Вірш який дуже влучно описує ющерівські часи.

Хотіли випростати спину

Хотіли випростати спину.
А в нас украли Україну,
Поклали на рахунки в банки,
Розвішали нові фіранки –
Жовто-блакитні прапори,
Червоні – в скрині, до пори.
Хоча кому яка різниця,
Що там на щоглі майориться?
Новий костюм – старий вертеп,
І був совдеп, і є совдеп.
Хоч прапори здіймай до хмари,
Під саму шию шаровари,
На лобі тризуб намалюй –
А був холуй і є холуй.
Чи двоголового орла
У центрі кожного села
Постав, на радість "господіну",
І доклюєте Україну.
А ми ж так вірили, наївні,
Що заспівали треті півні,
Що зникла давня чортівня,
Діждали пресвятого дня,
Відродження і різні штучки,
Стояли, взявшися за ручки:
Це ж від Луганська і до Львова
Держава! Воля! Слава! Мова!
Хотіли вилізти з ярма.
А де ж та правда? А нема.
Бо ті, що розпинали Стуса,
Козацькі запустили вуса,
Навчились українських слів
І записались до хохлів.
А ті, що проклинали Бога,
Сьогодні, підпилявши роги,
Ідуть, ховаючи хвости,
До церкви слинити хрести.
Народу злидні та дірки,
А їм фортуни та зірки.
І з награбованих грошей
Дають на храм і на музей...
Як і тоді, щодня, щодня –
Брехня, брехня, брехня, брехня.
Хотіли вилізти з ярма.
А де ж та правда? А нема.

Хотіли випростати спину,

А в нас украли Україну. 

Юрій Сегеда

Оце вродилась нова Україна,
Не спала, не їла,
В димних світаннях,
У муках рождалась!

Сама дочекалась!
І переродилась;
боялась, казилась,
а переродилась!!

....

Вона діжде своеї волі,
вона не спить,
хоч цар Володька,
стоїть, співає їй пісень,
і гроші зичить.

А що гримить там до світання?
Що не дає ні спать, ні жить?
Що мучить, просится на світ?
Що ждало, а тепер кричить!

Новорожденна Україна!
Свята у незнанні своїм,
До світу ручки простягає
І жде від влади каяття.

Влада ж не кається. Ніколи!
То Люди - покайтесь!
Байдуже з якого боку
Ви там стояли.

А хто не хоче каятись, нехай Бог сприймає кров, як каяття.

Мені так легше, напишу і попускає.
За вікном осінь з зимою стосунки виясняє
А мене не слабо підгрузило,
Вже двадцять пять років чекаю що щось зміниться,
Станеться зі мною якесь диво...
Зима не страшна,
коли разом за руки під сніжинки з небес!
Коли є лиш Вона,
А все інше просто втрачає свій сенс!
Коли від дотику губ серце палає!
І тепло навіть тоді,
Коли водойми товстим льодом вкриває!
Та нажаль її нема і я вкотре буду замерзати,
Притулившись до чавунних батарей
Три місяці весну чекати.
Хтось на низькопрофільних катках до клубу в вечері,
А я стирати шузи об асфальт таки приречений.
Нажаль той пацанчик не я, в нас з ним різні маршути.
В нього друзі, кохана. В мене лиш ці тексти їбануті.
По теорії ймовірності існують парарельні світи,
Це копія нашого світу, але там по іншому зводять мости.
В якомусь з них в мене все як треба! Є друзі, коханна...
А для щастя більше нічого не треба!

Двадцять пять вже їбануло,
Чверть віку промайнуло.
А в памяті пусто, неначе нічого не було...
Сила в правді? Не рєбят, то все піздьош!
Бодров не прав. В шибку бє холодний дощ.
Пацани читають репчик, який допомагає жити.
Варто було б забити пятку і на все забити!
Про те дим зникне десь у небутті,
Проблеми ж так і залишуться баластом 
Десь у хворій голові.
Школа, Унівєр, трохи приколів.
Але на порядок більше розчарувань і болі.
Другий курс, я на пари.Вона в Богдані,
Передає за проїзд і сідає десь по заді.
Загорілось почуття і віра на взаємне,
Стало світло в тій кімнаті, там де зараз темно.
"Ніколи не здавайся фраза, не про почуття, 
Старайся не старайся, пусто коли їх нема!"
Слова пацанів із [ВСЕ ПРО…], 
але вони правдиві як ніколи.
Потім чотири роки, лише на неї був хворий.
Хотів для неї стати самим - самим,
та так і залишився ніким.
Час стікає по стіклу, краплями самотніх годин.
Шкільна дружба продається, просто так і ні за що.
Той кого важав за брата, забув про все що було.
Сила не в правді, не та вже зараз правда!
Надія завжди вмирає останньо,
А раптом вийде сонце завтра?