Стара криниця. Зруб на три колоди, А біля неї – мальви і майори. В спекотний день – краплинка прохолоди Втамує спрагу… Все, неначе вчора:

…Ковзне промінчик по верхів’ї груші, А вже дідусь з коровою – на полі. Грайливі горобці серед калюжі Купаються… Заходить день поволі.

Повзе димок по хаті так звабливо Й лоскоче ніздрі. Відкриваю очі І вкотре бачу незбагненне диво: До печі садять хліб, підрослий з ночі.

Клопочеться бабуся між горняток. А я вже – шмиг: на вулицю. На волю! Оброшена іде з городу мати, Несе до столу свіжу бараболю.

І по дорозі зачерпне водиці: « А злий-но, сину, мамі руки вмити!» Уже ми двоє тут, біля криниці Вмиваємось… Так добре! Тільки жити!..

Нестримне Сонце. Ось уже й в зеніті. … В зеніті літ. Вже й скроні засніжило І неможливо опинитись в літі, Де біг босоніж зустрічать Світило.