Думка : На захист підприємців я не вийду
- 17.11.10, 15:37
підприємство, тоді виникають адміністративні ускладнення. Оскільки
підприємець не дає фіскальний чек, то в нього треба на додаток до чеку
нефіскального або рахунку ще долучити копію свідоцтва про реєстрацію
підприємця та довідку про сплату податків. Якщо цих документів не буде
надано, тоді я. як покупець від імені підприємства, маю сплатити податок
на доходи фізичних осіб з витраченої суми як зі свого власного доходу.
Мені
часто доводиться подорожувати з групами іноземців, котрих треба десь
нагодувати дорогою, і ось тут і виникають складнощі. В багатьох
ресторанах за межами Києва (і навіть також у Києві, хоча не так часто)
документи просто відмовляються давати, при чому пояснюють, що не знають
про що йдеться. Після наїзду у стилі бульдозера більшість починає
«пригадувати», і навіть знаходяться необхідні копії, але бувають або
найбільш важкі випадки або на словах лагідні, котрі обіцяють все
надіслати факсом/імейлом, але згодом перестають відповідати на дзвінки
або годувати обіцянками. Загалом, співпраця з підприємцями коштує мені
десь між тисячею і двома тисячами гривень на рік. Залежить від обсягу та
частотності випадків.
При всьому тому я маю залишки
інтелігентського виховання у дусі «вєздє єсть парядачниє люді», тому я
протягом усіх одинадцяти років, що існує ця ідіотична система не
заборонив на підприємстві, котрим керую, співпрацю з підприємцями, як це
зробила абсолютна більшість моїх колег. Також я жодного разу не написав
скарги до податкової на підприємця, через котрого сплатив зайві гроші
податку.
Я ці матеріальні втрати якось можу пережити, в моєму
бюджеті вони фігурують як неминучі, і я власне на використання цих
грошей іншим чином і не розраховую, але мене дивує, чому підприємці не
протестували раніше проти регулювання, котре їх фактично дискримінує,
провокує суб’єктів господарювання інших форм власності та статусу
оподаткування уникати співпраці з ними? Держава ніколи не була дружньою
до підприємців. Пільговий статус, котрий тепер хочуть скасувати, дали
тільки під тиском двох обставин: кризи 1998-го і масового закриття
підприємств величезного на той час державного сектору, і великого
суспільного резонансу від проблем підприємництва, котрий
розповсюджувався завдяки активній позиції багатьох підприємців, котрі
відгукувалися на ініціативи об’єднань і спільних дій. Тоді ж і ділова
преса давала трибуну підприємцям, і їм було що казати. Що зараз газета
«Бізнес»? Сотня сторінок за чималі гроші і ні про що? А тоді був
фактично рупор підприємництва, їх захисник і лобіст? Хто така тепер
Ксенія Ляпіна? Маловідомий депутат з номінальним підприємницьким
об’єднанням, що існує тільки на папері і потрібне лише для того, щоб їй
особисто увійти до складу до «Нашої України»? А тоді була лобістом і
захисником підприємців.
Чому так сталося? А тому, що підприємці,
не конкретні особи, а як клас, не використали одинадцять років для того,
щоб стати помітною силою у суспільстві. Прийняли пільги, котрі вибороли
старші покоління підприємців, як належніе і просто заборзіли. Якщо
важко копій двох папірців наксерити, щоб клієнти були задоволені, грошей
не втрачали і наступного разу завітали, то що казати про якусь
самоосвіту, ініціативи з самоорганізації? Ну а тепер все виходить
закономірно, як і має бути за законами життя. Не стали життєздатною
формою існування - ласкаво просимо до пащі хижака! І ніякі протести не
допоможуть. Запізно пити «Боржомі».
http://kerbasi.livejournal.com/81723.html
Також дуже раджу почитати серію його статей :
kerbasi.livejournal.com/tag/цьому не вчать у бізнес-школах