Чомусь не спиться. Важко заснути. Хоча на ніч хилить на сон. Але по-перше, кицька серед ночі їсть і ходить у туалет. Причому, в туалет треба відносити (думаємо, що вона просто боїться бліх, тому з'явилась така звичка, щоб її переносили). А корм потрібно відкривати/закривати, щоб не видихався. І ще є один нюанс: кицька весь час провітрюється, тому дреба відкривати/закривати двері. По-друге, ну як це сказати... як же сформулювати... мабуть не треба на ніч пити та їсти. По-третє, з'являються думки або хочеться погуглити якусь інформацію (можливо, в одному з наступних дописів розповім), або додивитись відео (бо не встигаю подивитись свої підписки).

Сплю по 4-5 годин. Якщо вночі будить кицька, то треба чекати, поки вона поїсть. Відповідно, весь сон розганяє. Зранку будять батьки. Пропонують поснідати. Але поки поїси, та ще й наївшись, заснути ще важче, та й пройде якийсь час.Так івиходить, що не досипаю.

З одного боку, начебто, мені вистачає й того, часу, який сплю. Але якість сну мабуть не дуже гарна для здоров'я. Іноді почуваюсь сонним. А що з цим робити не знаю.

Вчора було спекотніше, ніж напередодні. В Gismeteo показували більше +33. А на сонці термометр видавав +40. Вікна вже почали плавитися (а я то думаю, що воно смердить).

Але спека вдень ще нічого, якби вночі було прохолодно. Так ні — декілька ночей підряд температура зростає: +25, +26, +27. В ніч на сьогодні було +28. Та це ж спека! Як спати при такій температурі?

З острахом поглядаю на прогноз на липень. Тоді прогнозують аж +37.

Давно не ходимо у гості. Але цього разу з'їздили до маминої знайомої в село. Вона до нас на Дні народження приїжджала — і не раз. А ми до неї востанне приїздили аж 17-18 років тому. Уявіть, як це давно було. Однак і обійстя, і хату, і двір — все запам'яталось. Картина — як у фільмах про село. Хоча те село ближче до Києва, ніж моє місто))) А краєвиди звідти які!

Пару годин погостювали. Завезли гостинців. Ну і нас пригостили. Заодно "вигуляв" батька і маму (вони вже рідко виїжджають далі нашого міста і гіпермаркета).

Кури як ручні. Поки збирав горіхи підходять. Мама навіть гладила.

Аж не віриться, що добігає до завершення масштабний ремонт зубів, розпочатий ще наприкінці минулої осені. Це дійство настільки знакове, що вирішив написати і на Dreamwidth, хоча там текстові пости не вітаю.

Ремонт виявився цікавим, тому що за один період часу вирішив взятись аж за 6 зубів. Це багато. Причому з одним зубом провозилися довго (через організаційні питання), а інші зробили швидко. Виявилось, що окрім 2-х зубів, треба лікувати ще 4 (2 задавнені + 2 нововиявлені). Думав, що на це знадобиться багато часу, проте, ремонтували швидко: за один, максимум — в два прийоми. Найчастіше — за один раз видаляли нерв і пломбували. А без лікування каналів запломбували аж 2 зуби за один візит! Хоча раніше один прийом витрачався на закладання ліків, а другий — для пломбування каналів, на третій візит — основна  пломба. А тепер так швидко!

Звичайно, не завжди це безболісно і комфортно, але переважно ремонт виконувався без болю. Єдина незручність, те, що треба довго сидіти з відкритим ротом, особливо у важкодоступних місцях (я ціную те, що не примушують, але всидіти так важко). Нажаль, в процесі ремонту з трьох зубів видалили нерви (як дізнався на власному досвіді, депульповані канали ще не означають, що зуб не буде боліти). Але на якийсь час зуби ще поживуть. А найбільше тішить, що зберегли два претенденти на видалення. Найімовірніше, це і посприяло бажанню пролікувати всі зуби.

Зараз залишилось пролікувати (точніше, поремонтувати) ще один зуб — складний і важкодоступний. Якщо ставити міст, можливо, ремонт ще затягнеться на місяць (поки підготують вставку, поки обточать під яснами, поки знімуть зліпок, поки виготовлять коронки). Ймовірно, ще доведеться зробити обстеження декількох зубів, які, на мою думку, претенденти на видалення. Однак найбільшу частину робіт вже зробили.

Замислювався над імплантацією, однак за умов воєнного часу не впевнений, що варто розпочинати. Відсутність декількох зубів підряд планую компенсувати коронковим мостом, а що робити з одиночними відсутніми зубами не знаю. В усякому разі, про необхідність встановлення імплантів на даному етапі лікування не кажуть.

Дивуюсь, що захотів зробити санацію (лікування всіх проблемних зубів), а не лише "аварійний ремонт". Можливо, колись таке і було, але, в основному, займався ліквідацією гострого болю або якщо відвалювалась пломба чи обламувався зуб — а цього разу вирішив пролікувати всі зуби, які цього потребують. Правда, стоматологія — дорога медична послуга. Наприклад, один зуб зі складним і тривалим (не з моєї вини) лікуванням обійшовся майже в 9 тисяч гривень.

Не знаю, що мене змусило поремонтувати всі хворі зуби. Напевно, щоб мати можливість насолоджуватись дегустаціями (причина 1) — єдиним доступним зараз задоволенням; чи тому, що при загрозі війської служби ремонт зубів ввижається проблематичним (судячи за пацієнтами у військовій формі, у них немає часу на зуби, а який ремонт у військових частинах і на полігонах — та мабуть хріновий) (причина 2). Ну а може захотів позбутись додаткового джерела роздратування, щоб хоча б зуби не боліли на фоні постійних ракетно-дронових атак (причина 3). А ще є така гіпотеза, що на підсвідомому рівні захотілось зберегти свої зуби подовше (причина 4). Але це на мене зовсім не схоже, враховуючи схильність до інстинкту самознищення (просто за допомогою зубів нашкодити собі майже неможливо):) Хіба шо максималізм або альтер-его взяли гору.

Сподіваюсь, що після такого масштабного ремонту, зуби хоча б рік не потребуватимуть лікування.

Допис зовсім не новорічний, хоча пов'язаний з Новим роком. Як? Гірляндою.

Життєве спостереження: якщо потрібно щось знайти, велика ймовірність, що не вдасться знайти, що шукаєш. Саме тому, коли сьогодні мама попросила пошукати новорічну гірлянду неохоче погодився. Бо оці доводи: "Вона точно там, я бачила" означають що якраз там її немає. Так і вийшло. Не те, щоб я за нею жалкував — гірлянда була бракована (спасибі Розетці, нічим було замінити), просто неприємно, що пошуки виявились марними. А я вважав, що не треба шукати, бо фіг знайдеш. Хоча, можливо, не треба було акцентувати на цьому увагу. Але в будь-якому разі,мама образилась. Ну, нехай ображається. По-перше, не я прибирав ту гірлянду. По-друге, саме мама любить перекладати речі, тому не виключаю, що ті гірлянди поклала не туди, куди завжди клали. По-третє, якщо було передчуття, що не знайдеш, нашо шукати?

А у вас таке було, що шукаєте якусь річ — і не можете знайти?

Батьки таки усвідомили, що нема чого перетворювати дачу і житло на хламосховище, бо вони вже старі, та й ми теж не молодіємо — якщо буде потрібно, сам не вивезу, а брат далеко. Та й не люблю порпатися в старих речах. Знаю, що вони є — але перебирати не люблю, бо важко викидати те, з чим пов'язані спогади. Наприклад, магнітофон, який подарували на 19-річчя. Він не працює, але це перший і єдиний двокасетник, який у мене був. Поки що до нього черга не дійшла, однак він претендент на потрапляння до смітника.

Отож батьки вирішили позбутися від хламу. Прикол в тому, що багато речей вивозили з дому на дачу, а тепер навпаки. Це поношений одяг, зіпсовані речі і техніка, старі або поламані меблі. Воно нам навряд чи знадобиться, бо дачею і городами не займаємось. А ось бомжі, звичайно, зрадіють.

А ви влаштовуєте велике прибирання хламу?

Історія наприкінці насиченої прогулянки. Залізничний вокзал вузлової залізничної станції. Окремо — тупикові приміські платформи. Окремо — платформи для електричок дальнього слідування і поїздів. Розклад висить високо — ніхріна не видно. Добре, що додумався сфоткати. До відправлення потрібної електрички залишалося декілька хвилин. Швидко купили квитки і побігли шукати «тягу». На транзитних платформах стояла лише одна електричка. Поки не від'їхала, забігаємо. Вибираємо зручні місця, чекаємо відправлення.Поглядом вловлюю, що на сусідній платформі багато народу. Запитую у пасажирів: «Електричка на Київ?» «Ні, на Житомир.» Йопта! Вибігаємо — якраз на сусідню колію прибуває електричка. Надписів ніяких — маршрут невідомий. Заходимо. У вікні видно електричку, яка від'їжджає на Житомир. Хтось зриває стоп-кран і виходить з електрички. Ну а ми радіємо, що таки знайшли потрібну електричку.

А чи були у вас історії, коли ви ледь не заїхати в протилежному від потрібного напрямку? Або таки поїхали не туди, куди думали.