія», «Росіяни» на «Україна», «Українці», відповідно до нашої етнічної належності, то є чому повчитися!

«Я завжди пишався тим, що народився Українцем.» - наслідуємо фізика А.Попова.

«Ми покликані творити своє й по-своєму, Українське Українською.» - адаптуємо до нас слова філософа І.Ільїна.

«Народ, що не має національної самосвідомості – гній, на якому зростають інші народи.» - вірно каже державний діяч П.Столипін.

«Я готовий написати на своєму прапорі: Україна для Українців і по-українськи, й здійняти цього прапора якомога вище.» - вчимося в генерала М.Скобелєва.

«Націоналізм в мені настільки природній, що ніколи ніяким інтернаціоналізмом його з мене не вичавити.» - хімік Д.Менделеєв має рацію.

«Господар України є один тільки Українець, так є і завжди повинно бути.» - перефразуючи Ф.Достоєвського.

«Україна для Українців і по-українськи!» - беремо приклад з імператора Алєксандра ІІІ. 

 

 

Труять наш народ невпинно

безбожні яничари 

гине краса,талант невинно

через зміїні чари.

Якщо ти п’єш,куриш,колися...,

ти у полоні деградації.

Якщо кидаєш,борися,молися,

ти нащадок волелюбної нації.

    

Не затуплюй мозок ядами, 

борися вперто з цими гадами.

Краще загинути в бою за волю,

ніж замерзнути,тупо – без бою.

Алкоголь – легальна психотропна зброя

нею отруюються слабкі народи.

Іде війна – повна сліз і крові.

Схаменіться люди! Не завдавайте собі шкоди.

  

Помірні дози,культурне вживання

– шкідливі і безглузді вигадки.

Це помірне і культурне вимирання

від наркотичної отрути.

Легкі й смачні плоди гріха,

але ядовита їхня смакота.

Болітиме отруєна душа,

як рана,від гострого ножа.

На слизькій дорозі гріха

не знайдеш собі добра,

стоїть біда там за бідою,

а в кінці – смерть з косою!

Прислухайтесь до Божого наказу,

не спокушайтесь на цю заразу

і відчуєте ви згодом,або ж відразу

глибоку й сильну до них відразу.

Хто слову Божому підкоряється,

той з полону залежності звільняється,

в того здоров’я і мораль укріпляються,

хвороби душі і тіла зціляються.

Твоє велике дерево роду

прагне від тебе доброго плоду,

аж ніяк не спирту,а джерельної води,

і не диму,а чистого повітря навкруги.

 Духовне каліцтво,рішуче відкиньте,

з його гнилим,зараженим рабством корінням.

Наперекір канонізованому матеріалізму ідіте.

Духовне прозріння – це нації спасіння! 

Початок цієї війни Криму не стосувався:воєнні дії відбувалися на Дунаї
та Закавказзі. Щоб не дати Росі завоювати Османію, на боці ісламської
Османії , а не християнської Росії виступили християнські Англія,Франція
і Сардинія.Флот союзників обстрилював побережжя Росії в
Балтиці-Кронштадт,Ригу,Ревель;на Білому морі - Соловки й Архангельськ ,
на Камчатці - Петрозаводськ.
У січні 1854 року флот союзників увійшов
у Чорне море, щоб підтримати Османію. Вітрильний флот Росії не міг
воювати із сучасним тоді Європейським паровим флотом і вимушен був
відступити до Севастополя, де був потоплений як непотріб щоб флот
союзників не міг увійти до воєнно - морської бази.
Союзники висадили
десант на побережжі , де річка Чорна впадає в Головну бухту. Першу битву
на річці Яблучна союзники виграли.Вони блокували Корсунь (Севастополь)
.Англо - французько- італійські війська і не думали серйозно штурмувати
Севастополь , для чого втрачати своїх воїнів ? Вони не прийшли
завойовувати для Османії теріторії , лише допомогати.Крим Османія мусила
завоювати самостійно.Якби союзники взяли Севастополь , мусили б
завоювати весь Крим і передати його Османії . Для чого це їм ? Вони
знали , що Крим історично український , українська земля і нація -
колонія Москви.Якщо Крим залишиться у Москви , українці згодом зможуть
його визволити , якщо Османія зуміє відвоювати Крим - її щастя , але
тоді він стане вогнищем постійних війн двох орд , і це небезпечно для
Європи.
Тому довготривала облога союзниками Севастополя впродовж
майже року  спричинена не їхньою неспроможністю взяти його , не
"героїчною" обороною його московською ордою як це розписали москвинські
історики , а політичною і воєнною мудрістю союзників.
Обороною
Севастополя командували два адмірали : віце-адмірал Володимір Корнілов
та після його смертельного поранення українець адмірал Павло Нахімов з
роду козаків - запорожців,який потім також був смертельно поранений.У
блокованому Севастополі не було харчів , ліків,населення та військові
повільно вмирали.Севастополь не мав уже ніякого значення щоб його
боронити.Вище командування ,хоча і розуміло безглуздість опору , боялося
імператорського суду й особистої неслави.Були готові загинути , але не
здати військову базу.Вона протрималася 349 днів.Союзники ставилися до
цього байдуже, не квапилися.
1855 року десанти союзників зайняли
Хорсслав (Керч),Кінбурн і все чорноморське побережжя півострова.Залишки
московської орди на півострові були приречені. У серпні напівживий і
тифозний Севастополь здали. До тифозної бази союзники не входили.Увійшли
лише їхні спецкоманди ,наказали недобиткам вийти з міста до табору
військовополоненних на північну сторону.Так закінчилася безславно
"легендарна" оборона , не оборона , а капітуляція , була б легендарна
якби не здали.
І як зазвичай роздули міф,понабудували діарам і
панорам , наставили меморіальних дошок.У Севастополі було заблоковано 30
російських , 12 українських , 6 білоруських , 5 польських , і 2
літовських полків . На 30 російських - 25 неросійських , чому тоді лише
слава російська ? Чому не розказано про вклад не російських воїнів ,
зокрема українських ? Імена багатьох ,які прославилися відвагаю у боях
,- Головинський , Даниленко,Димченко,Заїка,Кішка,Сиробоярс

У другу неділю травня , коли Природа-мати виряджає свою доню Землю в
пишному уборі весняних квітів у дорогу життя , праці й радості,люди
висловлюють подяку матерінський самопожертві і відзначають День матері.
Кажуть
,що великі люди не народжуються -їх вирощують матері.Все це факти ,які
тількі підтверджують ,що впродовж тисячолітть ,незважаючи на всі
лихоліття,жінка-матір є вічним джерелом невичерпної любові та берегинею
національних традицій.
У день вшанування матерів,варто зупинити на
мить шалений ритм життя і задуматися , чи не забули ми раптом про свою
найдорожчу у світі людину. Тому що це день пам'яті про матерів цілого
свту , коли віддається належне їхній праці і безкорисливій жертві задля
блага свох дітей.
Вперше організувала День матері американка із
Філадельфії  Анна Джарвіч у 1910 році , після Першої світової війни це
свято почали відзначати у Швеції ,Норвегії
,Данії,Німеччині,Чехсловаччині. Серед української громади День матері
вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році . Наступного року це
свято відзначалося вже й у Львові.Ініціатором урочистостей була редактор
тижневика "Жіноча доля" Олена Кисилевська.
Відтоді в другу неділю
травня День матері відзначали дуже широко.З 1990 року завдяки зусиллям
громадських організацій ,зокрема Союзу українок,свято повернулося в
Україну.
Жінка споонвіку вважалася берегинею домашнього вогнища та
сімейного затишку.Для українців образ Матері триєдиний.Любов до рідної
неньки  переосла у глибоку пошану до Матері Божої, яка завжди була
покровителькою українців, та невгасиму палку любов,що втілювалася у
вічній боротьбі ,до Матері- Батьківщини.
На долю української матері
випало чимало болючих випробувань,але вона завжди знаходила силу і
мужність їх зносити,бо вірила в опіку Божої Матері і мала надію, що
здійсниться бажання багаьох поклінь - відродиться незалежна Україна.
Упродовж віків українська мати,попри всі нещастя і страждання,зуміла передати своїм дітям любов до всього рідного.

В 2012 році День матері в Україні припадає на 13 травня.

І
я вірю , що настане день коли ми ,вся Україна, святкуватимемо цей день
належним чином ,замість цього комуно-єврейського 8 Марта.