Звернемося до Вікіпедії (ru.wikipedia.org). Ось яке визначення дає Вікіпедія.

Патріоти (грец. - співвітчизник, вітчизна) - моральний і політичний принцип, соціальне почуття, змістом якого є любов до Батьківщини і готовність підпорядкувати його інтересам свої приватні інтереси. Патріотизм припускає гордість досягненнями і культурою своєї Батьківщини, бажання зберігати її характер і культурні особливості та ідентифікація себе з іншими членами народу, прагнення захищати інтереси Батьківщини і свого народу.

Патріотизм - особливе емоційне переживання своєї приналежності до країни і свого громадянства, мови, традицій.

З листопада 2013р. в Україні відбуваються події, які об'єднують патріотів України всередині країни та за її межами. Сотні тисяч патріотів України в грудні 2013р. вийшли на Майдани і вулиці Києва, щоб показати свою любов до України, заявити про бажання змінити свою державу - Україну в кращу сторону. Саме патріотичні почуття об'єднують мільйони українців, які відстоюють незалежність України від зовнішньої агресії Росії.

За 23 роки побудови нової держави незалежної України виросло нове покоління громадян України, які є патріотами своєї країни. І в Україні ніколи не піднімалося питання, хто за національністю ці молоді люди. Росіяни, грузини, євреї, греки, угорці, українці? Вони виросли в Україні, і вважають своєю Батьківщиною Україну. Вони люблять і бережуть культуру України, мову, історію України, спадщину українського народу. Вони патріоти України. Вони хочуть будувати, розвивати, жити, створювати сім'ю, народжувати дітей у своїй державі - у вільній, незалежній і демократичній Україні.

Їхні батьки, які виховали цих молодих людей, також українці, громадяни України. Багато з них розуміють, з якими труднощами зіткнулася нова, молода держава - Україна.

Спадщина СРСР у вигляді продажної корупційної верхівки влади КПРС. Дуже мала громадянська активність, не здатна вплинути на люстрацію старої влади і формування нової влади в незалежній Україні.

Економічна криза 90-х років, коли руйнувалися старі виробничі зв'язки підприємств. Приватизація державних підприємств і перерозподіл власності. Поява дуже багатих олігархів в Україні. Зародження нового класу - малого та середнього бізнесу, підприємців України.

Недостатнє фінансування медицини, освіти, науки, культури, спорту, оборони України. Малі пенсії і соціальні проблеми пенсіонерів, літніх людей.

Так, цих проблем і зараз досить багато в Україні, як, втім, і в іншій пострадянській державі. Але українці не хочуть з цим миритися, вони бажають побудувати нову Україну.

Україну, в якій будуть справедливі суди, в якій правоохоронні органи будуть захищати закон і порядок, в якій чиновника будуть контролювати громадяни і не давати йому красти, в якій гарантуються права і свободи громадян, у якій росте економіка, інвестиції та державний бюджет, в якій закладаються кращі світові стандарти освіти і медицини. Саме таку державу хочуть побудувати патріоти України.

І хіба не любов до України звучить у вітальному гаслові: «Слава Україні!», «Героям слава!». І те, що ці гасла вже звучали в історії України, тільки додають їм внутрішнього наповнення і значення того, що Україна жива і буде жити.

Путінська ж пропаганда в Росії робить з патріотів України ізгоїв, називаючи їх фашистами. І найстрашніше в тому, що неправдива ТВ-картинка і пропаганда робить свою «чорну справу» і багато росіян повірили в те, що в Україні владу захопили фашисти.

Давайте розберемося. Що таке фашизм?

Відкриємо Вікіпедія. Слово фашизм походить від італійського fascio (фашо) - «союз». Зародився це рух в Італії в 20-ті роки минулого століття під керівництвом Б. Муссоліні. Ось визначення в російській Вікіпедії. Фашизм (італ. fascismo, від fascio «союз, пучок, зв'язка, об'єднання) - узагальнена назва вкрай правих політичних рухів, ідеологій і відповідна їй форма правління диктаторського типу, характерними ознаками яких є мілітаристський націоналізм (у широкому розумінні), антикомунізм, ксенофобію і шовінізм, містичний вождізм, презирство до виборної демократії і лібералізму, віра в панування еліт і природну соціальну ієрархію, етатизм і в ряді випадків геноцид.

Ось як трактує поняття фашизму українська Вікіпедія.

Фашизм (італ. fascismo, від італ. fascio - «зв'язки язка», «об'єднання») - різновид політичного режиму, концепція, а також радикальна авторитарна імперіалістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни й панування. Спочатку - самоназва політичного руху в Італії під Беніто Муссоліні, який правив з 1922 по 1943 рр. Вже в 1920-і роки, супротивники фашизму поширили поняття на інші праві, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, в тому числі на німецький національно-соціалізм хоча вони самі себе не називали словом «фашизм» та за своїми ідеологіями і політичними практиками дуже відрізнялися від італійського фашизму.

Скажіть, хіба можна назвати боротьбу громадян країни на Майдані за демократію і свободу вибору - фашизмом?

Хіба новий ліберальний коаліційний уряд України - це диктатура та авторитаризм?

Хіба є в Україні на державному рівні ксенофобія?

Нічого цього немає. Немає диктаторів, немає вождизму, немає імперіалізму, немає радикалів у владі. Навпаки, Україна повернулася до Конституції парламентсько-президентської республіки. У керівництві областей, в уряді працюють люди різної національності, але це не заважає їм бути українцями.

На президентських виборах в Україні в травні 2014р. переміг кандидат з ліберально-демократичними поглядами. Кандидати від ліво-радикальних поглядів, право-радикальних поглядів не набрали в сумі і 5% всіх голосів виборців в Україні! Про яких українців-фашистів йдеться в російських ЗМІ?

Так, влада в Україні не ідеальна, так як парламент формувався в 2012р. під керівництвом корупціонера і казнокрада В. Януковича і партії Регіонів. А новий Уряд України сформований цим парламентом. Так в українців багато питань і до нинішньої влади і новому Президентові П. Порошенко. Але саме в цьому і полягає суть вільного вибору українців, можливість впливати на владу, вимагати від неї кращої роботи, виконання взятих на себе зобов'язань. Побудови нового сильного громадянського суспільства в Україні.

Чи не цього фактора «Свободи вибору», внутрішньої і державної в Україні, побоюється Володимир Путін?

В. Путіну вигідно збереження авторитарного режиму в Росії. А побудова незалежної, вільної і демократичної сусідньої держави України на європейських стандартах дасть приклад росіянам зміни та повалення авторитарного путінського ладу в Росії. Саме цього він побоюється.

Більше того, Президент Росії В. Путін заявляє про відтворення Російської імперії. Саме для цього з українців роблять російські ЗМІ і ТБ образ ворога. Для того, щоб почати війну з Україною, захопити і анексувати Крим потрібен образ ворога - українця. Саме на це спрямована путінська брехня і пропаганда.

Дуже шкода, що багато росіян в неї повірили і прийшли зі зброєю в руках в Україну. Війна двох слов'янських народів - це трагедія. Українські міста, села обстрілюються з артилерії, сучасних ракетних комплексів, гинуть тисячі українців, в тому числі і мирних жителів. Гинуть росіяни. Хіба можна війною нав'язати своє панування цілого народу?

Історія показує, що навіть тимчасовий такий успіх обертається крахом і розпадом імперій!

Українці захищають свою країну, свою Батьківщину, своє право на власну, незалежну державу. В українців немає ненависті до росіян. Українці розуміють, що саме авторитарний режим В. Путіна привів два народи до цієї трагедії, до війни.

Українці хочуть миру. Миру для всієї України. А не миру ціною втрати своєї держави і поневолення України.

Сьогодні, 5 липня, у Гамбурзі, де цієї п’ятниці розпочнеться саміт «Великої двадцятки», Український кризовий медіа-центр розмістив плакати з портретами українських військових, волонтерів, медиків та інших патріотів, котрі протистоять російській агресії проти України.

Ці мужні люди об’єднані проектом «Уважно подивіться на ці обличчя» – «Look closely at their faces», що був започаткований УКМЦ, Посольством України у США та фотографом Романом Ніколаєвим у вересні 2016 року.

«Цей проект має дуже важливу мету – нагадати лідерам вільного світу, що Україна у 1994 році отримувала гарантії безпеки згідно з Будапештським меморандумом, коли віддала, третій за величиною у світі, ядерний арсенал. А тепер мужньо протистоїть російській агресії і боронить кордони цивілізації», – розповів Геннадій Курочка, співзасновник Українського кризового медіа-центру.

«Вільний світ повинен бути рішучішим і більш активно протидіяти спробам реставрувати Імперію зла. Саміт G20 – це вдала нагода для світових лідерів змусити Росію зупинитися та почати діяти у правовому полі», – зазначила співзасновниця Українського кризового медіа-центру Наталя Попович.

          У попередній статті про Олімпійські Ігри, озаглавленій «Чому Ріо ігнорує український гімн?», я мимоволі обмовився про те, що у мене є свої люди на Олімпійських Іграх, і тому про сало без чорного хліба не вигадка. 

Історія тут така. Є двоє гарних людей: дочка Наталка і її мати Регіна Миколаївна. Наташа мешкає в Ріо, у неї маленький син та чоловік бразилець.  Українка поліглот – володіє багатьма мовами світу. Мені відомо, що знає англійську, німецьку, французьку, іспанську, португальську, володіє ідіш та івритом. Здається, володіє ще якоюсь європеською мовою, боюся називати, аби не помилитись. Про це звідкілясь дізналися, звичайно ж, у Москві. Запропонували їй стати офіційним перекладачем за великі гроші пана Жукова – голови Олімпійського комітету РФ на ОІ в Ріо-де-Жанейро. Той, хто з московітів збирав про нашу Наталю Вікторівну інформацію, явно вчинив непрофесійно, тому, що наша землячка відповідає означенню ще одного «П» (окрім поліглот) - Патріот з великої літери. Навіть «ВП» - Великий Патріот рідної України. Всі головні маніфестації на підтримку України і українців у Ріо не обходяться без участі моєї знайомої. А статті у Фейсбуці. Це лише потрібно почитати - Наталя Лозицька наш надзвичайно потужний український форпост у Бразилії.

 На нинішній Олімпіада пані Наталя, як волонтер, підкреслю, перекладач офіційної делегації України в Ріо. Жодні перемовини там не обходяться без неї – Наталі Лозицької.

А мати її – Регіна Миколаївна, кандидат наук, колишній викладач Одеського  державного університету, полишивши всі домашні справи поїхала до Ріо, аби у відсутність мами посидіти з онуком, нагодувати зятя. Ми домовились, що вона писатиме мені про свої враження. Сьогодні отримав чергового листа від РМ, на моє переконання вельми цікавого, давайте разом прочитаємо:    

            
> > Сьогодні перший і, напевне, останній раз у Ріо наживо спостерігала баталії на Олімпійському стадіоні. Запрошення Наталочка випросила для мене в оргструктурах перепустку, щоб моє перебування в Олімпійському Ріо було виправданим. Їхати довелось так далеко, як напевно з Одеси до Умані…

Проїжджали олімпійський комплекс, що включає з десяток споруд на різноманітні види спорту. Це все знаходиться в прекрасному місці над океаном. Правда щоб створити цю красу треба було вести будівництво, відвойовуючи у джунглів територію. Ще залишилися де-не-де хащі непролазні. Незважаючи на величезну віддаль, вподовж чудової швидкісної траси обабіч в'ється, споруджена на сваях, огороджена решіткою і перилом велосипедно-пішохідна доріжка з чудовим видом на океан. От по такій чудо-трасі ми домчали ще до слідуючого комплексу олімпійських об'єктів.

Їх теж велика кількість, але ми поспішали туди, де змагання з боксу. Пройшли перевірку на вміст торбинок, детектор і далі ще перевірки так званих "аусвайсів". Правда все дуже організовано, скрізь в формах співробітники готові вирішити всі твої проблеми. Багато військових, щоб ніяка нечисть не нашкодила. Зайшли ми в споруду (залом не назвеш), завбільшки в футбольне поле. В центрі місце, де вже йдуть баталії. А над ним з чотирьох сторін висять монітори, де бій показують . І ловлю себе на тому, що дивишся на екран, а не живу картинку. ????

Цікава реакція глядачів. Вони сидять групами. Бій був між мароканцем і узбеком. Мароканці, осіб 50, усі в червоних майках під колір свого! розмахують прапором, підбадьорюють криками, а узбеки (їх менше) сидять поряд в сусідній ложі, як на важливій нараді, рівненькі, чинно так. Було б далі на що подивиться, а ж тут Наталочка виявила пропажу-кишені від олімпійської сумки з мобільними телефонами, і ми щодуху рвонули в кілометровий шлях нишпорити, де вона могла відвалитись. І вже на самому виході побачили сервіс «загублених речай», де й була наша рідна кишеня з засобами зв'язку Наталі.

Приємно, що є чесні люди, яким ми дуже вдячні. А то інформаційні сторінки новин з Олімпіади заповнюються тільки негативом - пограбували, вода позеленіла, камера впала... І всяка інша ахінея. А ніхто не пише, скільки сил докладається, щоб працював цей складний механізм організації дійства, скільки працює волонтерами бразильців і іноземців, скільки дарують посмішок і намагаються вирішити всі питання гостей...

Напевно чесна самовіддана праця не має такого запиту, як то кажуть "клуб нічка", яка так користується попитом, а жаль... Змагання проходять практично цілодобово і потреба бути в тому чи іншому місці волонтерам також цілодобова. Бачу це по Наталочці: приходить іноді і о другій годині ночі, а зранку вже дзвінки – треба сюди, треба туди, і все треба, і треба...

> >Увечері на фіналі греко-римської боротьби Наталочка вболівала разом з нашими земляками за Беленюка, який отримав срібло, можливо, через не зовсім коректне судійство (грузин суддя допоміг отримати перемогу грузину росіянину). Так коли виконували гімн Росіі, Наташа на весь голос співала гімн Украйни, що вважала більш справедливим. Потім підходили до неї НАШІ і дякували за громадянську позицію.  
> > Ось так і завершилось моє "хрещення" з Олімпіадою. 

Націоналізм – це "надбудова" над певною етнічною культурою і традицією, де етнічне є тільки висхідним матеріалом, а "вхід" до складу нації якщо і визначається кров'ю, то тільки тією, яку людина готова віддати за країну, яку вона свідомо назвала Батьківщиною, а не тією кров'ю, яку беруть на аналіз для визначення її "чистоти".
Сергій Грабовський "Звичайне фальшування"

Тетяна Серветник, Rzeczpospolita (Польща)

За результатами досліджень Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), кількість прихильників суверенітету України зростає, коли Росія конфліктує з іншими державами або на її території стаються теракти, пише Тетяна Серветник.

«У 1994-1996 роках Росія воювала в Чечні. Чимало українців усвідомили тоді, що якби Росія і Україна були єдиною державою, їхні діти мали б воювати і гинути на Північному Кавказі. Кількість прихильників української незалежності зросла з 56 до 71%», – цитує авторка статті коментар керівника КМІС Валерія Хмелька тижневику «Дзеркало тижня». У статті зазначається, що та сама ситуація склалася і після теракту в московському театрі на Дубровці у 2002 році. За незалежність країни виступили 77% українців. При цьому рекордні показники (82%) зафіксовані у 2008 році – після війни Росії з Грузією за сепаратистську Південну Осетію. Як зазначається в статті, на думку соціологів, загроза втрати територіальної цілісності сильніше впливає на суспільну думку.

«Якби не Росія, в Україні не було б такого явища, як патріотизм», – жартують на російських порталах, як цитує видання.

На проросійському півострові Крим, де в 1990 році суверенітет України підтримали 36% мешканців, тепер за незалежність виступає 71%. Попри сепаратистські настрої, тільки 27% жителів Криму виступають за інтеграцію з Росією, набагато більше таких людей на сході України, закрема в Луганській та Харківській областях, йдеться в статті.

«Серед мешканців Криму – чимало росіян, які мають родичів на батьківщині. Вірогідно, вони отримують більше інформації про те, що там відбувається, ніж жителі східних областей України», – цитує видання коментар пана Хмелька. І, як сказав виданню київський політолог Василь Зоря, «жителі Криму розуміють, що їхні перспективи в Україні кращі, ніж в Росії, де їх можуть не помічати. Тому я сумніваюся, що побоювання щодо відокремлення півострова від України в результаті якогось конфлікту були обґрунтовані».