Невеличка сценка, побачена мною напередодні,

породила бажання перенести це на папір, і в інтернет-простір

Здивовано-щасливі оченята:

- Бабуню, СОНЕЧКО на квітці! -

Безцінний скарб затиснувши в долоньці,

Хлоп'я щебече, дивом промениться...

Дитя - Дослідник Світу, Гість Небесний.

13.07.2010

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

Ви бачили, а може чули

Як в цих краях, у наших же гуцулів

Король будує собі рай

Все золото чужої йому країни

Всі діаманти і дорогоціння

Він тягне й тягне, ще й сина підозвав

А скільки там є охорони

Вже скоро бідне гайвороння

Без дозволу не пустять до гнізда

Отаке отам життя...

В той час як у Карпатах кипить робота

На тому заробляє копійки голота

Король ще дужче вірить у своє життя

Він мову рідну вивчив, і двійко мудрих слів

Здається трішки похудів,

Престол каліками в столиці укріпив:

Один впріває, як тільки про українську хтось згадає

Інший історію країни на комунізм міняє

Ще й бабу з голосом дракона хтось прислав

Там, у столиці, всі свої

За гроші роблять все, знімають всі гріхи

Для короля й сина короля, нічого не шкодуй, всюди їх земля...?

Так тішаться мертві душі біля сліпого короля,

А час біжить, для них життя - це мить

Час - то їх суддя...

---

Помирали - і світла не бачили...

Погляд очей перед вічністю...

Серце тліло й ніщо вже не значило...

Перед кулями - в долях зустрічності...

---

В землю до крові вгризалися...

Без оплати і повз героїчності...

На порадах вже потім втішалися...

І вже потім були полемічності...

---

Не питали, а просто - боролися...

За життя - і молилися святості...

Перемога із крапель складалася...

Поту й болю й самої затятості...

---

Дріт колючий в світанку зірковому...

Стяг червоний на сході Сонця...

Не хотілось вмирати нікому...

Знали, вірили - ждуть рідні вдома...

---

Враз травневі ті дні посміхнулися...

Десь в закутки війна заховалася...

Перемога! - Земля озирнулася...

І життя - тільки но починалося...

Стара криниця. Зруб на три колоди, А біля неї – мальви і майори. В спекотний день – краплинка прохолоди Втамує спрагу… Все, неначе вчора:

…Ковзне промінчик по верхів’ї груші, А вже дідусь з коровою – на полі. Грайливі горобці серед калюжі Купаються… Заходить день поволі.

Повзе димок по хаті так звабливо Й лоскоче ніздрі. Відкриваю очі І вкотре бачу незбагненне диво: До печі садять хліб, підрослий з ночі.

Клопочеться бабуся між горняток. А я вже – шмиг: на вулицю. На волю! Оброшена іде з городу мати, Несе до столу свіжу бараболю.

І по дорозі зачерпне водиці: « А злий-но, сину, мамі руки вмити!» Уже ми двоє тут, біля криниці Вмиваємось… Так добре! Тільки жити!..

Нестримне Сонце. Ось уже й в зеніті. … В зеніті літ. Вже й скроні засніжило І неможливо опинитись в літі, Де біг босоніж зустрічать Світило.

Ніщо не вічне. Замість хати – глина. Лише криниця спраглих напуває, А біля неї – з добрих рук – калина, Як пам'ять серця, щовесни буяє…

Є жінки.

Всіх, хто вважає себе українцем, вітаю з днем Незалежності.

Зажурились  українці  –  важко  стало  жити,
Зросли  пенсії,  зарплати  –  нема  що  купити.
Не  подумайте,  що  знову  пусті  магазини,
Гаманці  чомусь  пустіють  в  кожної  родини.

Як  заходиш  в  магазин  –  продавці  радіють
Пропонують  те  і  се,  ще  й  дадуть  помірять
І  попробувать  на  смак  дадуть  на  базарі,
Та  заглянеш  в  гаманець  й  чимчикуєш  далі.

Ні,  не  в  кожної,  збрехала  –  є  і  в  нас  багаті
Та  на  лихо  їх  таких  зовсім  не  багато.
Депутати  дбають  в  нас  лиш  про  олігархів
Не  дивуйтеся  чому  –  вони  ж  в  нас  бідаки.

Щоб  податки  заплатить  в  них  немає  грошей,
Поховали  ж  бо  усі  по  якихсь  офшорах,
Ще  й  зарплату  бідняку  –  кожному  копійку,
Це  ж  грошиська  немалі  –  вистачить  на  «гірку».

І  з  суддею  поділитись  мусять,  бачить  небо,
Щоби  рішення  приймав,  такі  як  їм  треба.
Президент  наш  геть  забув,  що  мав  захищати
Про  сусідську  мову  дбає,  а  своя?  Яке  там.

Як  же  так?  Чому  нема  в  країні  порядку?
Хто  для  нас  наведе  лад,  щоб  жили  в  достатку?
А  ніхто.  Вже  час  самим  дбати  про  країну,
А  не  тільки  про  свою  задню  половину.

Не  чекати  поки  хтось  все  за  нас  поробить,
Бо  виходить  як  на  гріх  ,  що  всі  тільки  шкодять.
То  чого  ж  не  проженемо  народних  обранців?
Бо  не  буде  нам  кого  проклинати  вранці?

Хто  ж  крім  наших  депутатів  захистити  зможе
Інтереси  мільйонерів  і  російську  мову?
Запитаєте  навіщо  нам  їх  захищати?
та  ж  у  нас  вони  нещасні,  досить  ображати!

Знову  кажуть  депутати  нам  з  телеекранів,
Що  достойна  Україна  вирости  із  злиднів.
Знову  брешуть,  бо  не  буде  доти  в  нас  достатку
Поки  кожен  не  почне  робити  порядки.

Поки  кожен  не  повірить  у  свою  родину,
В  свою  мову,  свою  правду,  нашу  Батьківщину.
Сонце  буде  нам  світити,  дощик  поливати,
Та  не  буде  в  Україні  щастя  проростати.
24.08.2012

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359590

Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ — березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами.

Хай буде легко. Це був лиш сон,

що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Ліна Костенко

побачне фото надихнуло на створення/

дякую авторові Greg

У сонці скупані церковні бані,

Осяяні - "Осанна!" - Богові підносять...

               Навпроти - суд, насуплена будівля.

              І осяває храм золотоверхий

              Похмурість вікон віддзеркаленням своїм!

 

14.07.2010

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

----

Де й коли згаряють зорі?

Ще того ніхто не бачив,

Чи у небі, чи у морі...

Чи лише в словах гарячих

---

Де й коли щезають мрії?

Ще того ніхто незнає...

Чи коли бракує віри,

Чи як серце завмирає

---

Де і як любов зустріне,

Чи назавжди зцілить рани,

Чи вже скоро долю змінить 

Серце близьке і жадане...

---

Де й коли весна настане,

Сонце чи теплом віддячить,

Чи... зациклившись питанням,

хтось, в задумі, не побачить...