рахуй про себе усе що хочеш, як засинаєш
я піклуватимусь лише зброєю і синами
чатуй коханок, коли я спатиму в телефоні
дивись з відразою на від тебе вже сиві скроні
пригадуй злістю все що закінчилось поміж нами
я далі житиму лише зброєю і синами
Эталоны женской красоты
В цифрах описать довольно просто:
"Шестьдесят..." - вздохнув, припомнишь ты,
И два раза - ровно девяносто.
Верхних девяносто - это бюст,
Он украшен лифчиком и топом,
Ну а снизу - я не побоюсь -
То, что люди называют "попа".
Попа реже в зеркале видна,
Чем глаза, причёски или лица,
И ещё она разделена
На две аккуратных ягодицы.
Нами вспоминается она
Только после жирного питанья,
Ну а так - грустит себе одна,
Ожидая ласки и вниманья.
Мы сидим на попе день-деньской
Дома, на работе, в ресторане,
Ну, почешем иногда рукой,
Или словом иногда пораним.
Солнце попа видит раз в сезон
На турецком all-inclusive пляже
В час, когда мы, голые, пардон,
Ею кверху для загара ляжем.
В тот же миг шальные мужики,
Увидав тугие ягодицы,
На тебя, хоть их корми с руки,
Вдруг слетятся, голося как птицы.
Потому что испокон веков,
Как бы попонятней изъясниться...
Привлекает этих мужиков
Область чуть пониже поясницы.
Ты видала, как мужик с тоской
О фигуре девичьей судачит?
Он движеньем круговым рукой
Попу непременно обозначит.
В галерее мужики стоят.
Рубенс. "Похищение Европы".
А к чему мужской прикован взгляд?
Объясню. К изгибу женской попы.
Код да Винчи - это ерунда.
В чём загадка вечной Моны Лизы?
Лиза знает: у неё всегда
При себе секрет прекрасный снизу.
Милая, к гадалке не ходи,
Если ловишь взгляд случайный дяди,
ЗНАЙ, ЧТО ВСЁ НЕ ТОЛЬКО ВПЕРЕДИ,
КОЕ-ЧТО ИМ НРАВИТСЯ И СЗАДИ.
Я загубив твоє світло,
Не відчуваю твого проміння…
В душі зів`янула квітка,
Її хтось вирвав з корінням
---
Багнюка вкрила осіння
Опалі ніжні пелюстки…
В очах моїх павутиння,
На серці погляду згусток
---
Для тебе гра це як завжди.
Ти виграєш у фіналі…
Та тільки не цього разу,
Немає тут п`єдесталів
---Покрила курява зустріч,
Мені на те все начхати…
Тепер той час на узбіччі
І просто ліньки спинятись
---Розкрита муза раділа,
Здійснилось чиєсь бажання…
Але раптово й зітліла,
Перемогло зволікання
----
21.11.2008
----------------
МОЯ КРИНИЦЯ
Поверни мене доле
До моєї криниці,
Де цямрини з травички,
Щоб водички напитись:
«Щоб я міг прихилитись
До землі, як до Мами
І вдихнути той запах,
Що творився віками.
Щоб почути соловейка,
Що на гілці щебече,
Щоб почути розмови
Кимось мовлених речень.
Щоб зустріти кохану
Десь отам, на леваді,
Щоби в юність вернутись –
Та роки на заваді».
Полетів би на крилах
До моєї криниці,
Лиш років моїх «брили»
Дали б змогу напитись.
Там я б став на коліна
І сказав би: Вітаю.
Тут моє покоління,
Тут життя мого краю.
31 липня 2011 р.
---__--__--__--__---__--___--___--__---
зажадалося позитиву.., ну, от...
це те що з цього вийшло)))
---
Я живу лиш тобою...
Моє серце готове до бою
У часи непривітні
Твої очі стрічаю блакитні...
---
Погляд твій береже...
Наче щит, що рятує від зла
І слова - ніби меч,
І любов тільки з часом зросла
---Серед днів майбуття
Невідомі часи не злякають...
Наші долі сплелись у життя
Й найтемніші години минають
---Сонце плаче в росі,
Осяває щасливі світанки...
Твою руку тримаю в руці,
Віддаюся тобі до останку
---Я живу лиш тобою...
...
Присвята нашим діточкам
Заклик до свідомості та мудрості дорослих
Небожителі чудові,
Ніжні вісники любові
Променяться щирим світлом,
Миротворці – наші діти.
Дав їм Бог могутні крила,
Нездоланні волю й силу
Йти на Землю з Небосвіту –
Щоб ЛЮБОВ на ній розквітла.
Нам на щастя, просто в руки
Сходять з Неба, терплять муки –
Світлоносці не в пошані,
Не на часі – злет високий;
Крила меншають, всихають…
Янголята підростають -
Рік за роком, крок за кроком.
Вже і дні життя останні…
Повертатися до Бога
Час. Остання путь-дорога…
За плечима крила сильні;
Вгору злет – додому!!! – вільний…
07.12.2010
Stepans’ka Marina (SMG)
Даним-давно, в одному з найгарніших міст України сталася ось така історія... історія якогось шаленого потягу, юнацького пориву, що згадується чогось подекуди й зараз... може то й було справжнє?.. відповіді на це уже ніхто не отримає...
----------............---------
_-_--_--_--_-----_---__-----_--_--_--_--_-_
Навіщо я сказав тобі слова?
Чому аж дотепер болить душа?
Ти просто розвернулась і пішла,
Ходою тихо погляд спокуша...
---
Чому сказав тоді тобі - "Іди..."
Навіщо захотілось самоти,
Крізь простори, шукаючи світи,
Невже отак стомився вже іти?
---
Ти сяяла вогнем тоді зорі
І вірив я тобі, а ти мені...
І доля хвилювалася вгорі,
Прощальні полум`яніли вогні...
---
Цілунок твій солодкий на вустах,
Стрічалися з тобою навіть в снах,
Обійми вечорові назавжди...
Казала всім своїм єством - "Зажди..."
---
Не вірилось, що може бути так,
Хмільний любові надто був той смак
І розгубили в крихтах сірих днів
Кохання юних літ... нема уже слідів
---
Чому ж тоді болить моя душа?
І я пішов тоді, і ти пішла...
Сказавши одне одному слова,
Яких ніхто казати не хотів...
---
Прощай...